All posts by Наталка Малетич

About Наталка Малетич

За освітою – український філолог, однак учителем не стала. Зрозуміла, що то не моє, коли третьокласники на практиці в школі поцілили мені паперовим літачком просто в лоба. Тож із дітьми більше люблю дружити, аніж їх вчити-повчати. Саме тому 10-річна донька Вікторія – моя найліпша подруга. І, до слова, ми з нею разом читаємо та обговорюємо багато дитячих книжок. Коли не читаю книжки і не пишу про них, тоді щось вигадую сама. Донька любить читати мої казки та оповідання «свіженькими», ще з ноутбука, тому часто чую від неї перші відгуки. Саме для Вікторії було написано цикл казок, які вийшли чотири роки тому книжкою «Про Зайчика-Забудька та інші історії». Люблю слухати класичну музику (найліпше – наживо), поезію в авторському виконанні, кататися з Вікторією на велосипеді та роликах, плавати, лежати в траві, збирати пожовкле кленове листя, дивитися на морський прибій і як тече ріка. А ще – пекти тортики. Шкодую, що не навчилася гарно малювати ((( Найбільше люблю читати книжки і писати про них, тому вела впродовж останніх півроку блоґ «Читландія» – про спільне читання мам і дітей. На життя заробляю редагуванням і компонуванням новин в Інтернет-виданні ZAXID.NET.

Універсально для вундеркіндів: за і проти

Н. ЧУБ. Азбука хоробрості. Харків: Фактор, 2008.
Н. ЧУБ. Азбука ввічливості. Харків: Фактор, 2008.
Н. ЧУБ. Азбука бізнесу. Харків: Фактор, 2011.
Н. ЧУБ. Цікаві правила дорожнього руху. Харків: Фактор, 2012.

Кілька років поспіль харківський видавничий дім «Фактор» (видавництво «Пелікан») у серії «Енциклопедія для маленьких вундеркіндів» випускає книжки авторства Наталії Чуб. Їх зазвичай адресовано дошкільнятам чи молодшим школярам. Як у багатьох енциклопедій, у них великий формат, книжки мають великі яскраві ілюстрації, часто на сторінку, а то й цілий розгорт (де, наприклад, може уміститися настільна гра). Цей формат мав би приваблювати дошкільнят, які, не вміючи читати, люблять розглядати у книжках малюнки та переказувати книжку, коли батьки вже читали їм текст, або ж фантазувати, створюючи свій сюжет. Великий шрифт підійде дітям, якщо вони пробують або вже вміють читати самі.

чуб1Із переглянутих книжок згаданої авторки непогане перше враження справляють «Азбука ввічливості» (2008) та «Азбука бізнесу» (2011). Вони мають добре прописаний казковий, навіть дещо детективний сюжет. Мері-Джейн із «Азбуки ввічливості» знаходить у садку за домом загадкову коробку з десятьма кумедними бабусями в ній, які почергово намагаються зробити дівчинку то брехункою, то плаксою, то замазурою, щодня даруючи їй сукню «свого» кольору. Однак Мері-Джейн невдовзі розгадує хитрощі нав’язливих бабусь і разом зі своїм другом Джимом випробовує різні способи їх спекатися.

Можна, щоправда, закинути авторці, що вся пригода діється десь там у старовинному будинку, очевидно, в Англії (судячи з імен), і тому маленькі читачі можуть вирішити, ніби правила етикету – щось застаріле й не надто потрібне сьогодні. Ймовірно, що всі події були би ближчі читачам, якби відбувалися в природніших і звичніших для них ситуаціях – у дитсадку чи школі, без гувернанток. І щоб підступи бабусь стосувалися Мері-Джейн і Джима однаково, інакше складається враження, що чемними, усміхненими та чисто вбраними годиться бути здебільшого дівчаткам, що, вочевидь, підживлюватиме ґендерні стереотипи.

Позитивною рисою «Азбуки ввічливості» й інших згаданих енциклопедій є їхня інтерактивність: майже після кожного розділу додано ілюстроване завдання, наприклад, назвати риси намальованих дівчаток чи підібрати відповідний до певної оказії одяг, знайти слова, які допомогли би домовитися зі співрозмовником, а не конфліктувати.

чуб2В «Азбуці бізнесу» дітям теж запропоновано практичні завдання, як-от створити дієву рекламу, поміркувати над тим, як правильно вкласти гроші. «Азбука бізнесу» (2011) має підназву «Пригоди Сергійка у Країні Гномів» і насправді є за своєю суттю пригодницькою повістю (героям навіть доводиться ловити злого гнома, який пограбував місцевий банк). Головний герой, який вимагає найдорожчої забавки в іграшковому супермаркеті, опиняється в казковій країні, де кожного гномика залучено до праці, тож хлопчикові поступово доводиться зрозуміти, що гроші в гаманцях батьків не беруться самі собою. Авторка в цікавій і доступній дошкільнятам формі розповідає, як почати власну справу, про попит і пропозицію, про рекламу, про можливість примножити гроші, поклавши їх у банк під відсотки, а також про благодійність. І дуже важливо, що в книжці є цей моральний аспект – не лише примноження коштів чи самозбагачення, але й їх використання для суспільно важливих справ, інакше маленькі читачі могли би рости хіба що великими Скруджами.

чуб3«Цікаві правила дорожнього руху» (2012), що вийшли у серії «Читаємо і граємося», мають прикріплену гру-«ходилку». Як розповіли мені в місцевій бібліотеці, діти часто беруть цю одну з найновіших книжок саме заради гри. Що стосується сюжету повісті, він здається дещо «притягнутим за вуха»: на Землі в інопланетян вилучають «летючу тарілку» за порушення дорожніх правил. Щоб отримати свій транспорт назад, ті мусять ходити разом зі своїми земними друзями – хлопчиками-школярами – на курси водіїв, аби отримати права. Напевно, не одного юного сучасного й технологізованого читача насмішить, що як пальне для летючої тарілки герої використовують… згущене молоко. На жаль, згадана книжка не дотягує ні до пригодницької оповіді, ні до фантастичної. І навчання правил дорожнього руху (у книжці також є завдання з вивчення дорожніх знаків) урешті теж губиться за недофантастично-недопригодницьким неоковирним сюжетом.

Окрім того, у книжці трапляється чимало мовностилістичних помилок. Скажімо, тавтологій «…це і є летюча тарілка, яка прилетіла з космосу» чи кальок із російської «направлення в автошколу», «в сищиків грати». Урешті, це типові вади не лише «Цікавих правил дорожнього руху», мовні огріхи трапляються в усіх зазначених книжках. Зокрема, багато неоковирностей і в «Азбуці хоробрості», чого лише варті такі віршовані рядки: «Може статись, наша мама йшла і сумку упустила?»; «далі став він кашлять і голосно чихати», «давайте її почитаємо» (а можна ж «почитаймо!»). Або, наприклад, у тій самій «Азбуці ввічливості» читаємо: «Мері-Джейн любила грати біля підніжжя пам’ятника» (калька з рос. «играть», в українській мові потребує або додатка – на чому грати, у що грати; в значенні «гратися» вживається рідко, радше у розмовній мові (відповідно до «Великого тлумачного словника української мови під редакцією В.Т. Бусел). В «Азбуці бізнесу» натомість трапляються неузгоджені звертання (не використано форми кличного відмінка), слово «вірніше» використано у значенні «точніше».

чуб4«Азбука хоробрості» розрахована на наймолодших – дітей 2–5 років. Книжка складається з окремих оповідей, а радше коротких діалогів двох головних героїв, мишки Соні та їжачка Ромчика, які вчаться долати розмаїті страхи. Більше їх, звісно, у мишки, а їжачок як справжній лицар допомагає мишці їх долати (знову стереотип?). Мишка боїться і виступу в дитсадку на святі, і поїздки у ліфті чи в метро, боїться грому та блискавки, вогню, електродрельки, порохотяга і мила, павучка і темряви (таки краще, ніж «темноти»). Їжачкові лячно хіба що кататися на новому велосипеді та з’їжджати з високої гірки. Коли після всіх пригод, що їх мали звірята, малюкові пропонують просто на сторінці намалювати своїх найкращих друзів чи найвищу гірку, з якої він не боїться з’їхати, це є своєрідною казкотерапією. «Азбука хоробрості» стане в пригоді у подоланні дитячих страхів і батькам, і вихователям у садках, за умови, що вони зважатимуть на мовні ляпи і зможуть синхронно редагувати текст.

Згадані книжки виходили і в російській (чи насамперед у російській) версії. У цьому, ймовірно, криється причина численних мовних кальок, ляпів і неузгоджень, хоча ніде не вказано, що тексти перекладено. В кожному разі мовні огріхи засвідчують, що авторка знає українську недосконало, а над текстами не працював добрий літредактор. Тож чи купувати/не купувати або читати/не читати згадані книжки своїм дітям, слово за батьками, які мають залишатися першими експертами при виборі дитячої літератури.

Різдвяні книжки під ялинку

Оксана Лущевська. Вовчик-колядник. – Київ: Братське, 2013. – 14 с.
Надійка Гербіш. Помаранчевий дарунок. – Київ: Брайт Букс, 2013. – 24 с.
Іван Андрусяк. Зайчикове Різдво. – Київ: Фонтан казок, 2014. – 16 с.
Надійка Гербіш. Одного разу на Різдво. – Львів: ВСЛ, 2014. – 36 с.
Мар’яна Качмар. Івасикове Різдво. – Львів: Свічадо, 2012. – 32 с.
Сашко Дерманський. Крамничка тітоньки Мальви. – Львів: ВСЛ, 2014. – 56 с.
Валентина Вздульська. Вертихвіст. – Київ: Грані-Т, 2013. – 100 с.
Віталій Кириченко. Різдво. Книга, в якій сховалася душа. – Київ: Майстер-клас, 2012. – 48 с.
Богдана Матіяш. Казки Різдва. Книга перша. – Львів: ВСЛ, 2013. – 48 с.
Богдана Матіяш. Казки Різдва. Книга друга. – Львів: ВСЛ, 2014. – 80 с.
Казки Різдвяного ангела / Упор. Зоя Жук. – Львів, Свічадо, 2013. – с. 157
Різдвяна казка: казки / Упорядкування Еліни Заржицької. – Київ: Кассіопея, 2014. – 40 с.

Щороку з’являється все більше хороших книжок до Різдва, які можна покласти малим читачам під ялинку. І це справді чудово, адже ще менш як десять років тому письменниця Зоя Жук (Зоряна Живка) упорядковувала чи не перші різдвяні збірники для видавництва «Свічадо». Тепер же в книгарні є широкий вибір різдвяних книжок (серед яких – чимало новинок) для читачів різного віку.

00

Найменшим читачам до свята можна запропонувати книжки-картинки, що вийшли як торік, так і зовсім недавно, у листопаді-грудні, як-от: «Вовчик-колядник» Оксани Лущевської, «Помаранчевий дарунок» Надійки Гербіш та «Зайчикове Різдво» Івана Андрусяка.

«Вовчик-колядник» – різдвяна книжка-картинка Оксани Лущевської, яка раніше вже зверталася до теми Різдва, але писала для старших дітей, зокрема у детективі «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» та казковій повісті «Ворожіння на черевичках». Маленький герой книжечки – вовчик – хоче бути добрим, а не хижим, як навчають його батьки. Він вирішує перебратися хлопчиком і піти до міста, щоб заколядувати. А там зустрічає хлопчика… перебраного вовчиком. Читачам, напевне, буде цікаво, чим обернулася така зустріч. Казка адаптована для наймолодших (2–5 років) – у ній короткі речення, які не перевтомлять уваги дитини, і великі малюнки, які заохотять малюка гортати книжечку не раз, щоб порозглядати симпатичних героїв. А намалювала їх прикарпатська художниця Світлана Балух.

1

Герой книжечки Надійки Гербіш «Помаранчевий дарунок» – маленьке сіре мишенятко, яке покидає свою сіру нірку в пошуках розмаїття кольорів. І виявляє, що білий колір снігу пахне казкою, зелена барва ялинки – зустріччю, а помаранчевий відтінок мандаринки – подарунком! «Помаранчевий дарунок» цікавий не тільки як святочна різдвяна книжка, а власне як кольорова казка. Маленьким дітям, які ще тільки вивчають кольори, значно легше буде їх запам’ятати разом із мишенятком. Адже кожною барвою авторка вибудовує асоціації з предметами, явищами чи запахами. Водночас батьки, які читатимуть дитині, зможуть розтлумачити їй такі абстрактні поняття як «радість», «зустріч», «відкриття», «подорож». Пригоди мишенятка в чудових акварелях зобразила ілюстраторка Вікторія Кириченко.

«Хіба ж міг семирічний хлопчик бігти так само швидко, як дорослий? Не міг. Та ще й книжка з казками була важка. Якби ж кинути книжку. Але не можна. Тишко чомусь знав, що тільки-но він її кине, – з дідусем та усіма в місті трапиться щось зле»
Сашко Дерманський. Крамничка тітоньки Мальви

Зроби сумного – веселим,
Боягуза – хоробрим,
А злого – добрим.
І коли матимеш радість, хоробрість і доброту,
змішай їх із часточкою свого життя –
Отримаєш чудодійний еліксир
Валентина Вздульська. Вертихвіст

Цьогорічна святкова новинка для малят від Івана Андрусяка – «Зайчикове Різдво» – також є кольоровою казкою, адже тут читацька увага теж фіксується на барвах. Зайчика засмучує, що взимку все довкола одноманітно біле, але він отримує в дарунок від святого Миколая мандаринку. І саме це маленьке помаранчеве диво допомагає йому та друзям готуватися до Різдва. А засніжену білу ялинку прикрашають снігурі з червоними грудками. Особливість «Зайчикового Різдва» – римована оповідь на зразок «Зайчикової книжечки» цього ж письменника або ж «Ясоччиної книжечки» пера Наталі Забіли. Проілюструвала віршоказку Івана Андрусяка художниця Юлія Пилипчатіна, даруючи своїми малюнками справді різдвяний настрій.

Також Юлія Пилипчатіна створила ілюстрації до ще однієї цьогорічної новинки – казки Надійки Гербіш «Одного разу на Різдво». Її герої – родина їжаків, у якій троє діток – Форко, Міла і Тосик – разом із батьками активно готуються до найсвітлішого зимового свята. Але приготування уриваються візитом несподіваних гостей-ховрашків, які заблукали й потребують тепла, їжі й даху над головою. Авторка дуже наочно показує малим читачам, що означають Ісусові заповіді «в дії». Її малі герої виходять із зони комфорту (віддають гостям свою кімнату з теплими зручними ліжками, дарують одяг, ще й вирушають на саме свято в нелегку дорогу, щоб допомогти їхній хворій мамі). Звісно, що між декларуванням та внутрішньою потребою робити добро й викристалізовуються такі риси особистості як милосердя й любов до ближнього. А саме цим найбільше можна вшанувати Божого Сина в часі Його Різдва, а не лише гарним вбранням, смачною їжею, веселими розвагами. Допомогти нужденним і означає помножувати добро й Божу присутність у світі, про що в казковій формі й розповідає письменниця.

2

Повістинку для дошкільнят і молодших школярів, «Івасикове Різдво», написала й намалювала художниця Мар’яна Качмар. Хлопчик Івась замінює своїм молодшим братикові та сестричці померлого батька, тому допомагає мамі, як дорослий. І от напередодні Святвечора його очікують дивовижні зустрічі, які змінюють не лише долю хлопчикової родини, а й цілого села. Книжка нагадає малим читачам, які важливі милосердя й допомога ближньому, адже в кожній людині ми можемо зустріти Бога. Також авторка акцентує увагу на власне українських звичаях святкування Різдва, як-от: традиційне закликання морозу кутю їсти, колядування, приготування святвечірніх страв, – а її герої вбрані в народні строї.

Серед цьогорічних різдвяних новинок для молодших школярів особливо вирізняється чудова казкова повість знаного українського дитячого письменника Сашка Дерманського «Крамничка тітоньки Мальви». У містечку, жителі якого мають імена з прозорою етимологією, що підказує читачам їхній фах (Карус, Лялик, Сяйван), у часі Різдва відбувається протистояння зла, втіленого в негативних персонажах – панові Круку і Мряці, – та добра, яке уособлюють головний герой – хлопчик Тишко, його дідусь-казкар та кондитер і майже чарівниця – тітонька Мальва. Різдво в автора – день загальнолюдської радості й торжества добра. Суто релігійних мотивів чи алюзій у казці нема; проте небесні жителі таки присутні у книжці – це батьки головного героя Тишка, які «працюють в небі янголами». Важливо, що автор у доступній формі говорить про їх смерть, при цьому не впадаючи в сентименти та не побиваючись над долею Тишка-сирітки. Той не безпорадний, хоч і має всього сім років. Навпаки, хлопчик уміє і за себе постояти, і про хворого дідуся подбати, і виявити співчуття до бездомного собаки, який стає йому найліпшим другом. Тішить, що в дитячій різдвяній літературі з’явився персонаж, гідний для наслідування – відважний і милосердний, людяний і відданий, із серцем, повним любові. Особливо імпонує формула радості від автора, головні компоненти якої – книжки й солодощі. А книжці взагалі відведено особливу роль у порятунку світу від зла! Динамічний, сповнений пригод, небезпек та несподіванок сюжет «Крамнички тітоньки Мальви» привабить і дошкільнят, і молодших школярів. Ілюстрації Ростислава Попського містять маленькі сюрпризи: читачі-львів’яни, гадаю, одразу впізнають на них шпиль катедри або чорну кам’яницю й палац Бандінеллі, а двоє персонажів ну надзвичайно схожі на Франка та Шевченка.

3

«Вертихвіст» Валентини Вздульської – ще одна гостросюжетна казкова повість для молодших школярів із цікавим динамічним сюжетом та філософсько-релігійним «другим дном». Це й екоповість, бо звертає увагу читачів на проблеми довкілля, і насамперед різдвяна казка, бо оповідає про протистояння добра і зла в часі Різдва, а її головний герой – лис Вертихвіст – змінюється. З бешкетника й шалапута він стає тим, хто здатен пожертвувати життям заради друга. Саме ідея жертовності робить «Вертихвоста» чимось глибшим, ніж гостросюжетна пригодницька чи екоповість – жертва лиса дарує нове життя не лише ялинці, а також її жорстокосердому кривдникові. У цьому вбачаємо християнські алюзії про навернення (пригадаймо євангельську історію про Савла). Отож саме жертовність, любов і милосердя – найважливіші три речі, на яких авторка акцентує у книжці, але цікаво й без відвертого дидактизму. Художниця Надя Каламєєць створила динамічні та яскраві ілюстрації до повісті.

Також привертає увагу казка «Різдво. Книга, в якій сховалася душа» Віталія Кириченка. Цікаво, що автор, який придумав колись цю зимову казку на прохання власних дітей, також сам симпатично проілюстрував її. Підкуповує читача й оповідь від першої особи – хлопчика, який образився на батьків, друзів та цілий світ. Напередодні Різдва через дупло в дубі він втрапляє у «паралельну реальність». Щоправда, тут читацькі сподівання трохи не справджуються – бо хочеться більше пригод, таких, як при переході крізь чарівну шафу у К. С. Льюїса. А отримуємо «мораль на долоні» й переродження героя під її впливом. Утім, історія по-своєму цікава – є і зустріч з ангелами, і несподіваний живий різдвяний дарунок для хлопчика. Казка дуже підійде дітям-«ображулькам».

3-1Для різдвяного сімейного читання пасуватимуть дуже ліричні «Казки Різдва» Богдани Матіяш у двох книжках, що вийшли рік за роком. У казках Богдани, як і в її есеях та поезіях, наскрізними мотивами є глибока віра й довіра до Бога, милосердя, ніжність, любов до ближнього. У них ідеться про радість буття й біль від втрати, сум, який може зцілити тільки Той, Хто дає все, про прийняття всього, що посилає життя, хай навіть це смерть найдорожчих, про смирення та аристократизм духу. Ці якості й демонструють герої письменниці – маленька Марія, що стане Богородицею, добросерда Золотоволоска, королева і благородний олень, навіть білий пес Принц і сумирний ослик, що віз Марію до Вифлеєма. Цікаво, що й люди, і звірі в «Казках Різдва» – рівні між собою істоти, які мають велике серце, відкрите для любові до ближнього. Оповідь розмірена, настрій елегійний, панує атмосфера тихої різдвяної радості, захоплення красою світу й глибокої любові до його Творця. Витончені ілюстрації до обох збірок «Казок Різдва» створив Володимир Штанко. Щоправда, дітям, які люблять книжки, сповнені подій і пригод, ці твори можуть виявитися надто розміреними й спокійними, у них нема карколомного сюжету, їх герої радше статичні, а не в розвитку – вони однозначно позитивні, ідилічні. Проте книжка буде хорошим різдвяним дарунком для дорослих шанувальників зворушливої, світлої та глибокої творчості Богдани Матіяш.

Торік були перевидані «Казки Різдвяного ангела», які вперше виходили 2008 року, – збірка цікавих різдвяних історій, зокрема від класиків української літератури, як-от Олени Пчілки та Марка Черемшини, і сучасних авторів, серед яких – Іван Малкович, Марія Морозенко, Зірка Мензатюк, Микола Мучинський, Зоряна Живка, Галина Манів, Марічка Крижанівська, Марія Людкевич та інші. Книжку впорядкувала Зоя Жук. Частина з цих казок присвячена різдвяному деревцю – ялинці чи сосонці, а чимало інших об’єднує тема зустрічі героїв із Різдвяним ангелом – традиційним персонажем святочних текстів. Він повертає людям розуміння суті Різдва, як-от у «Казці про справжнє Різдво» Зоряни Живки, де ангел навідався до старенької… відьми, чи в «Різдвяній історії» Марічки Крижанівської, де ангелик просить допомоги у дівчинки Марісоль. Особливо запам’ятовуються у збірнику прекрасні віршовані казки – «Різдво у лісі» Іванни Савицької та «Казка про золоті пера» Юрія Шкрумеляка.

Хотілось би також звернути увагу на електронну книжку «Різдвяна казка». До цього збірника упорядниця Еліна Заржицька відібрала твори 9 українських авторів, серед яких – Оксана Радушинська, Євгенія Пірог, Тимур Литовченко, Ольга Рєпіна та інші. З героями цієї книжки на Святвечір та Різдво теж трапляються цікаві пригоди й навіть дива. До когось спускається янголятко, комусь падає з неба різдвяна зірка, хтось віднаходить втрачену родину, а дехто навіть ходить колядувати до… справжнісінької сільської відьми, як в оповіданні «Секрет – за колядку» Оксани Радушинської. Добре, що до збірника ввійшли не лише казки для малечі, а й для старшеньких: наприклад, персонажі казки Еліни Заржицької «Коли засяє зірка» – уже закохані підлітки. Додам, що ця електронна книжка бере участь у доброчинній акції: проект «Кассіопея» збирає гроші для наших військових, які виборюють українську незалежність на сході країни в зоні АТО.

Шкода, що в цьогорічних різдвяних новинках практично немає книжок, орієнтованих на підлітків, які, очевидно, потребують й інших жанрів (не казок, а, скажімо, реалістичної психологічної повісті чи детективу), й іншого втілення традиційної євангельської історії. Зокрема, перенесення дії в сучасний урбаністичний часопростір, як це зробили кілька років тому співавторки книжки «Різдвяні повісті» Зоряна Живка, Валентина Вздульська та Гавріела Шапіро. Гадаю, хорошим прикладом для наших письменників також могла би стати книжка американської авторки Барбари Робінсон «Найкраща (найгірша) Різдвяна вистава». Письменниця зуміла в ній поєднати євангельський сюжет про народження Ісуса з історією «важких дітей» із соціально незахищеної багатодітної родини. А також сказати про щирість і фальшиву доброчесність, грубощі, за якими ховаються зранені серця, і про те, як новонароджене Дитя зцілює душі й дітей, і дорослих.

Мабуть, до наступного Різдва ніша святкової літератури знову наповниться новинками, тож будемо сподіватись, що письменники й видавці не забудуть також про підлітків – адже саме їм буває так складно знайти себе в житті й так часто необхідно пережити справжнє диво Різдва.

Читайте також огляд дитячої літератури до Дня Святого Миколая: Книжкові миколайчики

Чу, Поттер та інші…

Літня школа відьмацтва і чарів, відновлення духу зла в новому тілі й боротьба з ним – ні-ні, це не продовження поттеріани! Це третя книжка знаного українського дитячого письменника Сашка Дерманського про пригоди Соні та її кумедного, рожевого у крапку друга Чу (він же – Чудове Чудовисько) й інших чуднів, людей, потерчат і домовиків. Утім, шанувальники Гаррі Поттера, звісно ж, знайдуть у повісті «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько» не один натяк на улюблену книжку й навіть пряме згадування про її героїв, наприклад, Гаррі та Геґріда. Крім того, Соня з Валею літають на мітлі, і в небі відбувається їхнє зіткнення з утіленням зла; відьма Гурунда володіє магічною палицею (не паличкою!) – Костуром влади, а ритуал відродження Поганого Поганиська з кісток викопного ящура тяжіє до історії про Того, Кого Не Можна Називати, і горокракси, в яких зберігалися частки його чорної душі.

Однак через ці та інші літературні алюзії автора не слід підозрювати в лінькуватому наслідуванні Ролінґ 🙂 Це радше використання у книжці певних знаків, якими можуть порозумітися між собою справжні поттеромани. І, як на мене, важливо, що Сашко Дерманський розмовляє з юними читачами їхньою мовою, толерує їхніх улюблених героїв, а не говорить із позиції дорослого, який міг би поставитися до персонажів поттеріани та її успіху в дітей скептично чи зневажливо, а може, й заздро. Зрештою, досвідчені книжкогризи зауважать, що не Поттером єдиним… Адже Чу, наприклад, із його голодними нальотами на Сонин холодильник, «поведе» до знаменитої Астрід із її бешкетним Карлсоном, а жаба-Царівна запросто «застрибнула» у повість із відомої казки.

«– Я вмію но перетворювати на золото, – й оком не моргнувши сказав юнак.
– Но? Яке «но»?
– Тільки пташине. І головне, щоб не сухе було»

Сюжет про одвічну боротьбу світлих і темних сил (добрих і поганих чарівників) використала й відома британка, й український автор, та кожен приніс у нього щось, притаманне саме фольклору та літературним традиціям свого народу. Так, у книжці Дерманського є й характерні для багатьох світових міфологій відьми, й опирі, але є й властиві саме українському фольклору й, відповідно, літературі (згадати хоч би «Причинну» чи «Лісову пісню») потерчата. Йдеться про душі діток, які померли нехрещеними й, за повір’ями, живуть на болотах та озерах, а якщо їм таки дати імена, стають ангелами. Цікаво, що автор переосмислює в образі Семена уявлення про потерча, яке лише шкодить. Хоч Семен і перестав бути янголям і з неба знову потрапив у своє болото, внутрішня боротьба між добром і злом і вибір на користь добра – ось яке послання несе читачам цей персонаж. Автор неодноразово показує, що саме вибір кожного з нас здатен змінити хід подій і – глобально – світ.

Окрім використання фольклорних ідей для створення персонажів, Дерманський сам навигадував розмаїтих чудил і наділив їх оригінальними рисами. До слова, мені, хоч і дорослій читачці, а хотілось би, наприклад, графічних ілюстрацій до тексту, де можна було б усіх чупирадл порозглядати (цікаво ж!). Найімпозантніший серед них – слонопир Дракулій Акулович – персонаж навдивовижу кумедний, який змусить читачів насміятися донесхочу, а його дурбельські віршики й пісеньки, певно, запам’ятаються надовго. Також неординарні Спиноок, Реп’яхокрил, Гарбузяник. Не менш чуднІ й персонажі-люди, хоча вони й не чУдні: сержант Свинобій і Хуба Буба, за якого автору вже раніше дісталося на горіхи від надто критичних дорослих читачів (ще б пак, сміятися з директора школи – ніякої пошани до авторитетів!). Цих персонажів, як і в інших своїх книжках, письменник увиразнює завдяки мові: Свинобій зазвичай емоційно вставляє в репліки своєрідну лайку «Кривого Йосипа дверці», а Хуба Буба, хоч і позбувся жуйки, зберіг звичку нямкати, тому його слова супроводжує трикратне «ням». Сонин троюрідний брат-студент Вова оперує «вставними» сленговими слівцями «блін» і «по ходу».

Події у повісті розгортаються динамічно, мова персонажів – жвава й образна, зовнішність – колоритна, а в їхніх діях відчуваються запальна вдача, любов до пригод, бажання протистояти злу. Принагідно автор торкається проблем бездомних людей і тварин та жорстокого поводження з ними. Не менш важлива у книжці й тема дружби і сварок та примирень між друзями, а також – любові й ревнощів, а відповідно, й довіри (так-так, у сюжеті є й любовна лінія!). Крім того, Сашко Дерманський вплів у нову історію про Чу детективні ниточки – і, як завжди, його герої розгадують начебто складні загадки (так само, як і персонажі «Царства Яблукарства») та відчитують віршовані скрижалі ветхохимерською мовою.

Гостросюжетна повість насправді має подвійне дно: адже в часі її написання письменник також активно протистояв злу на Майдані, тож зрозуміло, звідки у «Поганому Поганиську» з’явилися сцени хапання й арештів людей на вулицях («античудовистична операція»), а також помічники Поганиська – «беркути» й «пітушки». Втім, у книжці подолати зло виявилося значно легше, ніж у реальності.

Додам, що наприкінці твору на читачів, які полюбляють шедеври сучасного фольклору, чекає бонус від автора – веселий акровірш, який на радощах горланить Акулій Дракулович, тож і ми його зацитуємо:

Пуганисько здохло пугане,
Уже не боюся його!
Тепер всюди радість настане
І ми заживем – о-го-го!
Навіки помиряться друзі,
Хвала, хто боровся зі злом!
У губи жабусю-Царівну
Хубасик-Буубасик цьом-цьом!
Лелечо полину в квітучу долину, –
О любий Хубасик, цьом-цьом!

P.S. Очевидно, через недогляд редактора Сонина бабуся годує онуку та її подругу ввечері сніданком (стор. 222), а Спиноок говорить замість «досвіду» «досвіт» (с. 253). Сподіваюся, що в майбутньому перевиданні ці вади зникнуть.

Читайте також про дві перші книжки трилогії: Заприятелювати з… Бабаєм

Книжкові миколайчики

Валя Вздульська, Даша Ракова. Подорож листа. Історія до свята Миколая. – К.: Братське, 2014. – 24 с.
Особливий подарунок у день Святого Миколая / Упор. Ю. Березенко; худож. С. Чернишева. – К.: Братське, 2014. – 56 с.: іл.
Мар’яна Качмар. Дива в лісі. – Львів, Свічадо, 2013.
Мар’яна Качмар. Тихо Миколай ступає. – Львів, Свічадо, 2014. – 32 c.
Мар’яна Качмар. Як Миколай до Ісуса ходив. – Львів, Свічадо, 2013. – 16 c.
Від Миколая до Різдва / Упоряд. Галина Кирпа; худож. Наталія Корнєєва. – Київ, Рідна мова, 2014. – 48 с.
Дудар П., Богачова Н. , Іваннікова Л., Сітарська Ю. Чудотворець Миколай: просвітницько-репертуарний посібник + диск. – Тернопіль, Навчальна книга – Богдан, 2012. – 140 c.
Леся Медик-Яремчук. Помічники святого Миколая. – Львів, Свічадо, 2014. – 12 с.
Пурєва Наталя. Миколайки. – Львів, Свічадо, 2013. – 46 с.
Казки під подушку від друзів «Львівської хвилі». – Львів, Видавництво Старого Лева, 2013. – с. 72.
Нові казки під подушку. – Львів, Видавництво Старого Лева, 2014. – 56 с.

Свято Миколая годі уявити без подарунків. А письменники, художники та видавці подбали, щоб у найчарівнішу ніч у році під подушками малих читачів опинилися й гарно ілюстровані та захопливі книжки про святого. Отож, щоб батьки могли як слід підготуватися до найулюбленішого дитячого свята, розповімо про найцікавіші видання, присвячені Миколаєві, що вийшли у світ переважно цього та минулого року.

1

Зовсім нещодавно з друкарні прибула святочна новинка – книжка-картинка для малюків 2-5 років «Подорож листа. Історія до свята Миколая» письменниці Валентини Вздульської та художниці Даші Ракової. Вона імпонує оригінальним задумом: лист маленької Марти до Миколая мандрує світом, але це не означає, що святий не почув висловленого в нім заповітного бажання. Думаю, позитив цієї невеликої за обсягом, але насиченої емоціями оповіді в тому, що акцент авторка робить на нематеріальному проханні дитини. Це важливо в сучасному світі, де свята, зокрема релігійні, дуже комерціалізовані. А крім того, письменниця не наголошує на релігійному аспекті свята, що робить Миколая доступним для сприйняття кожного малюка, навіть із родини не вірян. Легкі акварельні малюнки Даші Ракової не просто ілюструють історію – художниця творчо її осмислює: так у конвертів з’являються крила, листа Миколаєві дівчинка пише разом із кицею, а поштарю допомагає розносити кореспонденцію милий песик. Такі промовисті деталі розширюють, «декорують» простір тексту, викладеного короткими, стилістично простими реченнями.

«Завтра…. Він намалює тата завтра. Візьме торішню фотокартку, щоб змалювати обличчя. І трохи більше розпитає маму. Він запитає її, як малювати ангелів».
Юля Смаль. Малюнки

Зроблю я горнятко чаю
для святого Миколая
Змерз він, мабуть, в руки й ноги
Утомився із дороги…
Мар’яна Качмар. Чай для Миколая

Ще одна книжка-картинка для наймолодших – «Дива у лісі» художниці та письменниці Мар’яни Качмар – оповідає про те, що й до звірят святий Миколай приходить із подарунками. А чого саме вони потребують і чому вкорочує свою довгу бороду святий улюбленець дітей – малі читачі дізнаються, коли батьки прочитають їм цю барвисто-пухнасту й дуже зимову казку. Можливо, почувши про лісові пригоди святого, діти допоможуть йому прийти і до своїх домашніх улюбленців… наготувавши для них подарунки.

Виявляється, Миколай також може заблукати в сніговії, тож потребує помічників, щоб принести всім дітлахам дарунки. Казку «Помічники святого Миколая», що вийшла друком цьогоріч, написала для малят Леся Медик-Яремчук, а проілюструвала Наталія Петрів. Історія про те, як святому допомагали й пес, і заєць, і киця, адресована дошкільнятам, однак це не означає, що з ними слід «сюсюкати». А саме таке враження справляє стилістика казки, де просто-таки нанизуються зменшувально-пестливі слова. Перевагою тексту є кумедні діалоги між Миколаєм та звірятами, які за потреби дали б можливість легко інсценізувати казку.

2

А книжку Мар’яни Качмар «Як Миколай до Ісуса ходив» зможуть прочитати школярі вже самостійно. Вони дізнаються, що святий не лише подарунки приносить, а й значно вагоміші прохання виконує – допомагає морякам у бурі та опікується хлопцем-сиротою, який мріє стати іконописцем, як його покійний батько. Крім текстів і малюнків, книжка містить саморобку – тож кожен читач або читачка зможуть за допомогою ножиць та клею виготовити вівтарик святого Миколая.

Також Мар’яна Качмар створила до свята поетичну книжечку «Тихо Миколай ступає». Напевне, віршики не лише сподобаються дітям, а й стануть у пригоді вихователям у садку та катехитам при підготовці до зимових свят. Ілюстрації авторки з її кругловидими дітьми й дорослими з добрими очима – впізнавані, милі й, думаю, добре знайомі читачам журналів «Ангелятко» й «Ангеляткова наука». Водночас цікаво було б побачити щось абсолютно нове – можливо, використання іншої техніки й стилю, хотілося б не лише впізнавати роботи художниці, а бути заскоченою ними зненацька)))

3

Так само вірші до свята Миколая, а ще – колядки, щедрівки й віншування можна знайти в добре скомпонованому та проілюстрованому збірнику «Від Миколая до Різдва», який упорядкувала відома перекладачка та поетеса Галина Кирпа. Вірші Оксани Кротюк, Віри Багірової, Надії Гуменюк, Наталки Поклад, Василя Слапчука та інших поетів створять святковий настрій і дітям, і батькам.

Ще один збірник – «Чудотворець Миколай» – цікавий тим, що містить не лише розповіді про житіє святителя, історію унікальної ікони Миколая Мокрого та звичаї вшанування святого в Україні, а й театралізовані вистави, легенди. А головне – поезії та авторські й народні пісні про Миколая Угодника з нотами, зокрема – духовні піснеспіви, які виконувалися в Україні ще сто років тому. Весь багатий літературний і музичний матеріал книжки записано як композицію на диску, який додається до збірника. Вірші й пісні виконують діти з хору «Благовіст» й ансамблю «Калинка» з міста Бровари. Видання може бути ідеальним помічником вихователів і вчителів при підготовці до миколайського свята.

4

Цьогорічну новинку «Особливий подарунок» можуть отримати від святого Миколая діти, які навчаються в початковій та середній школі. Це збірник оповідань Марії Литвин, Юлі Смаль, Оксани Лущевської, Володимира Чернишенка й Наталі Малетич. Графічні ілюстрації до текстів створила художниця Світлана Чернишева. Напевне, читачі радо зустрінуться знову з героєм Володимира Чернишенка Кольком, відомим із попередніх збірників видавництва «Братське» – «Медяник для Миколая» та «Дарунок святого Миколая». Цього разу у хлопця – надважливе завдання: допомогти Миколаєві принести дарунки всім однокласникам, хоча вони опинилися далеко від дому, де дорослі святого не визнають. Пригодою з Кольком Чернишенко нагадує про ще одну іпостась Миколая – заступника невинно засуджених. Тужно-щемкої ноти додає збірнику тема сирітства в оповіданнях Оксани Лущевської, Юлії Смаль та Марії Литвин (це, до речі, її письменницький дебют). У творі Оксани Лущевської «Ослик» психологічно тонко передано поведінку й почуття дитини з інтернату. І добре показано, що подарунки від близьких – то одне, а справжнісінький дарунок святого – зовсім інший та надзвичайно прекрасний. Герой новели «Особливий дарунок» Марії Литвин – хлопчик, який через війну залишився без батька. Тож святковий сніданок у день святого Миколая міг би бути для нього й мами дуже сумним, якби на місці батька не примостився з мискою манки… сам святий. Малий персонаж з експресивного оповідання «Малюнки» Юлі Смаль також проживає трагічні події на Майдані минулої зими, адже і його батько відійшов у вічність разом з іншими героями Небесного воїнства. Отож письменниці нагадують читачам, що Миколай – заступник сиріт і вдів, який потішить і не залишить у горі.

Книжку Наталії Пуряєвої «Миколайки» з кольоровими акварельними малюнками Марини Шутурми святому варто заховати насамперед під хлоп’ячі подушки, оскільки всі її головні персонажі – хлопчаки-школярі. Зокрема, змусить читачів замислитися про вміння дарувати від щирого серця дуже зворушливе оповідання «Подарунок для святого Миколая», герой якого вирішив, що варто не лише чекати подарунків, а й самому потішити даром святого. Проте він ніяк не міг вирішити, що ж подарувати, доки мама не порадила віддати щось, найдорожче для малого. І хлопчак залишив на підвіконні для святого… свої ролики. Цікаво, що авторка не зациклюється на темі Миколая-дарувальника. Святий у неї може прийти до героя в сон і розрадити його тривоги, наприклад, щодо розміру вух, може й присоромити, якщо треба, і пораду добру дати. У кожному тексті малі персонажі письменниці осмислюють певну життєву проблему і стають добрішими, працьовитішими й людянішими. Наприкінці книжки читачів чекає посвідчення миколайка, адже кожен, хто її прочитає, вже знатиме, як стати помічником святого, тобто миколайком.

5

Звісно, хорошим подарунком у день святого Миколая стануть і «Казки під подушку» від друзів «Львівської хвилі» та «Нові казки під подушку». Родзинкою цих справді подарункових ошатних видань є те, що над ними працювали не лише відомі музиканти й радіоведучі, а й чимало прекрасних художників-ілюстраторів, серед яких Івета Ключковська, Даша Ракова, Ростислав Попський, Наталка Гайда, Марина Шутурма, Віолетта Борігард, Оля Кваша, Євгенія Миронюк, Андрій і Діана Нечаєвські. Казки під подушку дітям оповідають Кузьма Скрябін, Володимир Бєглов, Павло Табаков, Віктор Бронюк і Віктор Винник, Ірина Панчишин від гурту «Патрисія» (вона єдина з усіх авторів завіршувала свою різдвяну казку), Наталка Карпа і вокальна формація «Піккардійська терція», Сашко Лірник, Доцик, Тарас Тополя та інші. Збірники містять і казки про Миколая, і святочні новорічні та різдвяні оповіді. Наприклад, Кузьма розповів зворушливу казку про те, як Миколай допоміг знайти нових батьків сироті з інтернату («Тарасик, тролейбус і святий Миколай»), а Володимир Бєглов – про дівчинку Яринку, яка мусила доводити старшому братові, що святий Миколай таки існує («Хто приносить подарунки»). А от герой Тараса Тополі Славко написав Миколаєві у Facebook. І навіть отримав відповідь.

Особисто мені на поличках книгарень бракує адаптованого для малечі подарункового, гарно ілюстрованого житія Миколая-чудотворця, а це ж бо – найулюбленіший дитячий святий. А також – книжок-картонок (щоб не порвати!) про святого для малюків до двох років на зразок тих, що випускає видавництво «Ранок». Це могла би бути й книжечка-гра: «Що в Миколая у мішку?» з висувними елементами. А для старших дітей згодились би миколайські комікси (або навіть житіє в коміксах – для затятих «нечитальників») чи сучасний детектив про потаємну доброчинність або, скажімо, пригодницька повість про святого Миколая і… піратів. А чому б і ні, якщо Чудотворець – покровитель моряків? У кожному разі, хоча книжок про Миколая з року в рік з’являється більше, їх ще не вдосталь, тому, гадаю, миколайські новинки у різних жанрах й оформленнях знаходитимуть нових шанувальників.

А найважливіше – щоб святий Миколай приходив до малих і старших читачів не лише в образі доброго дідуся з подарунками (вже клішованому та комерціалізованому), а й в усіх своїх, таких розмаїтих і цікавих, іпостасях. Бо ж інакше чим тоді святий Миколай в очах дітей різнитиметься від діда Мороза чи Санти?

«Сімейка Майї»: книжка-пазл

Вісімнадцятирічна киянка Оля Русіна, яка дебютувала в дитячій літературі два роки тому повістю «Сестричка», написала нову книжку – «Сімейка Майї». У ній також діє маленька бешкетна героїня Майя, що трохи нагадує Ксеню, прототипом якої була молодша сестричка молодої письменниці. 

Композиційно книжка теж схожа на першу, бо не має наскрізного сюжету, а формується з окремих кумедних історій, пов’язаних між собою героями (часом вони поєднуються словами «одного разу»). Однак деяка відмінність таки є: цього разу історії розказано від імені п’яти персонажів, властиво, членів сім’ї – тата, мами, двійнят Лесі та Сашка й самої п’ятирічної Майї. Подекуди їхні оповіді доповнюють чи розвивають одна одну, часом це погляди різних персонажів на ті ж події, тож усі епізоди складаються докупи як пазл.

Серед подій превалюють, звісно, комічні. Приміром, татова оповідь нагадує про випробування у відомому шоу «Хата на тата», коли дружина їде на тиждень у відрядження. Розповіді дітей здебільшого стосуються їх бешкетування вдома й у школі, а оповідь мами – того, як вона змушена давати собі раду з наслідками всіх тих бешкетів, ведучи дипломатичні переговори з учителями та вихователями.

«Дорослі люблять розмовляти з маленькими дітьми на різні безглузді теми. Яка твоя улюблена пора року, що ти вивчила сьогодні у садочку…
Про улюблену пору року – теж дивне запитання. Не знаю, як у кого, але моя улюблена пора року – це та, яка зараз: улітку – літо, узимку – зима і так далі».–… Здається, вчора я читав лекцію про Хвильового.
– Найвидатнішим твором якого була «Курочка Ряба», і який закінчив життя самогубством, застрелившись праскою?!

Не була б сімейка Майї такою кумедною, якби не мала домашнього улюбленця – Великого Німого, папугу, що спершу не хотів розмовляти, але зрештою виявився аж надміру говірким. До того ж став цитувати великі фрагменти з поезії Симоненка, Франка й Лесі Українки, оскільки голова сімейства – професор університету, який викладає студентам літературу й дуже захоплено декламує вдома видатних поетів. До слова, нотабене авторці: як правило, у студентів університету не вимагають учити напам’ять вірші, це доля школярська.

Саме Великий Німий, на якому зосереджується багато уваги, надає книжці Русіної веселих ноток стронґівських книжок (згадати хоча б алігатора чи знамениту Ракету на чотирьох лапах). Однак він так і не стає центральним персонажем, довкола пригод якого можна було б вибудувати сюжет.

Мова повісті – добра, літературна, однак трапляються й стилістичні ляпи, наприклад, вживання слова «вірніше» для уточнення. Позитив – пишучи, авторка не забуває про фразеологію. Негатив – усі п’ятеро оповідачів, від тата-професора до п’ятирічної дитини, балакають ідентично, тоді як, урізноманітнюючи мову, можна було б додати персонажам об’ємності. Наприклад, двійнятам – а вони вже, по суті, підлітки, – було б притаманно вживати слівця з молодіжного сленгу, а в оповіді Майї можна було відобразити те, що вона спершу не вимовляла букву «р».

Гадаю, феміністки мали би жаль до письменниці за плекання ґендерних стереотипів: адже коли про татову високу посаду згадується, і не раз, то про мамину роботу йдеться лише побіжно – коли жінка змушена поїхати у відрядження. Втім, хто мама за фахом, читачі так і не дізнаються, проте вони певні: на ній тримається дім, адже мама найвиваженіша (а разом із тим найнудніша) з усіх персонажів. Зрештою, образ дуже непрактичного тата-науковця теж видається стереотипним.

Напевно, малі читачі на ці штампи не зважатимуть, а від душі порегочуть із тата, вибитого з рівноваги домашнім господарюванням. А також потішаться зі шкільних пригод Лесі й Сашка і вчинків малої Майї, яка запевняє, що дорослі абсолютно не розуміють дітей. На щастя, Оля Русіна ще не перекочувала в категорію тих дорослих і добре пам’ятає, як воно – бути малою, тому її оповіді про дітей читаються легко і з усмішкою.

Читайте також: Про сестричок та інші приємності