Вони були персонажами дитячих книжок
Автор: БараБука
У британців є Крістофер Робін та Аліса Ліддел, а в нас – Даринка, Стефа і Ліза, Данка, Іванка, Русалонька з 7-В та інші. Більшість дітей, які надихали українських дитячих письменників і письменниць, уже виросли і мають, що розповісти. Якщо ваша мама або ваш тато (навіть хрещений!) – письменниця чи письменник, а ви так чи інакше слугуєте їм прототипом, як вам із цим жити?
БараБука поцікавилася у найвідоміших прототипів дитячих книжок українських авторів, як доля літературних персонажів позначилася на їхніх життєвих виборах. Розповідають Стефа Андрусяк і Ліза Борисенко, Марія Ясіновська, Дара Шерстюк (Щербаченко), Богдана Неборак, Ярослав Крамаренко-Кочубей, Іванка Кравцова та Іван Нежута.
Читайте також: Супергерої незалежності: 12 персонажів дитячих книжок, які змінюють світ
Стефанія Андрусяк
прототип Стефи з книжок «Стефа і Чакалка», «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» Івана Андрусяка
Коли я була в початковій школі, тато часто брав мене з собою на різні зустрічі, де всі чомусь думали, що якщо тато письменник, то і я теж повинна щось писати. Тоді я ще не розуміла, що насправді це не обов’язково, і періодично, ховаючись від усіх у своїй кімнаті, пробувала писати коротенькі оповідання. Я не розповідала про це батькам, тому що мені самій ці оповідання дуже не подобалися, у мене навіть було кілька таємних місць, де я ховала зошит, щоб батьки не знайшли і не прочитали. Згодом я подумала, що якщо в мене не виходить писати так, як тато, то, може, мені спробувати малювати ілюстрацій до його книжок, і попросила батьків записати мене на гурток з малювання. Так почалося моє знайомство з образотворчим мистецтвом. Зараз я вчуся на мистецтвознавця, і хоч не художні твори, але писати доводиться, і тому мені здається, що все це, про що я розповіла, й допомогло мені вибрати і полюбити цю професію.
Чи прикольно бути літературним прототипом? Залежить від віку. Років у 6–10 ти ще до кінця не розумієш, хто такий літературний прототип, але тобі просто прикольно ним бути. Років у 14–15 я хотіла здаватися супердорослою, суперсерйозною, тому майже нікому не розказувала, що я – прототип героїні дитячої книжки. А коли приходила на літературні зустрічі, й діти в мене щось питали, я іноді навіть розказувала, що насправді все було не так, як у книжці. Зараз мені знову прикольно. Особливо класно спостерігати за реакцією дітей, коли їм кажеш, що я та сама Стефа.
Богдана Неборак
прототип Данки з книжки «Данка і Крак» Ігоря Калинця
Чи прикольно бути літературним прототипом? Ну я злукавлю, коли скажу, що ні! Звісно, це прикольно. Я вважаю, що мені неймовірно пощастило з тим, що Ігор Калинець вислухав мої небилиці й вирішив, що вони вартують цілої історії. Тим паче «Данка і Крак» – ще та книжка про львовознавство, за нею можна водити екскурсії і віднаходити дуже несподівані місцини, розповідати про минуле Львова з часів княжого граду і до найновішої історії. Я виросла у Львові й дуже тішуся, що пан Ігор зафіксував місто саме в такий спосіб, у який мені б хотілося колись показати його власним дітям. Адже у книжці є все, що, на мою думку, потрібно малій дівчинці: любляча родина, розмаїте дозвілля, задоволення від нових знань, уявні друзі і пригоди з щасливим кінцем, хай і трохи небезпечні.
Чи багато моїх однолітків про це знають? А це складно повідомляти, і в резюме цього не запишеш! Тож напевно знає декілька найближчих друзів. Я цю історію тримаю близько до серця як свій дуже персональний зв’язок зі Львовом – і з чудовим поетом та моїм хресним татом Ігорем Калинцем.
прототип Панночки й Даринки з книжок «Панночка. Книга дівчинки XXI століття», «Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала», а також «День народження», «Коники винахідників», «Таємна змова» Тані Стус (Щербаченко)
Відразу подумалося про Панночку, напевно, бо вона була моїм першим образом.
«Літературне життя» на мій вибір професії не вплинуло. Навпаки – років у десять я вибрала за фах кулінарію, а мама потім описала з мене образ героїні своєї книжки – Даринки, яка любить кулінарити.
Чи хотіла б я продовжити мамин досвід?.. У всякому разі не в художній літературі. І, мабуть (тим більше) не в дитячій. Художку пишуть задля історії, тоді як енциклопедії, як-от «Панночка» – це «підказки», як милиці)) Для мене вона, до речі, такими «милицями» й була – особливо той розділ, що кулінарний. Зараз цю функцію «милиць» на всі сто виконує інтернет.
Чи читаю мамині книжки? Ні, але й так. Просто зазвичай це відбувається не якось цілеспрямовано: мовляв, вийшла мамина книжка – треба читати вже. Просто їм приходить час. З’являється актуальна причина – тоді в першу чергу візьму мамину, а не аналогічну. «Панночка», наприклад, засвинячена шматками заварного тіста, у процесі використання. «Їжак Вільгельм» зачитаний, затяганий, бо читаний дітям і дітьми. «Рідні люди» читані мною ще десь у процесі верстання. Хоча, чесно кажучи, відчуваю, що я недооцінювала цей процес… Тому подумки обнімаю маму і кажу щось типу: «Ви робите надзвичайну справу, мум. Я насправді захоплююся Вами. Наступну хочу прочитати першою (обидві витирають сльози)».
Чи прикольно бути прототипом?… Це додає блиску короні на моїй голові, щораз коли про це колись заходить мова з новими знайомими. Сміюся))) Насправді ніколи не думала про це, але так, прикольно! 🙂 Зараз усвідомила, що смішні історії дитинства вже багатодітної мами досі читають першоклашки, сприймаючи мене своїм однолітком. А ще завдяки цьому Даринка, курочка і Можняківка житимуть вічно!
Друзі знають про те, що мама пише про мене книжки, ще з дитинства. А так щоб хтось, незнайомий мені сказав: «О, ти Даринка з курочкою?» – не було такого)))
Іван Нежута
прототип Матвія і Мирося з книжок Насті Музиченко «Загублені в таборі» та «Сни для канапи»
У моєї мами вийшло дві книжки. Одна для малявок, інша – для підлітків. Головними героями книжок є хлопчики. Мама каже, що я – прототип цих героїв.
Про мамині книжки знають усі мої однокласники, але вони ставляться до цього спокійно, не дражнять мене. Лише деякі дивуються, що про мене є книжки і що моя мама письменниця.
Бути прототипом прикольно тільки до того часу, поки тебе не впізнають. Якщо б читачі дізналися, що я є прототипом Матвія і Мирося, мені б довелося переховуватися й носити темні окуляри.
Поки не визначився з майбутньою професією, але мені подобається писати фентезі. Уже другий рік я відвідую гурток «Написатор», який веде письменниця Галина Ткачук. На ньому ми пишемо різні історії (наприклад, про пильника) та знайомимося з сучасними авторами. Робота письменника, на мою думку, дуже захоплива. Ти можеш вигадувати різні світи й подорожувати ними.
Марія Ясіновська
прототип Марії з книжки «Українка по-американськи» Наталії Ясіновської
Наразі я не фокусуюся на письменництві, думаю про іншу професію, пов’язану з правом і криміналістикою. Письменницьке мистецтво мене цікавить зараз більше як хобі. У майбутньому можливо, займатимуся цим серйозніше. Я не проти написати книжку чи кілька оповідань.
Мені завжди було цікаво писати – есе, твори, різноманітні історії, фанфіки, колаборативні проекти. І ця любов до писання не залежить від маминої творчості.
Я перша читаю мамині книжки. Мама зі мною радиться і часом навіть прислухається до моїх зауважень.
Мені приємно, що мама про мене пише. Звісно, це цікавий досвід. Але це не особливо позначається на моєму житті, тому що я особисто не знаю читачів маминих книжок, а вони не знають мене. Я живу в Америці, тому мої однолітки, очевидно, не можуть прочитати маминих книжок і знають про те, що мама про мене пише, лише з моїх слів. Хоча деякі мої друзі також потрапили на сторінки маминих творів.
прототип Іванни з книжки Олесі Мамчич «Іванна і ванна»
Чи вплинуло літературне життя на вибір професії? Так, напевно, вплинуло. Я зрозуміла, що письменницька діяльність не прибуткова, окрім особливих талантів.
Мені цікаво писати, створювати історії та й взагалі ділитися своїми думками, але ні – я не хотіла б продовжити літературний шлях мами.
Прикольно усвідомлювати, що я «живу» ще в одній реальності. «Іванна і ванна» – книжка, орієнтована на вдвічі молодших дітей, але мої однокласники про неї знають.
прототип Софійки із «Русалоньки із 7-В» та Олі із «Домовичок повертається» та «Домовичок і купа проблем» Марини Павленко
Чи прикольно бути літературним прототипом? Гмм… ну, по-різному.
Справа в тому, що мамині герої – це клубки із різних емоцій і переживань, часто керовані не найсвітлішими мотивами. За що я їх, звісно, і люблю, але інколи бачити свою заздрісність збоку не дуже приємно.
Так сталося, що «Русалонька із 7-В» попала у шкільну програму якраз тоді, коли і я була в 7-В. Було дуже невдобно. Однокласники одразу ж упізнали в книзі мене, а суперниця – себе…) Також спалилась моя таємна закоханість.
Але прикольно, що уже пізніше не раз мої залицяльники з власної ініціативи читали мамині твори і так могли ду-у-уже багато про мене усякого корисного взнати…) Уважне читання і підмічання деталей було жирним плюсом у рейтингу хлопця (якщо прочитане його, звісно, не відлякувало).
У «Домовичок повертається» мама описала мою прокрастинацію ще до того, як це слово стало мейнстрімом. До речі, я там дивовижним чином перевиховалася до кінця книги. А в «Домовичок і купа проблем» мама не на жарт постібалася з мого вегетаріанства і марнотратства.
Ярослав Крамаренко-Кочубей
прототип Говорухи із книжок Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи» та «Книга рекордів Говорухи»
Ні, на вибір професії моє літературне «життя» не вплинуло. Мені цікава література, як і інші види мистецтв, проте пов’язувати своє життя саме з літературою не планую.
Мабуть, бути прототипом літературного твору – прикольно, але не скажу, що це сильно важливо для мене. Практично ніхто з моїх однолітків про це не знає.
Ліза Борисенко
прототип Лізи з книжки «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» Івана Андрусяка
Чи вплинуло літературне життя на вибір професії? Можливо, трохи таки вплинуло, бо спочатку взагалі планувала вступати на філологію і мати справу з літературою, але доля вирішила за мене трохи інакше і я стала студенткою філософського факультету. Але, в принципі, будь-яка хороша література якраз і допомагає розвивати мислення, а для філософії уміння добре мислити є визначальним.
Можливо, в майбутньому хотілося б якось спробувати себе в літературі. Після завершення школи якраз і були мої перші спроби, і я навіть виграла конкурс «Прозаріум» від Спілки письменників, але потім мене захопило навчання в університеті і довелося відійти від письменницької до наукової діяльності.
Татові книжки читаємо ми усією сім’єю, бо є, фактично, першими критиками усіх нових його рукописів. Як тільки-но тато завершує чергову книжку, то ми всі збираємося у сімейному колі та уважно слухаємо.
У дитинстві бути прототипом дитячих книжок було досить прикольно. Особливо добре пам’ятаю першу презентацію татових «Сорокопудів», що була у Львові, було приємно розповідати зацікавленим читачам про книжку, де до того ж ти сам є головним героєм, ну і роздавати автографи. Тепер це вже якось не так сприймається, але все одно іноді приємно, коли на якійсь книжковій виставці тато вказує маленькому хлопчику чи дівчинці на мене чи Стефу і тихенько говорить: «А ось ця дівчинка є у цій книжці».
Коли я ходила в школу, то багато моїх однокласників знали про мене, бо їм розказувала я або вчителі. А тепер мої однолітки (поки не мають своїх малявок) читають лише дорослу серйозну літературу, тому, мабуть, й не здогадуються, що на сторінках малявських «Сорокопудів» чи «Стефи і Чакалки» можна зустріти персонажа, схожого на мене.
Розпитувала Ольга Купріян
