Життя, вбране у книжки

Автор: Аліна Штефан


Дитяча книжка – ідеальний простір, щоб несподівано бути справжньою, зрозуміти, де ти є, переконатися, що життя відрізняється від запропонованої дорослими стереотипної дійсності. І коли ввечері… Гаразд, необов’язково ввечері… Коли вкотре за день тебе беруть наступом «Почитай!», а потім, затиснувши з обох боків, слухають, обгризаючи нігті в особливо напружених місцях, а згодом ще прибігають уночі переконатися, що в недочитаній історії все буде добре і на всіх чекає гепі-енд… Тоді я остаточно впевнююся, що книжки творять реальність, а дитячі книжки – ще й майбутнє.

Адже так цікаво щодня вихоплювати в іграх, розмовах, сварках, поясненнях, як влаштоване життя, оті прочитані замальовки вчинків, висловлювання, взаємини або навіть і характери героїв. Наче новий одяг, кожну книжку діти вдягають і ходять у ній день чи роки – якій книжці як пощастить. А потім із жалем виростають із них, або, навіть не помічаючи, приміряють інші, й уже дорослими вдягаються зі смаком, кутаються в затишні пледи, обирають вечірні сукні чи комфортні карго, але постійно щось носять на собі й у собі. Холодно буває лише у період міжкнижжя, коли улюблене вже дочитала, але ще не відпустила, а нове ніяк не наміряєш, наче випадаєш з однієї реальності, а в іншу ще зась.

«Наче новий одяг, кожну книжку діти вдягають і ходять у ній день чи роки – якій книжці як пощастить. А потім із жалем виростають із них, або, навіть не помічаючи, приміряють інші, й уже дорослими вдягаються зі смаком, кутаються в затишні пледи, обирають вечірні сукні чи комфортні карго, але постійно щось носять на собі й у собі»

Дитячі книжки – це обладунки на всі випадки життя, найсучасніша зброя і захист від недолугості й злої волі повсякдення, теплий яскравий одяг, за яким тебе, як по чарівних знаках, упізнають друзі. Дуже цікаво вдягати дітей у книжки, у тепле й гарне, щоб не змерзли. А ще цікавіше, коли з’являються перші спроби вибору, коли я спантеличено пропоную, ще нічого не зрозумівши, знову-таки свої улюблені карго, а дитина, перечитавши вже півшафи, чомусь хоче квітчасту спідницю й елегантні туфлі. Здаюся й тихо сміюсь, якщо завтра донька, начитавшись «туфель», неодмінно вляжеться поруч слухати мої «карго».

А колись – я чомусь така оптимістка – принесуть і спитають: «Мамо, а ти читала? А прочитаєш це? І як тобі?» І я читатиму, і мені буде класно, і, можливо, навіть гризтиму нігті від хвилювання. І тоді нікому ніколи не буде холодно. Бо це так природно – коли всім тепло.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар