Щороку у світі відбувається тисячі книжкових фестивалів, виставок, святкувань, ярмарівк тощо. Діапазон фантазії безмежний: від велетенських представницьких форумів до щорічних персональних виставок якогось видавництва, книжкового ілюстратора, а то й навіть однієї книжки певного автора, як, наприклад, нових видань детективів Агати Кристі, які щорічно виставляються перед домом-музеєм письменниці (Оксфордшир у Великобританії), починаючи з 2009 р., коли відкрився музей. Тому, вибираючи, про яке ж книжкове свято ще розповісти, обираю ті, що видаються, на мій погляд, найбільш цікавими, мають певну традицію й залучають широку аудиторію з усіх сфер книговидавництва й читання.
Отже, наступна розповідь – про щорічний Единбурзький міжнародний книжковий фестиваль, який проходить із 1983 року. Від перших днів існування ця книжкова подія динамічно розвивається. У перший рік було тільки 30 заходів, а цьогоріч – понад 700. Щороку письменники з усього світу збираються, щоб стати частиною цього унікального форуму, де читачі/слухачі й автори зустрічаються, щоб обмінятися думками про найбільш актуальні проблеми. Головною родзинкою фестивалю можна вважати проведення численних дебатів щодо різноманітних питань (не лише з книжкового світу), в яких кожен може взяти участь.
У рамках Единбурзького книжкового фестивалю вже багато років працює Дитяча програма, в якій активно беруть участь автори, ілюстратори, педагоги й, безперечно, діти. Ця програма користується великою підтримкою на державному рівні, а деякі школи зі всієї Шотландії спеціально організовують екскурсії для учнів на цей фестиваль. Більше за те, в усіх шкільних програмах Шотландії щороку активно оновлюється матеріал сучасної дитячої літератури саме за підсумками Дитячої програми книжкового фестивалю в Единбурзі.
Із дня виникнення фестиваль постійно проводиться у мальовничому історичному місці Charlotte Square Gardens (приблизний переклад – площа/місце садів Шарлотти), розташованому в серці старого Единбурга. До речі, це місце зараховане до списку світової культурної спадщини. Щороку реальні сади перетворюються на фантастичне наметове містечко, яке відвідує понад 200 тисяч осіб. Під час події, звісно, відбувається торгівля книжками, кошти з якої знову спрямовуються на книговидавництво, а власне фестиваль на 80% фінансується програмами багатьох доброчинних фондів (20% – державна підтримка).
Також у рамках події відбувається й місцевий джазовий фестиваль, куди звідусіль з’їжджаються фанати. Останнім часом у Європі лунають думки, що цей книжковий фестиваль за потенціалом може згодом стати знаменитішим за Франкфуртську книжкову виставку.
Фото з сайтів www.coolplaces.co.uk, www.visitscotland.com, www.geograph.org.uk.
Важко заперечити, що вже багато років в Україні вересень асоціюється не лише з початком нового навчального року. Чимало українців чекають, готуються і врешті вирушають на одну з найбільш важливих подій культурного життя країни – Міжнародний Форум книговидавців, який традиційно відбувається у місті Лева й збирає з-посеред шанувальників літератури зокрема і юних книгоманів. Звісно, про цю знакову подію ми ще наслухаємося, а наразі погляньмо, які ще цікаві майданчики для дитячої літератури ладяться в сучасному світі.
Уже було написано про фестиваль дитячої книжки в Болоньї (Італія) і, гадаю, що про один із найстарших у Європі – Франкфуртський книжковий ярмарок – також уже багато чули. Я кинула погляд на кілька далеких від нас і менш відомих фестивалів та форумів дитячої літератури. Як, наприклад, перший фестиваль дитячої літератури Vivaliteratura!, який відбувся 15–20 червня 2014 року в Берліні.
Організатором цього заходу виступив відомий німецький фонд «Культурний малюк», заснований 2008 року Ульрікою Нікель. Основне завдання цієї інституції полягає у просуванні грамотності, культурної освіти й заохоченні читання серед німецьких дітей. Фонд активно співпрацює зі школами й дошкільними установами. Фестиваль Vivaliteratura! запросив до участі видатних ілюстраторів із Польщі, Чехії, Естонії, Словенії, Росії та Угорщини. Центром програми став книжковий салон «Захід–Схід» та літературний колоквіум, присвячений презентації видавництв Центральної та Східної Європи.
Під час колоквіуму видавництва мали можливість представити свої програми й нові релізи, а також налагодити співпрацю з представниками німецьких видавництв. У рамках фестивалю також відбулися різноманітні книжкові презентації, семінари в бібліотеках, виставки художників із країн-учасниць, майстер-класи, метою яких стала популяризація дитячого читання світової класики. Публікація матеріалів здійснювалася шістьма мовами країн-учасниць.
Цікавою подією також є щорічний Національний фестиваль дитячої книжки в Болгарії. Його історія починається ще далекого 1999 року. У невеликому болгарському містечку Слівені, у місцевій бібліотеці імені Сави Доброплодного, за сприяння Міністерства культури, муніципалітету та ще кількох фондів було організовано свято дитячого читання. Від 2004 року фестиваль заснував свій інститут премій: глобальний внесок у письмову культуру для дітей, найкраще видавництво, автор та художник. Примітним є те, що лауреатами стають не лише болгари, а будь-хто з міжнародних учасників фестивалю. Гості заходу – письменники, видавці, продавці книжок, бібліотечні фахівці з Болгарії та з-за кордону, педагоги, психологи, представники болгарських товариств за кордоном і багато дітей.
Щороку у програмі фестивалю заявлено книжкові ярмарки, презентації письменників і видавництв, дискусії з проблем створення, поширення й читання книжок для дітей, конкурси, виставки, вистави, концерти, карнавальні ходи тощо. Тема цьогорічного фестивалю – «Сучасна література для дітей і своїх читачів: тенденції, проблеми, перспективи».
І хіба можна не згадати одну з найбільших книжкових подій у Польщі – «Фестиваль літератури для дітей», який цього року відбувався впродовж 12 травня – 1 червня й охопив кілька міст: Вроцлав, Варшаву, Краків тощо. Під час заходу відбулося понад 100 зустрічей із польськими письменниками, видавцями, ілюстраторами, пройшли численні майстер-класи для дітей, від написання власних книжок до їх оформлення та виробництва. Почесними гостями цьогорічного фестивалю стали письменники зі Швеції – Мартін Відмарк, Аса Лінд, Єва Суссо; з Іспанії – Вінсент Ферер, Бегонія Лйобо; із Південної Кореї – Кім Джін Кунґ. Відбулися також виставки у стилі «Салон ілюстраторів».
Як і згадані попередні фестивалі, цей також було присвячено просуванню ідеї читання серед дітей. Значну увагу приділили мультимедійним засобам популяризації дитячих текстів.
Безперечно, ці фестивалі дитячої книжки – лише крапля в морі загального світового культурного простору дитячої літератури. І було б чудово, якби Україна, така багата на якісну – і формально, і змістовно – дитячу книжку, поволі освоювала цей простір. Адже, щоб тебе почули, треба активно долучатися до діалогу інших культур.
Відповідь на це запитання ми отримуємо в період, коли дитині 3–6 років. Незважаючи на те, що варто й далі читати разом, саме в цей час книжка з іграшки має перетворитися для малюка на інструмент пізнавання світу. Це надзвичайно важливий етап у розвитку дитини. Вибачте за порівняння, але це ніби первісна людина, яка довго бавилася палицею, аж поки не зрозуміла, що нею можна збивати плоди. Без перебільшень, для людського індивіда це був еволюційний перехід. Той крок, що назавжди виділив його з тваринного світу й поставив на шлях до homo sapiens.
Уже зазначали, що найбільший відсоток батьків купує книжки дітям від 3 до 6 років. Не факт, що дорослі якось пов’язують це з еволюційним переходом у житті свого чада, усе відбувається радше інтуїтивно. Тоді ж література виконує кілька функцій. Перша й найголовніша, на думку батьків, функція книжки – в тому, що вона звільняє їхній час. Допитливий малюк може провести години, розглядаючи красиві барвисті ілюстрації, досліджуючи орнамент друку або ж використовуючи книжку як розмальовку. Тому ми й далі розмежовуємо видання на ті, які читаємо разом із дитиною (дорогі), і простіші – у них малюк може трохи й помалювати. До речі, багато видавців, ідучи назустріч такій потребі, пропонують книжки для розмальовування. Добре це чи погано – варто запитати психологів, однак можу пригадати власний досвід: коли давала дитині гарне, якісне й, куди дінешся, дороге видання, то ховала олівці якнайдалі. А коли донечка хотіла помалювати, купувала їй книжки-розмальовки. Принагідно зазначу, що останніми не варто нехтувати, вони теж приносять величезну користь, про яку напишемо згодом.
У період від 3 до 6 років чимало дітей починають читати самостійно. У навчальних закладах багатьох міст вважають нормою, якщо малеча вміє читати ще до першого класу. Важко сказати, наскільки це правильно, адже наука читання не всім легко дається, і це в жодному разі не означає, що в дитини проблеми з розвитком. Це просто інший тип мислення. Та скажу відверто: вміння читати ще перед школою, хоча б по складах, згодом суттєво полегшує життя першокласника.
Саме в цей період ми вводимо до дитячого кола читання авторську книжку. Байдуже, чи це український автор, чи класика світової літератури для дітей. Важливіше, якою мовою починає читати малюк (а починати варто винятково рідною, тобто мовою родини) і наскільки грамотні ці книжки. Навіть відомі народні казки краще пропонувати дітлахам в авторській адаптації. Більшість оригінальних (тобто не адаптованих до віку дитини) народних казок настільки складні за структурою, сюжетом, мовою, образністю та реаліями, що звертатися до них не варто раніше за 5–7 років.
Звісно, для кожного віку є свої норми складності художнього тексту. Та необхідно розуміти, що в цьому випадку має існувати й суб’єктивний фактор дитини. Наприклад, одному малюкові цікаво вже у 3–4 роки читати й роздивлятися різноманітні дитячі енциклопедії, а інший і в 5 років ще з радістю гортатиме «Солом’яного бичка». Вкотре наголошую, це проблема не індивідуального розвитку, а типу мислення. Навіть згрубша дитяче мислення поділяють на аналітичне й прикладне, абстрактне й конкретне, гуманітарне й математичне тощо. Безумовно, у загальній психології ці типи називаються певними термінами, мають свої характеристики та особливості, але ми не про це. На «хлопський розум» звучатиме приблизно так: кожна дитина народжується унікальною, зі своїми талантами та місією. Головне завдання батьків – повірити у власне чадо й допомогти йому знайти самого себе і своє призначення у світі. Звісно, за допомогою книжки.
У попередньому дописі «Як призвичаїти дитину до книжки?» ми вже коротко зупинялися на важливості читання дитині вголос. Для цієї розмови було використано інтерв’ю з відомим польським психологом та письменницею Монікою Моринь. Тепер подаємо його закінчення:
«Найбільшою користю зі спільного читання, – зазначає пані психолог, – є розбудовування зв’язку між дитиною та батьками. Малюк відчуває, що його люблять, оскільки мама або тато проводять із ним час, пояснюють світ, дають відчуття безпеки. Завдяки цьому дитина відповідно розвивається з емоційного погляду.
Читання вголос також стимулює розвиток мозку та впливає на словниковий запас дитини. Малюк не навчиться говорити лише на підставі того, що чує з телевізора або вдома. Аби вимовити слово, він повинен декілька, кільканадцять разів почути його від когось реального. Не від сьогодні також відомо, що читання розвиває дитячу увагу й уяву.
Читання книжок може допомогти у вихованні. Такі книжки, де йдеться про незнайомі дитині ситуації (скажімо, похід до лікарні, дорожню пригоду, зустріч із незнайомими тваринами чи подорож до інших країв), згодом допоможе їй самій справлятися з цими ситуаціями, вони вже будуть для неї частково знайомими. Із другого боку, малюк захоче бути подібним на улюблених героїв, які додаватимуть йому сміливості. Такі книжки, присвячені розмаїтим ситуаціям, допоможуть дитині називати емоції, говорити про те, чого вона боїться чи що її цікавить.
«Книжки, присвячені розмаїтим ситуаціям, допоможуть дитині називати емоції, говорити про те, чого вона боїться чи що її цікавить»
Щоденне читання книжок просто виробляє навички читання. Восьми- чи чотирнадцятилітній читач не матиме спротиву до шкільного читання і, відповідно, матиме вищі результати.
Мудрість, яка міститься у казках, допомагає формувати вразливість і моральність дитини. Вона навчить її відрізняти добро від зла, заохотить до шляхетних учинків, виробить почуття гідності й обов’язку. Допоможе у формуванні особистості».
Справді, важко не погодитися із психологом. Варто лише додати, що читання вголос – це відкритий діалог дитини зі світом, де батьки, їхній досвід, вміння пояснювати й інтерпретувати книжки є тим містком, по якому дитина входить у світ. Яким буде цей шлях, залежить від нас. Адже ми здатні полегшити його та зробити знайомим і доброзичливим до дитини.
На закінчення варто додати ще кілька простих правил щодо вибору книжки на спільне читання з дитиною. Тепер не зупинятимемося спеціально на якихось конкретних творах (про це піде розмова окремо), зосередимося лише на загальних тенденціях.
Уже було зазначено, що від перших моментів існування дитини, ще у період вагітності, спеціалісти радять читати коротенькі, милозвучні віршики (також можна слухати пісеньки). Поезія є першою лектурою, яку повинна почути малеча. Лише з десяти-дванадцяти місяців можна вводити книжки з невеликими реченнями. Максимально короткі історії на декілька сторінок. Дитина повинна розуміти їх настільки, щоб, на прохання батьків, могти показувати у книжці головних героїв (зайчика, котика), оточення (квітку, річку, дорогу, дерево, сонечко), вказувати рухи (де котик біжить, де мишка плаче) тощо. Від першого року починаємо читати маленькі казки (Курочка Ряба, Коза-Дереза, Солом’яний бичок) і даємо трохи довші віршики. Перші казки, історії не повинні бути занадто довгими, містити багато персонажів та подій. А головне, всі реалії, які там зустрінемо, мають бути знайомі або надаватися до легкого пояснення дитині: пори року, ліс, поле, дощ. Мірою того, як дитина пізнає світ, ускладнюються й тексти. До народних казок більшого формату вже можна переходити від півтора-двох років. Принагідно, як тільки дитина почне пробувати говорити, намагатися ставити їй прості запитання щодо змісту прочитаного. Водночас можна починати перше знайомство із літерами алфавіту. А три роки (плюс-мінус) – це той період, коли ми починаємо вводити в коло читання авторський текст.
У тексті використано матеріали із польського інтернет-часопису для батьків та дітей «Benc».
Однією з проблем, із якою найчастіше стикаються сучасні батьки, є те, як навчити дитину читати. А особливо нині, в нашому такому строкатому мультимедійно-віртуальному світі. До речі, більшість дитячих психологів одностайно стверджують, що ця проблема виникла не так давно. Навіть іще в часи радіо й телебачення вона не стояла так гостро. Звичайно, все змінилося з появою комп’ютера. Адже саме ця машина здатна давати ілюзорне відчуття «не-самотності», якої не дають інші засоби інформації. Комп’ютер, як товариш, може бавитися з дитиною, не несучи при цьому жодної відповідальності за зміст розваг. Звичайно, у жодному разі не варто відмовлятися від комп’ютера, адже за цифровими носіями, як не крути, наше майбутнє, а от навчити дитину надавати більше переваги реальному світові над віртуальним цілком можна.
Людину від комп’ютера відрізняє передовсім наявність досвіду. І читання, слухання історій іншого – це ніщо інше, як знайомство з іншими досвідами, а також можливість пережити їх самому. Роль книжки у цьому процесі незамінна.
Як навчити дитину читати, розповідає відомий польський психолог та письменниця, Моніка Моринь.
«Короткі, простенькі віршики мають стати першим читанням вашої дитини. Саме вони формують її слух, відчуття мови, пам’ять і водночас знайомлять із красою рідної мови»
Призвичаєння дитини до читання, на думку пані Моринь, «варто починати від найперших хвилин її існування, коли малятко ще затишно спить у маминому животику. Ритм читання заспокоюватиме його, а також, особливо якщо читає майбутній тато, це водночас буде знайомство з його голосом. Читання батьків дитині в період вагітності – це природний і вкрай необхідний процес. Адже він дає дитині можливість від перших хвилин існування відчувати опіку, захист, турботу, власну родину.
Немовляті можна дати до рук м’якенькі книжечки з намальованими тваринками. При цьому дуже важливо коментувати, кого дитина бачить, яким голосом говорить та чи інша тварина. Якщо малюк раптом почне зі смаком гризти таку книжечку, то не слід переживати: перший контакт із читанням відбувся. Поступово слід заміняти м’які книжки на книжки у твердій палітурці з численними малюнками і маленькими римованими віршиками. Ці короткі, простенькі віршики мають стати першим читанням вашої дитини. Саме вони формують її слух, відчуття мови, пам’ять і водночас знайомлять із красою рідної мови. Голосне й рольове читання таких віршиків повинно сподобатися маленькій дитині вже від 7–8 місяців її життя.
Наступним етапом звикання до книжки є читання перед сном. Щоденно (без жодних винятків!) декілька хвилин читайте своїм дітям перед сном уже від року їхнього життя. Несуттєво, чи дитина лише готується до сну, може, п’є своє молоко чи вже лежить у ліжечку, але читайте. Навіть 10 хвилин щодня у майбутньому зроблять свою справу. Якщо дитина перебиватиме вас, повторюватиме за вами якісь слова чи згодом ставитиме запитання, це чудово, адже так вона показує, що уважно вас слухає. Не зупиняйте її, дайте можливість узяти участь у спільному читанні. Якщо ви лежите поруч, то час від часу зупиняйтеся, обговорюйте малюнки чи коментуйте прочитане. Це також допоможе дитині краще знайомитися зі світом та формувати свій погляд на ті чи ті речі».
Щоправда, як показує мій особистий досвід та досвід моїх друзів, значна частина дітей часто просить не читати, а розказати на ніч казку. Замінювати не можна. Якщо ви справді хочете, щоб дитина у майбутньому читала, то після 10–15-хвилинного читання розкажіть їй іще якусь казочку. Звісно, це забере більше часу, і ви вже можете бути втомлені, але виховання дітей – це щоденна терпляча праця, і маєте бути до неї готові. Хоча є одна хитрість, яка може допомогти. Після читання книжки можна ввімкнути аудіозапис якоїсь казочки чи історії. Але це має бути професійне читання, бажано у виконанні хороших акторів із музикою та емоціями. Таке слухання (спочатку не більше ніж 10 хвилин) також приносить добрі результати. Дуже часто саме через любов до слухання історій народжується бажання читати. Підтвердженим фактом є те, що після прослуханої історії, яка дитині дуже сподобалася, із часом вона захоче прочитати її сама.
(далі буде)
У тексті використано матеріали із польського інтернет-часопису для батьків та дітей «Benc».
Від БараБуки. Книжки, які допоможуть вашому малюкові полюбити книжку з народження, шукайте тут.
