Як не заблукати стежками іноземних мов
Автор: Роксолана Жаркова
Плануєте підучити/повторити англійську чи німецьку? Книжки-білінгви вам у поміч. Або ж пропонуємо альтернативу: книжки, що в захопливій формі заохочують до вивчення іноземних мов, вплітаючи окремі слова і фрази англійською й німецькою в україномовний текст. Здебільшого (враховуючи вік читачів) це загальновживана лексика, типові мовні звороти, цікаві порівняння тощо. І не кажіть, що ви вже пробували колись такі читати. З цими книгами вам точно не буде нудно!
Не-екскурсія таємницями Музею
Якщо ви хочете зануритися у лабіринти стародавнього підземелля, якщо полюбляєте загадки, секрети, головоломки й детективні історії, welcome до Музею таємниць. Колись, понад століття тому ця будівля була помешканням відомого детектива, винахідника, філера міської поліції Матвія Фауста. Там «містилися таємні ходи, комори та сховки, а на поверхнях лежали старовинні книжки, мапи і креслення, теки із кримінальними справами, нотатники з підозрами й гіпотезами щодо різних злочинів та описами неймовірних пригод». Це ідеальне місце для відвідин, адже тут ви зустрінетеся з неординарною гідесою (в минулому — артисткою театру й кіно) бабусею Лідою, працівниками та працівницями музею, а також зі справжньою командою 3D (диваки, друзі, детективи) — Данею, Даркою й Діаною.
«Двері праворуч вели до кухні, що численними котлами й скляними колбами нагадувала старовинну лабораторію. Під кухнею ховався льох. Бабуся розповідала, що за життя Матвія Фауста вздовж стін там складали брикети льоду, тож приміщення слугувало потужним холодильником. Ширилися моторошні чутки, що колись господар зберігав у ньому тіла жертв нерозкритих злочинів для розслідувань і дослідів, але перед відкриттям музею нічого, крім кількох слоїків зацукрованого на камінь варення, там не знайшли»
Карколомна трійня 3D розкриватиме загадковий злочин, проводитиме несподівані допити свідків, ловитиме чудового кота Містері, спостерігатиме епістолярну лавсторі, шукатиме гербову скриньку з фамільної колекції.
Матвій Фауст не випадково хотів облаштувати «власну оселю таємними приміщеннями й коридорами, секретними дверима, шафами та скринями, оптичними ілюзіями й загадками. Щороку працівники музею натрапляли на нові несподівані знахідки й зрештою запросили британського експерта з головоломок і механічних пристроїв, щоб розгадати всі секрети Музею таємниць». Тож на читачів чекає знайомство з паном Тревісом і Містером І, порозумітися з якими вдасться, пригадавши базову англійську.
Даня, Дарка та Діана поринуть в історію Анонімуса, Матвія Фауста, пана Тревіса й Містера І для того, щоб скласти докупи цей містичний пазл. Відчинити скриньку з гербом лева, ворона та єдинорога допоможуть вірші, що звучатимуть як хитромудрі закляття. Знайти винуватця допоможе спостережливість і кмітливість юних детективів. Ви дізнаєтеся про переваги носіння кросівок, про відбитки чиїхось черевиків, орнамент листочків як доказ у справі зникнення, а також повторите корисні словечка англійською.
Полювання за скарбами в замку-готелі
Старовинний замок-готель «Шльос» на межі Німеччини й Австрії манить до себе любителів пригод і небезпек. Для третьокласниці Валерії та її мами це тимчасовий прихисток і можливість заробітку, адже після повномасштабного вторгнення Росії в Україну вони опинилися спочатку в сусідній Польщі, а згодом приїхали сюди. Наче кадр якогось дивовижного фільму: «Сірі вежі здіймалися в небо, немов хотіли простромити пухкі, схожі на маршмелоу, хмарки. Стіни, складені з грубого каміння, посіріли від часу й густо поросли плющем. На їхньому фоні виділялася Біла вежа, над якою майорів прапор із чорною, червоною і золотавою смужками. На горизонті блищали на сонці вкриті снігом, немов глазур’ю, альпійські вершини».
Таємничу атмосферу замку створюють і кам’яні Горгульї, і чудернацькі голови сестер Вехтер, і грибна фея-сопілкарка, принцеса Пільц, і кумедні привиди, брати Ґайстери — Айнс і Цвай, і лимонна відьма Цітроненгексе… Розвіяти самотність Валерії, яка часто згадує тата в Україні й подругу Софійку в Польщі, пробують павучок Шпіне і крук Рабе. Хоча, здається, всі довкола намагаються підтримати дівчинку у процесі її адаптації в новій німецькій школі: мама, власник готелю Вальдемар, фрау Бекер і фрау Толь, однокласниця Клара, вчителька, шкільна психологиня. Та чи не найбільше розуміє ностальгію Валерії старенька Сеньйора, компаньйонкою якої несподівано стає дівчинка.
«…бібліотечисько! Величезне приміщення від стелі до підлоги наповнювали книжки. Там панував особливий запах старих фоліантів. Барвисті палітурки ніби промовляли: «Тут сховано таємниці! Тільки розгорни…». Валерія ступила на м’який темно-брунатний килим, й ноги загрузли у високому ворсі. Вона зняла кросівки, шкарпетки. Іти було так приємно, як ступати по дрібнесенькому морському пісочку»
Це була б, мабуть, звична розповідь про тугу за домом і труднощі звикання до нових умов, соціалізацію в іншій країні, зовнішні мовні бар’єри та внутрішні дитячі страхи, якби не гостросюжетна лінія про пошуки втраченого скарбу — зниклої валізи з грошима Вальдемара фон Еделя. Незаконно збагатитися хоче жадібна й жорстока фрау Тойфліш, що вривається в замок-готель, аби заволодіти чарівною книгою й ув’язнити усіх добрих духів замку — персонажів і персонажок цієї казкової історії.
Маленька Валерія поспішає на допомогу друзям, долаючи свої страхи і невпевненість, усвідомивши вчинені помилки й виправляючи їх: «знайди того, кого образила, й поверни те, що забрала». Вона рятуватиме Сеньйору, випускатиме з пастки привидів, звільнятиме премудрого дивака Рабе, повертатиме енергію знесиленій Лимонній відьмі. Читачі дізнаються про підземні ходи у замку, блискучі міцени і те, чим кілька століть мріяли посмакувати кам’яні Горгульї. А ще: що робити, щоб мозок не заріс мохом, і як швидко й результативно опановувати німецьку.
Дорогою (до) мови й дорогою (до) себе
В повісті Олександри Орлової домінує пригодницький сюжет, відтак авторка презентує англійську як елемент стилю поведінки (бабуся-артистка Ліда), або елемент загадковості образу (пан Тревіс), або родзинку жартів і каламбурів у мовленні персонажа (Містер І та його кіт Містері) тощо. Серед компанії 3D чудово володіє англійською Діана, тож вона частенько допомагає іншим порозумітися з британськими гостями.
У книжці Олени Скуловатової мовне питання звучить серйозніше й болючіше для героїнь-українок. Оскільки це не гра, не «вивчити за бажанням», а необхідна умова адаптації в інокультурному просторі. Валерія не лише схвильовано «слухала німецьку мову, яка звучала для неї суцільним потоком», дівчинка апатично «боялася» мови («доведеться говорити німецькою. Ця думка скувала тіло, немов лід озеро. Вона відчула, що не зможе вичавити й слова»), намагалася втекти й заховатися і від цієї чужої мови, і від її носіїв (інцидент на шкільному подвір’ї). Дівчинка «набрала повітря в легені й спробувала вимовити їх уголос, але слова ніяк не хотіли виходити назовні, немов прилипли до горла. Це засмучувало, й хотілося сховатися у своїй кімнаті й мовчати».
У тексті ми бачимо постійний дитячий «опір» словам, небажання їх проговорювати: «Валерія набрала повітря, але слова чужої мови застрягли в горлі. Вона ніяк не могла їх вимовити, хоча й щиро хотіла подякувати. Силувалася сказати, а вийшло якесь хрипіння». Це психоемоційне й навіть психосоматичне мовчання викликане минулим травматичним досвідом дитини, який щоразу оживає у спогадах, відтак ретравматизує: «У горлі застрягла гірка грудка, яка заважала їй сказати бодай щось. Це було так нестерпно, що дівчинка розвернулася і побігла в сад. Вона мчала доріжкою, чіплялася за гілки й спинилася, лише коли добігла до зовнішнього муру замку. Важко відсапуючись, привалилася до стовбура товстого горіха. Довкола щебетали пташки, шепотіли дерева, а Валерії хотілося заплакати»…
Здолати цю перешкоду, цю мовленнєву фобію (причинами і подробицями якої поділиться в книзі сама головна героїня), й почуватися комфортніше серед німецькомовного оточення допомагає мама, розповідаючи доні про «літери з очима» («німці мають і унікальні літерки. Вони такі кумедні, з двома крапочками зверху, звуться умляути») і про те, що легше запам’ятовувати щось, будуючи ланцюжок асоціацій. Також згадує письменниця відомий метод карток-наліпок з невідомими словами, який використовує мама Валерії, аби й собі повторити німецьку. Мама переконує, що «мова — як м’язи, її постійно потрібно тренувати. — У-у-у, — розчаровано протягнула Валерія. — Я думала, раз вивчив — і на все життя».
Історія Валерії — про призвичаєння до нових обставин, ситуацій і людей. Про шлях дорослішання і прийняття перших виважених рішень. Про перший підробіток, усвідомлення важливості тих, хто поряд й уміння турбуватися про них (догляд за лимонним деревом, спілкування зі Сеньйорою), спроби зберегти зв’язок з тими, кого любиш й зав’язати вузлики нової дружби. Це про помилятися й вибачатися, про те, як бути справжнім. Бо, як зауважив павучок Шпіне, «може, ти й не знаєш німецької, але в тебе щире, промовисте серце». Це чудова оповідь про перестрибування мовних і психоемоційних бар’єрів, або, — у випадку Валерії, — навіть майстер-клас із дереволазіння: інколи щоб розв’язати проблему, треба піднятися над нею і побачити її з висоти пташиного польоту. Це крутіше, ніж атракціони в Леголенді. Головне — крок за кроком, слово за словом рухатися. І вірити у свої сили.
P.S. Чарівна книжка у чарівному замку-готелі «Шльос» нагадує: «Я знаю про те, що було. Що буде — залежить від тебе».
