11+

Жиза!

Іванна Кравцова

Валентина ЗАХАБУРА. Лепрекони. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. – 176 с.
Уподобань: 2

Лише глянувши на обкладинку цієї книги, можна зрозуміти, що вона про підлітків.

А от коли я побачила її назву «Лепрекони», то подумала, що це буде щось пов’язане з фантастикою, а «лепрекоРни» (так, я майже весь час читала з «Р» чомусь) – це такі вигадані створіння. Я не знаю, чому в мене була саме така асоціація, але можу сказати, що ця книжка цілком реалістична, не фентезі. До речі, крім цього, я її назву ще й «вдалою». Чому?

«– У вашому ідеалі, Сапуро, фізика взагалі зайвий урок, бо я сам можу собі розповісти тему й оцінки виставити. Якось абсолютно неромантично, вам так не здається?»

Бо, по-перше, вона мене зацікавила і вивела зі стану, якого я так боялася і досі боюся. Мій останній навчальний рік був насиченим, напруженим і так далі. Гадаю, ви мене розумієте. Я встигала лише вчити уроки, ходити на тренування та на гуртки. А коли я хотіла почитати щось цікаве (о ні!), то згадувала, що на четвер мені потрібно прочитати щось зі світової літератури, а на середу – з укрліт. І мій час, виділений на приємне, а саме – на читання, забирали твори зі шкільної програми. А вони, чесно кажучи, були нуднуваті. І це відбило мені бажання читати, що я аж злякалася, що «зіпсувалася» остаточно. Бо це справді приємно, круто, цікаво, коли книжки захоплюють!

Я писала рецензії цього року, але, певно, мене страшно відволікали думки про навчання, неможливо було насолодитися читанням повністю. А от «Лепрекони» – це перша книга, яка вивела мене з цього стану. Хоча вона не перша, яку я читала на канікулах.

На мою думку, авторка вдало передала життя сучасних україномовних нематюкливих підлітків, вживаючи імена достатньо відомих співаків, ігор та використовуючи слова «нафіга», «задовбав» і суто сучасний сленг. У розмовному стилі головної героїні я впізнала свій. Ну, я ж говорю дуже схоже, справді! Ні, звісно, є моменти, не схожі на спілкування київських підлітків чи їхні смаки, бо тут зустрічаються рідковживані слова. Так можуть говорити на західній Україні, але аж ніяк не в центральній.

Дуже цікавими є моменти в кінці, вони мені страшенно сподобалися. А саме те, як Наталка (тобто головна героїня) розмовляла з психологинею, але прочитати можна було лише слова Наталки. І, звісно, лист вкінці, який так хочеться прочитати на початку. Правда, з іншої сторони, читаючи даного листа, складається враження, що в ньому є вся книжка. Ні, не прям УСЕ, але головний сюжет. І читаємо ми усе в книжці (окрім листа, звісно) суто заради другорядних подій.

Юльця, найкраща подруга Наталки, бореться за права. Права дітей, підлітків, жінок. І це не показано як «жах-як-погано», а навіть навпаки. Принаймні в мене склалося позитивне враження від книжки, якщо її розглядати так, як це любить робити та ж сама Юльця – чи є там сексизм форми «так-і-має-бути-що-тут-дивного» (маю на увазі, що бувають книжки, де ґендерну дискримінацію не висміюють чи наголошують, що це погано, а просто показують, ніби так і має бути. Власне, звідси я й назвала так цей вид сексизму у творах).

Я не впевнена, що Валентина Захабура через головну героїню показує себе чи всіх тінейджерів, далеко не впевнена, та все ж: Наталка вважає, що Клим – це допотопне ім’я, і знає вона лише одного такого. У мене не так. Климів зараз достатньо багато, або це в мене таке «Климське» середовище – хтозна.

Якщо чесно, я не побачила в «Лепреконах» надзвичайно захопливого сюжету, він плавний, але затягує. І крім цього, я дуже часто думала: «Жиза», «А-а, прям таке у мене було!».

Тобто книжка гарно написана, і прочитати раджу!

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар