Здається, цей рік буде врожайним на добрі дебюти в дитячій і підлітковій літературі. Принаймні перша повість Саші Кочубей «Сім нескладух Говорухи» в цьому плані дуже обнадійлива.
Говоруха – це Андрій, або ж Андроїд. Цілий тиждень йому в житті нещастить – самі «нескладухи»! А все тому, що його однокласниця, «Жирафа» на ім’я Єва – натуральна ворожка (тут табличка «сарказм»). Наворожила хлопцеві оте, що в назві плюс втрату кохання всього життя, тобто Іванку. Хіба дивно, що Андрій Говоруха цю Єву терпіти не може?
Але світ молодших підлітків такий складний і суперечливий, що легко заплутатися: може, насправді Єва не така й жирафа, сильний хлопчик – не забіяка, а вчителька – геть не самка «богомола» в людській подобі? У всьому цьому читачам доведеться розібратися.
«Та, якщо чесно, я залишив Барбі не через це. Самі подумайте, якому хлопчику потрібна та рожева довгокоса прикрість у блискітках? Не віддав я ляльку, бо знав: поки в мене мамина Барбі, Іванка приходитиме в гості»
Сімейка в Говорухи абсолютно в межах норми: татко вічно за компом, працює з дому, мама смажить котлети й при цьому має час на себе і те, щоб подуркувати. Хоча деякі критики можуть закинути авторці вкраплення гендерних стереотипів: усе-таки котлети! все-таки красива мама дорівнює сукні плюс підбори! І головний герой помічає дівчинку як об’єкт закоханості лише тоді, як вона вдається до макіяжу.
Попри це, повість Саші Кочубей – дуже цікавий і свіжий дебют. І, що особливо тішить в літературі, де письменники майже розучилися бути смішними, книжка неймовірно дотепна. Особливо кіт «КОТЛЕТАріанець». Вдало доповнюють текст малюнки авторки. Зроблені в стилі карикатур у шкільному зошиті, вони втрапляють прямісінько в тривалий ілюстраторський тренд (у цьому ж тренді – «Щоденник слабака» Джефа Кіні, українськомовна серія «Дівчата Джаклін» Джаклін Вілсон, «Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка, «Літак в небі» Тараса Шила). Крім того, вони часто є не менш смішними, ніж текст. І що важливо – в гуморі Саші Кочубей немає «божевільності», неправдоподібності, нагромадження нісенітниць і сатири, які нерідко вкраплюються туди, де наші автори намагаються бути смішними.
Зізнаюся: я люблю страшенно красиві книжки. Часом можу навіть пробачити кілька дрібних помилок, якщо всередині гарні ілюстрації. Тому новинку київського видавництва «Фонтан казок» я відразу запримітила – великий формат, величезний фіолетовий птах на обкладинці, а на нім – хлопчик у піжамі. І невідомо, чи цей птах малому сниться, а чи фантазується…
«І ось урешті птаха так виросла, що зайняла собою все небо… і залишилася в ньому, перетворившись на зірки, які зоддаля все ще нагадували політ красивої синьої пташки»
Одне слово, ілюстрації харків’янки Юлії Пилипчатіної мені давно подобаються, тоді як про письменника Олега Чаклуна читала досить полярні відгуки. Тож до фіолетової краси підходила з осторогою. Утім, «Мрія. Dream. Мечта», як зрозуміло з назви, варта уваги вже хоча б тим, що це ціла трилінгва – написано історію про Хлопчика (так, саме з великої літери!) українською, англійською та російською мовами (із позиції маркетингової така книжка – ідеальний подарунок). Властиво, сама історія щось запозичує з Метерлінка (хіба що там синій птах – це символ щастя, а тут – мрії), щось – із дитячих розповідей про польоти вві сні. Це філософська притча про те, як із маленької мрії-думки можна виплекати велику мрію, яка служитиме на користь вищим ідеалам. І як не боятися мріяти, навіть якщо ти мала дитина і тобі всі кажуть: «Досить літати у хмарах, доїдай капусняк!». І ще, може, дрібку про те, що мрії далеко не завжди живляться матеріальними речами. Але це все я інтерпретую, бо за текстом Хлопчик знаходить маленьку синю пташку, яка відмовляється їсти зернята, але чомусь росте і росте, Хлопчик мріє і літає у снах, а пташка одного разу стає така велика, що відлітає й стає сузір’ям. Сюжет вельми простенький, мораль також, проте раджу все-таки читати книжку разом із дітьми – раптом вам доведеться відразу вислухати про всі-всі великі і малі дитячі мрії! Чи розповісти про свої. Чи помріяти разом. Чи просто порозглядати красиві картинки.
От що варте окремого захоплення в цій тримовній книжці-картинці, то це ілюстрації Юлії Пилипчатіної. Деталізовані, ошатні, розкішні малюнки у стриманих коричневих, зелених, синіх і фіолетових тонах можна розглядати знову і знову. Візерунки на фіранках, пір’їнки, квіти, нічне небо, шпалери в кімнаті й навіть кахлі на підлозі художниця промалювала так витончено, мовби йдеться не про звичайну міську квартиру, а про щонайменше королівський палац, і Хлопчик там – не звичайне дошкільня, а Маленький Принц. Бонусом до видання є майстер-клас від художниці на останніх сторінках «Мрії» – вчимося малювати головного героя книжки, з’єднуємо контури хлопчика на пташці за крапочками й розфарбовуємо пташок (завдання розвивають різні види дрібної моторики, що особливо оцінять батьки, які переймаються раннім розвитком дитини).
Мало що так дратує молодих батьків, як непрохані поради. І водночас ці самі молоді батьки чи не найбільше потребують кваліфікованих порад від тих, кому довіряють. Книжка психолога-практика Наталії Чуб «100 батьківських “чому?”» – порадник для тих батьків, які бажають у всьому розібратися самі, яким набридли суперечливі рекомендації педіатрів, бабусь і знайомих мам. До кожного питання авторка підходить зважено й нерідко враховує компромісний варіант відповіді. Утім, чесно визнає, що книжка – «не посібник із догляду за дитиною та її виховання».
Батьківські «чому» поділено за віком (дитина до року, від року до шести, перший клас), тож користуватися таким порадником дуже зручно. Звісно, далеко не всі питання, що хвилюють молодих батьків, знайшли відповіді в посібнику на неповних 400 сторінок. І жодна з відповідей не є вичерпною, про що відверто попереджає в передмові авторка. Адже кожен досвід – унікальний, підходящий у конкретному випадку, і те, що підходить сусідській дитині, не обов’язково підійде вашій. Так само, як ваша дитина не повинна розвиватися згідно з примарними педіатричними «нормами», бо й ви, і педіатр – люди унікальні, зі своїми особливостями й своїми темпами розвитку. То чому, питається, ваша дитина має розвиватися так, як «книжка пише»?
«Мине зовсім небагато часу, і ви почуватиметеся практично професором із педагогіки, дитячої психології та педіатрії, адже пізнаєте все на власному досвіді»
Питання зібрано найрізноманітніші – від побутових до психологічних. Що таке слінг, чому дитина смокче пальчик, коли вчити іноземні мови, виходити на роботу чи сидіти вдома з дитиною, як виростити вундеркінда, діти-маніпулятори, перше кохання, няні, вікові кризи, перший раз у перший клас, як навчити дитину бути чесною, хороброю тощо. Якщо ж у сотні «чомучок» ви не знайшли відповіді на запитання, яке непокоїть саме вас, Наталія Чуб радить наступне: «Потрібно намагатися зрозуміти свою дитину, відчути, чим вона живе, що її турбує, і прийняти обдумане рішення, – адже не буває поганих батьків і дітей. І не буває розвитку без проблем. А подолавши на шляху всі труднощі, вам, зрештою, стане зрозуміло, яких прекрасних дітей виростили ви».
Єдине – і як авторка блогу про дитячі і підліткові книжки я не можу цього не завважити – мене абсолютно не задовольнила відповідь на запитання «Які книжки читати своїй дитині?». Адже в переліку сучасних авторів, які подобаються дітям, харківська (!) письменниця не наводить імені жодного українського письменника. У списку – лише сучасні російські поети і прозаїки, і це дуже сумно, бо ж подивіться, скільки в нас є прецікавих і пресучасних авторів, які дуже подобаються дітям! Але, як пам’ятаємо, Наталія Чуб у передмові зізналася в суб’єктивізмі й неповноті інформації, тож підходьте до кожної поради – як у книжках, так і в житті – із розумною долею скептицизму. Вивчайте різні джерела, цікавтеся різними думками, слухайте розумні книжки, педагогів, психологів, педіатрів, мам на дитмайданчику, бабусь і стареньку Христю, а свій розум майте. Це моя вам порада.
Відповідь на це запитання залежить від кількох складників. Перший: чи перша це у вас дитина. Другий: чи далеко ви живете від бабусь. Третій: чи практикуєте ви йогу і чи вистачає вам 5 годин на день спання. Четвертий: чи є у вас кіт. І хоч список ще можна продовжувати, хай буде п’ятий і останній пункт: чи розвинене у вас почуття гумору. «Рецепт» виживання в перший рік батьківства від Христини Слободян полягає саме в наявності цього останнього складника, без якого щойно-мамам і щойно-татам буде непереливки.
«Відразу попереджаю: у цій книжці ви не знайдете повчань, однозначних відповідей на складні батьківські запитання чи хоча б однієї практичної поради з догляду за дитиною» – зізнається в передмові до «Диво-пристроїв для щойно-мам» авторка. Ет, подумаєте ви, а навіщо, властиво, я це читаю? Адже анотація обіцяє колекцію «диво-пристроїв», які полегшать усім нам, молодим батькам, життя. Полегшать, однак не тому, що хтось стане слідувати за чиїмись порадами, а тому, що побачить: він/вона не один/одна зі своїми бідами, гризотами, сумнівами, сльозами й недосипами першого року життя малючка. Таку ж функцію виконують різноманітні батьківсько-мамські форуми, блоги, спільноти: спокійно, не тільки твоя дитина не хоче лежати у візку; заспокойся, зригування – це в межах норми; випий ковток чаю – температура від того, що ріжуться зубки, завтра все мине.
«Знаєте, є багато правдивих і мудрих думок та цитат, які здаються очевидними та зрозумілими, але по-справжньому починають щось для тебе означати тільки після того, як проживеш шмат життя і коштом власних граблів та ґуль перевіриш їхню правильність»
Особливість же «диво-пристроїв» Христини Слободян у тому, що вони абсолютно буденні, в них немає ні краплинки дива, варто лишень змінити ракурс і подивитися на звичайні речі з дрібкою гумору. Наприклад: «Куля ясновидця, що переносить у щасливе майбутнє» – це наші думки й налаштування на все хороше; «Зарядний пристрій для термінового поповнення ресурсів» – у когось кохана людина; в когось – кава-чай, у когось – ванна з пінкою чи прогулянка; «Дзеркало, у якому я бачу себе очима близьких» – красиві аватарки у фейсбуці 😉 А є ще «Пульт для вимкнення зайвого шуму та надокучливих порад», «Годинник з опціями замороження та перемотування часу», «Велика адресна книга перевірених експертів своєї справи» тощо. Як бачите, всі диво-пристрої цілком реальні, варто лиш правильно налаштуватися.
Кому буде цікава ця книжка? Насамперед мамам майбутнім (майбутнім татам можна начитувати найцікавіші шматки вголос), які поки що перебувають у блаженному очікуванні першої дитини. Які ще будують плани, читають розумні книжки з виховання й переконані, що знають геть усе про материнство. Які вирішують не буденні питання на кшталт «як вкласти дитину спати», «чому вона/він постійно плаче/їсть/підставити свій варіант» і «як відповзти від малюка так, щоб він не прокинувся», а – спільний сон чи окреме ліжечко, візочок чи слінг, заміж за принца чи за простого парубка. Адже головний «рецепт» виживання в перший рік батьківства – не злякатися, але бути готовим до всього, і тут диво-пристрої вам ох як стануть у пригоді.
Цей фільм і цю книгу Джоан Ролінґ не потрібно представляти. Хіба немовлята ще не склали власної думки про те, подобається їм Гаррі Поттер чи не подобається. І байдуже, читали вони бодай одну з семи книжок чи дивилися екранізації. Про Гаррі Поттера люблять поговорити всі – від священиків до бібліотекарів 😉 Тому я не буду нічого переповідати про чарівний світ, Гоґвордс, родину Візлі й Того-Кого-Не-Можна-Називати. Пораджу лишень спочатку прочитати книжки, а відтак передивлятися екранізації, бо зробивши навпаки, ви ніколи не зможете уявити собі Гаррі і компанію інакшими, ніж у фільмах! Он і художник Владислав Єрко попався! Не вірите – порівняйте перші й останні обкладинки до українських перекладів, виданих у «А-Ба-Бі» 😉
«Енн із Зелених Дахів» (1985) та серіал «Енн» (2019)
Неймовірно світла і щемлива історія дівчинки-сироти, яка знайшла свій Дім, сім’ю, друзів, кохання. Попри те, що такі історії грішать надмірною сльозливістю, читачам Люсі Мод Монтгомері це не загрожує. Тут повно дууууже смішних моментів, тонкого гумору і фраз, які хочеться цитувати. Щоправда, це все більше стосується текстової складової, яку для українців блискуче переклала Анна Вовченко. Видавництво «Урбіно» на сьогодні видало сім із восьми книжок серії, тоді як екранізація більш-менш слідує за двома-трьома першими книжками. Тож цікаво буде і почитати, і подивитися, куди уява занесла кіношників.
Також радимо переглянути новенький серіал «Енн» від «Нетфлікса» в оригіналі. Два сезони серіалу охоплюють події з життя Енн до вступу в коледж, але розробники вмістили в сюжет багато нового, чого не було у книжках. Буде багато несподіванок, а ваші серця тріпотітимуть від хвилювання за долю рудокосої дівчини!
«Товариство подорожніх джинсів» (The Sisterhood of the Traveling Pants, 2005)
Повість про дівчачу дружбу, якій нічого не страшно. Книжка Енн Брешерз і фільм практично ідентичні, так що особливої різниці в тому, читати чи переглядати я не помітила. Ідеться про чотирьох подруг, які дружать буквально «з пелюшок». Усі чотири – різні: є красуня-спортсменка, в якої рано померла мама, є товстунка, від якої пішов батько і яка боляче переживає його нову сім’ю, є похмура дівчина, яка вперше стикається зі смертю, а є чарівна художниця з грецьким корінням, із якою трапляється перше кохання – просто як у казці. Усіх їх поєднують «чарівні джинси» із секонд-хенду, в які дивовижним чином влазять всі чотири володарки абсолютно різних фігур. Це повість про літо, справжню любов і підтримку, переживання й – увага! – те, як важливо писати паперові листи.
«Щоденники принцеси» (The Princess Diaries, 2001)
Ще одне дівчаче кіно й дівчача книжка. Тобто книжки – їх тут цілий серіал, аж 10 штук! І подейкують, що, окрилена успіхом книжкового «серіалу», Меґ Кебот (авторка циклу) не збирається зупинятися на виданому. Якщо коротко, то це легеньке й дотепне читво про будні американської школярки, яка одного дня дізналася, що насправді вона принцеса маленької європейської держави. І їй доведеться колись успадкувати трон. Свої переживання – часом смішні, часом не зовсім розумні, часом надміру експресивні – 15-річна принцеса Міа записує у звичайному дівчачому щоденнику, який можете прочитати й ви. А відтак переглянути екранізацію, бо це однозначно ГЕТЬ ІНШИЙ твір. По-перше, головну героїню грає старша, ніж по книжці, акторка Енн Гетавей. По-друге, їй не вдається зіграти подеколи «дурненьку» дівчину, якою буває Міа.
«З ким би побігати» (Mishehu Larutz Ito, 2006)
Чудово, що цього року харківське «Фоліо» видало українською скандальний роман ізраїльського письменника Давида Гроссмана «З ким би побігати». Утім, я б не сказала, що її буде легко читати, так само як і дивитися екранізацію. Адже на теми, які підняв автор, частіше хочеться помовчати: діти, які втекли з дому, дитяче рабство, рекет, вуличне життя, наркоманія, притони… І юна дівчина з надзвичайної краси голосом, яка рятує свого брата з цього пекла. І ще, певно, хлопець, який випадково подружився з нічиїм псом. І вічне питання для підлітків – з ким би побігати? І що буде, якщо побігти за цим псом, який здається нічиїм, проте лише на перший погляд? Одного прошу: якщо десь посередині книжки вам стане складно її читати, відкладіть і дочитайте згодом. Вона того варта.
«Страшенно голосно і неймовірно близько» (2011)
Довгий час українською мовою було перекладено аж одну книжку Джонатана Сафрана Фоєра – «Все ясно», і то лишень тому, що там фігурує Україна. Цю книжку екранізовано як «Everything Is Illuminated», у головних ролях – Елайджа Вуд і Євген Гудзь; річ абсолютно не придатна до перекладу й нестримно смішна, але говоритимемо ми не про неї, а про пізніший роман письменника. «Страшенно голосно і неймовірно близько» – річ травматична, написана на матеріалі подій 11 вересня 2001 року, коли літаки терористів зруйнували вежі-близнята у Нью-Йорку й назавжди позбавили спокою американських громадян. Книжку написано від імені 9-річного хлопчика, чий тато перебував на час теракту в одній із веж. І цим усе сказано. Дуже світлий роман і дуже сумний водночас, у ролях – Сандра Баллок і Том Генкс. Добре, що цю книжку нарешті переклали українською (шукати в «КСД»).
«Голодні ігри» (2012–201…)
У головах тисячей, а може навіть сотень тисяч читачів ця трилогія Сюзанни Колінз здійснила справжні перевороти. Діти, підлітки, арена. Вбивають одне одного, щоб вижити самим. Це все – жорстоке реаліті-шоу майбутнього, де багаті дивляться, як бідні й голодні вбивають своїх ровесників. Урбан-антиутопія з дуже прозорою мораллю, харизматичними головними героями й вдалою екранізацією. Головна героїня Катніс Евердін, або ж Переспівниця, – втілення чесності, сміливості, людяності, але й вона мусить убивати, щоб вижити. Читається і дивиться на одному дусі, український переклад видала «Країна мрій». Зайвий плюсик на користь книжки – видано всі три частини, тоді як екранізовано поки що лише дві з половиною 😉
«Мандрівний замок Хаула» (2004)
Відразу попереджаю: книжка й однойменний мультфільм Хаяо Міядзакі схожі лише до певної пори. До того ж, навіть прочитавши книжку, ви не відразу зловите себе на тому, що Міядзакі щось там намудрував, і це вже перестало бути схожим на екранізацію. Головні герої ті самі: капелюшниця й «сіра мишка» Софі, яку зачаклувала зла відьма, і чарівник Хаул, якого всі бояться, бо в нього «ходячий замок» і про них ходять різні страшні чутки… Ще є кумедний вогник Кальцифер, таємницю якого вам належить дізнатися наприкінці. І, звичайно ж, любовна історія. Мультиплікація дуже красива, і навіть якщо ви не прихильник(-ця) аніме, насолоду від робіт культового японського режисера отримаєте 100%. А, до речі, українською книжку видав «Старий Лев» уже давненько, нещодавно замінив обкладинку – тепер на повісті Діани Вінн Джонс красується робота «Аґрафки».
«Маленькі жінки» (1994, 2020)
Є такий тип читача – любителі старовинних саг. Так ось, цей фільм для вас. Абсолютно чарівні персонажі – маленькі жінки, сестри й мати, які мусять давати собі раду у ворожому світі. Талановиті, вільні, емансиповані – ними можна захоплюватися, їх можна наслідувати, не симпатизувати їм складно. Різні характери, різні долі й щасливий фінал – що може бути краще в дощовий день? Не можу стриматися від паралелей зі своїми улюбленими «Сестрами Річинськими» Ірини Вільде: тож якщо вам припаде до смаку цей фільм чи книжка, сміливо беріться за Річинських – ось що давно було варто екранізувати, а не те, за що береться наше Держкіно.
І насолоджуйтеся новенькою екранізацією «Маленьких жінок»:
«Провина зірок» (The Fault in Our Stars, 2014)
Цей фільм слід дивитися тільки в тому разі, якщо хочеться добряче виплакатися. Дуже зворушливе кіно про особливих дітей, смертельно хворих підлітків, які попри все наважуються закохатися. І хоч як це складно при такій непростій темі – екранізація напрочуд світла й життєствердна, тут є гумор і щось дуже справжнє, що перевертає все всередині й змінює душі. Недаремно однойменна книжка Джона Ґріна, за якою знято фільм, – від початку в топах улюблених книжок американських підлітків. Цього року вийшов український переклад у «Країні мрій».
