З життя однієї Русалоньки: історія перша


Хто з дівчаток не мріє чи не уявляє себе принцесою? Хто не захоплювався історією Попелюшки чи не побивався над долею Русалочки Ганса-Христіана Андерсена, яка заради кохання готова була перетворитися на морську піну? Так, ці мотиви глибоко зачіпають, бо по-справжньому близькі, а можливо, не раз уявно пережиті з різними фіналами, зі змінами імен та героїв.

Марина Павленко добре знає дівчаток-підлітків, їхні переживання, думки, мрії, закоханості, уявлення. Вона розгадує «дівочий світ», а ще вміє цікаво й образно розповісти про пригоди, таємниці, детективні пошуки істини, мистецтво і магію, культуру і язичницькі ритуали, художньо передати народні легенди та повір’я, виписати історію родоводів і створити колоритне тло історико-суспільних подій різних часів. Саме тому її тетралогія «Русалонька із 7-В» уже не один рік поспіль користується популярністю серед читачів-підлітків, а особливо дівчаток. Книги Марини Павленко отримали й визнання фахівців, адже не раз очолювали рейтинги найкращих видань року, а письменниця стала лауреатом найпрестижніших літературних конкурсів і премій у галузі літератури для дітей. Зайнявши нішу романтично-детективної прози, твори зацікавлюють дослідників насамперед поетикою, авторською майстерністю будувати розповідь із орієнтацією на читацький досвід, горизонт сподівань і, звісно, особливості сприйняття адресата – дитини.

Перша книга серії «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» від початку налаштовує читача на цікаву, захопливу історію, яку хочеться не просто спостерігати, а переживати.

Не тільки назви книг серії, але й тексти Марини Павленко позначені літературними асоціаціями з Андерсеновою казкою «Русалонька». Софія, головна героїня твору, захоплюється цією казкою, образом Русалоньки, розмірковує над її вчинками, знаходить схожість із собою. І якщо у першій книзі серії образ-символ Русалки зринає тільки в уяві головної героїні й накладається на її зображення, то в наступних трьох авторка увиразнює і матеріалізує його у малюнку Павлика, обрисах на камені у Білокрилівському лісі, на полотні художника Юрія Мокрецького і навіть в образі сучасної дівчини.

Сюжет повісті будується на логіці розв’язання таємниці прокляття роду Кулаківського. Софійка живе разом із батьками і молодшим братиком Ростиком, вчиться у школі, таємно кохає однокласника Вадима, має доброго друга Сашка. Все змінюється тоді, коли Вадим довіряє їй свою таємницю і розповідає про прокляття роду. Софія хоче йому допомогти. Їй до рук потрапляє фотографія Гордія Кулаківського, з якої все й починається.

Не обходиться тут без чарів та магічних властивостей стародавніх предметів, подорожей у часі, надприродних умінь (наприклад, бути невидимою). Софіїна сім’я переїхала до нового будинку, куди разом з іншими речами перевезла стару бабусину шафу. Згодом Софійка з’ясовує, що це справжня машина часу: якщо сісти в неї, взяти якусь фотографію, то можна потрапити у той час і обставини, за яких зроблено світлину. Так дівчина особисто дізнається про всі події, які відбувалися в минулому, зокрема й про те, що Гордій Кулаківський обманом заволодів чужими землями, обдуривши представника дворян Данила Міщенка. Його прокляли одурені люди.

Мандруючи зі світлинами в минуле, Софія знайомиться із членами родини та нащадками Гордія. Щоб збагнути всі родові зв’язки між цими людьми, слід добре вчитатися в текст і відтворити в уяві родовідне дерево Кулаківських.

«От нащо казки з нещасливим закінченням?!Софійка й досі не заспокоїться. Так гірко! Так шкода Русалоньки! Хочеться в самісіньке вухо закричати нетямущому принцові: “Це ж вона, Русалонька, тебе врятувала!!!”»

Софія не мала жалю до Кулаківських, їй було шкода тільки Катерини, і коли вона дізналась, що її з чоловіком Семеном убив грім, а їхні душі й досі блукають на місці, де згоріла хата (а це саме там, де тепер стоїть їхній будинок), вирішила змінити минуле. Їй допоміг друг Сашко. Так Софія зняла прокляття, а Вадимові дід та батьки нарешті повернулися додому.

У творі є ще одна художня деталь, яка має особливе смислове навантаження: магічний предмет – бабусині коралі, котрі не тільки передають дівчатам із роду і вдягають на весілля, бо вони приносять щастя, але й допомагають Софійці стати невидимою в минулому. Їх мала одягнути й Сніжана, коли готувалася до весілля з Валентином, але коралі зникли. Валентин же виявився непорядним чоловіком, бо вже покинув двох жінок із дітьми і не піклувався про них. Але й тут спадковість далася взнаки.

Мандрівка у часі, зміна теперішнього через минуле, дія чарівних предметів, щасливе закінчення історії – ці казкові мотиви (які хоч і не є новими, але письменниця майстерно актуалізовує їх) захоплюють дітей-читачів незвичністю, таємничістю, пригодницьким характером, поєднанням переживань за долю персонажів і захоплення їхніми сміливістю і героїзмом.

Композиційно розповідь Марини Павленко вражає органічністю поєднання реального й вигаданого. Тут і розповідь про сучасних дітей, і родинна історія декількох поколінь, і етимологічні вкраплення про походження прізвищ та географічних назв, і народні традиції та вірування українців, їхній побут у довоєнний та повоєнний час. У цьому вдало реалізовано пізнавальний аспект твору.

Адресуючи твір дітям (7–12 років), Марина Павленко не моралізує, а на прикладах поведінки своїх героїв показує, як варто, а як не варто чинити. У повісті не розкрито проблему стосунків батьків і дітей, хоча вловлюється акцент на демократичних відносинах у родині Софії. Не прописано цю проблему ані у випадку з вихованням Вадима, якого батьки покинули на бабусю, ані у випадку із Сашком. Моментами, показуючи цих хлопців, письменниця використовує художній прийом порівняння і контрастного зіставлення персонажів.

Як і Софія, Сашко – позитивний персонаж, наділений високими моральними якостями хлопчик, який допомагає матері утримувати сім’ю. Вадим називає його «бомжиком», але Сашкові щирість і відданість схиляють читача на його бік. Авторка фрагментарно передає емоції та настрій героїв, але з детального опису вчинків, поведінки, мови можна повністю відтворити їхній психологічний портрет. Письменниця не нав’язує своєї оцінки персонажів, залишаючи вибір за читачем.

Надаючи перевагу розповіді від третьої особи, авторка активно використовує діалоги як художній засіб сюжето- й образотворення. Марина Павленко закликає читачів до співтворчості у написанні закінчення сучасної казки, але фактично відслоняє завісу майбутнього Софії, коли в розділі «Ще одна таємниця шафи» веде героїню не в минуле, а в майбутнє. Події розгортаються в ресторані «Русалонька», власником якого є дорослий Сашко. Саме він, а не Вадим викликає хвилювання у дівчини і пропонує вийти за нього заміж. Задля Софії він і відкрив цей заклад, оформлений у морському стилі: «Вразили гігантські вітрини-акваріуми, колони ліан-водоростей і мармурові морські жителі поміж ними» (с. 211). Цей розділ є натяком на щасливе завершення історії Русалоньки, всупереч казковому фіналу твору Андерсена. І це дуже вдалий авторський хід, адже він інтригує і водночас заспокоює читача.

Читайте також рецензію Ірини Гищук: Коктейль «Русалонька»

Print Form
Подiлитись: