Як писати для дітей та підлітків, підказки
Автор: БараБука
9 та 10 квітня «Центр літературної освіти» провів інтенсив, якого всі давно чекали: «Як писати для дітей та підлітків». У затишному Домі освіти та культури «Майстер-клас» зібралося кілька десятків творчих людей не тільки з Києва, а й із інших міст України, щоб послухати поради й підказки експертів із дитліт. БараБука зауважила там і своїх давніх книгодрузяк, тож, звісно, розпитала про враження.
«Будьте трішки тойво»
Саша Кочубей, письменниця, Київ
Надворі сяяло сонце й усі нормальні люди йшли на прогулянки вихідного дня, а я обрала сидіти в душній аудиторії й слухати курс лекцій.
Утім, коли на сцені з’явився перший спікер, я зрозуміла, що вчинила правильно. Тетяна Стус (Щербаченко) дала нам цілу купу практичних підказок про те, як створити персонажа, якого полюблять діти. Найбільше мені припала до душі така: «Пишучи для дітей, будьте трішки тойво» 🙂 Читаючи Джефа Кінні, Джеремі Стронґа, Ульфа Старка, я розумію, що це – найкраща порада, яку можна було дати письменникам-початківцям. Бо маленькі особистості найбільше у світі не люблять зануд і надто серйозних дорослих.
Харизматичний та іронічний Сергій Іванюк розповів нам не тільки про сюжет і композицію, а й глибоко розкрив психологію підлітків. «Підлітки – це такі дорослі, в яких немає грошей», «У школі висить табличка: права та обов’язки дитини. Обов’язків – 12 пунктів, а право одне – виконувати свої обов’язки», «Підлітки – це такі в’язні, яких відвели в перший клас, і вони ще не розуміють, шо їм відсиджувати 11 років», «Підлітки – це нещасні люди, яким навіть власна кімната не належить». Вдома переповіла його слова своєму 10-річному сину, і він сказав, що цей Сергій Іванюк – розумний дядько. Що нам, дорослим, треба частіше слухати його 🙂 Ще дуже запам’яталася фраза про те, що нині читає 3% дітей, решта сидять в айфонах і айпадах. Але зрештою майбутнє всіх нас визначатиме не 97% дітей, які сидять в айпадах, а ті 3%, які читають книжки.
Міра Київська розповіла про тренди в дитячій літературі. Було відчутно, що деякі теми сучасних дитячих книжок викликають у слухачів неоднозначну реакцію. Наприклад, книжка про хлопчика, який любив носити мандаринову сукню. Чи дитячі книжки про смерть, війну, хвороби тощо. Якщо у світі з дітьми розмовляють на такі теми з допомогою книжок, то в нас дорослі досі намагаються вдавати, що таких проблем не існує, «відгороджують» дітей.
Мар’яна Савка розповіла про те, що робить книжку цікавою для дитини. Захотілося створити книжку без слів або інтерактивну книжку для маленьких, яка залишає простір для фантазії.
Наступного дня я потрапила вже на другу лекцію, де Валентина Вздульська розповіла про сучасні жанри та формати дитячої літератури і чому так важливо читати Vkontakte своєї дитини, навіть якщо ти після цього вкриваєшся сивиною… 🙂
Останнім виступав щирий і відкритий Іван Андрусяк. Він дав багато порад щодо друку, формату, ілюстрацій, промо, чесно відповів на усі запитання слухачів, яких було чимало. І наголосив, що книжка для маленьких читачів має бути в першу чергу «кайфовою». На питання слухачів, що лектор вкладає у це слово, той відповів: «кайфова» книжка – це та, яку зацінить добрий капосник.
Висновок: хочу ще!
Я отримала багато корисної інформації, познайомилася з цікавими людьми і головне – надихнулася. У голові стільки ідей! Хочеться вже сідати й капостити 🙂
«Не всі діти дурбелики»
Аліна Штефан, уже майже письменниця, Дніпропетровськ
Не всі, але книжки писати треба для всіх. Тому я й вирішила, що Київ у квітні – саме те місце, де варто і приємно цьому вчитися, і ЦЛО усім нам поможи. Ні, насправді, як і майже всі лектори, я розумію, що навчити й навчитися писати дитячу книжку, або книжку для підлітка – не дуже-то й імовірно, проте надихнутися від тих, хто таки вміє й пише, дуже навіть хороша ідея.
І справді, надихнутися вдалося. Насамперед думками про те, що українські дитячі книжки можуть стати цікавими, якщо автори пошукають дітей у собі, піднімуть складні теми, спробують на смак реалістичність прози, використовуватимуть прості слова, або взагалі –менше тексту і будь-яким чином уникати моралізаторства та повчань.
«Не всі діти дурбелики», – Тетяна Стус одним цим виразом упевнила мене, що їхала я недаремно 🙂
Лектори не грали однією командою, в жодному разі, і це давало змогу побачити суперечливість самої ідеї потрібної сучасній дитині книжки. Чи має кожна сучасна дитяча або підліткова книжка цільову аудиторію? Чи варто авторові зважати на вікову градацію, якщо йдеться про «цільову аудиторію»? Адже ЦА дитячо-підліткової книжки сьогодні має скоріш за все не тільки вікові відмінності, а й соціальну неоднорідність?
«Динаміка, напруження, ритм, непередбачувана поведінка героїв, – перераховує Леся Воронина, – багатовимірність книжок, книги-айсберги!».
«Підлітки шукають у книжках волю, – наголошує Сергій Оксеник (Іванюк), – Писати для підлітків потрібно, як для дорослих, лише теми можуть трохи відрізнятися. А ще читач повинен відчути себе розумним наприкінці».
Видавці у своїх поглядах здалися більш стриманими. Мар’яна Савка попередила у відеолекції, що діти не люблять філософствування й звернулася до класичніших книжок-картинок, хоча й Міра Київська, і Валентина Вздульська пропонували зовсім нові для української дитячої книжки формати книжок-картинок. Не дійшли згоди лектори, видавці й дослідники дитячої літератури й у тому, чи варто вберігати дитину від будь-якої тривоги за персонажа.
У чому майже всі дійшли згоди, так це в тому, що розвитку дитячої книжки в Україні дуже шкодить система освіти. Дуже навіть згодна.
А ще мені дуже сподобалося вчитися, і тепер хочеться «ламати стереотипи й ризикувати» (с), навчитися створювати композицію твору, зрезонувати з цільовою аудиторією й переконати видавця, що саме моя ЦА таки існує!
Фото Оксани Боровець, надані ЦЛО.
