Повість «Інший дім» Оксана Лущевська писала у 2012 році, а надрукована вона була у Львові 2013-го. Сьогодні, 2021 року «Інший дім» повертається на полиці книгарень, і саме у Львові, на BookForum-і з книжкою вперше зустрінеться новий читач. Маємо повернення зі Львова у Львів, а ще гру цифр 2012 / 2021 – усе це видається чимось напівмістичним, як, зрештою, і тема твору.

«Мене огорнуло дивне й приємне відчуття — нове відчуття. Так, наче попереду на мене чекало щось, чого не можна осягнути думкою, але можна пережити»

Тоді «Інший дім» «зайшов» читацькій публіці, як дощ у спраглу землю. Нічого дивного, адже тут були дві завжди актуальні інтриги: драматична атмосфера очікування глобальної катастрофи людства з біблійною назвою «кінець світу», а на її тлі – маленька катастрофа однієї родини, що розпадається на очах двох підлітків, брата й сестри. Саме за їхніми щоденниковими записами, через призму їхнього сприйняття ми спостерігаємо, як проста і зрозуміла досі схема «мама, тато, брат і сестра» трансформується у складне переплетення: мама та її новий дім, мама та її новий чоловік, мама та її нова дитина, тато та його розбите життя.

Ситуація нібито банальна і стара як світ, але в кожній конкретній долі – це унікальний, ні на що не схожий досвід болю, який також можна назвати кінцем світу, бо старий світ, де мама і тато були подружжям, скінчився, йому в буквальному розумінні кінець. І новий шлюб та вагітність матері лише робить цей факт остаточним, таким, що не підлягає перегляду. Оце найстрашніше – остаточність, невідворотність кінця! Світу чи родини – однаково.

Чому літагенція «БараБука» і видавництво «Ранок» перевидали «Інший дім»? Чому він не канув у лету, прочитаний лише одним поколінням? Вся річ у сьогоднішньому контексті, який дивним чином перегукується із тодішнім і ніби продовжує його. Адже ситуація пандемії показала: кінець світу не скасовано, просто він буде розтягнутий на роки, подивіться, ось так приблизно він розгортатиметься, і це ще квіточки, і ви ще й не таке побачите!.. Страх катастрофи, можливість раптового завершення кожного окремого (а раптом мого?!) життя сьогодні також вривається в наші «побутові» страхи і негативні очікування, глушить їх чи посилює. І питання: цей страх збільшить чи зменшить переживання власних драм, посилить чи послабить нашу опірність викликам долі, змусить повірити у реальність кінця чи все-таки ні?

Героям «Іншого дому» вдалося відкрити власну шпаринку по той бік «кінця». І звичайно, те, що дало їм надію, – це нова любов, занурення у найвищі пориви власного серця, які відкривають здатність прийняти всякі обставини як запрошення до життя, а отже, продовження. Для них – ось таких – кінець світу точно не настане.

Купити книжку можна тут.

У дитячих книжок може бути безліч завдань, але є серед них такі, що ніби спеціально створені як привід для тих розмов із дітьми, які важко розпочати без приводу. Книжка «Мамонт» Ольги Купріян – саме така. Тема неповної сім’ї, коли мама й тато дитини з різних причин живуть не разом, болюча і складна. Незалежно від того, добре чи погано склалися стосунки в батьків після розлучення, чи має дитина можливість бачитися з татом/мамою чи ні, – це завжди драма. І це завжди тема, яка потребує проговорювання.

«– Але ж ми все обшукали! – я геть розгубився.
– А він нікуди не зникав. Увесь час був тут, при вході, – сміється адміністраторка. Я міцніше стискаю татову руку: він завжди був тут!»

Часом дитина сама вимагає пояснень. І від того, як дорослий зуміє розтлумачити ситуацію, – і про це говорять психологи, – залежить психічна рівновага маленького хлопчика чи дівчинки.

А часом дитина мовчить і ні про що не запитує. Просто вона не знає, як назвати те почуття, яке її не покидає. Це неусвідомлене почуття – страх порожнечі. Адже на місці, де був тато, – у буквальному сенсі порожньо. Його немає на дивані, де він раніше лежав із планшетом у руках, у коридорі немає його черевиків, на балконі – велосипеда, у кухні – його улюбленої чашки. Дитині бракує уяви, щоб зрозуміти, що порожнечі насправді не існує. І ось саме ці складні переживання допоможе виявити та роз’яснити історія Ольги Купріян.

Маленький хлопчик у ній під час однієї із зустрічей із батьком відвідує природничий музей, у якому раптом не знаходить мамонта. Вони шукають у всіх залах, мандруючи від вітрини до вітрини, і нарешті бачать там… де мамонт і завжди був! Відсутність не означала порожнечі! Це стає ясно хлопчикові. І саме це ми зможемо пояснити дитині, обговорюючи з нею маленький гепіенд, яким закінчується історія.

А ще в цій книжці привертає увагу чудове й незвичне оформлення Грасі Олійко. Її малюнки-аплікації цілком доступні для того, щоб при бажанні відтворити їх разом із дитиною. Також книжка допоможе підготуватися до походу в Національний природничий музей у Києві. Або потім, після відвідин, впізнавати по ній усе, що довелося там побачити, та обговорювати свої враження. «Мамонт» Олі Купріян фактично є маленьким путівником по цьому унікальному музею.

Купити книжку можна тут.