Напевно, складно знайти більш табуйовану тему в українській дитячій літературі, ніж тема смерті. Особливо для категорії найменших читачів, у яких питання про кінечність усіх, кого ми любимо, вперше постає в 4–6 років. Ми, дорослі, уникаємо думок про смерть і розмов про неї. Письменники теж не проти стратегії уникнення, зважаючи на хвилі критики, які часом охоплюють тих, хто наважився.

«– Мамо, як же можна радіти, якщо ти вмреш? А я… Що, я теж помру?
Мама обійняла мене міцно-преміцно. Ніби стала пухнастою ковдрою.
– Дивись, оце – Життя, – мама широко-широко розвела руки. – У ньому є багато-багато всього: радість, любов…
– Цукерки! – вигукнула я.
– Так, цукерки, – всміхнулася мама. – Іграшки, зустрічі, ну і хвороби, на жаль, і випробування, і навіть війни. Але є і любов, і багато краси та доброти. Це те, що ми з тобою знаємо, правда?»

На цьому тлі книжка психологині Світлани Ройз «Таємниця життя та смерті» вкрай своєчасна. Мудра, світла, щемка і – хоч як дивно це звучить – практична. Адже щоб зануритися в тему смерті, нам потрібен ресурс. І логічно черпати його з любові до життя. То чом би не намалювати «Коло Життя»? Згадати всі радощі, як дарує нам щоденність. Згадати тих, кого любимо й пам’ятаємо. Можливо, у когось в цьому колі буде багато рідних, друзів та тістечок. А в когось – книжки, морська свинка й вазонки з квітами. Важливо, щоб ми це зафіксували й рухалися далі.

Авторка з ніжною турботою веде нас углиб цієї теми, знаючи, що там сховані скарби. Книжка побудована у формі діалогу мами з донькою, тож усі питання, які ставить дитина, дуже реалістичні. А відповіді – чесні, щирі, сповнені любові.

Чи схожа смерть на сон?
Чому люди вмирають?
Вмирають тільки поганці чи й хороші люди?
Як пережити втрату і перетворити любов-сум на любов-пам’ять?

Книжка дає відповіді на ці та інші питання, але й лишає простір для діалогу з дитиною. Не нав’язує жодного світогляду чи релігійних поглядів. Натомість зосереджується на загальнолюдських цінностях. І недаремно слово «Життя» у книжці з великої літери, а «смерть» – з малої. Хоча вони рівнозначні, проте для нас – тих, хто живуть нині, а особливо для дітей – вкоріненість у життєвості є пріоритетом.

Тож які скарби дарують нам проговорювання кінечності (чи безкінечності?) життя?

Близькість, усвідомленість, силу бути собою і проживати саме своє життя.

Такі розмови, коли мудрі і вчасні, зменшують тривожність дитини й поліпшують життєстійкість. Хоч ми не здатні відмінити смерть, натиснувши чарівну кнопку, проте можемо зробити дещо дуже важливе. А саме – святкувати Життя.