Львівська художниця, ілюстраторка, авторка і дизайнерка Оксана Була ще змалечку любила малювати й вигадувати різноманітні історії. Саме вона створила і дала життя мешканцям лісу-туконі. Теплі та затишні ілюстрації й оповіді підкорили серця як дорослих, так і дітей по всьому світу.
БараБука розпитала творчиню про особливості її персонажів, досвід у створенні відеогри «Туконі: Хранителі Лісу», дитинство і творчі мрії.

— Пані Оксано, ваш всесвіт Туконі просто неймовірний. Дозвольте привітати вас із тим, що у 2025 році на сервісі Steam з’явиться пригодницька гра-головоломка «Туконі: Хранителі Лісу». Ви брали безпосередню участь у її створенні й вклали в неї якусь частинку себе, витративши стільки часу, сил і натхнення. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей проєкт. Чи хотіли б ви коли-небудь повторити такий досвід?
— Дуже вам дякую! Дякую за привітання з грою від імені всієї команди! Робота над «Хранителями Лісу» триває, так що якраз переживаю цей досвід. Зробити гру з туконі я мріяла давно, навіть були якісь починання. Але серйозності ця справа набула, коли до мене звернувся Олексій Фурман, геймдизайнер, співзасновник Dream Operator із запитанням, власне, чи не хотіла б я зробити туконі-гру. Ми зійшлись у баченні й так почався проєкт.
Я розробляю сюжет. Щось беру з неопублікованих історій Мандрівника і молей, щось додумую спеціально для гри. Радимось із геймдизайнером і проєкт-менеджером, що і як буде краще. Скорочуємо. Багато. Придумую, роблю ескізи локацій. Палітри. Персонажів. Цього разу, з повною версією, у мене є трохи більше простору, тому що на підтримці візуальних речей у нас тепер є чудові художниці, і я можу передати їм детальний концепт, ескізи на кольорову проробку, а тоді присвятити час сюжетним нюансам. Наприклад, коли я працювала над демо, було виснажливо і придумувати, і малювати все до найменших деталей. Завжди хочеться максимально зберігати свіжість ока, а це можливо лише при розділенні завдань.
Роботи попереду ще багато, працюємо.
— А зараз після роботи над «Туконі: Хранителі Лісу», чи не замислювалися ви над мультиплікацією? Може, ви вже створили / намалювали подумки сюжет для якоїсь такої історії?
— Звісно ж, я мрію про мультиплікацію. Мені здається, я і «думаю» ці історії, як мультфільми. Історія «Вересової молі» так і задумувалася. Тільки окресливши всю серію, я взялася до детальної проробки першої частини.
Хочеться більше розповісти про деталі туконі-світу.


— Я знаю, що на назву «Туконі» вас надихнула історія про маленьких лісових людей із книжки про легенди австралійських аборигенів. А що допомагає вам бачити й відчувати кожного вашого персонажа: вигадувати йому ім’я, характер і його власну історію? Що вас надихає?
— Персонаж складається з багатьох «рівнів». Є візуальний: його вигляд, і більшість моїх героїв з’явилися вперше саме як малюнки. Наприклад, туконі дерев мають вигляд їхніх дерев. Щоб намалювати їх, спершу я вивчала форму листя різних дерев, якісь їхні особливості. Ці особливості й підказали візуальні нюанси. Наприклад, вільховий туконі завжди зелений і любить воду, чорничний змінює колір від яскраво-зеленого до багряного, дуб прокидається останнім навесні та ін.
Коли йдеться про текстову історію, серію, персонаж поглиблюється. Історія по суті і є персонаж. Вони тісно пов’язані.
Інколи щоб «побачити» певного персонажа потрібні роки. Так у мене було з лінією молей. Добре продумані персонажі мають такий вигляд, наче вони існували завжди. Їхні риси й те, що вони роблять, здаються очевидними. Але насправді в основі таких образів лежить велика праця — автор бере всім відомі факти про щось і надає їм спрощену форму.
Колись я натрапила на макрофото пухнастого шовкопряда й зробила стилізований ескіз. Я ніколи не бачила мультиків чи книжок про молей, нічних метеликів. Ідея зробити щось абсолютно нове дуже захоплює і надихає.
Оскільки то був «шовкопряд», персонаж на ескізі отримав у лапи клубок ниток. Так з’явилась «ідея персонажа» Міль. Щоб дати цій ідеї історію, мені потрібно було відповісти на безліч запитань. Чому в неї у лапах клубок? Молі відомі тим, що їдять шерстяні вироби. А як щодо моєї молі, вона збирається з’їсти цей клубок? Що ще цікавого можна робити з клубком ниток? На ці запитання я намагалася відповідати малюнками, сценами. І кожна нова спроба підказувала щось для історії, а відповідно — для фінального персонажа.

Інший факт, який я хотіла обіграти, — усі знають що молі летять на світло. Чому?
На шляху до вирішення цих запитань я перемалювала тисячі молей. Це у свою чергу відшліфувало їхню форму (якщо поглянути на перший ескіз і молей тепер, різниця помітна, і головне — помітна стилізація. Цей персонаж досить далекий від натуралістичного зображення, що колись стало основою). Та що найголовніше — у процесі цього довгого пошуку народилася не лише форма, а й сюжет, що ліг в основу серії «Вересова міль», концепція, яка пов’язала разом світ сонця, дерев і туконі зі світом ночі, ліхтарів і молей.
Стосовно імен — мені подобаються прості. Як-от Зубр. Чи Сіра Міль — мені здалося, що в історії про світ наповнений кольорами таке ім’я буде незайвим.
А от із Брахмін вийшло по-іншому. Знову ж таки, в процесі ескізування різних видів метеликів я знайшла одного під назвою Brahmin Moth і підписала так ескіз. А пізніше дивне слово Брахмін просто приклеїлося до героїні, і навіть коли я пробувала це змінити, усе одно забувалась і називала руду міль Брахмін.

Щодо назв обʼєктів в українській мові повно простих слів стосовно природи, які звучать надзвичайно магічно. Наприклад, центральне чарівне дерево в мене називається Явір. ЙА-ВІ-Ррррр — хіба воно не чудове? Так і чується в ньому і висота, і шелест, і незбагненна зелена енергія…
— Майже 10 років тому у вас уже була виставка акварелі та друкованих ілюстрацій «Мешканці лісу», присвячена всесвіту Туконі. Тепер, після появи на світ ваших книжок «Зубр шукає гніздо», «Ведмідь не хоче спати», «Туконі — мешканець лісу», «День народження ялинки» й «Вересова міль», чи не хотіли б ви організувати ще одну таку виставку? Якою вона була б?
— Хотілося б зробити виставку з більшим задіюванням простору. З тематичними кімнатами. Тут туконі дерев, там лучні, окрема кімната для молей. Якось я побувала на виставці Тіма Бартона, то от, якщо вже мріяти, то в цей бік.
— Ви завжди казали, що любили малювати ще з дитинства. А що саме ви любили малювати? Яким був ваш улюблений колір?
— Я любила малювати такі собі «історії». Герої з першого аркуша часто робили ще щось на другому, третьому тощо. На одному їхнє насичене життя якось не вміщувалося. Любила малювати поліцейських, трансформерів. У одній книжці дитячих пісень раз побачила лисичку, що наводить губи помадою. Вона мені дуже сподобалася, то ж я ще її малювала багато.
Пам’ятаєте, були такі «Книги обліку №», розграфлені зошити з тонкими аркушами? Ми з подругами малювали в них одяг із фільмів і журналів, а потім гралися, що ми дорослі (уявляли, що нам по 16! Поважний вік), і вибирали «у що ми сьогодні одягнені». Також кожна мала свій колір. То мій був рожевий, вишневий і золотистий.


— Ваші книжки виходили багатьма мовами: чеською, німецькою, корейською, італійською, словацькою, грецькою, каталонською та ін. Скажіть, будь ласка, чи отримували ви якийсь фідбек від закордонних читачів? Чи відрізнялось їхнє сприйняття вашої історії та персонажів від українських читачів?
— Не можу сказати, що мені досконало відомий фідбек у всіх країнах. Але загалом він є, тому що люди час від часу щось пишуть у соцмережах про мої книжки, викладають фото, можуть написати особисте повідомлення. Усі вони зазвичай дуже приємні. В Італії згадки про книжки виходили в друкованих газетах, що й не дивно, адже саме Болонья є столицею дитячої книжки. У Кореї й Польщі я бачила багато активностей по мотивах книжок. Найбільше відгуків із Чехії.
Стосовно різниці сприйняття персонажів, я такого не помітила, щоб десь їх сприймали гірше чи краще.

— У випадку роботи з творами сучасних письменників, допомагає чи заважає вам особисте знайомство з автором книжки? Який вплив справляє автор на діяльність ілюстратора?
— Часто буває, що ілюстратор малює суто спираючись на текст, без спілкування з автором. Так я малювала для іноземних авторів, книжка Sunfish and Moonlight, наприклад. Або може бути присутнє спілкування з видавцем чи артдиректором. Напевно, єдиним випадком, коли я знала автора, і ми навіть зустрічалися, щоб щось обговорити по книжці, це була робота над «Хто росте у лісі» Катерини Міхаліциної. У такому випадку, звісно, особисте знайомство дуже надихає. «Хто росте у лісі» була третьою книжкою, та, коли вже знаєш автора, (і якщо у вас є контакт) хочеться поспілкуватися більше.
А буває, що просто подобається чиясь творчість, сама людина, і хочеться для неї щось намалювати.
— Ви якось сказали, що вашою улюбленою книжкою в дитинстві була «Роня, дочка розбійника» Астрід Ліндґрен. Ви хотіли б її колись проілюструвати? А які ще книжки ви хотіли б проілюструвати?
— Книжка про Роню, що була у мене в дитинстві, мала такі прекрасні ілюстрації, тому, мабуть, ні. Ще стільки всякого нового можна намалювати. Зі «старих мрій», мабуть, «Лісову пісню» досі хочеться.
— Чи маєте ви зараз час і можливість малювати щось для себе? Якщо так, що саме вам подобається малювати?
— Та наче все, що я малюю, воно так чи інакше для себе. Загалом час для творчості, для роботи, треба виборювати у «життєвих обставин», тож не так багато є цього часу, і деякі ідеї доводиться відкладати. Останнім часом я менше малюю, але більше досліджую сценарну майстерність, закони побудови історій.
З «малювального», люблю студіювати народний одяг, орнаменти, старі фотографії.
— Які 5 українських дитячих / підліткових книжок ви порадили б нашим читачам?
— Важко вибрати, тим більше мені не вдалося прочитати всі з останніх новинок, які я хотіла.
Мені надзвичайно подобається книжка «Зврк» Галини Ткачук. Там цілий фантастичний світ побудований на «дитинстві в 90-х», але так все майстерно і просто і з гумором. Особливо цінно в цій книжці, що вона не повторює «старі-добрі світові сюжети», а творить новий сюжет, заснований на наших контекстах.
А також:
«Різдвяна шапка Янголинки» Грасі Олійко;
«Фоґі» Олександра Шатохіна;
«Українські диковиська» Валентини Вздульської та Марії Фої;
«Троє проти зла» серія коміксів.
Розпитувала Надя Рибальченко. Ілюстрації надані Оксаною Булою