11+

Зелений туризм дівчачої дружби

Ірина Варламова

Тетяна СТРИЖЕВСЬКА. Файні товсті дівки, йо!: повість. – Київ: Фонтан казок, 2017. – 192 с., іл. (Серія «Книжка про мене»)
Уподобань: 6

Весняні свята відкрили для нас пору вилазок, походів до лісу, практикування зеленого туризму. Наша Україна така багата на справжнісінькі оази, кожна область має чим похизуватися. А ось першість у номінації «Весна. Відпочинок» звісно ж, отримують Карпати. І хоч-не-хоч, постає питання гармонійного поєднання, чи безболісного вибору: «друзі та інтернет» vs «бабусі/дідусі та гори». Переможниця конкурсу «Напишіть про мене книжку» від «Фонтану казок» Таня Стрижевська тонко зобразила в таких ситуаціях сучасних дівчат.

«Файні тОвсті дівки, йо!» – повість про пригоди Зоряни та Мілки, дівчат-киянок, які всупереч своєму бажанню потрапляють у село Ясіня, до «мольфарки» баби Катрі, де над ліжками висять старі страшнуваті портрети, немає ванної кімнати, і так часто гасне світло. Їхнє «мені майже тринадцять», постійно ввімкнений інтернет на телефоні, туніка й короткі шорти на кілька літніх тижнів стало карбом вітряних бескидів із закинутою сторожкою серед подорожника та конюшини.

файні4

Тут і далі ілюстрації Ольги Кузнецової

Повість насичена дівчачими «луками», які, звичайно, не дуже підходять під карпатські ситуації, проте ж такі модні, з маминого глянсового журналу. Останній, до речі, відіграє роль ну справжнісінької «біблії дівчат», бо саме там і дієти, і правильна косметика, і новинки моделей одягу, які використовують героїні, наслідуючи своїх мам. Та дуже швидко закінчується безапеляційне дотримання київських канонів у господині бабці Катрі, якось само собою заміщується усталеними карпатськими звичаями.

«– З чого ти взяла? – одразу на диби стала Зоряна. Зазвичай, якщо дівчата отак заперечують, це привід стверджувати: так, закохана»

На звивистих плаях уже не важливо, як правильно називається твоє взуття: «Ну ти й село! Це не мокасини, а еспадрильї!», «Дякувати мамі, та завжди тлумачила їй усі ці “криперси” і “слипони”…» Тут важливо, як довго ти зможеш іти не босоніж. Усі бренди та модні мейнстрими губляться десь там, на шляху до рятівної сторожки.
Неквапливий, розмірений розвиток подій у повісті. Тиша, високе, не закрите хмарочосами небо, прокидання без будильника – це ще той антонім гучному, по хвилинах спланованому міському життю, у якому дівчата почуваються як риби у воді.

Та читач не знайде тут гостросюжетних моментів, почуття напруги, чіткої побудови тексту від кульмінації і до розв’язки. Цей «карпатський щоденник», написаний від третьої особи, стане більше «релаксом», ніж «екшином».

файні2

Основну частину повісті складено з кількох менших: 1) зіставлення, а не протистояння урбанізму та зеленого туризму, 2) «притирання» характерів Мирка та дівчат, спільні прогулянки; 3) гра у правду Мілани та Зоряни, з’ясування стосунків, таємниць.

Два антагоністичні характери дівчат підсилюють розв’язку основних подій. Шалена, запальна, як бенгальський вогник, Зоряна, та ніжна, мрійлива, як танець дощу, Мілана, переживають спільні відчуття: закоханість, ревнощі, перевірка дружби, виклик дорослого.

А що вартує ота перевірка на «слабо»? А ще й перед хлопцями? Мілана завжди мріяла про велику компанію, у якій є не лише подруги. Зоряна ж – навпаки – змітає парубків на найближчих же кроках, щоб завжди хотілося «добиватися її», щоб важко давалася дружба з нею, сильною дівчинкою.

Дівчата є викликом одна одній, дзеркалом потаємного, найсокровенніших бажань.
А ще є Мирослав. Жилавий, міцний, цікавий, природний і порядний, «загартований» щоденною працею в селі. Друг дитинства Зорянки став маже дорослим, і, звичайно потрапив на очі приїжджих панянок. Саме його поява в повісті стає визначальним моментом.

«Міласю!» Це звертання до однієї із киянок розпалює ще одну сюжетну лінію, яка окреслилася вже у «квесті» на знання дерев, потім – квітково-іменним нареченням. Двостулкова мушля-сердечко на ланцюжку довго зберігала фотографію юного тата. Але тепер, схоже, буде їй достойна заміна. Конюшинка чи розрив-трава?

файні6

Цікаво, що дівчачі переживання розгортаються в анти-інтернетному просторі: сюди долетить хіба декілька маминих повідомлень з Viber, а сторінки з «соціалки» цей соковито зелений простір Ясіні не вантажить ані байту…

Повість не скупа на епітети західноукраїнській природі, зображує її велич, непокірність та цілющість: «…Показалося сонце. Його промінь розірвав вороже хмаровище і стовпчиком ліг на гори, освітливши їх, як долька лимону освітлює чорний чай».

Щоправда, прикладений до рани листок, скоріш за все був подорожником, аніж споришем. Такий собі тест на знання природи від Тетяни Стрижевської, романтично вплетений у міжособистісні взаємини підлітків.

Природа загартовує, змиває хвищею зайві думки, концентруючи на справжньому. Книжка «Фонтану казок» у вигідному світлі зображує на перший погляд вади зеленого туризму. Тут «своє море», і засмагати є де. Та чи вистачить часу, адже й погортати улюблений роман вже немає коли!

Підкріплення дівчата отримують потаємними знаннями від бабусі. Настанови «мольфарки» завжди справджуються: і щодо прогнозів погоди, і щодо наслідків холодних безлюдних прогулянок.

Повчання дівчатам сховані у відвертих дружніх діалогах, у поглядах бабуні Катруні, якій зовсім не властиве менторство. Та вона завжди говорила чистісіньку правду: «Ну й комедія, файні дівки! Йо!»

файні3

Текст розшитий епітетами карпатській кухні. Словник юних читачів поповниться «лекварами» та «кіфликами», та от чомусь не вистачило історії та діалогів із самою винуватицею неординарної назви повісті. Бабуся Катря, берегиня дівчат на незвичній для них території, постає перед читачем дуже колоритно, проте невиправдано мало. Зрозумілий задум автора щодо невтручання баби Катрі у дівчачі плани на день, як один зі способів згладити побудовану в уяві неприязнь до таких канікул, та читач все ж залишається спраглим до її постаті. Без баби Катрі це вже не «Файні товсті дівки, йо!», а «Карпатський поцілунок» – історія про випробування дружби міських подруг і сільського хлопчини.

Повість можна назвати підлітковою, екотуристичною розвіртуалізацією модниць. Розповіддю, яка народилася зі справжнього закарпатського сказання: «Файні товсті дівки, йо!» і переросла в щоденник любові та випробувань, справжньої дружби, канікул на природі, розуміючої любові старших.

Мотивує повість молодих панянок і до читання – тут частенько згадуються затишні моменти гортання улюблених романів. Є й про уроки, щоправда, критично, з класиками, портретам яких діти «домальовують слонячі вуха». От би згадали нові хрестоматії чи бажання читати сучасні підліткові книжки на уроках :)!

Після міської та навчальної суєти не завадить почитати таку карпатську історію і просто «розслабитися», адже бурхливих пригод, окрім як холоднючої зливи в горах та нічного рандеву на кладовищі переживати не доведеться – якщо бабця дозволила і Мирко поруч, значить можна бути спокійними.

Нашим дітям, імовірно, повість натякне на те, що поза соціальними мережами протікає неквапливе й тим прекрасне життя, і що більшість проблем, переживань та образ у дружбі є все ж таки надуманими, намальованими нашою уявою.

Від БараБуки

bbЗвісно, еко-туризм – це добре! Це навіть суперчудово. Тим паче Карпати, краса, романтичний дощ у горах, здорова сільська їжа, мольфари… Стоп! Чи не видається вам це трошечки… гм, стереотипним? Якщо бабуся (дідусь) і Карпати, то відразу – мольфар чи мольфарка! І дівчатка у Тетяни Стрижевської, попри те, що милі й хороші дівчата, і вміють по-справжньому дружити, все ж трошки стереотипно виписані. От, приміром, невже всі міські дівчата поведені на моді й дієтах? А хлопці! Хлопець тут один, зате який – і високий, і красивий, і сильний, і все знає, і захистить, от лише не розуміє різниці у «відтінках» взуття. Бо «село»! Як відомо, хлопці також страждають від стереотипів на тему «справжніх чоловіків» і «ти ж хлопчик». Що вже казати про мешканців сіл.

Щодо дієти окремий момент. Звичайно, є різні випадки, різні дієти й різне їх застосування. Але чи варто їх протиставляти незрідка надміру калорійній і не завжди здоровій сільській їжі? У всьому слід знати міру, і зі здорового харчування БараБука б не сміялася: всім відомо, що цукрові кісточки – то найздоровіша їжа для розумних песиків! ;))

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар