All posts by Написатор

Як створювати літературних героїв: погляд підлітків

Наша підліткова література зараз у стані пошуку. Автори шукають відповідний тон і стиль, сюжети та героїв, проблеми та їхнє вирішення. А підлітки шукають книжки, які були би їм цікаві, шукають героїв, які стали би близькими. І де ж зустрінуться ці дві пошукові команди? Звісно ж, на сайті БараБуки. Адже сьогодні ми публікуємо міркування підлітків із команди «Книгокексики» гуртка «Написатор» щодо того, якими можуть і мають, на їхню думку, бути герої підліткових книжок, а саме – їхні характери, стосунки, зовнішність… і навіть одяг!

Усім письменникам, які якраз сідають за рукопис підліткових романів та повістей, переконливо рекомендуємо! 

Читайте також: Як обирати книжки? Поради від «Написатора»

Ідеальні герої

Буває, що головних героїв у багатьох літературних творах надто сильно ідеалізують. Це може стосуватися характеру, зовнішності, образу та манери поведінки, коли персонажам вдається все й одразу. За ними просто нецікаво спостерігати. Більше інтригують ті персонажі, у яких є деякі вади, бо просто ІДЕАЛЬНИХ людей не буває!

Також сильно дратує, коли головний герой поводиться нерозумно і постійно тупить. Це неприємно читати, бо у сто разів цікавіше спостерігати за тими героями, які поводяться логічно, і ця манера передається читачу.

Тому, варто враховувати деякі наче непомітні деталі при написанні книжки/статті/тощо.

Ірина Онищенко

Стосунки з батьками

Багато письменників зображують стосунки з батьками погано. Тобто батьки не можуть порозумітися з дітьми, і навпаки. Я вважаю, що навіть якщо дитина має погані стосунки з батьками, треба, щоб це швидко виправилося. Тобто не варто робити це основною проблемою головного героя. Не дуже цікаво читати книжку, коли у головного героя одна проблема, яку можна швидко вирішити.

Поліна Ільховська

Стосунки з батьками та стосунки з друзями/однокласниками

У чому різниця?

Погодьтеся, вдома підлітки частіше мовчазні або сумні. Так виходить тому, що вони не хочуть ділитися своїми переживаннями з батьками.

У школі ж ми ділимося своїми емоціями з друзями. Або знову-таки мовчимо.

Це варто враховувати, шановні письменники!

Софія Сілакова

Головна героїня

Набридло (і не тільки мені), що в книжках принцеса чекає свого принца. Зараз дівчата самі можуть постояти за себе. Ми, можливо, не такі сильні, як чоловіки, але буваємо мудріші та розумніші. Ми вже не слабка стать, а сильна (але по-своєму).

Щоб придумати сильну героїню, варто прочитати книжки, де подані приклади. (Наприклад, книжка «Багряна Королева» Вікторії Авеярд. Там подано цілих 4 приклади сильних жінок).

Варто придумати сили, окрім фізичної (сила розуму, сила слова, сила відважності…). Не забуваймо, що навіть у супермена є слабкі місця, їх також треба уточнити.

І, як на мене, головна деталь – передісторія, адже щось мало наштовхнути дівчину на таку рішучість. (Можливо, конфлікти у школі, дитячі образи…)

Також важливо, що героїня повинна надихати. Насамперед ТЕБЕ!

Дар’я Сосонюк

Сильний характер головного героя

Сильний характер іноді буває складною темою для автора.

Герой може бути занадто депресивним, що особисто мені не дуже подобається, але занадто веселим він бути не може. У кожному тексті є якась проблема, яку він чи вона мають вирішити.

Якщо герой більш-менш схожий на реального підлітка – він або вона мають мати урівноважений характер.

У кожного свої ідеї щодо написання твору. Наприклад, якось я їхала в метро і у мене в голові виникло питання: «Чи буває таке, що люди знайомляться у маршрутках незвичним чином? Наприклад, дівчина заснула в автобусі й прокинулася на плечі незнайомого хлопця…». Саме так я й почала писати одну зі своїх історій. Характер моєї героїні я склала з характерів персонажів моїх улюблених книжок. Загалом вийшло нормально, як на мене.

Сильний характер дає змогу розширити можливості героя в подальшому розвитку подій, мислити розумно. Іноді автори захоплюються головним героєм і його характером настільки, що затьмарюють інших героїв. Для уникнення цього можна зробити деякі риси характерів схожими, але не сильно (ну, щоб хоч чимось вони відрізнялись). Героя у тексті можна навантажити різними завданнями і головоломками. Деякі риси можна взяти з вашого характеру.

Варвара Берестовська

Розвиток героя

Знаєте, книжки поділяються на два типи: змінні та незмінні.

Незмінні книжки – це коли у них не змінюються персонажі та їхні характери.

Змінні книжки – повна протилежність незмінним книжкам. Тобто в них змінюються персонажі, їхні характери та стосунки.

І знаєте, що я думаю щодо НЕЗМІННИХ книжок?

Це не сильно цікаві книжки.

Гліб Омельченко

Персонаж фентезі

Почну відразу та коротко.

1. Часто автори перебільшують з фантазією у книзі, і вона стає надто заплутаною навіть для якогось крейзі детектива. Читачу стає нецікаво читати, бо він нічого не може зрозуміти.

2. Знову про перебільшення. Досить часто герой твору такий неземний, у нього немає вад і чіткого характеру. Тоді читач НЕ може співпереживати йому та думати: «О, та він схожий на мене, яка цікава книжка!».

3. У героя має бути якась ціль і він повинен боротися за свою думку та у кінці досягти цілі або ні. Однак персонаж фантастичної книги повинен мати ще якісь додаткові загадки на своєму шляху.

4. У персонажа повинен бути чіткий характер, однак із розмитими межами та недоліками. Наприклад, у нього має бути свій внутрішній світ, чітко зрозумілий читачам, та свої мрії. Але письменник має залишати простір для фантазій читача. Це буде краще для сприйняття героя та більшого розуміння книги. Сюжет повинен бути захопливий та супероригінальний.

5. Крутих творів та натхнення!

Олеся Ремізова

Мода у підліткових книжках

Коли письменники створюють книгу, то вони часом допускають незначні помилки у створенні образу героя. Тож ця частинка статті для письменників про моду.

Мода для дівчат:

– сандалі, кросівки на високих платформах чи білі кросівки;

– лосіни, джинси чи легінси, можна гарне платтячко;

– футболки чи блузочки, кофтинки, кардиган;

– зачіска – хвостик чи косичка.

Мода для хлопців:

– різні кеди, кросівки, подеколи туфлі;

– джинси-дудочки і skinny, штани мішкуватої форми на фізкультурі, подеколи класичні чорні штани;

– футболки кольору хакі, худі чи піджак, а ще модні светри oversize;

– для зачісок у хлопців є багато чого: і хвостики, і зачіски набік (зазвичай дуже красиві);

– часто зустрічаються мішкуваті пуховики.

Останнім часом наймодніша буде шуба з коноплі – найновіша розробка українських дизайнерів. Для того, щоб її виготовити, не потрібно убивати тварин і вона, на відмінну від штучного хутра, швидко розкладається.

Марія Оземко

Як створити продуману зовнішність

Буває, що створюючи персонажа, концентруються на характері і не замислюються про зовнішність. Але те, як виглядає персонаж, теж розповідає щось про нього.

Наприклад, волосся незвичного кольору, незвична зачіска та інші подібні деталі притаманні зазвичай тим, хто полюбляє показувати свою особистість і експериментувати. А от менше вирізнятися зовнішньо притаманно менш відкритим персонажам, тож вони зазвичай не наважуються на щось таке.

Також не варто ідеалізувати героя в цьому плані, бо в реальному житті нема ж людей, які виглядають ідеально.

Ну, і не менш важливе. Персонаж має запам’ятовуватись. Якщо він – головний, то можна зробити йому якусь виразну рису.

Варвара Сорокіна

Якими будуть книжки 2020-х

Початок року час передбачень, віщувань і навіть, перепрошуємо, вангувань. А нас, людей книги, особливо турбує питання: якими ж будуть у майбутньому книжки?

Саме тому ми попросили команду «Книгодрузяки» від літгуртка «Написатор» передбачити нам майбутнє української літератури та книговидання.

Уже настав 2020 рік! Здавалося, що такого може статися? Але у світі книг відбудуться кардинальні зміни. Зараз розповім, які.

Почнемо з того, які герої будуть у майбутньому. Щось мені підказує, що вони будуть звичайними людьми, що у кінці чи у середині історії вони ставатимуть супергероями або набуватимуть магічних сил. А може й перетворюватимуться на вампірів чи привидів.

А тепер поговоримо про популярні жанри 20-х років. Усі жанри, що є зараз, залишаться. Але стане набагато більше хорорів та пригодницьких книг. Важливо: дуже багато книжок матимуть сумний кінець, щоб читач більше поплакав у подушку☺.

Можливо, вам цікаво, як книги будуть виглядати? У світі буде ну дуже мало паперових книжок ☹. Кожна людина матиме особисту електронну книгу. Наприкінці книги буде пароль від Wi-Fi, бо сучасній людині без цього ніяк. А також у вступі буде написано назву фільму, що знятий за цією книгою.

Можливо, такого не буде. Подивимось!

Автор: Stich

Мені здається, що книжки майбутнього будуть такого розміру як вікна, а формою будуть як собаки.

Чи лишаться паперові книжки? Так, але дуже-дуже старі. А так усі книжки будуть електронними.

У електронних книжок буде здатність літати, щоб, якщо власник впустить книжку… пуньк – і все добре.

І ще книги будуть голограмні.

Автор: Мандаринка-демон

Які жанри будуть в моді у 20-х роках? Зараз розкажу.

ПИСЬМЕННИКИ, ЯКЩО ВИ ХОЧЕТЕ ЩОБ ВАШІ КНИГИ ЧИТАЛИ, ТО ПИШІТЬ У ТАКИХ ЖАНРАХ:

Детектив – бо всім хочеться пригод.

Фанфік – якщо ви пишете для інтернету, то це найкращий варіант. Тут будуть піджанри…

Психологічні книги – всім буде потрібна моральна підтримка.

Що ж, ось такий книжковий прогноз.

Автор: Снігурка

Якою буде література 2020-х років?

ДИСКЛЕЙМЕР: Я нікого не хочу образити! І це тільки мої здогади про те, як буде у 2020-х роках.

Для дитячої аудиторії у моді будуть, як завжди, казки чи комедії. Для підлітків – мелодрами та драми про любов. Бо їм треба знайти героя, який максимально схожий на підлітка, що страждає від невзаємної любові. Дорослі ж, напевно, будуть читати комедії, щоб відволіктися від роботи. А можливо, про бізнес і мотиваційні книжки? Але я не впевнена, що у всіх дорослих є час на книжки.

І ще раз: я нікого не хотіла образити. Не кожен підліток страждає від невзаємної любові, не кожній дитині цікаві казки :).

Автор: Serialomanka

У наступному десятилітті у книжок з’являться нові несподівані функції.

Коли ти будеш розгортати якусь книжку про історію якогось персонажа хоррорів, то відкриєш – і БА-А-АМ!!!

Це був великий скример.

У 2020-х роках в кінці кожної книги буде якийсь подарунок. Наприклад, гроші.

Ще можна купити спеціальну електронну книгу. Спочатку ти обираєш звичайну книгу, несеш на касу, вони вставляють у книгу чіп. А коли приходиш додому, ти натискаєш на чіп – і голос Сірі читає книгу, поки ти не натиснеш знову на чіп і вона замовкне. Ще можна міняти мову. До чіпа також йде зарядка, щоб часом заряджати його. І коштувати вона буде у два рази більше, ніж звичайна. А у блокнотів буде кишенька, щоб покласти ручку. І теж буде вставлятися чіп: ти називаєш тему і Сірі буде вигадувати цікаву історію.

Автор: Вано Бревно

Уявіть собі, що у 2020-х роках усі книжки будуть круглі, так-так саме круглі. А якщо ви знайшли та купили прямокутну, то це означає, що з вами та сама історія, що там написана, ВІДБУДЕТЬСЯ в реалі. Але я вас попереджаю, що в тих книжках завжди хороші історії. І попереджаю ще раз: вони присилатимуть трохи ЛИХА.

Автор: #Dementor

У майбутньому з’явиться чимало нових винаходів.

По-перше, кросівки, що літають, якщо сильно тупнути. Називатимуться вони NoNoNoNoNo і спершу з’являться у книжках.

По-друге, книжки з рухомими ілюстраціями.

Паперові книжки лишаться, щоб насолоджуватися. А електронні будуть для школи, щоб на уроках дивитися YouTube або грати у MineCraft, Roblox, Ever After High.

Паперові книжки гарні і з ними легше насолоджуватися читанням. А з електронною книжкою складно, бо вона шалено блимає.

Автор: Лисичка Лисиченко

Божевільні ілюстрації атакують!

У кожній книжці будуть світитися обкладинки. А самі книги будуть міняти ілюстрації, тобто оживати. Цей винахід зробив вчений, який не виходив два з половиною роки із лабораторії. Якось він крапнув якоюсь рідиною на чистий аркуш книжки. Ці крапельки почали групуватися у малюнок, який відповідав тексту. Божевільний вчений із посмішкою потирав долоні. Не минуло й хвилини, як головний герой був зображений на малюнку. Він почав робити те, що було написано у тексті. Ученого аж розпирало від радості. Але вночі сусідній учений дізнався по великий винахід сусіда і послав свого шпигуна, щоб той зіпсував чарівну рідину у пробірці. Рідина посиніла. Коли шпигун побачив зміни, він зловісно усміхнувся. На ранок божевільний вчений не помітив, що жовта рідина стала синьою. Крапнув на аркуш із текстом. Щойно ілюстрація намалювалась, вона вибігла з паперу і напала на вченого!.. Поліція знайшла його в лабораторії, а книгу викинула. Пізніше вченому дали Нобелівську премію. Тому у 2020-х роках ніколи не буде живих ілюстрацій. І завжди пишіть у жанрі фантастики!

Автор: Ніякий Ценепсевдонім

Спершу я розкажу про головних героїв. Бо герой – невід’ємна частина книги. Отже, по-перше, це можуть бути діти. Звичайні чи не звичайні – не важливо. Я думаю, що переважно вони матимуть вирішити серйозні проблеми (як у фільмі «Майбутній король»). По-друге, героями будуть роботи. Технології розвиваються так швидко, що вже завтра половина людства не уявлятиме собі життя без цих механічних людей. Звісно, у кожній книжці буде помітна або схована вигадка. Винятком є лише енциклопедії.

Кожного з нас цікавить, якими будуть теми книжок. Перше, про що я подумала, – це глобальне потепління та сміття. Атож, будуть книжки і на таку тему. Бо вона, виявляється, важливіша, ніж ми думаємо! А ще популярність матимуть книжки про добро і зло. Ця тема має вагоме значення завжди, а в 2020-х роках займе призове місце за кількістю книжок! Знаєте ще якусь популярну тему? Розкажіть БараБуці – вона точно вас почує!

Книжка і техніка все більше наближаються одне до одного. Технології розвиваються як у книжках, так і в житті. Гляньмо на технічні новинки книжок майбутнього! Перше: у книжках будуть з’являтися портали між світами або щось, пов’язане із цим. Сподобалось? Мені дуже. Що ж, чекатимемо, аби прогнози збулися! Йдемо далі. Пам’ятаєте «Гаррі Поттера»? Там рухаються всі малюнки та фото! Круто? Не хвилюйтеся. І в наших книжках таке буде!

Незвичного буде більше й більше! Майже всі книжки зможуть змінюватися за розміром. Незвична і зручна функція. А форма тим паче здивує нас! То книжка, яка ззовні менша, ніж зсередини (де ще ви таке чули?), то химерної форми – як іграшка, то трикутна книжка. Деякі книжки вмітимуть розгортатися, як плакат. Будуть навіть паперові книжки зі штучним інтелектом.

Що ж, чекаємо новинок майбутнього! Впевнена – буде цікаво!

Автор: Rainbow

Клуб Нещадної Критики проти «Білки Квасолі»

Цієї осені на поличках книгарень з’явилося дуже підозріле видання зі зненацькою назвою «Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака». «Що ти знаєш про давній Київ? – бринить питання на задній обкладинці. – А раптом енциклопедії та фільми тебе обманюють? Ця книжка оповідає чисту правду!». Ця повість відтак пропонує власне бачення нашої історії, і їй навіть вдалося загіпнотизувати не лише сотні юних читачів, а й поважне журі відомої премії «Книга року BBC», котре внесло «Білку Квасолю та Опівнічного Пожираку» Галини Ткачук у списки фіналістів премії. Однак не дарма в межах літгуртка «Написатор» зібрався Клуб нещадної критики, від членів якого не сховалася жодна хиба «Білки Квасолі». Тож БараБука із величезним задоволенням публікує розгромні тези членів Клубу.

Суворе попередження: особам без почуття гумору читати цей матеріал категорично заборонено!

Купити книжку можна тут.

Галина Ткачук. Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака / Ілюстрації: Наталія Кащак. – Харків: видавництво «Ранок» і літаґенція «БараБука», 2019. – 72 с.

Підгорілий Часник:

У тексті «Білки Квасолі» я знайшов певні нелогічні моменти. У першому абзаці на сторінці 16 є такі слова: «Злодія охрестили Опівнічним Пожиракою». Зауваження: злодіїв і зараз ніяк не називають. Сумніваюся, що у ті часи взагалі існувало таке поняття як «злодій». А навіть якщо існувало, то у якійсь іншій формі.

У другому абзаці на тій самій сторінці: «Сам київський воєвода Буєбабак поклявся вистежити Пожираку й поставити перед очима суворого правосуддя. Наступної ночі після цієї заяви з кухні самого Буєбабака було викрадено миску аґрусу та дві ложки каші, які лишилися після вечері». Зауваження: скоріш за все аґрусу у Києві тоді ще не було, а детективна майстерність і зараз не дозволяє точно дізнатись, скільки ложок каші було викрадено.

На наступній сторінці у першому абзаці читаємо: «Пригадуючи все, що відомо про Пожираку, Патикослав сидів у заростях часнику». У мене виникли сумніви що то того, що часник росте хащами.

Далі кілька міркувань до малюнків та підписів до них на початку книги.

«Ведмідь – лісовий звір, схильний до суперечок». Ведмеді, як і всі лісові звірі, бояться людей. А якщо він і схильний до суперечок, то тільки з іншими лісовими тваринами. І звідки ми маємо про це знати? Ну або ж раніше у Києві звірі теж були у людському суспільстві? Але в цьому я сумніваюся.

«Нічні прояви – нічні тварини розміром з коня із головою орла, та з тілом бика». У бика хвіст зазвичай так не стирчить. Можливо, він стирчав би так, якби цю тварину випадково вдарило струмом.

Мія з цукрової вати:

Трохи дивно, що шкіл у давньому Києві не було. Тоді як діти вчилися писати і говорити? Вочевидь, вчили їх батьки. Але про це у книжці не згадувалося… А хто вчив самих батьків? Їхні власні? Але це вже своєрідна школа…

Та-ак… На ілюстрації на сторінці 26 щось не те. Чому ворона на дереві розміром більше, ніж тіло дівчинки? Якщо така нападе – то вижити, мабуть, не вийде… Та й гілка під птахом має от-от тріснути. Очі ворони вилізли на дзьоб, а про сам дзьоб я взагалі мовчу…

Людина на ім’я Людина:

«Драбомисл із усіх сил тримався купи, адже з цілого серця хотів стати першою у світі драбиною, яка розплутала дуже заплутану справу. Тобто, першою драбиною-детективом» – зазначено у книжці. Але у Київській Русі не було детективів, про них навіть не знали. А тим паче – драбин-детективів. А навіть якщо були, авторко, чому саме драбина-детектив? Чому не скриня, не стіл, а саме драбина? Ви що, столо- і скринененависниця? Ви взагалі не толерантні до інших меблів, окрім драбин? Детективом може стати тільки драбина, на вашу думку, так?!

Звісно, незвичайний стиль малюнка, що дуже добре. Але що це за створіння «Київський воєвода Буєбабак»? Мені він нагадує тільки перекачаного синтолом бодібілдера.

CoroBoss:

На сторінці 9 перед вами малюнок стародавнього Києва. Хтось, мабуть, запитає, а чому будинки побудовані так близько? Якщо чесно, я й сам не знаю. Це знає тільки ілюстраторка.

Всюди стоять дерев’яні будинки, але знову питання: а що посеред міста робить башта, яка має захищати місто?

М’ята Написаторська:

У тексті «Білки Квасолі» я знайшла певні нелогічні моменти.

«Жив якось при київському князі великий чарівник і чорнокнижник доктор Фауст». Чарівник? Чорнокнижник чи доктор? Мені здається має бути щось одне.

«А можна зробити такий розчин щоб пшикнув на меч – і він весь у блискітках?!» Меч у блискітках? Здається, у ті часи люди не мали й поняття, що таке блискітки. Влучніше було б написати «покритий сонячним промінням».

«Тільки не чорта у пляшечці, бо вони вже мають…» Чорт у пляшечці? Це як джин у лампі? Незвично, але оригінально!

«Там собі й гніздо вити почав. (Бо жили чарівники тоді здебільшого в гніздах)». Я гадала, що чарівники, як і люди, живуть у домівках. Чому аж так дивно?

Так собі Лесь:

Не може бути, щоб гроші, що їх видурюють Тимчасові Руки, ішли на слоїки для Малинових Оббирунів. Найімовірніше, вони ідуть на купівлю малини в бабусьок на базарі за захмарні ціни.

У давньому Києві не могла їздити маршрутка «Фастів Автотранс». Адже вони найчастіше ходять на Бучу та Обухів, а в Києві ходять маршрутки з написом синьо-червоних кольорів «Кийтранс».

Зауваження до ілюстрацій:

  1. У Квасолі у вигляді білки дуже стрьомний хвіст. Наче скручена кулька.
  2. У коняк маршрутки Київ-Фастів дивакуваті носи, як дві картоплини, завбільшки з гарбуз.
Клуб нещадної критики в рамках літгуртка «Написатор»

Жучиха:

По-перше, на сторінці 20, у першому абзаці написано, що Оббируни НАКЛЕЮВАЛИ папірці на слоїки, але на той час ще не винайшли КЛЕЙ, то як вони могли їх НАКЛЕЮВАТИ?

По-друге, після 2003, 1998 та 1985 року це варення повинно було бути вже з’їденим або принаймні зіпсованим.

На сторінці 30 є текст, до якого на наступній сторінці – ілюстрації. Їхні недоліки такі:

1. Ноги дівчинки занадто маленькі, а голова як три її тіла, а отже вона не може втримати свою голову на ніжках.

2. Шишки на дереві дуже небезпечні. Ними можна вбити людину!

3. Черв’як і Квасоля не пропорційні відносно одне одного, черв’як довжиною як ноги Квасолі.

Перекручена Собака:

Усе-таки на сторінці 31, на малюнку щось не те. По-перше, що з головою ящірки? Вона схожа на квасолю! І ще вона дуже велика! А очі аж на лоб полізли. А чому черв’яка так вигнуло? І куди він дивиться? Таке відчуття що він золото побачив чи їжу. А з голками сосни зовсім катастрофа. Вони чомусь усі однаково висять…

Хмарошубка, медикиця:

Конструктор імен наприкінці книжки – цілковитий провал.

«Дорогі читачі, дорогі читачі» – та ніякі ці читачі не дорогі! Дурня то все!

Це ж дивина несусвітня, коли зустрінуться Квітоквітка, Білкобілка, Вовкововк, Славослава, Миромир, Радорад і Рибориба!

А організатором виявиться Дивосила.

Огидно! Сором! Жах!

У Конструкторі імен слід пояснити, що всі імена – випадковий збіг з математичної точки зору. І що ви можете утворити будь-які імена, які забажаєте, у будь-якій послідовності.

Sophie:

Іще одна думка про Конструктор імен: ТУТ НІЧОГО НЕ ЗРОЗУМІЛО!

То читають вони чи ні?

Уся спільнота книгодрузяк, згуртована довкола БараБуки – автори та ілюстратори, редактори та видавці, бібліотекарі та вчителі, батьки та дідусі-бабусі – при всьому розмаїтті своїх художніх смаків та міркувань, якою саме має бути українська дитяча книжка, погодиться, мабуть, із твердженням, що якісне дитяче і підліткове читання – ось наша мета.

Однак наскільки близько ми до цієї мети, чи майоріє вона хоча б на обрії? Який стан в Україні з дитячим та підлітковим читанням? Періодично в мережі з’являються матеріали, що намагаються дати відповідь на це питання мовою цифр та статистики, розповідями про успішні кейси, репортажами із книжкових фестивалів та порадами, як мотивувати дитину до читання.

Натомість сьогодні ми вирішили дати слово самим юним читачам та запросили їх описати своє читацьке середовище. Отже спеціально для БараБуки четверо юних учасників літгуртка «Написатор» розповіли про те, чи читають, а також що і чому читають їхні однолітки.

Моє читацьке середовище: я, родина і друзі

Люди з мого середовища майже не читають.

Ну гаразд, мама читає. А решта трохи читає, а загалом тільки слухають, як мама читає (це я про родину). Ілля взагалі не читає – картинки дивиться (не дивно, адже йому лише три роки). Зате я читаю. Прочитав усі книжки в нашій невеличкій квартирі. Та, на щастя, маю електронну книгу, на яку можна скачати книги з інтернету.

Мої однокласники і друзі теж багато читають. (Стоп, Гошо, помилочка! Про Поліну ти ще нічого не знаєш!)

Що я читаю? Та все підряд! До мене підходить вислів «я бачу все, що читаю, я читаю все, що бачу». Отаке у мене читацьке середовище.

Георгій Благовещенський

Привіт!

Мене звати Павло. Я дуже люблю читати книжки, але у моєму середовищі інші майже не читають. Наприклад, мій друг Саша майже не читає, а грається. Читає він тільки те, що задано. Або коли його змушує мама. Принаймні, я ще не бачив, щоб він читав просто для себе.

А я з радістю прочитаю якусь книгу. Головне, щоб вона була цікавою. Крім того, я маю дві полиці з прочитаними книжками.

А ті, які не прочитані, майже всі нецікаві. А точніше – більшість! 🙁

Павло Калараш

Є три групи читачів: «Комікси», «Смішні книжки» та «Пригодницькі романи».

Група «Смішні книжки» значно випереджає «Комікси», тому що часто люди читають заради забави. Однак, правду кажучи, мені більше подобаються комікси (їх створюють дуже талановиті люди).

Смішні книжки пишуть завдяки тому, що читають смішні книжки. Але виникає одне питання: як зробити книжку смішною? Завдяки смішним приказкам чи маленьким смішним словосполученням. А смішні словосполучення деяким людям дуже легко писати.

Однак якщо ти почав писати смішні словосполучення, то пам’ятай важливе правило: не впадай у відчай – пиши! Аж поки серце скаже: «Іди погуляй краще!»

Гліб Омельченко

Звичайно, ми всі різні. Дехто читає мало, дехто багато. Дехто може читати тільки за шкільною програмою. А дехто, можливо, читає тільки одного автора.

Ось яка в мене думка на цю тему: обов’язково має бути мотив для читання. Є два типи мотивів:

1) вимушене читання (шкільна програма),

2) читання з власної волі.

Перший варіант може виглядати так: людині сказали прочитати за літо такі-то і такі-то книжки. У людини (принаймні, у мене) з’являється думка: «Звичайно, прочитаю!»

Та часто за нею приходить думка, яка спонукає до протилежного: «Та можна й пізніше!» У цьому місці починається боротьба, яка триває як мінімум до кінця дня, а може й довше.

Цей мотив рухає одну частину людей дорогою читання.

Другий мотив набагато простіший. Він рухає людьми, яким справді хочеться читати.

І на кінець завважу: це все лиш моя думка!

Олесь Фидасюк

«Що за фігню я написала?»

Якщо пригадувати найпопулярніші останнім часом дитячі та підліткові книжки про літні канікули – чи не найпершою на думку спадає «Файні тОвсті дівки, йо!» Тетяни Стрижевської. Ця весела карпатська історія три роки тому перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку!» від «Фонтану казок», а згодом стала бестселером цього видавництва.

Однак юні учасники та учасниці літгуртка «Написатор» запросили Тетяну не лише для розмови саме про цю книжку. Відповідаючи на строгі та глибокі запитання гуртківців, Тетяні Стрижевській також довелося розповісти про повість «Де ESC з моїх халеп?» (відзначену, до речі, в «Топі БараБуки 2018»), а також про своє дитинство. І, звісно ж, письменницю ніхто не відпустив, не вивідавши у неї найдієвіші лайфхаки та секретні секретики творчості.

Тетяна Стрижевська. Фото зі сторінки письменниці у Фейсбуці

Про складні стосунки з власними книжками

Н: Яка була найважча книжка, яку ви писали?

ТС: Найважча книга – це та, яку ти не дописав. Яку ти пишеш-пишеш, пишеш-пишеш… У мене є такий рукопис, над яким я б’юся уже кілька років – і постійно змінюю концепцію. Мені здається, що треба туди додати магії (адже ви любите усі ці чари!), ще здається, що треба додати екшену, і мені це важко дається, якщо чесно, тож рукопис цей поки що лежить каменюкою.

Н: Яка ваша перша книжка?

ТС: Перша моя книжка вийшла у видавництві «Смолоскип», адже я була лауреаткою їхнього літературного конкурсу. «Ad libitum» – це дуже сумна романтична історія про двох закоханих і про Київ. Але вона закінчується трагічно. Тому я її вам не раджу читати, якщо ви не хочете зіпсувати собі настрій.

Н: Вам подобаються ваші книжки?

ТС: Ні! Щоразу коли я випущу книжку – потім думаю: що за фігню я написала? Треба було все переписати… Але! Це лише перша думка. Але потім, коли проходить більше часу, я думаю: «Вау! Але я зараз так би вже не написала». Книжки, мені здається, це як фотографія твого часу, якогось відрізка, проміжку. Читаючи свої книжки, я просто повертаюся до себе, якою я тоді була. Для мене це дослідження самої себе. Тому я свої книжки і не люблю, і люблю.

Про ESC з халеп

Н: Чому ви вирішили додати англійське слово у назву книжки «Де ESC з моїх халеп?»?

ТС: Річ у тім, що ця книжка – про дівчинку-ґіка, тому мені подумалося, що у назві має бути якесь слово технічне, яке дало би зачіпку, про що ця книжка, про яку головну героїню. Думаю, всі знають, що означає ESC? Ви ж бачили клавіатуру і цей значок на ній? А в назві він одразу звертає на себе увагу і додає певну родзинку, як мені здається.

Н: Від чого ви відштовхувалися, коли писали «Де ESC з моїх халеп?»?

ТС: Відштовхувалася від того, що я хочу помінятися тілами зі своїм чоловіком. От знаєте, бувають такі фільми, у яких герої міняються тілами? У мене немає чарівної палички, я не загадувала бажання на зірку, яка падає, але подумала, що це все реально зробити у книжці. Мій чоловік любить комп’ютерні ігри, він знає, приміром, як переставити «вінду», а я нічого такого не знаю. Тому, щоб помінятися місцями, я створила героїню, яка усе це знає та вміє.

Про свою карпатську літню книжку

Н: Що вас надихнуло написати «Файні тОвсті дівки, йо»?

ТС: Конкурс мене надихнув! Я прочитала про конкурс «Напишіть про мене книжку!» і спершу подумала: «Я ж доросла авторка, що я буду підліткам писати?». А потім: «Ану ж я перечитаю усі щоденники, котрі писала, коли була у підлітковому віці». Тож ось вам лайфхак – пишіть щоденники. Бо ж усе забувається, а потім ти щоденник перечитуєш і думаєш: «Вау, якось я вже інакше мислю і вже забула той свій світ…» Тож коли я перечитала свої щоденники – вирішила: ну все, я починаю писати для підлітків. І написала за два тижні цю книжку. Але це рідкісний випадок: зазвичай книжки пишуться значно довше.

Н: Ким би ви хотіли бути із книжки «Файні…»?

ТС: Чудове запитання! Головні героїні цієї книжки мають зовсім різні темпераменти. Зоряночка (блондинка) дуже енергійна, запальна, не терпітиме, якщо їй щось не подобається. А Мілана – спокійна, врівноважена. Якщо чесно, обидві героїні списані з мене, тому що я інколи буваю спокійною та врівноваженою, але краще не наступати мені на ноги, бо я вмить стану опришкуватою. А взагалі у цій книжці я б хотіла бути бабцею Катрею: хотіла би знати, як це жити в Карпатах і бути трошки чарівницею. А ще, може, хотіла би бути Мирком, бо ж іноді хочеться побути хлопцем.

Зустріч із молодшою групою написаторів. Фото Галини Ткачук

Про файне, тОвсте дитинство, йо!

Н: Як ви вчилися у школі?

ТС: Я була занудою, гарно вчилася – ось така нудьга. Тільки математику не любила, страшенно. Зате любила українську мову та літературу, що логічно та передбачувано.

Н: Ким ви хотіли стати у дитинстві?

ТС: Найперша мрія – ніхто мені не повірить – я хотіла стати провідницею у потязі. Просто я дуже любила подорожувати, а оскільки літаками на той час іще не подорожувала, тільки потягами, то мені здавалося, що це буде найкраща можливість побачити світ. А наступна мрія була стати письменницею, властиво, я це практикувати почала із часів молодшої школи.

Старша група написаторів. Фото Галини Ткачук

Про секрети письменницької кухні

Н: Коли ви пишете, які у вас думки в голові?

ТС: Мої думки зникають. У мене в голові з’являються персонажі, і вони витісняють Таню Стрижевську і починають говорити самі. Іноді мені як авторці важко дати їм раду, вгамувати і сказати: тут же ж має бути якась композиція, щоб мені критики потім не сказали, що у книжці усе хитається, гойдається і ні за що не тримається!

Н: Чи плануєте ви написати нову книжку?

ТС: Автори завжди планують. Будь-який письменник, мені здається, завжди в роботі. Нема можливості поставити свій мозок на паузу. Хіба що на один день біля моря. А на другий день він все одно вмикається і вигадує якісь нові історії. Інше питання – чи задоволений автор тим, що зараз пише. Наприклад, я дуже самокритична. Зараз я спробувала написати для дітей («Файні тОвсті…» та «Де ESC…» вважаю підлітковими книжками), але уже бачу таку проблему: я не вмію писати коротко. Я розмахалася на сто сторінок, а потім думаю: «Яка ж дитина усе це прочитає?! Якщо їй років шість-сім».

Н: Чи дослухаєтеся ви до чиїхось порад?

ТС: О, це велика і болюча тема для багатьох авторів. Коли рецензент публікує відгук, або навіть розгромну статтю на твою книжку, спершу ти думаєш: «Ці критики ніц не розуміють!». А потім охолоджуєшся: «Ні, усе ж таки тут є слушні зауваження, треба про це подумати і зі спокійною та тверезою головою це прийняти». Наприклад, мою увагу свого часу звернули на те, що у «Файних тОвстих…» дуже багато окличних речень. І тепер я дуже уважно вивіряю інтонацію свого письма. Тому що це ж писалося на емоціях, тому і знаків оклику в мене справді там ціла купа. Іще з цією книжкою був скандал: вона називається «Файні тОвсті дівки, йо!», а були люди, які подумали, що це слово тОвсті, що це має стосунок до фігури. Я навіть не хочу пригадувати, що писали! Але ж насправді це слово – тОвстий – у Карпатах означає «класний, красивий, прикольний». Тож усі ми тут тОвсті. І файні – сто відсотків!