Як читати казки для Місяця
Неочевидне питання: коли ми беремо до рук це ошатне видання з вишуканим золотим тисненням, яке нагадує фоліанти минулих епох — «Казки для місяця. Нічниця-Чарівниця» — що ми тримаємо в руках?
Мій варіант відповіді складається із трьох важливих НЕ.
По-перше, це не просто окрема чудова історія, а частина одного великого унікального цілого.
По-друге, це не книжка-картинка, а ціла графічна повість — небанальний жанр для нашого дитліту.
По-третє, це не лише варта уваги новинка, а книжка, яка разом зі своєю попередницею — «Вересовою міллю» — та імовірними наступницями творить абсолютно нову сторінку нашої дитячої літератури.
Почнімо із першої тези. Оксана Була абсолютно унікальна постать серед творців української дитячої літератури — усіма своїми книжками вона послідовно творить єдиний дивовижний усесвіт — світ туконі, який розпросторюється навіть іще далі, за межі книжок – зокрема у простір віртуальних ігор.
Від перших двох книжок-картинок, у яких головними героями були лісові тварини — «Зубр шукає гніздо» та «Ведмідь не хоче спати», — до двох книжок, на обкладинці яких уже з’явилися улюблені багатьма авторські чарівні лісові істоти туконі — «Туконі мешканець лісу» та «День народження ялинки», — і до двох останніх видань, які вже є графічними повістями і головними героїнями яких стали симпатичні та неповторні молі — «Вересова міль» та власне «Казки для Місяця: Чарівниця-Нічниця». Усе це єдиний продуманий унікальний авторський світ, і саме цим книжки Оксани Були, як на мене, приваблюють читачів, навіть якщо самі читачі — як це не парадоксально — не підозрюють про це.
Остання теза ґрунтується зокрема на моїх спостереженнях за життям книжок Оксани Були у перекладах. Нагадаю, що ця авторка є також однією із найпопулярніших українських авторів дитячої літератури у світі. Зокрема дві її перші книжки — активно читані у багатьох країнах. При чому їхні головні герої — зубр та ведмідь — далеко не рідкісні гості у книжках-картинках. Що цікаво, як виявилося, наприклад, у польській дитячій літературі зубр досить популярний персонаж. Це вже навіть не згадуючи про таку світову зірку дитліту, як ведмідь. Кого-кого, а ведмедиків у книжках для найменших аж ніяк не бракує. То чим дитячі серця завойовують саме цей ведмідь і цей зубр? Моя відповідь— глибиною і красою історії, що їх забезпечує чарівний світ, до якого належать тварини. І — так! — привабливістю (магічною харизмою!) самих туконі.
Так само у «Чарівниці-Нічниці» оцей розроблений великий усесвіт за спиною головної героїні вчувається у кожному реченні, відчувається на кожному розгорті як погляд углиб. Або й навпаки — як погляд чарів, які позирають на тебе із темних закутків цього незвичного фоліанту.
Книжка про Чарівницю-Нічницю, як і її попередниця про Вересову міль, у своєму оформленні мають візуальні елементи, що нагадують старовинні (або як зараз заведено казати — вінтажні) книжки із казками: мова передовсім про відповідне оформлення форзаців, шрифти, початки розділів, зображення мап тощо.
Розгорнувши «Вересову міль», дізнаємося, що ця історія належить до циклу «Казки для Сонця і Місяця» і є його першою частиною. На тому ж розгорті маленька поетична анотація пояснює цілісність задуму: «Сонце зігріває ліс удень. А коли приходить ніч, настає час Місяця. Туконі — охоронці дня, чарівниці-молі — захисниці ночі. У Серці лісу, у Високому Яворі, вони разом створюють дивоковдри. Однак їхня дружба — не лише джерело цілющих чарів. У шелесті листя та мерехтінні зірок, поміж сутінків та світанків, ховається таємниця давньої магії».
При першому погляді на новинку, яку ми розглядаємо, мені спало на думку: «Та це ж нарешті друга частина “Казок для Сонця та Місяця”!» Втім — ніт! Придивившись до обкладинки із належною уважністю, я виявила, що маю справу з новою серією історій (або, можливо, під-серією) — «Казки для Місяця». Її сторінки сповнені темних барв ночі та золотого світла зірок, бо ж саме про зірки тут і мова.
Авторка створює цілу оригінальну міфологію, за якою «Колись давно жила собі міль Чарівниця-Нічниця. Щовечора вона виносила на небо зірки». А далі розгортається оповідь, у якій знайомі традиційні мотиви, обумовлені спостереженням дитини за природою (наприклад, падіння зірок із нічного неба) вигадливо поєднані з оригінальними сюжетними ходами та героями (тут, зокрема, діють птаха Слуква, Тхір, Видра, туконі Ліщини і кілька інших лісових достойників та достойниць).
Візуальна оповідь організована дуже гармонійно та вигалдиво: вона поєднує елементи книжки-картинки, коміксу, оригінальні композиції сюжетних елементів, які авторка створила, натхненна оформленням старих фолантів. Усе це складається у дуже оригінальну та емоційну цілісність. Окремого слова потребує сама головна героїня, а точніше — авторська вправність у зображенні її багатьох поз, емоцій, пластики. Здається, ніколи раніше міль не була у настільки важливій міфологічній ролі та не демонструвала такого спектру почуттів.
Наприкінці… Гм, що ж. Мушу повідомити про різночитання. Хтось сприйме останні розвороти книжки як завершення, яке постулює суперсилу дружби та творчої співпраці. Однак авторка цих рядків бачить тут передусім любовну історію і, зрештою, має на це повне право.
Історія Чарівниці-Нічниці завершується спогляданням нічного неба та введенням головних героїв — молі та кажана — на карту сузір’їв. Що ж, тисячі юних читачів тепер шукатимуть на небі сузір’я Нічниці-Чарівниці та Кажана (зрештою, вони мають для цього дуже детальні інструкції). Прекрасний хід!
Втім, мої міркування хотілося би завершити тим, чим історія починається, а це такі слова: «Одного разу на полиці у Бабусі Сови Сич і Кажан знайшли блакитну книжку. На обкладинці виблискували золотисті візерунки, тож Сич і Кажан вирішили, що всередині має бути щось чарівне. Всередині були казки, і ось одна із них…»
Ці слова дають надію прочитати наступні Казки для Місяця…
Що, зрештою, не означає, що ми не чекаємо на Казки для Сонця та Місяця…
Зрештою, якщо будуть ще й Казки просто для Сонця, то це також влаштовує нас якнайліпше.
