Як загубитися у пригоді та вибратися з неї
Літо, табір, пригоди… Чи можуть ці поняття в житті сучасного тінейджера поєднатися в єдиний ланцюжок вдалого літа? У пригодницькій повісті Насті Музиченко, властиво, йдеться про підлітків, які приїхали відпочивати у табір «Гірський» і потрапили в дивну й трішки небезпечну пригоду. Головні герої Матвій та Мія познайомилися ще в поїзді… Ну як познайомилися – трохи погиркалися, трохи побісили одне одного. Але, опинившись у «Гірському», зрештою вирішили не псувати справді непоганий відпочинок ворожнечею. І сталося так, що, занурившись із головою в табірні активності і квести, опинилися зовсім не там, де мали б – загублені, самотні, без дорослих і гарантії на порятунок. Щоб не спойлерити, натякну тільки, що в цій історії є не лише хеппі-енд, а й загадковий чорнокнижник, потужний магічний артефакт і дивні фіолетово-сині слимаки (бррр!). Але – так, усе закінчується добре.
Незважаючи на дрібку давньої карпатської магії, ця повість цілком реалістична – у тому сенсі, що максимально релевантно як для читацької аудиторії відображає реальне життя. Приємно, що авторка не намагається підсолодити історію, чим нерідко грішать ті, хто пише для дітей середнього шкільного віку. Навіть більше: сюжет розгортається з конфліктної сцени, коли батьки головного героя, які недавно розлучилися, сваряться по телефону, озвучуючи одне одному свої претензії. Підлітки-герої повісті – це живі люди в живому світі, в якому існують і розлучення, і зниклі діти, і гидка пюрешка в табірній їдальні (як можна готувати смачнючі котлети і так споганити картоплю? – справедливо обурюються вони).
Сконструювати правдоподібний світ сучасного тинейджера, особливо коли тобі самому вже далеко за двадцять, буває непросто. Як Насті Музиченко це вдалося? Основні «цеглинки», з яких вона вибудовує його, – це мова, попкультурні елементи та впіймані, вочевидь, у спілкуванні з підлітками інсайти. Тому її герої слухають «Антитіла», читають «Солоні поцілунки» (тут можемо помахати рукою Олі Купріян 🙂 ), фарбують пасма волосся в рожевий, ганяють на скейтах чи пенібордах (і дають їм прикольні імена!), не дозволяють батькам постити їхні фотки у фейсбуці, і вживають слова типу «гоу», «ізі», «кроси», «прога» і дуже класні замінники лайки, як-от «нахіба».
Окремий респект авторці за ненав’язливо вплетену в книжку корисну інформацію (я взагалі обожнюю такі дитячі чи підліткові художні видання з «доданою вартістю»). Тут можна знайти правила поведінки в лісі та горах й основи безпеки, яких треба дотримуватися, якщо раптом заблукаєш. Сюжетно ця інформація абсолютно виправдана: герої перебувають у таборі «Гірський» і, звісно, вожаті ввечері, біля ватри, розповідають їм не тільки страшилки, а й отакі важливі штуки. І, хоч би там як, це западає читачам у голови, водночас не перевантажуючи їх.
«Загублені в таборі» – пригодницька повість, й, окрім фану, який вона дарує читачам завдяки закрученому сюжету, книжка несе в собі певні цінні меседжі. Наприклад, показує підліткам, що і в реальному світі, поза межами своїх смартфонів, вони можуть знайти багато чимало крутих пригод. Головне – щоб біля тебе був надійний друг, у твоїй голові – базові навички виживання, а в твоєму житті – відповідальні й люблячі дорослі, які точно-точно не дадуть тобі загубитися в цих пригодах.