«втрачене дитинство»

Знакова книга Рутківського

Тетяна Качак

Володимир РУТКІВСЬКИЙ. Потерчата. Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2013. – 256 с.
Уподобань: 22

Юним читачам добре знайомі твори Володимира Рутківського. Історичними романами трилогії «Джури» та дилогії «Сині води» зачитуються не лише підлітки, а й дорослі. «Сторожова застава», «Ганнуся» вражають легкістю читання, а «Потерчата» – автобіографізмом та відвертістю. Ця книга відкриває дітям минуле їхніх прабабусь і прадідусів – життєвий досвід дітей війни, дуже далекий для сучасних читачиків не тільки в часі, але й емоційно. Відкриває для того, щоб кожен навчився цінувати життя і завжди залишався людиною. Вчитуючись в оповідь хлопчика-ровесника, діти співчуватимуть і співпереживатимуть. Такий досвід, здобутий із книгою, і в житті допомагатиме не залишатись осторонь чужої біди.

«Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчились» – таке жанрове означення твору дав автор. Потерчата – нехрещені діти. Оповідач зіставляє їх із роєм комашок, які «никають віки вічні між небом і землею». Хлопчик уявляє себе одним із них, бо йому теж судилось «втрачене дитинство». У їхньому дзижчанні вчуває плач немовлят, голосіння. «Може, кожна з цих крихітних, напівпрозорих створіннячок вигукує до світу щось своє? Може, розповідає про свою пропащу долю, про мрії, що так і залишились нездійсненими, про любов, якої так ніколи й не звідали…» (с. 94).

«…Я, мабуть, письменником став тільки для того, щоб написати цю сповідь. З висоти свого віку вдивляюся у себе малого, вдивляюся в мільйони таких же, як я, сивих вже потерчат і не можу збагнути, як нам вдалося проскочити по лезу між смертю і життям, любов’ю і ненавистю, вірою і безнадією»

Володик, головний герой твору і оповідач, вразливий, добрий, чуйний хлопчик, який уміє співчувати і любити. Його мучать докори сумління за найменшу шкоду: чи тоді, коли з’їдає братикову кашку, чи коли розчаровує маму поведінкою, чи думає, що через нього помер голова.

У сповіді письменник поринає у свої дитячі переживання, відверто виписує емоції та деталі. Глибина дитячого образу розкривається завдяки епізодам, де дитяча наївність, щирість і безпосередність у ставленні до себе і до навколишнього просто вражають. Довоєнне дитинство було щасливим: із татом, із мамою, а потім – голод, холод, страх, беззахисність, самотність.

Ця сповідь дитяча, проте насправді адресована й дорослим читачам. У творі паралельно розгорнуто два бачення світу: дитяче і доросле. Зворушлива дитяча оповідь про їжачка, бабусині пиріжечки, домашній затишок, тепло песика (якому автор присвятив цю книжку) переплітається із самоосмисленням та роздумами про ставлення людей одні до одних. Проймає жаль і біль за долю хлопчика. Драматизм посилюється натуралістичним показом дитячих страждань і навколишньої дійсності. Страх перед багнетом поліцейського, перед смертю був такий сильний, що через нього Володик на деякий час втрачає мову. А думка, що мати не захистить його, перетворюється на страшні сни.

«Потерчата» – це роздуми про дитинство у страшному світі, який дорослі перетворили на війну; про людство, проблеми самознищення. Невипадково твір складається з окремих розділів, які є епізодами-кадрами зі стрічки життя автора – з дитинства, украденого війною. Сучасні діти живуть в інших умовах – у їхньому світі, на жаль, теж є насилля, і «війни»… Проте, може, завдяки невигаданому, пронизливому переживанню, викликаному пером Майстра в іще незачерствілих душах, ці нові діти знайдуть шлях порятунку людства від самознищення?..

Читайте також інтер’ю Володимира Рутківського: «Усе пережите в дитинстві неминуче відбивається на психіці дорослого».

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар

Увiйти за допомогою: