Як Кожум’яка кінематограф розворушив
Поява вітчизняного повнометражного мультфільму – це вже сама по собі подія, варта уваги. А якщо цей фільм знято за книжкою, яку перевидають спеціально до прем’єри, то це і промоція читання, і привід поговорити, і чудовий приклад для наслідування. Властиво, книжкове видавництво «КМ-БУКС» давно практикує прив’язку своїх видань до фільмів, але досі так видавалися сучасні американські бестселери «Голодні ігри» чи «Дивергент», або ж актуалізована кінематографом класика, як от «Пригоди Шерлока Холмса». Нині ж настала черга книжки українського письменника – Антона Сіяніки, автора книжки «Микита Кожум’яка».
«Сонце сліпило навіть крізь заплющені повіки, але Микита змусив себе розплющити очі. І не повірив – під ним з неймовірною швидкістю проносилися хмари! Він летить! Та ще й не просто так, а на… Цього не може бути! Він летить на спині справжнього крилатого змія!»
З’явившись уперше 2011 року в серії «Сучасна дитяча література», книжка зібрала кілька позитивних відгуків, але значною подією не стала. Новина про екранізацію закрутила новий виток спіралі цікавості до книжки, а видавництво вже проанонсувало видання повноколірної та адаптованої відповідно до фільму версії. Тож оригінальний «повний текст» цілком може з часом стати якщо не бібліографічною рідкістю, то принаймні певним «каноном», у якому шукатимуть нові для себе сюжетні ходи та риси героїв фанати мультфільму. То що ж це за книжка така – нарешті час дізнатися.
У центрі сюжету – Микита, пізній син славетного Кирила Кожум’яки, того самого, що Змія здолав. Це – не зовсім звичайна дитина. Ну, і його ручне теля Горинич – теж не зовсім звичайне. Як і дід Данило, його учень-підліток Ко-Ко, зла відьма, русалонька Їва та інші важливі й не дуже герої книжки. Дія оповіді відбувається на межі нашого світу та світу Чудного, казкового. У Чудний світ можна провалитися, звісно, але існують і закони переходу до нього. Взагалі, відчувається глибока пропрацьованість, детальне обмислення автором свого вигаданого світу та його міфології. У сюжеті ховається не одна Велика Таємниця, і кожна з цих таємниць у свій час розкривається перед читачем. Казкові події насправді вмотивовані добре відомими автору законами, які він легко вигадує на ходу й пояснює голосом Ко-Ко.
Це – інша особливість цієї книжки, не така приємна. Складну світобудову й логіку подій автор пояснює не органічно в ході розвитку сюжету, а за допомогою введення додаткового оповідача. Ко-Ко – нахабний, але симпатичний пташок – виринає зненацька і розтлумачує сторопілому читачу всі «незрозумілі» місця. З одного боку, це видається справді доцільним: іноді без пояснень просто ніяк, а з другого – свідчить про вади самої оповіді, яка через такі відступи шпортається й провисає. Як тут не згадати книжки Володимир Арєнєва, у яких таємниці уявних світів розкриваються самими героями поступово й органічно, у належний час і внаслідок їхніх власних дій. У «Микиті Кожум’яці» є ще й третя лінія оповіді – діалог деміургів, умовно названих «добром» і «злом», які сваряться і закидають таємничі натяки впродовж розгортання сюжету. Цікаво, як упораються із таким «різнобоєм», неприпустимим у мультфільмі, кінематографісти? Думаю, багато з читачів цієї рецензії вже знають відповідь!
А ось над чим їм точно не доведеться сушити голови, то це над героями – всі вони тут напрочуд симпатичні. І тупуватий ґвонк Тать, і лісовичок Рисик, і Їва, і звісно ж теля Горинич – усі ці створіння просто народжені для великого екрану. Звісно, до цього неабияк доклалися художники, але насамперед – автор. Кожна жива істота у книжці індивідуальна й цікава, зі своїми «мишами в голові» та передісторією (знаною і незнаною). Ходять чутки, що когось із героїв книжки з фільму викинули, керуючись законами жанру. Тому глядачам просто неодмінно треба відшукати – кого саме. Познайомитися з новим героєм мультфільму, який лишився за кадром, – хіба ж не розкіш?
Єдине, що особисто мені не подобається в героях, це їхні імена. Ко-Ко просить, щоб його звали «Філіном» (а не Пугачем), русалоньку в першому виданні звуть Івою (у новому вже Ївою), а кульмінацією назовництва став лелека Цапелін. Мабуть, не я один почудувався, що спільного між цапом і болотяним птахом, доки не згадав, що «чапля» російською буде «цапля». Творці фільму зізналися, що озвучували фільм спершу англійською, а потім вже дублювали українською, бо це «простіше з точки зору фонетики і лексики». А читачам буде цікаво дізнатися, що оригінальний текст було написано російською, тим більше, що у перевиданні чомусь не згадано імені перекладача. А Ольга Зозуля, яку було зазначено перекладачем першого видання «Микити Кожум’яки, проробила велику роботу. Незначні огріхи в перевиданні підправлено – очевидячки, так само «безіменним» редактором. Неприродні конструкції, на кшталт «того, хто прокинувся», трапляються нечасто і згодом, коли втягнешся, вже майже не дратують.
Читайте також: Райдугони і всі-всі-всіГоловною ж заслугою і визначальною рисою книжки (а чи буде так у фільмі?!) є нетрадиційне для цього жанру протиставлення добра і зла. Тут це справді дві частини єдиного цілого, немає абсолютного зла, а добрі вчинки теж можуть вилазити боком, повертаючи борг уже аж у далекій перспективі. Негативні герої (навіть ті, які прагнуть знищити Світ), якщо розібратися, не такі й лихі, адже скривдили їх таки «добрі люди», а навіть найшляхетніші поривання, коли вони необдумані, можуть призвести до більшої біди, ніж усі задуми лиходіїв. Головний герой, який не має ані сили, ані чарівних умінь, здобуває друзів і перетворює світ довкола себе завдяки великому серцю, а мудрий наставник дід Данило диригує Всесвітом, застосовуючи політику «невтручання». Рівновага добра і зла – наріжна ідея, закладена автором у казку, чи втримається вона під час «великого зламу»? Питання, на яке має дати не лише книжка, але й фільм – сподіваюся, фільм не розчарує і любителів глибоких підтекстів.
Читайте також: Прочитали – переглянули: 11 фільмів, знятих за дитячими книжкамиОтже, книжка, яка готова ожити для вас на екрані, так само непроста і неоднозначна. З одного боку – затягнута оповідь, а з другого – карколомні пригоди. З одного боку – філософський підтекст, з другого – кумедні білки, які виконують декоративну функцію кумедних істоток, яких можна кудись пожбурити або витерти ними шибку. З одного боку – перша несмілива закоханість та червоні маки, з другого – лісовичок, що пукає. А тепер ще й ця дивна книжка вислизає із рук критиків літературних і потрапляє в лабети критиків кіношних, значно суворіших, до речі.
Цікаво, наприклад, як відреагують кінокритики на Ко-Ко з його постійними поясненнями й зауваженнями? Ах, ви дивилися лише фільм і не знаєте, хто такий Ко-Ко? Тоді вам просто неодмінно потрібно прочитати книжку!
