11+

Вулкан у центрі Європи

Ольга Купріян

Надійка ГЕРБІШ. Ми живемо на краю вулкана / Ілюстрації: Олена ЛОНДОН. – Київ: Портал, 2020. – 64 с.
Уподобань: 2

Я пишу ці рядки з центру Кракова, де понад вісімдесят років тому сталася величезна трагедія: нацистська Німеччина, захопивши Польщу на початку вересня 1939 року, за шість років винищила майже все єврейське населення Польщі й сусідніх окупованих країн. Я ходжу слідами єврейської історії щодня, відводячи й забираючи доньку з денного табору, що розташувався в приміщенні єврейського музею «Ґаліція». Я – українка, в цей самий час у моїй країні війна, і я прочитую свідчення Голокосту крізь призму геноциду свого народу. На місці кожного з польських міст у моїй голові – Маріуполь, Буча, Ірпінь, Гостомель, Сєвєродонецьк, Херсон. Тепер ми живемо на краю вулкана.

«Коли я була мала, бабуся Клара розповідала мені багато казок. І завжди додавала, що добро неодмінно перемагає зло. Але чому тоді добрих людей убивають злі? Хочу в неї запитати про це, але боюся. Чому добрі люди не можуть захистити свої домівки і свою землю? Я запитала в тата, але він не відповів. Мабуть, уже ні в кого не залишилося відповідей. Як і казок. Ми всі засинаємо мовчки, прошепотівши лише молитву».

«Ми живемо на краю вулкана» Надійки Гербіш – історія єврейської дівчинки Естер, що народилася в містечку Збараж, що на південному сході Польщі. Нині це – територія України. Естер згадує свою родину як веселу й працьовиту: мама – лагідна й усміхнена, брат – завзято вивчає науки. Естер мріє стати археологинею. Вона – дитина, любить гратися в хованки. Хто б міг подумати, що ця невинна дитяча забава стане основою виживання стількох дітей у часи Другої світової війни?

Трагедія Голокосту подається в розповіді дівчинки, що вижила. Вона – свідок тих подій, і разом із нею читачі й читачки міркують про те, як бути далі: «Чи вдасться нам колись повернутися?» Чи можна й далі тішитися красі світу, коли поруч гинуть люди? Чи й справді добро завжди перемагає зло, як у казках, що нам розповідають у дитинстві?

Ілюстрація: Олена Лондон

Історія Естер починається з пошуків і завершується теж ними. Тільки на початку йдеться про мирну й безтурботну дитячу гру, яка все ж із відстані пам’яті виглядає моторошно:

«Я чую, як серце гупає в грудях: вони близько, от-от знайдуть мене! Але голоси віддаляються, лунає сміх; голосно кудкудакають кури — мабуть, хтось заховався поблизу сусідського курника. Чекаю, майже не дихаю, але до мене не йдуть. На мить стає млосно, повітря бракує.

— Естер, Естер! — друзі гукають мене.

Усе ще сиджу в своїй схованці. Голоси віддаляються. Біжу за ними!

— Ага! Я виграла, виграла! — кричу їм, сміючись. — Ніхто мене не знайшов!»

Мине небагато часу – й Естер доведеться ховатися по-справжньому, довгий час лежачи під периною в родини поляків, що прихистили єврейську дитину. Дівчинка втрачає обох батьків і старшого брата, однак якогось дня в ній оселяється надія: брат – живий! Розповідь Естер обривається, коли дівчинка знаходить свою далеку тітку в Америці й спонукає родичку до пошуків брата. Так, ніби це й досі їхня дитяча гра, тільки тепер він ховається, а вона – шукає. Ми не знаємо кінця історії, проте лишаємося зі світлою надією, що після всього пережитого двоє загублених знайдуться.

Ілюстрації Олени Лондон – сірі, похмурі – підкреслюють настрій книжки. Вкраплення яскравих теплих кольорів (помаранчевого, червоного) трапляються на початку, в мирному житті. Ось уся родина читає, доглядає садок. Видно, що вони – щасливі. А ось сірі, змучені й налякані люди несуть свої «тривожні клунки» в гетто. Наприкінці ми бачимо маленьку дівчинку у величезному місті. За нею – гори хмарочосів, а вона – геть самотня.

Попри те, що книжка «Ми живемо на краю вулкана» описує події Другої світової війни, варто зважати, що деякі фрагменти можуть відчуватися як дуже сучасні. І хоч авторка дуже тонко обходить травматичні епізоди (смерть мами, вбивство батька), все ж радимо насамперед ознайомитися з текстом дорослим читачам. Також слід звернути увагу на додатковий блок історичної та психологічної підтримки, що додається до видання й допомагає вести розмову з дітьми на більш виваженому рівні.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар