Одна з найважливіших речей, якій батьки можуть навчити дітей, — це здорові стосунки з їжею. Замість бажання нагодувати через силу — радість від спільного готування. Замість сорому через поганий апетит — відкриття нових смаків. Замість перекусів на ходу — повноцінний обід для відновлення сил. Цьогоріч українські видавці підготували багато «смачних» книжок, з якими можна досліджувати продукти та страви, а також вирушити у кулінарну мандрівку, не виходячи з власної кухні.

«Абетка здорового харчування від А до Я» (4+)

Ця яскрава книга створена за принципом «едьютейнмент», тобто поєднує розважальну та навчальну функції. Разом з Пані Паляницею і Паном Кардамоном читачі дізнаються цікавинки про овочі, фрукти, молочні продукти, які можна знайти на нашому столі. Міла Радченко зробила акцент на корисних, поживних стравах, які дошкільнята зможуть приготувати з мінімальною допомогою батьків. До кожного рецепту додаються позначки на кшталт «обережно, ніж», «обережно, гаряча пательня» і наголошується, що ці етапи готування потрібно виконувати з дорослими. Продукти в абетці розподілені за принципом «здорової тарілки», а рецепти авторка підібрала на кожен смак — від традиційних до сучасних. Також у книзі багато інтерактивних завдань та неочікуваних фактів, які разом з яскравими ілюстраціями Тетяни Темченко заохотять приготувати нові страви і спробувати нові поєднання продуктів.

«Млинці жирафового кольору» (4+)

Книжка-картинка «Млинці жирафового кольору» Мрійки Марійки присвячена лише одній страві, зате якій! П’ятирічний Юрчик готує такі смачні млинці, що слава про них розлітається далеко за межами його дому і доходить аж до Африки. Троє жирафів дізнаються про смаколик і вирушають у далеку подорож за рецептом. Легка, тепла, позитивна історія підійде як для читання вголос вдома і в садочках, так і для першого самостійного розчитування. Кумедні ілюстрації та карколомні пригоди мандрівників триматимуть увагу читачів, а родинне читання після цієї книги напевно завершиться родинним готуванням, адже млинці — одна з найулюбленіших дитячих страв, смачна і корисна.

«Чаювання велетня» (4+)

У збірці оповідань «Чаювання велетня» Наді Рибальченко також чимало історій присвячені їжі. Чи варто відмовлятися від приємної компанії за столом, якщо соромишся своїх манер? Чи варто перевірити, хто такі загадкові індіанці ішдікоча, якими лякає мама, якщо не їсти вівсянку? Оповідання Наді затишні та гротескні, а спільні кулінарні вподобання та запрошення на чай стають початком дружби для багатьох героїв. Читачі вчаться змалечку, що поділитися їжею, запросити за стіл — це перший крок, який допоможе показати свою прихильність і почати спілкування.

«Дідусь, Фабіо та Прошуто» (7+)

«Дідусь, Фабіо та Прошуто» — це тепла, родинна історія, в якій поєдналися гумор, італійські страви і навіть одне розслідування. Родина Мирона збентежена через приїзд його старшої сестри із нареченим, адже Фабіо — італієць! Спочатку здається, що знайти спільну мову буде важко, бо навіть гостинці, які привозить Фабіо, такі незвичні на запах і смак. Та згодом виявляється, що кулінарія може стати ланкою, яка об’єднає родину, а також започаткує нові традиції, і тепер не тільки мама має готувати на всіх. А пошук щура, який, як на зло, завівся під час гостин іноземця, створює інтригу, що матиме геть неочікувану розв’язку. Юлія Олефір створила чудових персонажів із теплими стосунками, які навіть у складних ситуаціях викликають море позитивних емоцій. А рецепти італійської кухні надихнуть молодших школярів спробувати себе у кулінарії і також задуматися, чи не варто часом проявити ініціативу і приготувати щось смачненьке для всієї родини?

«Пан Сирник і торт для пані Сіль» (7+)

У добірці кулінарних історій варто згадати і нову частину пригод Пана Сирника від Світлани Лінинської. «Пан Сирник і торт для пані Сіль» зачаровує затишком, відчуттям спільноти, переліком смаколиків на полицях кондитера, а також відгукнеться не тільки дітям, а й батькам, які працюють у сфері послуг і підлаштовуються під вимоги примхливих замовників. У цій книзі пан Сирник має вигадати торт для вибагливої пані Сіль і придумати, як поєднати всі її забаганки, які на перший погляд ну ніяк не поєднуються. Такі історії дуже потрібні в дитліті — про буденне життя і звичайні професії, про винахідливість у роботі, приправлені казковою атмосферою, в яку хочеться поринути надовго.

«Комісар Яблучко і таємні агенти» (7+, 11+)

Не завжди історії про пекарню затишні та теплі: часом в них кояться зловісні та огидні речі. «Комісар Яблучко і таємні агенти» — це детективна пригодницька повість, в якій Ярко за допомогою друзів та таємних агентів розкриває злочинний задум трьох братів-власників пекарні «Козаностра», булочки з якої викликають нездорову залежність. Ця історія сповнена карколомних пригод, а також нагадує про небезпеку, яку несе неякісна їжа або зловживання солодким.

«Коровай, який роздавав вайфай» (7+, 11+)

Часом звичайні продукти стають героями незвичайних історій. У повісті «Коровай, який роздавав вайфай», яку можна назвати сучасним ретелінгом Колобка, Михась отримує коровай у подарунок. Кинуті ним слова «Краще б це був вайфай» засмучують хлібець, і той вирушає у мандрівку, щоб врешті знайти той загадковий «вайфай», а до того — новий досвід і нових друзів. Оригінальна, несподівана, динамічна повість, в якій традиції переплітаються з новітніми технологіями, надихає шукати креативні рішення і ніколи не здаватися.  

Таке різноманіття книг із продуктами та стравами неабияк радує. Напевно ці історії — пізнавальні, затишні, бешкетні, смішні, — знайдуть своїх читачів і заохотять готувати і відкривати нові смаки разом із героями книг. 

Десятикласниця Софія має цілком пересічні мрії та плани: написати статтю для гуртка журналістики, яка сподобається шкільному красунчику Еріку, погуляти з подругою, порозумітися з батьками, особливо з мамою… Та магія вривається у її життя разом із таємничим незнайомцем у чорному, який зустрічає її на даху багатоповерхівки, куди дівчина вибралась у пошуках вдалого кадру. Після зустрічі з юнаком та падіння з даху Софія починає бачити дивних пухнастих істот, які супроводжують жителів її міста. Це нещастимці, і якщо дрібні створіння спричиняють побутові негаразди, то великі можуть накоїти багато лиха. Тож Софія постає перед вибором: заплющити очі на дивних істот чи боротися й попереджати про них? Дівчина навіть не уявляє, скільки змін у життя принесе її рішення.

«Необрана» Олени Шпигоцької — це перша частина циклу міського фентезі «Нещастимці». Авторка майстерно, крок за кроком вводить магію у життя головної героїні. Софія живе в Івано-Франківську, але на його місці легко уявляється будь-яке українське місто з висотками, маршрутками, кав’ярнями і школами. Назва натякає на головний конфлікт роману: Софія не має магічних сил, але, познайомившись із магією та магами, за будь-яку ціну хоче залишитися разом із ними. Її бажання — це суміш відповідальності, коли совість не дозволяє залишатися осторонь, і захоплення теплими, довірливими стосунками між магами на противагу власній родині, де важить лише статус і престиж.

Сюжет розгортається неспішно, читачі проживають разом з героїнею кожен день у найменших деталях. Часом здається, що «Необрана» схожа на cozy фентезі, та згодом темп подій пришвидшується, а кожна зі сфер життя Софії створює додаткову напругу. Дуже вдало показано, що Софія різна в школі і з магами: з новими знайомими їй простіше бути щирою, впевненою, відчайдушною. У школі діє давно встановлена ієрархія, але внаслідок магічних випробувань навіть вона похитнеться: будуть і булінг, і перевірка дружби на міцність, і неочікувані повороти у стосунках. Багато уваги приділяється непорозумінням Софії з мамою та недовірі через постійну зайнятість мами, різні цінності і хиткі кордони.

«Вона ненавиділа розмови, що відбувалися в її кімнаті. Мама приходила на її територію, займала простір, який Софія вважала своїм, і позбавляла її можливості гордо піти до себе та гримнути дверима»

На противагу мамі, очільниця місцевих магів, Уляна, турботлива і співчутлива, їй хочеться довіряти. А Декс і Влад, хоча й підколюють Софію, та завжди приходять їй на допомогу. Можна побачити контраст між дружніми жартами і токсичним ставленням однокласників: з магами Софія ніби веде любительський спаринг із сарказму, а школярі самостверджуються і намагаються принизити.

Авторка зачіпає кілька гострих тем: побіжно згадуються самогубства і домашнє насилля, у стресових ситуаціях Софія палить цигарки зі старшою сусідкою і часом прогулює уроки — одним словом, поводиться не зразково, але так по-справжньому. Інколи читачів дратуватиме незрілість та імпульсивність головної героїні, у той же час, їй хочеться співпереживати саме через впізнавання своїх друзів чи себе. Найважливіше, що за помилки можна перепросити, а в біді — покликати на допомогу.

«Закрадалися сумніви. А сумніви призводили до незручних питань. Коли дружба ставала приємнішою за романтичні стосунки — то вже був час панікувати, чи ще ні?»

Романтична лінія у книзі прописана чуттєво й чудово адаптована для підлітків. Якщо на початку стосунки здаються чимось недосяжним для Софії, то під кінець буде багато драматичних хвиль і солодких моментів, на які чекатимуть читачі.

У наступних частинах циклу хотілося би дізнатися більше про нещастимців і магів із сусідніх міст, а також суто технічно — трошки покращити редактуру. Бо неузгоджені речення, на кшталт «Проте сидіти склавши руки й чекати, поки щось зміниться само собою, також дратувало» чи «Глухо загашений недопалок вдарився об стінку смітника — старий у картузі шморгнув носом і посунувся ближче до решти» часом відволікали від історії.

«Треба ставитися уважніше до близьких людей і не лишати їх самих, коли потрібна допомога. Здавалося б, так просто. Підтримувати, доки вони самі не зможуть знову опиратися нещастимцям. Якби так робив кожен…»

Загалом це чудова тенденція, що фентезі про українські реалії стає більше. Читачам-підліткам дуже важливо бачити, що вони не самотні у своїх проблемах, що з непорозумінням та токсичними стосунками зіштовхуються й герої книг, і що проблеми зрештою можна подолати. «Необрана» має всі шанси вкрасти серця читачок та читачів старших класів і стати книгою для обговорення на підліткових книжкових клубах.

На сайтах для педагогів можна зустріти інформацію про те, як перевірити готовність дитини до школи. Якщо помінялися чотири зуби — пора! Чи правдива ця теорія, залишимо розбиратися науковцям. А от те, що нова книга Тані Стус «Прощавай, перший!» допоможе і з зубом попрощатися, і до школи підготуватися — це беззаперечний факт!

Головний герой цієї історії неабияк хвилюється, бо в нього вперше хитається зуб. Це бентежно. Та найбільше його лякає факт, що зубна фея може не прилетіти, або що їй забракне грошей:

«А найголовніше: де вони беруть гроші? На планеті щодня випадають гори молочних зубів. А якщо на когось не вистачить грошей?!

З дiтьми так не можна!!!»

До розмов про зуби долучаються мама і сестра Настка. Тож разом із героями читачі дізнаються багато цікавого: що дорослі іноді також мають «відпускати» зуби, що підліткам іноді потрібні брекети — одним словом, про всі ті пригоди із зубами, які можуть на них чекати у подальшому житті. У книзі також є невелика історична довідка, і для багатьох батьків історія появи зубної феї стане цікавим сюрпризом: виявляється, фея виникла не в народній творчості, а має цілком конкретного автора!

Врешті хлопець отримує підтвердження, що фінансові справи у зубної феї йдуть дуже добре. І на цьому повороті сюжету реготатимуть усі батьки, старші брати і сестри. Найцінніше у дитячих книгах — коли вони цікаві не лише молодшим дітям, коли читачі з різним віком і досвідом знаходять для себе кумедні моменти.

А як щодо підготовки до школи? Таня Стус написала цю історію так легко і кумедно, що вона ідеально підійде для розчитування. По кілька слів на кожній сторінці — і ось уже ціла книга прочитана, читач впорався, і виявляється, що читання — це легко! Книжки-картинки чудово мотивують сучасних непосид тренувати читацькі навички, тому на них варто звернути увагу як дошкільнятам, так і першачкам, які ще опрацьовують короткі тексти. Звісно, цю історію також можна читати вголос для групи в дитячому садку, в родинному колі або в черзі до стоматолога. Відчувається величезний досвід і талант авторки — не нагромаджувати десятки слів, а короткими, влучно підібраними фразами захопити увагу читача, озвучити емоції, і врешті надати підтримку, щоб зміни не бентежили й очікувалися із приємним нетерпінням.

Оформленння книжки, стильні, сучасні ілюстрації та вирізьблена обкладинка заслуговують окремих компліментів. Художниця Марта Лешак обрала для неї теплі, затишні кольори, які створюють позитивний настрій і візуально передають меседж: «Усе буде добре! Це нормально, що зуби міняються. Це нормально — ходити до стоматолога.» «Прощавай, перший!» так і запрошує до гри — думаю, багатьом читачам захочеться визирати через віконце на обкладинці, робити смішні гримаси і просто весело проводити час. А коли дитяча книга викликає стільки позитивних емоцій, тоді немає проблем із залученням до читання.

« І головне: тепер я знав, де феї беруть гроші для молочних зубів. Для всіх точно вистачить!»

І ще один малопомітний, але важливий аспект книги — це взаємна турбота. Читач бачить, як члени родини підтримують один одного, після складної стоматологічної процедури вся родина йде зустріти маму, на сторінках багато усмішок і теплого спілкування, тож усе разом це створює довірливу, затишну атмосферу, яку кожен із нас мріє мати вдома.

У світовому дитліті тримається тренд на книжки про зміни в тілі. Помічати незвичні процеси (а перший зуб, що хитається — це дуже незвично!), озвучувати свої емоції — цьому вчать дітей на сторінках закордонних бестселерів. Дуже приємно, що український дитліт також пропонує свіжий погляд на актуальні теми.

Український дитліт активно розвивається — ми вчимося говорити з дітьми на складні теми, поєднувати стійкість і чуйність, заповнювати ніші нон-фікшну для різних вікових категорій. Та в нас і досі багато жанрів, у яких є величезні прогалини. Один із них — дитяча наукова фантастика. Тому серія «Викрадач планет» Наталії Пашинської — справжній скарб для любителів дроїдів, зорельотів і космічних пригод.

Перша частина саги починається у дусі «Зоряних воєн»: на далекій пустельній планеті Мос-Урі живе хлопець Мік із дідусем Накамурою. Одного дня Мік знаходить космічний човник і дізнається, що багато років тому потрапив до дідуся на цьому човнику з іншої планети. Із артефактів у хлопця — лише медальйон і колискова, яку він наспівував у дитинстві. Тож разом із симпатичним дроїдом Блюмом Мік вирушає на пошуки своїх батьків і помилково опиняється на зорельоті «Кассіопея», де на нього чекає безліч пригод і відкриттів. Хтось із членів команди «Кассіопеї» стане справжнім другом, як бунтарка Лісса, а хтось із першої зустрічі створюватиме загрозу. 

«У Міка мороз пішов шкірою. Космічні пірати були зовсім поряд, всього за кілька кроків. Ті, які напали на хатину дідуся Накамури й змусили Міка тікати на фрактольоті.»

Наталія Пашинська вигадала світ, у який легко поринути читачам, котрі тільки-но знайомляться з космічною фантастикою. Планети та міжзоряні кораблі описані коротко і влучно, а деталі може домалювати дитяча уява. Попри те, що в історії згадується складна система галактик, події розгортаються компактно, в окремій книзі це одна-дві планети і космічний корабель. Кожна з планет має свої яскраві характеристики: пустельний Мос-Урі, зелений Джандар у першій частині саги, океанічний Субмаріс у другій:

«… ОГО! — видихнув Мік, ступивши на опущений трап «Астріону». ВОДА. БУЛА. БУКВАЛЬНО. СКРІЗЬ. Безмежна блакить простягалася аж за горизонт, а на ній — справжнісіньке місто з височенними будинками, шпилями, мостами й магістралями, що перепліталися між собою, потопаючи в зелені.»

Героїв також легко запам’ятати, вони вийшли живими, з яскравими характерами, зі своїми слабкостями і щирими бажаннями, тож за них хочеться вболівати. Мік та Лісса ображаються і миряться, приховують секрети і врешті діляться ними, а малюк Блюм зі своєю мовою нагадує милого улюбленця:

«— Мегаквазарно, — погодився Мік. — А ти не думала, що якби адмірал побачив таких квазарнючих павуків, то він… 

— Що? — Лісса глянула на Міка. — Пишався б мною? Аякже! Єдина дочка легендарного адмірала мріє стати механіком. Ха-ха. Ну дуже смішно.»

У другій частині саги Лісса дещо відходить на задній план, зате з’являються нові персонажі: пихатий Сет, хитрий Тівай, який не раз здивує читачів, і не завжди приємно. Мік у другій частині також зростатиме, постане перед вибором між власною мрією і справою життя батьків, а ще шукатиме свою суперсилу у безвихідній ситуації, коли попереду — поєдинок зі значно більш досвідченими супротивниками. 

На відміну від класичної фантастики, обтяженої науковими описами та складними термінами, «Викрадач планет» — це динамічна, сучасна, емоційна історія, яка підійде для молодшого та середнього шкільного віку. Від книги не варто очікувати наукових деталей світобудови чи пояснення термінів на кшталт «галактика», «квазар» — тож читачі можуть пошукати їх самостійно або покладатися на власну уяву, і це не заважатиме сприймати текст. Натомість у кожному розділі чекає нова пригода, акцент робиться на внутрішній світ Міка, а діалоги змістовні і колоритні. Цільова аудиторія тексту направду широка, адже всі битви та сюжетні повороти описуються так, що буде зрозуміло і молодшим читачам.

Авторка вдало тримає напругу, при цьому дуже обережна з темами протистояння, зради, втрати. Вони викликають переживання, проте не тригерять. Мова проста і динамічна, тож повість можна читати як у 6 років з батьками, так і в 10 — самостійно. Єдиний момент, який може зачепити емоційних читачів — завершення другої частини, коли стає зрозуміло, що без третьої частини саги ну ніяк не обійтись.     

Ілюстрації для книги Наталія створила за допомогою ШІ, і це один з небагатьох випадків, коли використання ШІ у книзі виправдане, бо ілюстрації підкреслюють футуристичність історії та дивовижний світ, у який поринуть читачі.

«Викрадач планет» — це серія книг, з якою можна весело і цікаво провести час, а заодно переконатися, що в Україні також можливо створювати космічні саги — без радянського міфу, із сучасними героями. Тож чекаємо на наступні частини пригод Міка та його друзів від Наталії Пашинської. Не маю сумнівів, що це буде мегаквазарно!

Як підтримати дитину, коли в її житті з’являється війна, розлука, потреба проводити на фронт найдорожчу людину? Більшості дорослих в такій ситуації хочеться відвести очі й пробурмотіти сухі відмовки на кшталт: «Усе буде добре». Коли потрібні слова десь губляться, можливо, варто пошукати підтримки у книзі? Саме для цього Оксана Лущевська та Дзмітрий Бандаренка написали книжку-картинку «Теплі речі для Татами».

На практикумах та вебінарах Оксана Лущевська згадує, що не боїться торкатися у своїх книгах складних, болісних тем. Адже непроговорені болі та травми осідають у свідомості, не дають рухатися далі. А правильно дібрані слова допомагають усвідомити проблему і відкривають шлях до зцілення. «Теплі речі для Татами» — одна із тих книг, де слів небагато, але вони дібрані неймовірно влучно, і разом з ілюстраціями створюють дуже круті та глибокі сенси

Сюжет будується довкола буденного процесу одягання і зборів, який зазвичай відбувається на автоматі, без усвідомлення. Часточка щоденної рутини на сторінках книги сповнена гумору, тепла і турботи. Спочатку «Татами» (тобто тато Михась) збирає маленьку Устину на ковзанку, а потім вже Устина шукає татові речі, щоб зібрати йому передачу на фронт.

Як на мене, найбільш влучною фразою книги є слова батька «Для Татами все завжди доречно», які нормалізують емоції у цій непростій ситуації. Доречно сміятися і жартувати про труси з начосом, щоб відволіктися, зняти напругу. Доречно хвилюватися і відчувати невпевненість. На початку книги хвилюється тато через свою відповідальність і прагнення захистити доню. Наприкінці тато захищає свою родину вже зовсім в інший спосіб, і тепер вже Устина за нього хвилюється. Саме теплі речі в цій історії заземлюють, не дають хвилюванню перерости у панічну навалу емоцій, а також стають символом турботи і любові. Це дуже сильна терапевтична практика — замість впадати у відчай, відтворити буденні ритуали, зробити опорою спільні спогади про щасливі миті, потурбуватися про близьку людину через комфортні речі, бо це дає відчуття «я можу на щось вплинути», «я можу зробити так, щоб таті було тепло і комфортно», «я можу захистити тата від холоду».

«Для Татами все завжди доречно»

Наприкінці книги є кілька важливих питань для обговорення після читанки, які плавно ведуть дитину від теплих речей до теплих спогадів, до усвідомлення того, що часом ми скучаємо і сумуємо за кимось, і це один із проявів любові. А спільні спогади про щасливі миті дають нам силу витримати розставання та непевність, дочекатися зустрічі.

Проілюструвала «Теплі речі для Татами» Оксана Драчковська, і її ілюстрації також створюють відчуття комфортного, позитивного простору, в якому безпечно говорити про свої почуття. На сторінках книги багато обіймів і дотиків, від яких дитині легше пригадати миті спільних ігор, проведених із батьком.

«Теплі речі для Татами» найбільше відгукнеться дітям, чиї близькі в ЗСУ, але її варто читати і тим, хто не має такого досвіду. Через співпереживання Устині твориться емпатія, а тема піклування про рідних актуальна завжди і може підтримати в різних непередбачуваних обставинах.