Як музика впливає на кротів

Львів. Форум видавців. Дворик кав’ярні. Сцена. Лунає запальна музика. Під сценою в забутті скаче група жіночок. Увесь зал радісно аплодує і підспівує гуртові, що на сцені.

БараБуці нагадує підлітковий рок-концерт, а вам? Тільки це не концерт, а презентація дитячої книжки Мар’яни й Тараса Прохаськів «Куди зникло море». А на сцені грає гурт «DagaDana», даючи життя, талант і голос персонажу книжки – Соні Садовій. Якби не побачила це шаленство на власні очі – нізащо б не повірила, що таке може бути, щоб дорослі тітки зірвалися у танок під дитячі пісні. Напевно, це перший в історії української дитячої книжки проект, в якому музика зі сторінок повісті ожила настільки повнокровно.

Дана Винницька – джазова співачка зі Львова, людське втілення звірятка Соні Садової з книжки Прохаськів. Саме вона не лише написала, а й виконала пісні Букового лісу. Дана розповіла, як народився цей вдалий музично-літературний симбіоз.

– Як почалася Твоя співпраця з Тарасом та Мар’яною Прохаськами, Софією Андрухович і Танею Малярчук?

– Ми з Софійкою Андрухович, Танею, Мар’яною і Тарасом дуже давно знайомі. Торік у нас разом із Софією і Мар’яною був період спільного надихання. Ми бавилися в таку гру, щоб взаємно стимулювати й надихати на творчість. Щотижня надсилали одна одній якісь шматки творінь. Я висилала твір музичний, Мар’янка Прохасько – малюнки для кротів, а Софія ділилася уривками з «Фелікс Австрія». Ця гра не протривала довго, бо почалися сумні події в Україні й уже було не до забав.

Але ми ще тоді жартували, як музичний твір впливає на кротів. Тобто що в результаті гри наші творчі діти між собою переплітаються і впливають одне на одного.

У кінці квітня чи у травні Мар’янка вислала мені рукопис книжки «Куди зникло море». Я повість прочитала з великою радістю. І тоді Мар’яна спитала, чи я б не написала пісні для Соні Садової.

Мар’яна і Тарас Прохаськи, автори повістей про кротів

А передісторія цього прохання була така. Варвара Бондар, донька Софії Андрухович й Андрія Бондаря, послухавши книжку, сказала, що хотіла б почути «по-справжньому» пісню «Сині очка, чорний хвіст», яка згадується в тексті. Мар’янка подумала, що теж хотіла б почути цю пісню. Відтак вони вирішили попросити мене придумати її.

Я одразу погодилася, бо нема більшої радості, ніж творити спільно із друзями. Тільки сказала, що треба написати тексти, бо я не хочу графоманствувати. Краще хай пишуть ті, хто вміє робити це добре.

Врешті запросили Софійку Андрухович, яка написала тексти чотирьох пісень: «Сині очка», «Almost», «Кротенейро» і «Їжакову їжу». Таня Малярчук написала два – «Кабанів» і «Лісове танго».

– Тобто з однієї згадки пісні вийшов цілий альбом?

– У тексті є лише згадка про пісню «Сині очка, чорний хвіст». Коли ми починали цей проект, спочатку мало бути дві пісні, ну, може, три. Але яке нам це давало задоволення!.. Дівчатам – писання віршів, мені – складання музики; так подобалася реакція людей, яким ми надсилали пісні для прослуховування… То ми вирішили, що нема чого себе обмежувати: що вже за одну ногу висіти, що за дві. Отак з’явилося аж 6 пісень альбому плюс бонус-трек.

Потім треба було десь їх записати. Оскільки найближче я співпрацюю з «DagaDana» (Польща), то запросила музикантів, щоб вони допомогли. Так вийшов українсько-польсько-американський проект. Бо в нас є барабанщик із Чикаго, Френк Паркер. Ну, й Даґа Григорович та Міко Поспєшальскі родом із Польщі. Записували ми у приязній студії міста Ченстохови, яка розташована в чоловічому монастирі. Там дуже хороша атмосфера, в якій легко твориться. Називається «Студія в Едиції Святого Павла».

– Чи не були проти інші учасники «DagaDana» брати участь у проекті, з якого, по суті, не буде ніякого зиску?

– «DagaDana» чим характерна? Тим, що ми дуже відкриті до різних проектів. А творити й записувати матеріал дитячого проекту – суцільна приємність! Ми знали, що творимо для дітей і даруватимемо радість не лише собі, а й їм.

Ще цікавий момент. Мені захотілося, щоб у двох піснях співали дітлахи. І от я попросила звукорежисера знайти малюків посеред літа у Ченстохові. І йому це вдалося!

«Творити й записувати матеріал дитячого проекту – суцільна приємність! Ми знали, що творимо для дітей і даруватимемо радість не лише собі, а й їм»

У нього знайома викладає англійську для дітей у приватній школі. Вдалося їх запросити, для малих це був унікальний досвід попрацювати на справжній студії, спробувати себе в ролі співаків, а для нас – надзвичайний подарунок, звучання щирих і безпосередніх дитячих голосів. Особливо приємно, що польські дітлахи заспівали для українських. Оскільки вони співали іноземною для них мовою, тобто українською, і зібрали діток із курсів англійської, то малята питали, чи ці пісні англійською. Я пояснила, що ні, що це українська.

Фото зі сторінки Дани Винницької у Facebook

Усе було дуже стисло в часі, в червні ще докомпоновувалися деякі пісні, в липні ми на кілька днів засіли в студії, у другій половині місяця працювали над мастерингом та міксом, і на початку серпня вже був готовий матеріал.

– Раніше Ти ніколи не писала для дітей?

– Доводилося. Раніше я працювала у приватній школі й там доводилося багато чого придумувати. Але це було суто для дітей, із якими працювала. Публічно ж нічого не видавала. І дуже тішуся, що випустила нині такий проект.

Коли тільки починала працювати, виявила, що дитячих сучасних українських пісень майже й нема. Друга цікава річ, з якою зіткнулася, коли почала слухати світову дитячу музику, – я побачила тенденцію до примітивізму, спрощення. Тобто якщо робиться щось для дітей у музичному плані, це має бути доступно, дуже часто – кічово. Використовується багато «пластмасових» звуків. Я вирішила, що не піду цією дорогою. Я хотіла робити пісні, щоб вони подобалися і дорослим, і дітям. Щоб вони подобалися й мені, були цікаві музично. Щоб не спрощувати все задля зрозумілості – а навпаки, щоб малюки могли вчитися й розвиватися на цих піснях.

– Тобто коли Ти складала музику, то взагалі не спрощувала? Писала так, як би робила зазвичай?

– Звісно, що власне текст теж тягнув у певне річище. Ясно, що дитяча музика відрізнятиметься від дорослої. Але хотілося, щоб твір був цікавий музично, багатий, щоб його було цікаво слухати людям різного віку, і щоб ці пісні несли позитив, до якого захочеться повертатися знову і знову.

– Як діти сприймають тексти й музику?

– Дитячі реакції просто геніальні. Наприклад, до пісні «Кротенейро» були претензії, що в ній забагато звука «о». Різним дітям подобалися різні пісні. Я відсилала всі шкіци Мар’янці Прохасько, а вона вже розсилала своїм друзям.

Пісня «Лісове танго» дещо виходить за рамки дитячої, вона трохи «доросла». Таня Малярчук написала такий романтичний текст, і я думала піти в кічову попсу. Але вирішила, що це буде занадто, і написала просто дуже романтичну пісню.

Діти дуже люблять «Ням-ням» і «Кабанів», які їх страшенно веселять.

– Чи ви плануєте якось популяризувати цю музику? Яке подальше життя проекту?

– Коли ми говорили про цей проект, я одразу казала про диск. Але він би зробив книжку ще дорожчою. Тому кожного читача й власника книжки чекає приємна несподіванка в кінці – спеціальний qr-код, за яким можна потрапити на інтернет-посилання й почути всі пісні. Зі свого боку, ми з «DagaDana» розмістимо цю музику в усіх можливих місцях – iTunes, Bandcamp, – де за смішні гроші можна буде придбати треки. Це буде зроблено найближчим часом.

Розпитувала Анастасія Мельниченко