Витрусити скелети з родинної шафи
Якщо тобі тринадцять, а життя здається сірим і буденним, можливо, саме час зазирнути до родинної шафи і пошукати в ній скелетів? Ні-ні, зовсім не варто вивертати увесь одяг, шукаючи страхітливих кісток, ідеться про інше.
Може, існує якась сімейна таємниця, цікава родинна історія, про яку дорослі – а вони так люблять від дітей усе приховувати! – досі тобі не розповідали? Тож розпочинай пошуки в документах, фотографіях і листах.
Навіть якщо не знайдеш чогось надзвичайного, напевно, дізнаєшся щось цікаве, прочитавши листи дідуся до бабусі, скажімо, як освідчитися дівчині в коханні? А якщо пощастить – знайдеш шкільний татів щоденник і врешті матимеш алібі, коли приноситимеш додому щось менше за «сімку»?
А найкраще – порозмовляти з батьками, з бабцею і дідом, і, напевне, вони розкажуть тобі про історію вашого роду. Принаймні саме так трапилося в житті тринадцятирічного Арсена – героя однойменної повісті відомої української письменниці Ірен Роздобудько. Арсен – хлопець із багатою уявою, сповнений жадобою пригод. Іноді йому здається, що все найцікавіше відбувається в книжках, натомість у житті – нудьга й одноманітність: школа, вчителі, комп’ютерні забавки.
«Я здогадався: це був знімок Арсена і Нійолє. Так ось якими вони були! Молодими, гарними. Закоханими… Мабуть, сфотографувалися перед поверненням додому. Ще не знаючи, яка доля їм випаде. Я зітхнув і поклав світлину поруч із аркушами»
Та якось на початку літніх канікул хлопець пригадує почуту в дитинстві від діда цікаву і трохи моторошну родинну історію, яка «кидає тінь» на весь рід. І Арсен їде (до речі, без дозволу і без відома мами!) в село, де розпочинає власне розслідування. Адже він не хоче, аби в їхньому роду, як подейкують, був убивця. До того ж – його тезка!
Завдяки допитливості й цілеспрямованості хлопця, його мудрості й спостережливості, а також «шерлокхолмсівським» здібностям усі скелети випадають із шафи, і Арсенові вдається зняти тавро убивці зі свого предка-тезки та дізнатися таємницю привида Білої Пані, що ночами гуляє селом і обростає легендами. Але про подробиці не розповідатиму, інакше позбавлю тебе всієї інтриги і насолоди від читання.
Краще скажу, що сама письменниця описану в книжці історію… не зовсім вигадала. Просто уважно слухала родинні історії, що й лягли в основу сюжету, і так само радить робити своїм читачам.
Щоправда, родинна таємниця – це далеко не одна, хоч і головна, сюжетна лінія в повісті. Адже і в сім’ї самого хлопця, як воно частенько буває, не обійшлося без проблем. Арсен живе лише з мамою, бо тато їх покинув. Тож ти, напевно, уявляєш, які почуття і думки виникають у хлопця, коли він зустрічає в бабці й діда свою молодшу зведену сестру з рідкісним і химерним іменем. А ще ж у книжці є екзотична корида у місячну ніч!
Якби я була дівчинкою-підлітком, напевно, закохалась би в Арсена, як і Айрес. Бо він відважний хлопець, читає багато книжок, не зануда, не скиглій і не тюхтій, а відчайдух, дуже рішучий, самостійний і не позбавлений почуття власної гідності й родинного зв’язку. А хто ж така Айрес, я не розповіла? Дізнаєшся, прочитавши книжку. Обіцяю, що нудно не буде. І навіть за якийсь час захочеться перечитати цей динамічний напівдетектив і напівпригодницьку повість, як мінімум, іще раз.
Застереження БараБуки:
У тексті повісті можна натрапити на необережні факти й вислови. Як ось те, що в 70-х роках ХІХ століття один із пращурів головного героя читав твори Жуля Верна, Майн Ріда і навіть Ольги Кобилянської (яка на той час ще була дитиною, адже народилася 1863 року). Також чомусь на початку літа на березі річки опиняється «солом’яний намет» (солома буде лише наприкінці літа, минулорічна за зиму мала б зогнити, але накрити сіном, та ще й курінь, а не «намет», цілком можна було б). Ще зранку в селі у творі можна «почути» «спекотну тишу» (у цей час там якраз все гуде-квокоче-мукає й ґелґоче), а в полі пасеться «стадо» корів (українські корови пасуться в череді).
Є й інші несподіванки, знайдете – пишіть у коментарях свої гав-гав 😉
