11+

Їжаку по вуха

Ганна Улюра

Оксана САЙКО. Новенька та інші історії: літературно-художнє видання. – Львів: ВСЛ, 2013. – 185 с.
Уподобань: 0

«Новенька» – збірник оповідань. Хочеться сказати: надмалих оповідань, позаяк жодна із запропонованих історій Оксаною Сайко так до кінця й не розказана.

Ми щойно познайомилися з героями (наприклад, розбишака підсів у дворі до новенької з сусіднього під’їзду). Дізналися про обставини (дівчина виявляється сліпою). Трапляється щось, що активізує читацьку увагу (хлопчину запрошено в гості до нової подружки, але приятелі кличуть пити пиво)… Аж раптом усе закінчується, а нам пропонують спожити певну моральну сентенцію (пиво – зло!).

А частіше – непевну.

Сюжети з «Новенької», слід сказати, є і проблемними, і цікавими.

Напередодні конкурсу краси найвродливіша дівчина у класі «поділилася» з суперницею кремом для поліпшення шкіри обличчя, який натомість має протилежний ефект… Гурт хлопчаків і кілька дівчаток, випадково допущених у хлопчачу гру, сплавляються річкою; один із «мандрівників» починає тонути, а на допомогу йому кидається лиш оте «випадкове» дівча… Недавно осиротіла дівчина-підліток запрошує додому безхатченка, очі якого нагадали їй очі батька…

«Мабуть, для Елі той випадок став добрим уроком. Можливо, після того вона ніколи не зважиться робити комусь підлість. Принаймні, я в це вірила»

Дівчина дружить із хлопцем із сиротинця; коли в неї зникає пейджер (до речі, не забудьте сучасному школяреві пояснити, що це таке), вона звинувачує друга у крадіжці та нацьковує на колишнього залицяльника однокласників; річ згодом знаходиться… Закоханий в однокласницю хлопчик повідомляє, що друг зрадив її, поки та хворіла; доведеться дівчині розбиратися в почуттях до двох – зрадливця й вісника…

Якби авторка просто переповіла нам ці історії, то, напевно, ми тримали б у руках черговий – не поганий, не хороший – збірник соціальної дитячої прози, що в 11 років захоплено читається, щоб у 12 повністю забутися.

Але ж глибоко затямивши, що дитяча література має бути обов’язково повчальною і бажано простою, Сайко береться завзято ставити й рішуче розв’язувати моральні дилеми. У вельми дивний спосіб, зауважу.

Читайте також: Вдала підробка під підліткову літературу

Чи не в кожному оповіданні герої «Новенької» мають справу з дрібними злочинами – крадуть у них або крадуть вони. Хлопця з неблагополучної родини уникають у дворі – його спіймали на крадіжці й, здається, неодноразово. Але згодом він рятує з біди маленьку сестру одного з персонажів, за це йому прощають схильність присвоювати чуже… Підліток запросив до себе дівчину, яка втекла з інтернату до матері; обід закінчився поцупленим велосипедом. «Що ж тебе так мучить? Те, що вона вкрала твій велосипед? Це була крайня необхідність. Її можна зрозуміти», – пояснює йому співчутливий батько… В юнки в автобусі однолітка вкрала гроші. Приперта до стіни, злодюжка розповіла, що в її неповній родині невеликі статки й красти доводиться, щоб прожити; дівчина із забезпеченої родини віддає гроші, що батько дав на ролики, і повертається додому, де її зустрічає затишна заможна оселя… Отже, красти не можна. Але якщо терміново треба, скажімо, велосипед, то його можна й украсти. Так?

Розмова про етичні помилки – річ непроста й неоднозначна. «Посібників», щоб їх перевірити, існує воднораз і забагато, і не досить. Граматичні огріхи відкоригувати значно легше – але, мабуть, не для авторки «Новенької». Етична сумнівність книжки не очевидна, безграмотність – відверта. А безграмотно писати для дітей неприпустимо.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар