Як зробити так, щоб малятка всієї країни читали
Автор: БараБука
Національний музей літератури України зібрав експертів – науковців, методистів, педагогів, бібліотекарів, книгознавців, критиків та авторів дитячої літератури – на круглий стіл, присвячений дитячому читанню. Розмова відбулася в рамках «Маляткового травня» в музеї з нагоди 25-літнього ювілею літературної премії ім. Наталі Забіли. Своєю чергою, журнал «Малятко» вже майже 55 років робить усе можливе, щоб щонайменше 20 тисяч дітей із усієї України полюбили книжку й читання. Саме стільки передплатників на сьогодні має «Малятко», на якому виростало не одне покоління українців.
БараБука пропонує читачам ключові тези розмови та кілька цікавих ідей для промоції читання, що прозвучали в рамках круглого столу.
Про технології на заваді читанню
На думку письменниці, авторки хрестоматійних творів для дітей Наталки Поклад, телевізор є однією з головних причин дитячого нечитання. Як приклад наводить родини своїх двох онуків. В одній сім’ї немає телевізора. Онук має лише книжку, читати страшенно любить і робить це фактично скрізь. Другий онук має все, книжка в його випадку – лише допоміжний засіб. Сама письменниця вже давно відмовилася від телевізора.
Утім, книгознавець та експерт «БараБуки» Наталя Марченко вважає, що ні комп’ютер, ні телевізор не знищують читання. Йдеться більше про те, що далеко не всі дорослі вміють використовувати сучасні технології так, щоб це не відбирало в дитини бажання взяти книжку в руки. Дослідниця згадала про «Рукавичку» в оформленні творчої студії «Аґрафка», щодо якої думки дітей і дорослих розходяться: «Не було ще жодної дитини, яка б не зрозуміла цієї книжки. На відміну від людей мого віку». «Ми переживаємо розрив поколінь, перелом у фізіології: наші діти справді бачать, чують і сприймають світ геть інакше, – переконана Марченко. – Комп’ютер не заважає дитині читати, навпаки, треба вчити дитину, використовуючи комп’ютер. Світ змінився, і ми не можемо цього ігнорувати. Говорячи про те, як втримати минуле, треба вчитися підтягуватися до своїх дітей, бути людьми їхнього часу».
«Читання – це картинки»
Художниця Катерина Шалварова зазначила, що дитяче читання багато в чому залежить від сім’ї: наскільки батьки самі люблять читати, читають і вміють зацікавити дитину. Також велику роль грає особистість учителя: наскільки вчитель уміє прищепити любов до читання. Крім того, важить організація читацьких свят і літературних зустрічей. «Такі речі мають робитися на державному рівні», – переконана Шалварова.
Як експерт Видавничої ради з питань підготовки до видання підручників для загальноосвітніх навчальних закладів при Інституті інноваційних технологій і змісту освіти, Катерина Шалварова наголосила на проблемах із художнім оформленням шкільних підручників. «Із цими підручниками неможливо полюбити природу, літературу, мистецтво і країну!» – обурюється художниця. У читанках, за іронією долі, тексту більше, ніж ілюстрацій. Здавалося б, усе логічно, однак надмір тексту при малій кількості малюнків геть відбиває в малюків охоту читати. Шалварова переконана, що підручники з читання й літератури мають обов’язково оформлюватися великими професійними ілюстраціями. Щоправда, до коментарів експертів різні державні комісії, на жаль, дуже рідко прислухаються.
«Комп’ютер не заважає дитині читати, навпаки, треба вчити дитину, використовуючи комп’ютер. Світ змінився, і ми не можемо цього ігнорувати. Говорячи про те, як втримати минуле, треба вчитися підтягуватися до своїх дітей, бути людьми їхнього часу»
Як зацікавити школярів книжкою, знають київські педагоги. Молода вчителька Мілена (спеціалізована школа з поглибленим вивченням української мови та літератури №260 міста Києва) розповіла про свій досвід читання з першокласниками. Після дитячого садочка, каже вчителька, далеко не кожна дитина знає навіть найпопулярніші казки – того ж таки «Колобка». Тож вони мусили заново дізнаватися про перипетії персонажа відомої казки. «Ми спочатку не читали, а розглядали ілюстрації, придумували свою історію й відтак порівнювали її з традиційною казкою, – ділиться пані Мілена. – Коли ж було мало ілюстрацій, ми самі їх малювали. Деякі казки переробляли на свій лад. Також самі мусили малювати те, чого бракує в підручниках».
Для дітей із особливими потребами також насамперед важливі якісні великі малюнки. «Читання для нас – це картинки. Мої діти повинні бачити. За малюнками вони можуть “прочитати” текст», – каже Олена, вчителька-логопед. Для деяких дітей пані Олена влаштовує цілі театральні вистави, де головні ролі виконують зокрема й батьки. Приміром, тато може бути ведмедиком, а мама – лисичкою. Учителька зізнається, що не завжди дотримується вимог шкільної програми, оскільки для дітей, які мають труднощі з мовленням, загальна програма надто складна й інформаційно перенасичена.
В умовах, коли фонди українських книгозбірень поповнюються лише вряди-годи, бібліотекарі мусять якось «заманювати» до себе найменших читачів. Деяким бібліотекам це вдається дуже навіть успішно. Скажімо, Ольга Собко з Центральної бібліотеки імені Т. Шевченка для дітей міста Києва розповідає, що основний вид роботи з дошкільнятами для них – театральні постановки. Ставлять, як правило, казки. Відкрили також низку гуртків. Бібліотекарі роблять тематичні виставки. «Ми вирішили, що бібліотека має бути місцем, де дитина розвиватиметься. Не просто місцем для читання, а центром дитячого дозвілля», – вважає пані Ольга.
Книжка як подарунок
Своїми ідеями з долучення найменших дітей до читання поділилася також мама 2-річної Єви, авторка «БараБуки» й дослідниця дитячої літератури Анна Третяк. Анна хоче запровадити в дитячому садочку своєї донечки традицію дарувати на дні народження й інші свята дитячі книжки. Натомість у школах можна було б запропонувати дітям на початку року вибрати собі будь-яку книжку з сучасної літератури (в межах означеної суми). Таким чином діти почнуть самі шукати книжки в Інтернеті, з’явиться цікавість до читання.
На думку Анни Третяк, замість того, щоб нарікати на телевізори, комп’ютери та «всесвітню павутину», слід змусити технології служити читанню. Приміром, сприяти тому, щоб з’явилася комп’ютерна гра за мотивами сучасної дитячої книжки. При цьому обов’язково слід вводити елементи книжки: скажімо, перехід на наступний рівень можливий лише за умови правильних відповідей на запитання по тексту. Зазначимо, що цим способом уже давно користуються у світі. Більше за те, існує незліченна кількість літературних «продовжень» до популярних комп’ютерних ігор і навпаки – комп’ютерних ігор за популярними книжками.
«Якщо ж ваша дитина любить мультики, чому б не давати їй “правильні” мультики?» – розмірковує Анна. Як приклад наводить український мультфільм за казкою Івана Франка «Лис Микита». Від себе додамо, що можна дивитися «Казку з татом» або ж мультсеріал за казками Лірника Сашка «Моя країна Україна», чи мультфільми за дитячими творами Юрія Винничука.
Сподіваємося, розмова матиме продовження. А читачів «БараБуки» запрошуємо поділитися своїми ідеями з промоції дитячого читання, надіславши свої міркування на нашу скриньку info@barabooka.com.ua.
