Вовк, півників батько
Кожен народ має казки, які знають усі. Важко уявити українську дитину старшу за п’ять років, яка б жодного разу не чула «Курочки Ряби», «Червоної Шапочки» чи «Трьох поросят». Це основа основ, та «база», з якої починається казковий світ малечі. Ці тексти сприймаються як належне, навіть попри те, що викликають чимало запитань.
От, наприклад, «Курочка Ряба». З дитинства мені не давало спокою те, що в цій казці не все «логічно». Втім, турбувати дорослих такими запитаннями маленькій мені здавалося недоречним. Я вважала, що лише я чогось не розумію, і визнати це було понад власні можливості.
І от, варто було прожити кілька десятків років, щоб раптом, розгорнувши дитячу книжку, прочитати їх – мої потаємні, невисловлені свого часу запитання: «Безліч літ цю казку знаю, а ніяк не допетраю, нащо дід із бабою золоте яєчко розбити хотіли? Ну а коли мишка їм підсобила й яйце золоте розбилося врешті, чого вони плакали? І що сталося із простим яєчком?» Таке ментальне єднання одразу позитивно налаштувало до сприйняття подальшого тексту, особливо тому, що я сподівалася нарешті отримати відповіді. З цими очікуваннями й «проковтнула» книжку хвилин за десять, і була трохи засмучена, що автор, як і я, відповідей не знає. Та хоча й не так сталося, як гадалося, все ж книжка виявилася прецікавою! Бо, виявляється, в історії з Рябиним яєчком все могло статися не так, як ми це знаємо.
– Ох, мої мрії! Ох, мої надії! Плакала моя нова шубка! Тьху! Це правда, Сірий? Ти півника висидів?! Тоді все! Годі з мене! Якщо так, то його треба зараз же покласти на гарячу сковорідочку, засмажити і з’їсти!
– Тату, – запитав Петрик, – а це моя справжня мама?
«Золоте курча» – це сучасна варіація на знайому тему, в якій класичні мотиви (знесене Рябою золоте яєчко, використання хитрою лисицею сил не надто розумного вовка для досягнення власних цілей) раптом отримують нове звучання завдяки делікатним, але відчутним сюжетним змінам. І починається все тієї миті, коли «мишка не пробігла, хвостиком не зачепила, яєчко не впало і не розбилося».
До переваг видання можна зарахувати цікавий, нескладний сюжет, легкий гумор і гру з попереднім читацьким досвідом, наявним навіть у тих, хто сам читати ще не навчився, але вже прослухав не одну історію. Також варто відзначити ілюстрації Ольги Кузнецової, що органічно доповнили текст. Нам із донечкою сподобалося розглядати різні вирази вовчої морди, на яких відтворився широкий діапазон емоцій.
Хоча в назві книжки фігурує Золоте курча, по суті, головним персонажем казки є саме вовк. Так-так, той трохи недоумкуватий сіроманець, яким хитра лисиця крутить як хоче. Здавалося б, таким йому й бути довіку. Та, якщо вірити цій історії, сила батьківських почуттів може навіть лихого вовка спонукати за власним бажанням змінити породу й перетворитися на сторожового собаку. Тому «Золоте курча», попри всі свої несподіванки, залишається в межах традицій казкового жанру, де зло покаране або перевиховане, а добро, хай яке мале та слабке, а все одно перемагає. А це, хоч як крути, найкращий сюжет для читання малятам перед сном.
