Від ілюстрації до тексту, або Специфіка засвоєння мови дитиною

Автор: Тетяна Мельник


Аби дитина освоїла щось нове, це «нове» має спочатку стати для неї зрозумілим. Питання взаємодії слова та малюнка (візуального образу) спричиняє дискусії та набирає все більшої ваги в сучасному світі. Ця дискусія стосується не лише книжкового ринку та продукції, а насамперед новітніх європейських освітянських програм, які базуються на вікових особливостях дитини, її когнітивних можливостях на різних стадіях розвитку.

Теоретичний екскурс

Мова є чи не найскладнішою абстрактною системою, що складається з численних правил, значень та прагматичних застосувань. Перші слова, словосполучення та прості речення діти починають вимовляти у віці від 1 до 2 років. І хоча їхні інтелектуальні можливості ще не достатньо розвинені для того, щоб свідомо засвоювати та застосовувати таку складну абстрактну систему як мова, все ж діти, як правило, примудряються будувати граматично та синтаксично коректні речення. Якщо ж порівняти манеру та швидкість засвоєння, скажімо, іноземної мови в дорослому віці, то маленьким дітям можна в цьому вмінні лише позаздрити. У чому ж секрет?

Ще на початку 1940-х років Марія Монтесорі намагалася привернути увагу психологів та лінгвістів до такого феноменального досягнення дитини, як засвоєння нею рідної мови. І лише в 1960–70-х роках американський лінгвіст Ноам Хомський опублікував праці, у яких ішлося про те, що діти вивчають мову не речення за реченням, а розвивають специфічні правила рідної мови. Ці правила є настільки складними, що процес розвитку мови можливий лише завдяки вродженому механізму засвоєння мови (Language Acquisition Device). Завдяки такому механізму дитина успішно засвоює мову незалежно від свого когнітивного розвитку. Паралельно з теорією Ноама Хомського ще один американський психолінгвіст Джеромі Брунерс публікує статті про емпіричний досвід комунікації. Вчений наголошує на тому, що без соціальної комунікації, тобто прагматичного досвіду, жоден вроджений механізм не спрацює. Розвиток мови та мовлення відбувається лише в безпосередньому живому контакті з носієм мови. Знаменита книжка «Як дитина вчиться говорити» (1997) стала одним із базових підручників для педагогів.

Концепція, що зіграла чи не основну роль у формуванні сучасних уявлень про дитину, – це вчення про інтелектуальні процеси (теорія когнітивізму) швейцарського психолога та філософа Жанна Піяже. Саме його «модель розвитку» (періодизація) є базовою для освітньої європейської системи. Основне правило цього підходу: дитину не треба навчати спеціально, слід створювати відповідне середовище, в якому дитина сама перейматиме активну роль у навчальному процесі через власний досвід співпраці з тим чи іншим феноменом. У Піяже знаходимо класичний приклад того, «як дитина оволодіває мовою», – розбір слова «м’яч». Спочатку дитина отримує уявлення «що таке м’яч» через свої відчуття: зорове (дитина бачить предмет), кінестетичне й тактильне (дитина бере в руки м‘яч, торкається його), смакове (тестує предмет на смак). Дуже конкретний та різносторонній досвід було репрезентовано за допомогою слова. Така абстрактна інформація як слово, набула цілком конкретного значення за допомогою реального предмета, який дитина (її мозок) пізнала шляхом багатьох відчуттів.

Сучасна перспектива: налагодження діалогу

Одне з найперших умінь, яке мені довелося засвоїти в перший місяць навчання на кафедрі соціальної педагогіки в Німеччині, – це ази комунікації. Так зване «золоте правило» полягає в тому, що дорослий має комунікувати з дитиною, поважаючи її, – на рівні її очей. Хочеш, щоб дитина зрозуміла тебе, – присядь. І це правило стосується не лише фізичного положень наших тіл у просторі: спілкуйтеся з дитиною так, щоб вона відчувала повагу і власну повноцінність. Є навіть такий педагогічний термін «перспектива дитини». Орієнтуючись на цю перспективу, варто проаналізувати ті явища в сучасній дитячій літературі, які вже в певній мірі увійшли в сьогодення, навіть прижилися і водночас отримали критичну рецепцію в колі освітян та просто читачів.

Малюнок має переваги?

Малюнок домінує над текстом, і ось чому.

Пам’ятаєте, в теоретичному екскурсі Піяже на прикладі слова «м’яч» пояснював, як дитина засвоює мову? Для початку дитина повинна хоча б побачити і в ідеалі помацати предмет. Книжки для немовлят так і створені: завдяки різним поліграфічним структурам малюнки є різними на дотик. Отже, тексту у звичному нам розумінні для книжечок на вік 0+ не потрібно, хіба що назви предметів та якісна поліграфія.

Тепер перейдімо до групи дітей від 2 до 5 років. Малюки із задоволенням слухають римовану поезію (римовані тексти легше запам’ятовуються) або коротенькі прості історії. В ідеалі, один віршик або одна коротка історія – це окрема, добре проілюстрована книжка. Візьмімо книжковий ринок та покупця. Побувавши на минулорічному Форумі видавців у Львові, була приємно вражена продукцією видавництва «Ранок». Це якраз ті ілюстровані книжечки, про які йдеться, – історія-книжка. Таку книжечку дитина візьме в руки і навіть зможе прочитати сама. Зауважте, я пишу слово «прочитати» без лапок, бо щиро переконана, що навіть три- чи чотирирічка може таку книжечку прочитати, навіть не знаючи жодної літери. Приблизно такого класу книжки я прочитую ледь не щодня з моїми 4-річками в сімейному центрі, де працюю педагогом. Використовую спеціальну методику «споглядання ілюстрованої книжки». Цієї методики навчають педагогів у коледжі. І не просто навчають, а вчителі (вихователі), прослухавши семестр теорії, на практиці з дітьми складають практичний іспит.

Мета «споглядання ілюстрованої книжки» полягає в тому, щоб не дорослий, а дитина була активною: має бути діалогічне мовлення з дітьми, побудоване на основі ілюстрацій. Це вироблення тієї прагматики, про яку йшлося вище. Мова, мовлення нарощується шляхом практики, бо ТІЛЬКИ читання з боку дорослого передбачає пасивну дитину. Пасивна дитина – це та, яка сидить і слухає, це комунікація «згори донизу». Розмова з дитиною про книжку на основі ілюстрацій передбачає, що дитині також є що сказати, навіть не знаючи тексту. Отже, це та комунікація, про яку було сказано вище: на рівні очей, урахування дитячої перспективи.

Акцент європейських освітянських програм зводиться до ролі дитини як активної, яка є напряму включеною у власний освітній процес. Акцент сучасних українських програм лише формується. Тому, коли читаю критичні зауваги, що словниковий запас дітей збідніє через ілюстративні книжки, розумію, що проблема в тій же комунікації. Бракує методик для подібних книжок. Підкреслю, що класичні про-читання книжок ніхто не скасовував. Робота з текстом є також важливою і вона заслуговує на окрему статтю та дискусію.

Сучасне книговидання жваво залучає ті новинки та віяння, якими так активно живе Європа. Однак, читаючи дискусії в мережі, або дещо критичні й навіть занадто емоційні реакції суспільства на ту чи іншу дитячу книжку, розумію, що державна політика на рівні освітніх програм та фінансування важливих проектів є майже непомітною. Усі важливі завдання лягають на плечі рядового покупця, який є часто не поінформованим і навіть безпомічним перед шквалом новітніх технологій. Бо, скажімо, купити за 100 гривень прекрасно ілюстровану книжечку, де тексту лише на сторінку, звісно, іноді може бути не по кишені. От і відбувається зворотна реакція: видавцеві стає невигідно створювати такі книжечки. А освітяни, без належної фінансової та методичної підтримки, так і не встигли донести «в маси» ті важливі перспективи, пов’язані з відкриттями у віковій психології, про особливості росту дитини та її пряме включення в суспільство, навіть не зважаючи на вік «0».

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: