Письменниця. Родом із Запоріжжя, восени 2025 року переїхала у Дніпро. Має багаторічний досвід роботи в освітніх та IT-проєктах. Творча людина, кожна дитяча подія якої наповнена цікавинками та майстерками.
Дебютувала у 2025 році з книжкою“Аврора та магія Грифая”. У тому ж році вийшла дитяча біографія Героя України Дмитра Да Вінчі Коцюбайла “Наш Да Вінчі”.
Анастасія відпочиває з книжкою в руках. Любить фотографувати навколишній світ, грати на гітарі та їздити верхи. Створює нові світи та історії лише за умови бездоганного порядку на робочому столі та відсутності людей поруч. Прагне, щоб книжки залишали в серцях дітей свій слід, який даватиме опори та приємні спогади в дорослому житті.
Мережа супермаркетів «Сільпо» разом із видавництвом «Ранок» видадуть повість української письменниці Наталії Шостак «Таємниця картини». Книгу надрукують на папері з перероблених російськомовних видань, які мережа збирає у межах проєкту «Книжковий русайклінг».
Головна героїня повісті — дванадцятирічна Сашка, яка через загадкову картину випадково переноситься у 1842 рік, де на неї чекають таємниці минулого, пригоди, нові друзі й навіть зустріч із Тарасом Шевченком. Це книжка про те, як розуміти себе і цінувати сім’ю, навіть якщо доведеться вирушити в мандрівку крізь століття. У ній є чари і детективна лінія, багато тепла й українського контексту.
У гостей «Сільпо» ще є шанс долучитися до видання цієї історії. Для цього потрібно принести російськомовні книжки до одного з 47 супермаркетів «Сільпо» і покласти їх у спеціальний візочок із позначкою «Книжковий русайклінг».
Збір книжок продовжили до 1 грудня у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах. Повний перелік адрес магазинів можна знайти тут.
Це — не єдиний книжковий проєкт відомої мережі. Нагадаємо, що раніше один із магазинів у Бучі був задекорований персонажами книжки Ірени Карпи «Щоденник Білки-Детективки», діти й дорослі з азартом збирали наклейки до просвітницько-благодійного проєкту «Інсторики», а наприкінці 2024 року корпорація «Сільпо» видала книжку Тані Стус «Майстерня обіймів».
Письменниця, авторка дитячих казок, оповідань і віршів. Дуже любить читати, тому наразі працює літературною редакторкою. Так і не визначилася, що любить більше: читати чи писати казки.
Друкувалась у дитячих журналах «Пізнайко», «Маленький розумник», «Котя малюк», «Розумашки», «Розумники» (Smart kids) та ін. Також її казки є в мобільному застосунку LibraryforAll (Австралія), який популяризує читання україномовних казок. Співавторка збірки казок і віршів «Доброкрай» (2024). Авторка збірки казок «Чаювання велетня» (2025).
Народилась і мешкає в місті Києві. Інстаграм: nadjarybka.
Наталя Скляр — бібліотекарка за покликом серця. Мріяла працювати з книжками з дитинства, а зараз опікується ними в одній із приватних шкіл Києва. Пані Наталя вміє запропонувати читачам потрібні книжки, поставити питання так, щоб дитина захотіла розповісти про прочитане, заохотити до читання й залюбки запрошує в гості живих письменників і письменниць.
Діти дивуються: “Невже ви, пані Наталю, прочитали всі книги в бібліотеці, що так цікаво про них розповідаєте?”. У відповідь загадкове: “Майже…”. Пані Наталя справді читає багато книг та має рекомендації на будь-який запит.
БараБука розпитала бібліотекарку про її підхід до роботи та її “секрети успіху” в роботі з книжками й дітьми.
— Помітно, що Ви живете своєю професією, це Ваша сродна праця. А яким шляхом Ви прийшли до неї?
— З шести років щонеділі я “зависала” в бібліотеці, тому будь-яку потрібну книгу швидко знаходила сама — бібліотекарки були здивовані.
Мами двох моїх однокласників працювали в цій бібліотеці, і я тихо їм заздрила (по-доброму), що в них була змога читати найкрутіші книжки в ті давні часи (1970-80-ті), а в мене такої можливості не було, усі дефіцити я читала вночі. І тому в 9 класі твердо вирішила, що мої діти зможуть читати все, що захочуть. Дізналася, що бібліотекарів навчають в Інституті культури (тепер — Київський національний університет культури і мистецтв. — Ред.) та по завершенні 10 класу легко туди вступила. Батьки були не в захваті від мого вибору, але знаючи про мою любов до книг, щиро підтримали.
— Як Ви обираєте книжки до бібліотеки? Кого з письменників запрошуєте і як готуєтеся до зустрічі? Як школярі реагують на візити письменників?
— Я підписана на всі культові видавництва та книгарні, читаю дописи книжкових блогерів та письменників, таким чином відслідковую новинки-цікавинки. Також читачі долучаються до вибору книжок для бібліотеки.
У нашій школі за програмою діти читають сучасну українську літературу, тому стараємося запрошувати авторів прочитаних книжок, як-от Мію Марченко, Ольгу Купріян, Олю Русіну, Андрія Бачинського, Василя Карп’юка, Євгенію Завалій та інших. До речі, пані Євгенію можна назвати авторкою-рекордсменкою, вона провела аж вісім зустрічей із нашими читачами (навіть тривоги не стали перешкодою!). Також видавництва, а іноді й самі письменники пропонують презентації новинок, ми радо приймаємо їх.
Діти дуже люблять зустрічі з письменниками, готують цікаві запитання. Після знайомства з автором книга стає ріднішою та бажанішою до прочитання. Відгуки про зустрічі завжди позитивні. Є письменники, які з гостей стали друзями нашої бібліотеки.
Найкращий відгук про мою роботу і залюбленість у книжки — оповідання найвідданішої читачки Анни Столій, учительки Literacy нашої школи. Називається воно «Нечитаючий ЧитАчів», і в ньому йдеться про бібліотекарку пані Наталю “в смугастій кофтинці з коротеньким […] волоссям, яка всміхалася до нас своєю широчезною посмішкою”. Там описано деякі з моїх методів роботи, зокрема такі “правила” перебування в бібліотеці могла б придумати і я. З дозволу авторки я їх зацитую:
“Перше правило: дітям ПОТРІБНО говорити, сміятися та навіть ЧХАТИ у бібліотеці!
Друге правило: суворо ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ САМОСТІЙНО обирати книги, які ви хочете прочитати.
Третє правило (ГОЛОВНЕ ПРАВИЛО): чіпати, гортати чи навіть думати про книги — ОБОВ’ЯЗКОВО ПОТРІБНО!!»
Цікаво, що навіть місто у творі співзвучне з моїм рідним, бо я народилася та виросла в Жидачеві.
— За Вашими спостереженнями: що найбільше впливає на те, як діти обирають книжки?
— Найбільше впливає рекомендація друзів та однокласників, кожну прочитану книжку в початковій школі діти презентують. А старшокласники та команда школи довіряють моїм порадам.
І, звісно, читачі звертають увагу на дизайн і розмір видання (прохання до видавництв: книжки-товстунці розділяти на частини).
— Ми знаємо, що більшість шкільних бібліотек відрізняються від тієї, у якій працюєте Ви. На жаль, зараз вони радше є місцем зберігання шкільних підручників, аніж простором зустрічі юних читачів із книжками. На Вашу думку, як цю ситуацію можна виправити? Що школи в стані зробити власними силами, а що залежить від МОН?
— Я спілкуюся з друзями-бібліотекарками з державних шкіл і від них знаю, що фонди майже вичищені від російськомовних видань, і поступово власними силами (завдяки коштам батьків, меценатів, зібраної макулатури) оновлюють книжкові полиці сучасною літературою.
Звісно, без допомоги держави їм не впоратися. Якби МОН зміг підключити іноземні інвестиції для закупівлі книжок у шкільні бібліотеки, ситуація змінилася б. Впевнена, що після наповнення фондів якісною художньою літературою діти пішли б до бібліотеки не тільки за підручниками, а й для приємного спілкування з книгою. Бібліотекарі готові до напливу читачів.
— Якось Ви розповідали, що на початку повномасштабної війни Ви з чоловіком власними силами евакуювали книжки. Яка доля цих книжок?
— У квітні 2022 року ми вивезли майже 500 бібліотечних книжок однієї з київських шкіл (де я тоді працювала) для українських діток, які перебували в той час у Кракові. Книги вивозили власною автівкою, а пакували під гул тривоги та вибухів. Там я створила міні-бібліотеку при літньому таборі від цієї школи, але охочі почитати українські книжечки з’їжджалися з усього Кракова. Туди до нас навіть приходили в гості рідні письменниці та художниці, як-от Ольга Купріян, Юлія Підмогильна, Юлія Черевань, Анастасія Сидорко.
По завершенні перебування у Кракові частина книг залишилася, а іншу повернули до шкільної бібліотеки.
— Які книжки Ви найбільше любили в дитинстві?
— Я любила казки, детективи та пригодницькі повісті, саме ті книжки, де добро завжди перемагає, де герої шукають істину, а світ сповнений таємниць і несподіванок.
Але найприємніший спогад дитинства — це казка Миколи Трублаїні “Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку”, вона стала для мене життєвим орієнтиром і допомогла сформувати власні цінності. Ця маленька книжечка досі є для мене уособленням великої любові до всіх книжок.
— А які три книжки є Вашими улюбленими чи найважливішими для Вас тепер?
“Ходи до бабці, обійму” Ірини Ковбаси;
“Я завжди писатиму у відповідь” Кейтлін Аліфіренка та Мартіна Ґанди;
«Чудернацька карпатська історія» — надзвичайно атмосферна книжка, наповнена магією та карпатським колоритом. Її головний герой мольфар Коценєк — добрий чарівник, що захищає спокій Карпат і дружить із бурим ведмедем Ведмедюком. Одного дня Коценєк отримує листа з минулого і все його життя стає з ніг на голову. Яку таємницю береже старий мольфар, чому «зіпсувалася» зима? Чи з’явиться в мольфара учень та до чого тут дракони? Василь Карп’юк цікаво і з гумором розповідає про пригоди головних героїв, майстерно передаючи атмосферу карпатського села. А оригінальні ілюстрації Олесі Секереш візуалізують описані події та співтворять історію.
Для чого нам потрібні теплі речі? Звісно, щоб зігрітися! Кожен знає: якщо змерз, одягни шкарпетки чи светр. Та найтепліше, що є у світі, помацати не можна: приємні спогади, усмішки дорогих людей, їхню турботу й любов… Усі ці речі зігрівають наші серця, як шапки — вушка. Оксанв Лущевська та Дзмітрій Бандаренка, а також ілюстраторка Оксана Драчковська пропонують разом шукати тепло на сторінках цієї книжки й усередині себе та ділитися ним з рідними.
Ділитися думками та почуттями, знаходити спільну мову, розповідати історії й чути їх, розмовляти очі в очі, або на відстані, чи просто проводити час разом — це і є спілкування. Ця книга у незвичний спосіб розповість про різні способи передавання повідомлень, про спілкування не лише людей, а й тварин, комах, рослин. А ще допоможе збагнути зв’язки на клітинному рівні та сигнали з далекого космосу, спілкування через феромони і біолюмінесценцію, через брижі на воді, димові сигнали. Розкаже про історію спілкування колись і нині, про вербальне і невербальне, усне і писемне, живе й електронне, спілкування через дотик і візуальну комунікацію. Про двійковий код, абетки Морзе і Брайля, мову жестів, прапорців та фонетичну абетку. А ще про таємні мови, шифри й коди. Про те, як зрозуміти вашого кота, собаку чи папугу. І навіть про те, як спілкуються томати. Усе це та багато іншого ви зможете прочитати і побачити у цій книзі.
Цього року до каталогу «Білі круки» увійшло більше 200 видань із більш ніж 50 країн світу, виданих понад 40 мовами. Каталог та обрані книжки будуть презентовані на Дитячому книжковому ярмарку в Болоньї.
