Вибір за тебе зробив автор

Часто можна почути занепокоєння дорослих: вони просять дітей почитати якусь книжку для розвитку, але ті вперто обирають ігри. Щоб зрозуміти, чому це стається, БараБука звернулася до людини, яка добре знає питання «зсередини». Знайомтеся – читач і гравець Артем Шевченко, 15 років, учень Київської спеціалізованої школи №246 із поглибленим вивченням англійської мови.

Ну і запрошуємо до дискусії, гав! Можливо, цією розмовою ми зазираємо за лаштунки майбутнього?

Артем Шевченко

Теперішньому поколінню не подобаються нудні слова, написані на нудному папері. Їм потрібні картинки і дія. Гра – це книга, де майже немає малоцікавих слів, проте багато картинок. Ти, читаючи книжку про піратів, сам би хотів узяти пару-трійку кораблів на абордаж, але з книжкою це може бути хіба що у твоїй голові. Гра ж дає тобі цю можливість. Більше того: ти не просто бачиш, як захоплюють корабель, ти сам у цьому береш участь.

«Ігри – це не біда, це інше пізнання світу. Так, книжки обов’язково треба читати, але зациклюватися на них не варто».

Іноді ігри слугують задля погашення маніакального бажання контролювати людей. Коли ти граєш у стратегію, усі війська виконуватимуть твої накази, навіть якщо це їх уб’є. Також стратегії розвивають нелінійне мислення, уміння «правильного» контролю людей та ефективність командної роботи.

Головна фішка ігор – це нелінійне проходження. Якщо у книжці ти проходиш сюжет так, як його продумав автор, то в іграх тобі часто дають право вибору. Наприклад, взяти гроші у бідної сім’ї чи ні; або вбити зрадника чи дати йому шанс. У грі в кожного по-своєму розвиватиметься сюжет, тоді як у книжці вибір за тебе зробив автор. У такі ігри не треба забороняти грати, їх і самим треба пройти. Раджу «Відьмака».

Кадр із комп’ютерної гри “Відьмак” за мотивами однойменної книжки Анджея Сапковського

– Гру, вибудовану на романі Анджея Сапковського? Сам читав «Відьмака»?

Не читав, але планую. У мене буде зворотний процес :).

Ігри – це не біда, це інше пізнання світу. Так, книжки обов’язково треба читати, але зациклюватися на них не варто. Звісно, я згоден, що є ігри-паразити, які не дають ніякого розвитку, роблять із тебе залежного (Дота 2, КС Го та ін.) проте їх дедалі меншає. Тому не соромтеся, ласкаво просимо вас у неймовірний світ ігор.

– А як же розвиток образного мислення? У грі Ти бачиш повністю зроблену роботу з візуалізації, яку під час читання виконує мозок – фантазія, уява… Тобто той же корабель, його деталі уявляєш, малюєш подумки, зіставляєш із тими знаннями, які вже маєш. Чи зовнішність персонажа: відповідно до авторських натяків читач створює його в уяві. Гра ж цього не дає.

Тут я згоден і не згоден. Звісно, всі ігри, зроблені на проходженні історії, майже не розвивають фантазію, але ігри-пісочниці – інша розмова. Є ігри, в яких ти можеш щось створити: від машини, зробленої на основі ванни, до гвинтокрила, хмарочоса, міста тощо. «Sketch Tales» – українська гра, де ти можеш намалювати абсолютно все: від кущика до хмарочоса, від змії до Ґодзілли. Вони навіть матимуть свій ШІ – штучний інтелект.

Але без книжок, без книжкових історій і пригод не було би мрійників, які бачили б цю картинку, намальовану на екрані. Так що книжка – це база ігор, безперечно.

– Ти кажеш про «неабияку книжку». Які книжки у Твоєму читацькому досвіді стали особливими? Такими, що можуть конкурувати з грою.

Це «Нотатки про Шерлока Холмса», моя найулюбленіша книжка. Вона конкурує з «Відьмаком» на рівних. Також книжка «Маленький принц». Я читав його малим і пам’ятаю, як сильно засмутився. Упродовж усієї історії Принц багато кого «приручив», а потім так підступно з ними вчинив: покинув тих, хто його полюбив. Також «Пес Мані» – книжка про фінанси, а точніше – як собака навчила головну героїню фінансових тонкощів. Я прочитав її за ніч. Там якось усе чітко.

Розпитувала БараБука