Вони кимось забуті, а кимось ні… Вони мають мрію – поїхати до Одеси… У більшості з них немає родичів… Вони практично всі – нічийні… Нічийними можуть бути речі: загублені сірники, ляльки. Кошенята, щенята без господаря і без котячої чи собачої рідні. Але з усього виходить, що нічийними можуть бути іще діти – теж без рідні.
«Чому таке упередження? Тільки тому, що то вуличні діти? Як негарно, Лесю. Як негарно…»
Драматизм повісті Тетяни Рубан помітно вже з назви. Леся знайомиться з трьома хлопцями й дівчиною, як вона сама, але не зовсім. У житті вони мусять давати собі раду самостійно. Але чи можливо впоратися з усіма життєвими ситуаціями без допомоги дорослих? Про це можна дізнатися у фіналі розповіді.
Я перечитав цю книжку кілька разів і досі не зрозумів, драма це чи ні. Книжка досить невелика, але читається довго. Є кілька сторінок, над якими треба задуматися. На мою думку, книжка швидше для старшого шкільного віку. За моїм визначенням, жанр – пригоди з драматизмом у деяких місцях. Дія відбувається або в Києві, або в Харкові (моє дослідження).
Книголяпи й підозри:
1: Навряд чи можна так довго бути в людних місцях, коли тебе розшукують.
2: У поїзд до Одеси не пускають дітей без батьків та документів (може, вони хотіли за допомогою фальшивих документів пройти?).
3: Можна було давно визначити за телефоном місцезнаходження Петрика.
Плюси:
1: Несподіваний фінал.
2: Попсуті нерви від переживань за героїв. Значить, написано майстерно.
3: Непогана обкладинка.
4: Корисно для мозку.
5: Спонукає до глибоких і цікавих роздумів.
Авторка до 2010 року ховала свої оповідання для дітей у глибокій шухляді, а потім писала їх для журналу «Вигадуй, думай, грай» (скорочено «ВДГ»). Їй це досить непогано вдається. Ця історія «дворова» (хоча таке не досить часто зустрінеш). Авторка пише найбільше саме таких історій.
До прочитання рекомендується, а особливо тим, хто планує втекти з дому, але ще хоче все обміркувати.
У новій книзі Саші Кочубей «Книга Рекордів Говорухи» в усім нам відомого Говорухи постають нові проблеми та халепи. Зокрема, – актор Паттінсон (коли достигають патисони?) недавно став популярним на весь світ завдяки головній ролі у фільмах про вампірів. Його рекламують всюди, і, відповідно, в нього мільйони фанаток. На жаль, ними стали і Єва та Іванка (хоч акторові вже 32 роки!). Тепер вони просто забули про Говоруху та його друга Юрчика. Їхні розмови тільки про нього та й про нього. Вони не уявляють без Паттінсона свого життя.
«“Книга рекордів Ґіннеса” – це круто, але власна книга рекордів – це ще крутіше!»
А може, сходити в кінотеатр на фільм, де він у головній ролі? А може, поставити під його фотками купу лайків і сидіти під ковдрою на його сторінці в інстаграмі? Чи знайти купу його постерів та обклеїти ними кімнату? А може, все відразу?
Та й без актора Говорусі вистачає проблем. У його родині з’явилася чихуа «3 в 1»: і космічна принцеса Лея, і будильник, у якого не сідають батарейки, і новий мазунчик сім’ї. Сусід Юрчика Микита заявив, що вулиця належить йому, і запропонував влаштувати змагання. А в Монстра, кота сім’ї Говорух, почалася депресія. Але Говоруха не опускає рук-ніг, і з подвоєним запалом береться до справи: рятувати дівчат від паттінсономанії, дресирувати Лею, вигравати змагання, лікувати Монстра котлетотерапією та пробувати потрапити до Книги рекордів Ґіннеса!
Це в мене був невеличкий опис повісті, а тепер – безжалісна критика, плюси й мінуси.
Четвертина попередньої книжки про цього героя, «Сім нескладух Говорухи», була присвячена знайомству з героями. Натомість «Книга Рекордів Говорухи» майже вся присвячена пригодам. Це великий плюс.
Із деякими персонажами описано набагато більше ситуацій, ніж у попередній книжці. Це також плюс. Крім того, книжка за обсягом більша від «Семи нескладух» наполовину. Обкладинка, на мою думку, стала значно кращою: постаралася Надя Каламєєць.
Але є деякі нескладухи в тексті, якщо читати уважно, то можна помітити. Наприклад, я не розумію, як можна сподіватися полюбитися акторові, який старший за тебе на багато років, живе в іншій країні та має мільйони фанаток?! Шкода, в тексті тепер уже немає закреслень. Обкладинка від цього була б стильніша. Є ще кілька мінусів, але вони занадто дріб’язкові, щоб про них згадувати.
У наш час існує багато страшилок про так звану Чорну Руку. Вона пробиралася через кватирку і душила неслухняних дітей. Таким чином вона швидко завоювала славу одної з найпопулярніших страшилок. В історії Андрія Кокотюхи «Гімназист і Чорна Рука» ми зіткнемося із нею особисто й отримаємо можливість дізнатися, хто ж таки її мав.
«Чорна Рука погрозу виконав.
Чи – виконала. Чорт його знає, що воно таке: хлопець чи дівчина, чоловік чи жінка. Справжній лиходій із коміксів, явно грається.»
Гімназист Юрко Туряниця отримує послання, де стоїть відбиток чорної руки, з вимогою принести одну тисячу до спаленого будинку. Він вирішив принести гроші, бо «буде біда». Інші гімназисти також отримували це послання, і несплата ні до чого доброго не призвела. Але Юрко знаходить труп в калюжі крові й одразу ж зустрічається з приватним детективом Шпигом. Шпиг починає розслідувати справу з мерцем, яка пов’язана з іншою справою, яку він розслідує. Чим все це закінчиться, хто підписується Чорною Рукою, де знаходиться історично цінний щоденник Добрянського Олеся, і хто вбив злодія Якова Зозуленка —читайте у книжці «Гімназист і Чорна Рука»!
Повість вигадлива, трохи комічна, трохи жахлива – всього потроху! Я впевнений, «Гімназист і Чорна Рука» Андрія Кокотюхи не розчарує легіони його фанатів.
«(Я × трамвай + зоопарк)2» – книжка для тих, хто не має багато часу для щоденного читання. Це тому, що розділи там короткі, але їх багато. Можна читати по одному короткому розділу на день.
Я практично відразу взявся до читання (я майже з усіма книжками так роблю і читаю їх за один-три дні, залежно від розміру). Але з книжкою «(Я × трамвай + зоопарк)2» я так захопився, що прочитав її за кілька годин!
«Цілісінький тиждень про таргана не було ані чутки. А потім він повернувся. І не сам, а з друзяками»
Однак перші дві історії мені не сподобалися. Там, здається, зовсім не було сюжету: прийшов тарган – віднесли таргана, прийшли таргани – пішли таргани. Мама застудилася – мама видужала.
Але з третьої історії мені почало все подобатися: історія про трамвай, про викрадення, про зоопарк, про кохання. Цікаво-цікаво. А от люди у трамваї – дуже вже з поганим зором! Не могли кефір на обличчі хлопчика відрізнити від вусів!
Загалом книжка весела, я в ній ні разу не сумував!
Попередні книжки Кузька Кузякіна «Росли груші на вербі» та «Зубасті задачки» мені теж дуже сподобалися.
