«Алхімія свободи» Ярини Каторож — роман для тих, хто однією ногою на шляху до дорослих сподівань та викликів. Таких, як перше доросле кохання та вибір професії, пошуку свого місця у великому світі. Нам катастрофічно не вистачає таких історій, адресованих читачу, що саме переходить від підліткової (young adult) літератури до літератури «нових дорослих» (new adult). У цьому романі є все, що потрібно юнкам та юнакам, котрим уже не актуальні пригоди героїв у стінах шкіл та академій. «Алхімія» — не солодка love story, а повноцінне епічне фентезі, головна героїня котрого — «діва проти біди», що бореться проти зла за найцінніше: свою країну, родину і, звісно, кохання.
Перше, що приємно вразило у романі, — це світобудова. Письменниця створила продуманий, детально прописаний світ. Країна Загір’я та її мешканці описані органічно, логічно й водночас чарівно-магічно. Авторка не «винаходить велосипед», а спирається у написанні на традиції фантастики, що пройшли випробування часом. Фентезійну складову відмірює виважено, дозовано, як справжній алхімік. Будьте готові, що авторка не шкодуватиме слів для розгорнутих описів природи, інтер’єрів чи економічно-політичного устрою. Не варто їх скролити чи читати по діагоналі. Вони — важлива частина унікального стилю авторки.
На початку твору маємо класичний любовний трикутник: дівчина-алхімік Медина — зручний та спокійний Ерік — «суцільне прокляття» принц Марк, котрого ще й постійно доводиться рятувати, зазвичай від власної дурості. Цікаво, що авторка наділила героїв канонічною для романтичного фентезі зовнішністю. Добряк Ерік — білявий (ласкаво просимо у френд зону), а в’їдливий і скептичний Марк — чорноволосий і зеленоокий (закохатися негайно!). Такий розподіл відразу натякає, хто «білий та пухнастий», а від кого будуть проблеми.
«Хай що я скоїла — зробила так не з честолюбства, жадоби грошей, влади чи слави. А через те, що закохалась»
Всі герої — і головні, і другорядні — старанно продумані, абсолютно індивідуальні особистості з яскравими характерами. Головна героїня Медина видалася занадто ідеальною, за крок від архетипу «Мері Сью». Судіть самі: геніальний алхімік, красуня, у котру всі до одного закохуються, і взагалі кожне її рішення завжди правильне. Навіть коли доводиться кимось пожертвувати, ця жертва неуникна. Можливо, така ідеалізація виникла, бо авторка якоюсь мірою ототожнювала себе з героїнею дебютного роману, адже, як вказано у післямові, Ярина почала писати «Алхімію свободи» у вісімнадцять. Безперечний плюс героїні: всі її вміння та знання — результат важкої тривалої праці. Алхімія у творі — складне ремесло, а не дар, як, наприклад, магія.
Мені дуже імпонує виважений, дуже зрілий підхід Медини до кохання з першого погляду: «Взагалі, кохання з першого погляду, як на мене, — дурниці. Коли дивишся на людину, то бачиш тільки її зовнішність. Вона може привабити, та кохання не викличе. Закохуються інакше; почуття найчастіше сліпі. Вони виникають, коли в голові, а тоді й у серці встигає скластись мозаїка з поглядів, слів, учинків, зустрічей. Враження формується в одну мить, це так. І зачарувати можна також в одну мить. Та принц мене не зачарував. Зовсім.»
Мене принц також зовсім не зачарував, радше розчарував. Він хронічна проблема, яку героїчно тягне Медина. Марк демонструє паскудний характер, розчаровує батьків і дістає старшого брата, встрягає у неприємності, зверхньо ставиться до своєї рятівниці. Найгірше — завжди йде шляхом найменшого спротиву. До прикладу: коли на кохану претендує інший, справді достойний чоловік, принц просто… домовляється. Я очікувала хоча б двобою. Медина, а не принц, щоразу жертвує собою заради кохання: здоров’ям, стосунками з рідними, свободою, життям, тому саме вона рятівниця — «діва проти біди». Ймовірно, для героїчних подвигів принца просто не залишилося простору.
Щодо вікової авдиторії. «Алхімія свободи» таки належить до творів для «нових дорослих». По-перше, через вік героїні (Медині вісімнадцять-дев’ятнадцять). По-друге, через те, що проблеми, що хвилюють героїв, геть не підліткові: необхідність показати себе на фінальному іспиті, бажання гідно зберегти родинні традиції і водночас прокладати власний шлях, пошук власного життєвого призначення. Крім теми кохання, роман торкається інших важливих питань: стосунків між старшими та молодшими дітьми, батьків та майже дорослих дітей, побудови романтичних відносин та багатьох інших. Але не бачу перешкод для читання роману старшими підлітками: стосунки героїв зображено акуратно, дуже цнотливо.
Насамкінець хочу згадати про художнє оформлення книги, виконане особисто Яриною (авторка ще й талановита дизайнерка!) та летеринг Євгена Спіжового. Їхня стильна лаконічність ідеально пасує до атмосфери роману. А магічна обкладинка, створена Оксаною Домахіною та Яриною Каторож, кожним елементом натякає на історію, що сховалася всередині.
Підсумую: «Алхімія свободи» — це справді якісне фентезі, яке я, беззаперечно, рекомендую. Якщо вам смакує сюжет із сильною героїнею, котра не сидить, склавши руки в очікуванні прекрасного принца, а сама здатна врятувати світ, то роман Ярини Каторож неодмінно залишить приємні враження.
