Починаємо новий навчальний рік з матеріалу для освітньої рубрики #НовеЧитання. Оксана Лущевська, докторка наук у галузі освіти, PhD, та Настя Швайко, сімейна фотографка, активістка, розробили та апробували методику заняття з бібліотерапії для дітей за книжкою «З равликом на прогулянці». Це заняття зможете відтворити й ви на своїх уроках та заняттях!
Дитяча книжка як досвід повільного спостереження та якісної комунікації
– Оксано, що можна цікавого провести з дітьми, на природі і фотографією? І як би це назвати кумедно?
– Настю, та бібліотерапію…
Про бібліотерапію
Сімейна фотографка, активістка Настя Швайко проводить заняття з бібліотерапії за методикою Оксани Лущевської
У статті «Читальня без кордонів» БараБука зазначає, що нашим дітям у цей непростий час «потрібно спілкування – з однолітками, із рідними, а також із книжкою». Останнє століття роль книжки набуває саме комунікативної функції. А разом із цим у західних практиках, зокрема в англомовних студіях вивчення дитячої літератури, від 1966 року набула вагомості практика бібілітерапії. Ще 1916 року Самюел Крозерc ввів термін «бібліотерапія» у професійний лексикон дослідження спілкування людини і книжки. Крозерс вважав, що книжка справді має цілющі лікувальні функції. Завдяки практиці Крозерса впродовж Першої світової війни Бібліотечна військова служба запроваджувала у військових госпіталях лікувальну підтримку книжками.
Бібліотерапія значно відрізняється від арттерапії. Арттерапія покликана до практики прояву емоції через творення/моделювання/малювання і потребує спеціальної професійної сертифікації. Натомість бібліотерапія вимагає, щоб професіонали, які займаються нею, розумілися в теоріях читацької рецепції або співпрацювали з кимось із галузі, хто добре розуміється на читацьких студіях. Розуміння дитячої психології теж є неодмінною складовою для практики бібліотерапії.
Науковиця Мелісса Аллен Хіз з університету Брайан Янґ зазначає, що бібліотерапія – це підтримувальна стратегія, або метааналіз/досвідчений підхід, який дозволяє літературним науковцям працювати з людьми, використовуючи книжку з терапевтичною метою. Науковці, які мають докторський ступінь у дитячій літературі чи психології і вивчали бібліотерапію, мають право працювати з дітьми та дорослими, шукаючи потрібні книжки в конкретній ситуації. Книжки використовують для емоційного розвантаження, ескапізму, прийняття перспективи чи просто спілкування на певну (складну, багатогранну) тему.
Про рішення провести заняття бібліотерапії
Ілюстрація Даші Ракової до книжки-картинки «З равликом на прогулянці»
У березі цього року я розпочала активно зустрічатися з українськими школярами задля емоційної підтримки. Як науковиця, що понад дванадцять років професійно досліджує дитячу книжку, я також активізувала свої знання та навички з бібліотерапії. Щоб розробити перше заняття з бібліотерапії, я звернулася до Донни Ґаффні, психотерапевтки та консультантки з питань дитячої травми та дитячого благополуччя. Ґаффні підтримала мене в моїй роботі, проконсультувавши з необхідних методологій. Отже, коли Настя Швайко звернулася до мене з тим, як краще працювати з дітьми і книжками, я знала, що відповідь одна: креативна бібліотерапія.
Відразу по Настиному запиту я взяла тиждень на підготовку методології. Я перечитала і проаналізувала наукові роботи з бібліотерапії, а також звернулися до Ґаффні щодо своєї наукової спроможності і відповідальності в галузі бібліотерапії. Ґаффні знайома з моїм досвідом і СV, тож не мала сумнівів у тому, що я маю право проводити заняття з бібліотерапії чи розробляти їх для інструкторки. Ці всі пункти вагомо зауважити, адже сьогодні існують кваліфіковані сертифіковані організації, які надають послуги зі спеціальних занять, що допомагають сертифікуватися в галузі бібліотерапії. А отже, легітимність має значення.
Ілюстрація Даші Ракової до книжки-картинки «З равликом на прогулянці»
Нижче я пропоную до уваги читачів мету та методику нашого креативного бібліотерапевтичного заняття.
Мета
створити для дітей досвід дбайливого свідомого спостереження навколишнього світу;
надати дітям можливість активізувати красиву позитивну лексику для опису досвіду;
створити дітям відчуття невеликого контролю маленьких речей, які вони можуть робити власноруч;
зменшити дітям постійне відчуття тривоги та неспокою.
Говоримо з дітьми про те, що помічає дівчинка, головна героїня книжка, йдучи повільно-неквапно за равликом.
Заохочуємо дітей уявити себе з равликами на прогулянці. Або равликами на прогулянці!
Під наглядом куратора виділяємо дітям 15–20 хвилин на повільну-неквапну прогулянку по найближчій вулиці чи парку, якщо сьогодні це безпечні місця. Просимо дітей сфотографувати 4–6 природніх знахідок (наприклад, камінець, метелик, квітка тощо).
По поверненні до кімнати запрошуємо дітей поділитися знахідками, розказати про одну найкращу й те, чим вона особлива. Додатково: всі дитячі знахідки можна завантажити на спеціально створену інста- чи ФБ-сторінку. Важливо: у процесі розмови куратор складає список найкращих дитячих знахідок.
Діти з куратором творять історію про свої знахідки. Це буде кумулятивна історія за моделлю книжки «З равликом на прогулянці». Цю історію можна розмістити на інста- чи ФБ-сторінці.
Адже з равликом на прогулянку йтимеш-повзтимеш [ЯК?] ________________
тож краще виходити з равликом на прогулянку навесні.
Сімейна фотографка, активістка Настя Швайко про проведення заняття
Цікаво, як це виглядає у дії? Настя, інструкторка, ділиться своїм досвідом нашого бібліотерапевтичного заняття:
Оксана Лущевська створила просту на перший погляд методологію дива: ЯК ПОБАЧИТИ красиве у своїх буднях. Тут я хочу поділитися своїм досвідом. Отож, почалися мої заняття під кодовою назвою «Фоторавлики» в луцькому Палаці культури в рамках проєкту «Діти слухають казки».
Уявіть ситуацію: я хвилююся, діти галасують, у них своя тусовка. Думаю: «Невже вони слухатимуть?»
Моє завдання – зробити базу для спілкування й дослухання до дитячих голосів. Починаю:
«Ви помітили, що зараз весна? [Підставте свою пору року. – Ред.] А які прояви природи вказали на це? Згадайте, які квіти першими прокинулися після зими? А які комахи вам зустрілися дорогою до палацу?». На це кожен і кожна мали свої історії спостережень за природою. Ми добряче наговорилися. А коли стишилися і вмостилися на підлозі, то почали розглядати медитативну книжку «З равликом на прогулянці». Книжка викликала інтерес по-новому досліджувати навколишній світ. Тож ми визирнули надвір. Навпроти Палацу культури – цілісінька галявина бешкетників. Пагорб, обрамлений живоплотом, всередині якого ховається соковитий трав’яний килим зі стокротками й кульбабами. Хоча можна описати реальність інакше. Крихітна галявина, обрамлена рядом біотуалетів, парковкою та шумною дорогою. Фокус важливий, правда?
Діти отримали завдання згідно з методологією: сфотографувати на телефон 4–5 природних знахідок. Усе, що здається дивовижним чи прекрасним. Перші кілька хвилин я й сама не вірила, що ми побачимо щось різне. Бо перед усіма одне й те саме: зелена трава, жовті кульбабки, пухнасті кущі. Аж минув час, достатній для настройки «режиму» уважного спостерігача:
«Ось гілля незвично сплелись!»
«А чиї це нірки?»
«Куди марширують мурахи?»
«Агов! Мені пасує жук-пожежник!»
«Як називаються ці квіти?»
«Погляньте: волохаті мухи!..»
Ми із захватом досліджували невеличкий острівець природи в урбанізованому середмісті. За 20–30 хвилин нагулялися й сіли обговорювати свої колекції. Ми вихопили стільки захвату й кумедностей! У записничку я нотувала найцікавіші знахідки. Із них ми створили історію за мотивом «З равликом на прогулянці». Погодьтеся: створена дітьми книжка – приємний бонус однієї фоторавликової прогулянки!
Зазначу, що ми не робили інста- чи ФБ-сторінки для наших знахідок. Ми не хотіли відриватися від досвіду на девайси та комп’ютеризацію. Також я помітила, що, розповідаючи про знахідки і творячи свою книжку, діти не мали лексичного запасу. Як описати красиву природу, що нас оточує?
Тому я порадилася з Оксаною й вирішила присвятити цьому наступне заняття фоторавликів. На цей час припала повітряна тривога. Тож ми гуляли уявними галявинами, перебуваючи в укритті. Наші магічні інструменти – уява, томик «Палімпсестів» Василя Стуса, папір та фломастери. Я запропонувала дітям пошукати у книжці незвичні слова, які дадуть поштовх їхнім історіям.
«Незвичні – це які?»
«Ті, що ми рідко вживаємо. Ті, що роблять наш світ, барвистішим»
«“Мені зоря сіяла нині вранці…” – це незвично?»
«Звісно, якщо твій погляд відзначив цю красу».
Друге, лексичне заняття, відбувалося в колі дітей віком від 5 до 12 років. Менші малювали вигадки та гиготіли. Старші довго розкачувалися, але загорілися, почувши перші казки. Тоді нетерпляче очікували своєї черги до Стуса. Але буксували, бо з кожним треба було пропрацювати його равликову оповідку.
Цей досвід показав мені, наскільки пожвавлює процес шаблон історії. Або кілька шаблонів для різних вікових категорій. Принаймні для аудиторії, що прийшла розважитися, а не вправлятися в письменницькій майстерності.
Наступні фоторавлики планую присвятити серії «Цікава Україна» від видавництва «Крокус». Пізнаватимемо світ української природи та його клопоти. Прикрашатимемо себе, як рисі; дивитимемося на світ, мов сови; мріятимемо, наче Говерла; маскуватимемося, ніби саламандра; перевтілюватимемося разом із жуком-оленем. Ці заняття ми плануємо урізноманітнити суто щодо креативного підходу, вони точно спонукатимуть спілкуватися і вдивлятися у природу та вчитися в неї.
Післяслово
Ми поділилися нашим досвідом з креативної бібліотерапії, щоб заохочувати всіх, хто працює з дітьми, звертати увагу на дитячі книжки суто з функції креативної комунікації. Якщо ви працюєте з дітьми, маєте розуміння читацької рецепції і бажаєте відтворити для себе наше бібліотерапевтичне заняття, то можете це зробити згідно з розробленою метою та методологією. Такі заняття з бібліотерапії розговорить ваших учнів і створить новий простір для дискусії та відновлення дитячих емоційних станів.
Оксана Лущевська (докторка наук у галузі освіти, PhD)
Настя Швайко (сімейна фотографка, активістка)
Фото надані Оксаною та Настею
Від Оксани Лущевської: Якщо ви прагнете провести з дітьми заняття креативної бібліотерапії на базисі інших дитячих книжок і прагнете консультації, будь ласка, звертайтеся: olushchevska [равлик-на-прогулянці] gmail.com.
Стати письменником і зробити це «для своєї країни» – хіба не амбітно? Саме це сказав своїм батькам один із найвідоміших шведських письменників Ульф Старк (1944–2017).В інтерв’ю 2013 року я запитала його, що значить «бути письменником для своєї країни». Він відповів: «Якщо ти не можеш змінити творчістю багато речей «зовнішнього» світу, то можеш зробити свій внесок до “внутрішнього” світу і для “внутрішньої” країни».
Пишучи українські дитячі книжки, я тримаю ці слова на думці як дороговказ. Ба більше: від 2008 року, працюючи з дитячими книжками як оглядачка та науковиця, спостерігаю, як динамічно розвивається й набуває популярності феномен нового покоління – українських дитячих авторів, які (свідомо чи несвідомо) тримаються за Старкові слова.
Що ж значить бути сучасними українськими дитячими авторами в Україні? У країні, що активно розвивається, але якій часто доводиться спотикатися, говорячи словами Оксани Забужко, об «пострадянські граблі»?
Оксана Лущевська
Аналізуючи й оглядаючи українські дитячі книжки, я помітила 5 основних непохитних компонентів:
1. Написання дитячої книжки – свідомий вибір
Щоб надрукувати дитячу книжку в Україні, нашим авторам нерідко доводиться ставати «алхіміками» і справжніми сміливцями, бо наша функція ще досі – ламати пострадянський дискурс про те, що все українське – «не таке» (не цікаве, меншовартісне тощо). Перекладні книжки досі переважають на українському ринку, проте наші дитячі автори, як у народних казках, знаходять «живу воду» і впевнено, рік за роком, творять міцну базу сучасної української дитячої літератури.
2. Українські дитячі автори «лупають сю скалу»
Щоб написати якісну дитячу книжку в Україні, нам треба:
розумітися на тому, що відбувається на глобальному ринку дитліту (бо часто видавці слідують світовим трендам);
синтезувати й аналізувати цей досвід через призму історії української дитячої літератури.
Якщо перше нам вдається легко, адже український ринок переповнений перекладною літературою, то друге – складніше. Тривалий час естетика дитячої літератури не була першочерговою вимогою, на першому місці стояла ідеологія і дидактика. До нас дійшли якісні приклади текстів, написаних попередниками, та їх небагато.
Сьогодні ми маємо творити про те, що тут-і-тепер, але й дивлячись у нашу історію. Водночас намагатися іти плече-в-плече зі світовими трендами й «лупати сю скалу».
3. Українські дитячі автори мають «меч, прихований у парасолі»*
Пишучи для дітей, дитячі автори мають справу з широкою аудиторією. Насамперед – із батьками, які доволі часто не готові сприймати дитячу книжку, що відкриває багатогранність людського життя. Батьки досі сприймають дитячі книжки як такі, що несуть певні функції (повчання, розчитування тощо). Тому авторам доводиться пропрацьовувати складніші життєві ситуації так, щоб задовольнити батьків, але й так, щоб книжка говорила голосом дітей. Врешті, в дітей є право читати такі ж багаті історії про життя, які читають дорослі.
4. Українські дитячі автори – оптимісти
Бути оптимістами попри негативні новині – це непростий свідомий вибір. А бути оптимістами, пишучи дитячі книжки, – це імператив. Є поняття кількох кінцівок у дитячих текстах: відкриті фінали і хепі енди. Нашій дитячій літературі дуже притаманні щасливі кінцівки. Водночас у літературних дискурсах часто йдеться про те, що кінцівки мають подавати надію, а не хепі енд. Адже хепі енд – це не завжди правдива життєва історія.
Надія для українських дитячих авторів – це те, що все закінчиться добре, що хепі енд обов’язково буде. І врешті в цьому вбачається наша українська віра. А, може, навіть наша культурна риса.
5. Українські дитячі автори мають свою міцну особливу аудиторію
Головна перевага українських дитячих авторів – вони мають свою міцну аудиторію читачів. Ту, яка прагне культурно-свідомої літератури для дітей, по суті літератури-дзеркала. А тобто тієї літератури, яка створює присутність української дитини в українській дитячій книжці.
Будь-якій книжці сьогодні треба конкурувати за час читачів. І не лише з іншими книжками переповненого новинками ринку, але й із онлайн-розвагами, всілякими шоу на ТБ та навіть Нетфліксом.
Мати свою міцну аудиторію – це чи не найвагоміший фактор. Звісно, часто можна почути, що наклади українських книжок не порівнюються з накладами перекладних чи подібних книжок, які вийшли на англомовному ринку. Та порівнювати й не треба, бо вітчизняні автори неповторні вже в тому, що обирають формувати й ростити українського читача. І в цьому наша унікальність.
Отож, у суголосся зі словами Ульфа Старка українські автори роблять неповторний фундаментальний внесок у формування внутрішнього світу України. Вони творять і змінюють його, і я вірю, що на краще. А ще вони зможуть відтворити історію України так, що діти, які читають сучасні українські книжки сьогодні, зростатимуть активними діячами своєї країни.
* Термін англійської науковиці і дитячої письменниці Катерін Рандел, вжитий у книжці «Why You Should Read Children’s Books, Even Though You are So Old and Wise».
Українська дитяча література активно розвивається: з’явилися нові покоління дуже популярних дитячих письменників. Є автори, за чиїми книжками знімають кіно, створюють мультики й театральні вистави. Українська дитяча література готова мати своїх відданних читачів. Та зазвичай, коли йдеться про промоцію української книжки, вважається, що це відповідальність видавців чи держави… Частково це так. Утім є ще одна грань відповідальності щодо української дитячої книжки – це ми, читачі.
– Уяви,
сьогодні на скайп-зустрічі в одній із шкіл, – кажу я другові, – діти мене
запитали: чому ваші книжки такі
відомі?
– І
що ти відповіла? – усміхається друг, який розуміється на українській дитячій літературі
та ситуації з книговиданням.
– Це
питання спантеличило мене найбільше за всю історію моїх зустрічей із дітьми, – замислилася
я.
Насправді відповідь на це запитання очевидна, як на
дорослого: «Бо, діти, ваша вчителька відповідально підготувалася й підготувала
вас до нашої зустрічі. Таким чином саме вам – вашому класу! – мої книжки добре
відомі». Але 7-8-річним дітям я дала дещо іншу відповідь: «Напевно тому, що я
пишу вже понад десять років на різні теми та в різних жанрах».
Мої книжки, як і книжки багатьох моїх колег в українській
дитячій літературі, могли б і справді бути добревідомими в Україні. Але вони не аж такі відомі. Я не знала, як пояснити
7-8-річним дітям, що в Україні досі є стереотип «усе закордонне – якісніше і
краще за наше». І що книжка українського автора досі є нішовою, потрібною лише за
нагоди.
Звісно, стереотипом «закордонне – краще» керуються не
всі. Утім, на жаль, багато читачів, обираючи книжку для дітей, досі дивляться
передусім на перекладні книжки, не звертаючи уваги на українські.
Ми часто адресуємо питання популяризації українських
дитячих книжок саме видавцям: чому наші автори й наші книжки не отримують такої
промоції, як американські, британські чи шведські? Справді, є видавці, які
ігнорують промоцію вітчизняних авторів, але є й такі, які активно популяризують
українські книжки.
Також частково відповідальність за популяризацію української
дитячої книжки лежить і на державі. Фінансова підтримка і постійне оновлення шкільних
програм сучасною українською дитячою літературою дали б неймовірний імпульс українській
дитячій літературі (я писала про це в статті тут). Та на таку державну підтримку потрібний певний час,
ресурси та зусилля ентузіастів і промоутерів дитліту.
Утім є й третя група впливу на промоцію і розвиток української
дитячої літератури – це власне читачі,
представники різних професій. Відповідальність за популяризацію української
книжки є відповідальністю культурно-свідомою і культуротворчою.
2016 року у колонці «Бути в тренді: як зробити українську дитячу літературу модною» для «Української правди» я писала про те, що з феноменом «Гаррі Поттера» багато країн почали активно популяризувати своїх дитячих письменників – класиків і сучасників. Пригадую, як 2012 року в Пенсильванському державному університеті на конференції з дитячої літератури провідний організатор сказав, що, готуючись до конференції, він дотримувався думки: перш ніж шукати чогось за «океаном», зазирни у свій двір (backyard). Це ще одна варіація принципу «думай глобально – дій локально» (think globally – act local). І вона набирає сили в багатьох країнах. Утім у нас, в Україні, вона вкорінюється вкрай неквапно. Хоча, звісно, помітні зрушення є.
Наприклад, цього року у фокусі дитячої програми «Книжкового Арсеналу» – українські дитячі автори. Мета КА, за словами організаторки програми Юлії Козловець, «зробити з українських авторів мегазірок». Кураторка зазначає: «“Книжковий Арсенал”, як велика і змістовна подія в країні, має вплив та можливості підсвітити певні питання, додати їм суспільної уваги. До нас прийшли в перекладах та стали добрими знайомими українському читачеві світові класики, переможці літературних рейтингів і премій; світові бестселери виходять українською, і це тішить. На перекладах найкращих дитячих книжок вчаться та розширюють свої читацькі, а потім і письменницькі досвіди і наші автори. Але поступово почав відчуватись доволі істотний крен у бік домінування перекладів. Через це наші діти, читаючи, можуть асоціювати себе з персонажами інших культур, бачити себе в інших країнах, а не в тому середовищі, в якому вони реально живуть. А наші автори мають загрозу стати невидимими серед перекладного різноманіття. І сьогодні саме ті, хто творять українську сучасну дитячу літературу, потребують підтримки. Звідси й спеціальна тема Дитячої програми – “Ось, власне!”, що ставить у центр уваги своїх крутих “зірок”, засвідчує їхні важливість і потенціал, а також має на меті зробити їх максимально впізнаваними серед читачів». Партнером здійснення цього задуму є «BaraBooka. Простір української дитячої книги». Такий фокус допоможе створити рух довкола українських дитячих авторів та їхніх книжок. Як ми, читачі, можемо активізуватися для цього руху?
Відвідуючи «Книжковий Арсенал», інші літературні фестивалі та книгарні загалом, ми маємо почати переосмислювати функцію дитячої книжки. Це не просто інструмент для розваги або «читання на ніч», хоча ці функції обов’язкові та вагомі. Книжки є необхідним естетичним елементом повсякдення, що формують широкий світогляд і критичне мислення дітей. Те, які книжки діти читають сьогодні, формує наше і їхнє майбутнє.
Відвідуючи «Книжковий Арсенал» і книгарні, ми можемо цікавитися книжками українських дитячих авторів. Ми швидко переконаємося, що українська дитяча література може запропонувати досить розмаїтий вибір.
Ми можемо відвідати з дітьми дитячу програму «Книжкового Арсеналу». Вона передбачає: а) наймасовішу автограф сесію на одній великій сцені, де діти зможуть поспілкуватися з популярними письменниками наживо; б) письменницькі двобої (!); в) визначення суперзірки української дитячої літератури та ще багато захопливих цікавинок.
Ми всі можемо ділитися прочитаним, обмінюватися досвідом читання у своїх колах спілкування, пояснюючи, чому та чи та книжка українських дитячих авторів є вагомою, відкривати друзям цікаві імена та книжки.
Якщо ви працюєте з дітьми поза школою, розповідайте їм про українські дитячі книжки; діти завжди з цікавістю сприймають таку інформацію (перевірено!). Ба більше – діти звертатимуться до вас по поради щодо книжок надалі.
Якщо ви головні редактори ЗМІ, то відведіть кілька хвилин для новин про українську дитячу книжку. Сторінка в журналі, двадцять хвилин на радіо, світлина в газеті, інфотека на офіційному сайті, бліц у блозі – все це вагомо. Особливо тепер, коли в країні «бум» негативних новин. Дитяча література не лише виважує, вона завжди дає надію на краще. А новин про дитячі книжки чимало.
Відвідуючи книгарні з дитиною, просіть продавців показати вам 10-15 книжок українських авторів на вибір. Ваша дитина вибере одну чи кілька книжок і надалі матиме звичку цікавитися українською літературою. (Теж перевірено! Як засновниця і викладачка «Читацького клубу веселого лиса», я не раз запитувала дітей про книжки на їхніх полицях. Вони зрідка називали українських авторів. Коли я давала їм завдання довідатися про 5-10 українських авторів й вибрати собі кілька книжок для читання, то діти робили це з великим ентузіазмом).
Якщо ви – батьки, які дбають про якісне дитяче читання, то запропонуйте створити в класі, де навчаються ваші діти, бібліотечку книжок саме українських дитячих авторів; також обов’язково попросіть учителів виділити дітям час на те, щоб вони могли показати прочитані книжки, поділитися враженнями. Такі практики широко використовують у школах США.
Ми можемо ініціювати зустрічі дітей у класі із сучасними українськими авторами. Сьогодні такі зустрічі можна проводити по скайпу, в hangouts, навіть по вайберу. Багато авторів готові спілкуватися з дітьми! Звертайтеся до авторів на фейсбук-сторінках та інстаграмах.
Із дітьми необхідно відвідувати відкриті заходи із сучасними українськими авторами в бібліотеках, книгарнях і школах. Це розширює світогляд дітей. Вони зможуть довідатися багато і про авторів, і про креативність, і навіть почати розвивати власні навички письма.
Ми, дорослі читачі, можемо читати дитячі книжки самі! Берегти свою внутрішню дитину! Спробуйте і побачите, як змінюватиметься ваш світогляд і розуміння дитинства. Дитячі книжки допоможуть вам переформатувати ваше власне розуміння того, що ви читали в дитинстві, і того, що пропонує нам сьогодні ринок дитячої літератури.
Професорка Лоїс Розенблатт, яка вивчала рецепцію читання,
вивела таку формулу: пасивна книжка – відсутня книжка. Ця теза суголосна меті «Книжкового
Арсеналу» в Києві. «Я би дуже хотіла, щоб наші сучасні автори з одного боку
постали в центр нашої уваги, відчули повагу та любов читачів, надихнулись на
нові ідеї та книжки. І з іншого боку – відчули цю відповідальність працювати
тут і зараз саме для цих реальних дітей, які чекають на сучасні тексти», –
зазначає Юлія Козловець.
І останнє. З-поміж вітчизняного культурного продукту в
Україні найбільшою популярністю користується музика. У багатьох випадках про
нашу країну дізнаються завдяки тим чи тим виконавцям. Тому мені хочеться
закінчити цю статтю словами співака Олександра Положинського, лідера гурту
«Тартак»: «Давайте жити! Давайте шукати! Давайте ставати кращими! Писати
книжки, малювати плакати, бути знаючими
і значущими!..»
Світ зменшується, глобалізується. І нам на цій глобальній
мапі є що запропонувати. Відтак треба розуміти й підтримувати українські книжки
і як смислотворчу частину національної ідентифікації, і як серйозний бізнес. Тоді
наша українська галактика дитліту нарешті спалахне мільйонами мегазірок. Сподіваюся,
ми це зможемо.
Дитяча література є важливим фактором формування світогляду та культурної ідентифікації дітей. Ігнорування чи недостатня увага видавців до української літератури для дітей може мати серйозні негативні наслідки для нашого соціокультурного простору та формування української ідентичності. Активна державна підтримка вітчизняної дитячої літератури може суттєво покращити ситуацію, і потреба такої допомоги є нагальною.
Дитяча література, за метафорою
дослідниці
Рудін Сімс Бішоп, – це «вікна, дзеркала, двері». Завдяки
книжці діти мають можливість «бачити» світ, уявно «входити в нього» і пізнавати
своє власне відображення, цебто ідентифікувати себе з тими чи тими персонажами в
тому чи тому соціумі.
Функція книжки як «дзеркала» наразі не усвідомлюється належним чином в українському суспільстві – ані на рівні видавничих стратегій, ані на рівні освіти. Це доводить статистика Ukrainian Reading and Publishing Data 2018: «Більшість українських видавців спеціалізуються на виданні перекладної літератури. Для 48% опитаних частка перекладної літератури у видавничому портфелі становить понад 50%. Тим часом як для 24-х респондентів частка становить навіть понад 75%».
Зустрічаючись із читачами у школах і бібліотеках, я завжди запитую, які книжки діти читають нині. Серед названих книжок тексти українських авторів складають менше відсотка.
Через майже цілковите
домінування перекладної дитячої літератури наші діти, читаючи, не бачать себе у своїй країні, у тому середовищі, в
якому вони живуть. Вони асоціюють себе з персонажами інших
соціумів і культур, не відчувають себе активними діячами, а лише пасивними
споживачами.
Діти також не помічають нашої власної
розмаїтості, тобто плюралізму, і залишаються самі у своїх соціокультурних
проблемах і радощах. Головне ж, крізь літературу вони не бачать себе складовими
української нації, не бачать себе і свого місця на культурних та економічних
мапах світу. Дитяча література – потужний механізм культурної ідентифікації.
Втрачаючи її, діти перестають формувати континууми між минулим, сьогоденням і
майбутнім України.
Читання, зрозуміло, не єдиний
дієвий шлях щодо розвитку згаданих концептів, але все ж один із найуспішніших і
найефективніших. Через домінування перекладної
дитячої літератури відбувається помітне витіснення українських культурно-свідомих
реалій, втілених у структурі мови. Українська дитина будує самоідентифікацію за
допомогою перекладних книжок і мріє, як зізнавалася мені не одна з юних
читачок, «виїхати до Вашингтона, як Джуді Муді».
Тепер в українському книговиданні для дітей час перекладної книжки. Літературна експертка Маріанна Кіяновська дає ще точніше визначення, називаючи головну тенденцію ринку – «книжка як новинка». Найчастіше ця новинка – це книжка в перекладі, тож у нас, повертаючись до Рудін Сімс Бішоп, переважає метафора літератури як «дверей». Якщо так триватиме й далі, то є ймовірність, що ці метафоричні двері ставатимуть дверима реальними.
Дитяча література відіграє величезну роль у формуванні світогляду дитини. Я вважаю, що завдяки такому буму перекладної літератури в нас формуватиметься покоління, схоже на генерації 1980–90-х років. До такого належали й мої колеги. Багато з них вірили, що десь там за кордоном краще, ніж десь тут в Україні. І мрія була одна: виїхати. Багато з них здійснили ці мрії. І найкращі «мізки» виїжджали і далі виїжджають із України. За статистикою, за дев’ять місяців 2018 року на постійне проживання до інших країн виїхало 6240 осіб.
Зрозуміло, що міграція має чимало
причин. Утім ці фактори часто зумовлені і стереотипом, що «там десь» буде краще.
Я вже понад п’ятнадцять років проживаю у США. Я виїхала працювати й учитися. Я
мала нагоду пройти і «заробітчанські» шляхи, і навчання в магістратурі та
докторантурі США, а також і викладання дитячої літератури в університетах США.
З досвіду і спілкування знаю, що багато людей шкодують про переїзд, але так чи
інакше лишаються жити й активно співтворити простір інших країн.
2013 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла збірка «Мама по скайпу», до якої ввійшло і моє оповідання. Книжка підіймала тему соціального сирітства як наслідку трудової міграції і, в ширшому розумінні, комунікаційної прірви та наслідків цієї прірви. Вона отримала кілька винагород і відзнак, зокрема рейтингу «Книжка року 2013». Долучені до проекту письменники намагалися проговорити й активізувати нелегку тематику. А скільки «Мам по скайпу» напишемо ми згодом, якщо й далі рухатимемося легким шляхом заповнення книжкового ринку перекладними дитячими книжками?
Покладатися на свідомість і вибір видавців часто не можна. Зрозуміло, що їм доводиться працювати за законами ринку, бо дитяча література – це бізнес. Утім за державної ініціативи та активного введення української дитячої літератури у школи ситуація могла б помітно змінитися. Нині назріла нагальна потреба ініціювати на державному рівні підтримку для видавництв, які беруть до друку тексти українських авторів. Формами такої підтримки можуть бути:
ґранти;
податкові пільги;
престижні загальнонаціональні премії для
дитячої літератури з грошовою винагородою та інформаційною підтримкою;
квоти для держзакупівель у школи та
бібліотеки;
підтримка екранізацій українських книжок
(розвиток українського кіно нині неабияк підтримується державою);
За такої підтримки видавцям
доведеться змінювати своє ставлення щодо української дитячої літератури. А це
необхідно для активного розвитку читачів, які формуватимуть Україну в
майбутньому.
Мені як людині, яка захистила
дисертацію з перекладної дитячої літератури у США і є авторкою, перекладачкою
та консультанткою з розвитку саме української дитячої книжки, зрозуміло, що ці
заходи, з іншого боку, можуть спричинити появу чималої кількості вітчизняних книжок
сумнівної якості. Але ця проблема неуникна в будь-якій дитячій (чи дорослій)
літературі на етапах трансформацій. Ми самі повинні будемо давати раду цій
проблемі, «відсіювати» неякісне й доносити до юних читачів найкращі зразки. Крім
того, перекладна дитяча література теж часто неякісна. Утім це рідко
акцентується, якщо тенденцією ринку є «книжка як новинка».
Дитяча література – це
культурно-свідома відповідальність. І наше завдання, як казав один із моїх
колег-професорів Джоел Таксель, «активно й (дещо) агресивно» доносити до читача
саме найкращі зразки дитячої літератури – «літературну літературу». Завдяки
цьому ми можемо розвивати розумних, скептичних, завзятих читачів, а відтак –
поміркованих, відкритих і чесних громадян України.
В інтерв’ю «Усі історії починаються зі слухання» Ульф Старк зазначає, що «бути письменником для країни – означає писати на високому рівні. Якщо ти не можеш змінити творчістю багато речей «зовнішнього» світу, то можеш зробити свій внесок до «внутрішнього» світу і для «внутрішньої країни». Я вважаю, що сьогодні в Україні вже сформувалася хороша спільнота дитячих авторів із сучасним мисленням і баченням, і ми маємо всі шанси творити літературу хорошого рівня. Державна підтримка як внутрішній двигун має розпочати процес. Інакше ми матимемо зворотній рух, який вестиме до сиквелів чи триквелів «Мами по скайпу».
Одна із необхідних вимог освіти ХХІ століття – це онлайн-грамотність, тобто уміння і навики використовувати інтернет не суто задля розваги чи пошуку інформації, а для самоосвіти і колаборації у групах. Саме тому БараБука просто не могла не попросити Оксану Лущевську, дитячу письменницю та дослідницю, яка належить до Експертної ради БараБуки, написати про свій досвід викладання читацьких онлайн-курсів для нашої рубрики #НовеЧитання.
Онлайн-грамотність викладається у багатьох університетах США та Європи. Щоб студенти вміли працювати самостійно над будь-якими онлайн-матеріалами. Також сьогодні багато світових університетів пропонують здобути ступінь бакалавра чи магістра та навіть доктора наук, навчаючись виключно онлайн. Навіть більше – нині є багато цікавих онлайн-шкіл для дітей-хоумскулерів, а також онлайн-клубів та гуртків за інтересами.
Мені як людині, яка захистила дисертацію з дитячої літератури в США (Джорджіївський університет), випало багато нагод і викладати онлайн-курси, і навчатися онлайн. Упродовж 5 років я викладала і слухала курси дитячої літератури. Після захисту дисертації мені захотілося втілити свій досвід у щось справді цікаве і якісне та пов’язане з дитячою літературою; і щоб діти мали нагоду зрозуміти, як працюють онлайн-курси і як власноруч чи з мінімальною допомогою батьків брати участь у курсах. Так увесь мій власний письменницький, авторський, професорський досвід, а також досвід сторітаймів, які я проводила в школах та книгарнях США, став мені в пригоді: я вигадала Joyful Foх Reading Club – Клуб читання веселого лиса!
І ось Joyful Foх Reading Club уже два роки об’єднує юних читачів якісних дитячих книжок англійською мовою. Курс нині складається із п’яти онлайн-класів: SQUEAKY-CHEESY (для дітей 7–9 років), A JOYFUL FOX’S READING CLUB (для дітей 8–10 років), Funny Comics, Serious Comics! (для дітей 9–12 років), INTERESTING NON-FICTION! (для дітей 10–12 років) і нині я започаткувала шостий онлайн-клас для родинного читання – FAMILY STORYTIME! На такий курс я мала багато запитів упродовж року. За два роки Joyful Foх Reading Club налічує до 80 випускників. Цікаво, що деякі затяті читачі ідуть за рівнями, курс за курсом, рухаючись від найпростішого до найскладнішого.
Ці курси не вимагають багато зусиль від юних учасників. Вони структуровані як читання для естетичного задоволення, яке ненав’язливо розвиває навики читання англійською, стимулює і розширює навики критичного мислення та візуальної грамотності. Діти знайомляться із різноманіттям літературних форматів, жанрів і художніх технік, а таким чином – розвивають і формують естетичний смак. Книжки, які я підбираю для читання, вшановані престижними винагородами та преміями. Для мене важливо, щоб діти розумілися на якості і надалі обирали якість, стаючи вибагливими читачами і навіть авторами та ілюстраторами, критиками чи лідерами громадської думки нашого з вами майбутнього.
За ці два роки роботи з дітьми онлайн, я зрозуміла дуже багато цікавих деталей про читання. Я доторкнулася до безцінного досвіду з юними читаками, яким хочу поділитися. Такий досвід стане у пригоді при читанні у класі, бібліотеці, вдома, деінде. Отже:
1. Stay Alert! Чи то пак «Будь напоготові!»
Читацька рецепція – багатогранна і комплексна. Плануючи курси, я передбачала такі чи такі вправи чи завдання і такі чи такі рецепції на книжки, деякі діти радо виконували завдання і коментували книжки. А от деякі – не хотіли, бо, наприклад, книжка їм не сподобалася. Натомість, їм сподобалася інша і вони просяться зробити два завдання і просять створити додаткові саме до тієї чи тієї книжки. Як кураторці, мені завжди треба було бути напоготові!
2. Online Personal Space. Чи то пак «Власний онлайн-простір»
Курси передбачали, що діти будуть між собою спілкуватися. Було створено форум, де діти розміщали свої анкети і контакти для спілкування. Це все вони робили з великим задоволенням. Утім, деякі діти хотіли спілкуватися, а деяких доводилося «дружити». Деяким дітям хотілося спілкуватися зі мною, а хтось просто надсилав мені завдання без спілкування. А ще дехто узагалі просто тихенько для себе читав книжки. І саме це я називаю власним онлайн-простором, гранями, які необхідні нам усім, юним і дорослим, читачам. Я вчилася разом із дітьми: не напружувати і не напружуватися, не тиснути, не заважати. Але бути для них, коли їм треба!
2. Entertain and Educate. Чи то пак «Розважай і навчай»
Розвага і навчання завжди стояли пліч-о-пліч, ще за часів Джона Ньюбері, американського першодрукаря дитячих книжок і власне його першої книжкиA Little Pretty Pocket-Book (1744 р). Отже, всі завдання до онлайн-класів базовано на цих двох елементах: розвага і навчання. Якщо з розвагою зрозуміліше, наприклад, відеотеатр чи відео з вітаннями автора, чи читання книжок американськими дітьми (та інші цікаві ресурси), то слово навчання у цьому контексті потребує пояснення. Адже фокус читання був НЕ вивчити нові слова чи набрати вокабуляр, а розвивати якомога краще критичне мислення і візуальну грамотність. Деякі діти хотіли робити тільки ту частину завдань, які були пов’язані з розвагою. Спершу я нітилася, мені хотілося дати більше завдань, але врешті повернулася до основ: якщо ви зумієте дитині показати, що книжка – це цікавинка, мистецтво, багатоідейнність – то функція розваги набуває віддзеркалення, яке формує грамотність (а це і є невід’ємний компонент освіти). Ба більше, це формує пожиттєвих читачів. Тому я відпустила усі свої «але», «та якби…», «а може..». І зрозуміла, що у Joyful Fox Reading Club розвага насправді віддзеркалення грамотності – і навпаки.
3. Be Ready! Чи то пак «Готуйся!»
Коли я формувала читацькі блоки, а в кожному курсі їх 5 чи 6, то я хотіла показати дітям різноманіття книжок. Певна група читачів облюбувала всі книжки, більше того, вони навіть ставили сценки за ними в школах упродовж року! Але були і такі діти, яким категорично не сподобалася та чи та книжка. Тут мені важливо було спробувати зрозуміти, чому. Це я і робила. Допомогало проговорювання в імейлах. Адже читання базується на досвіді. Згідно з думкою науковиці і засновниці теорії читацької рецепції Лоїс Розенблатт, досвіди читачів активізуються в текстах при читанні. Отже, деяким дітям треба було виговорити свій досвід. Це допомагало зміцнювати нашу joyfulfоxily дружбу, і, як кажуть, колеги-засновниці «БараБуки», ставати книгодрузяками.
4. Stay in Touch! Або «Лишайся на зв’язку!»
Юні читачі ростуть швидко. Їхні інтереси і хобі міняються. Утім, з деякими читачами ми подружилися і наша дружба переросла у взаємодопомогу. Як читачам, дітям інколи потрібні мої поради щодо вибору книжок, бо після курсів вони розвинули неабияку довіру до мене; ще деякі діти почали писати і вони просять мене глянути на їхні тексти по-авторськи, що я й роблю. А інколи мені треба їхня допомога — і вони готові! Деякі з дітей, наприклад, читають мої рукописи, радять щось від себе, бо хочуть стати письменниками і це допомагає їм. А я читаю їхні рукописи і допомагаю навзаєм. Також за цей час діти мене як авторку, добре скерували в темах, які їм цікаві. Отож, не дивно, що мої книжки будуть присвячені моїм JoyfulFox-читакам. Сподіваюся, що й вони колись присвятять хоч одну книжку мені 🙂 🙂 🙂 . Адже я теж, зрозумівши їхні смаки, вела їх тематично, жанрово, форматно.
Що ще важливо? Коли ви формуєте курси читання для дітей, то не забувайте про бук-сети, добірки книжок за однією темою (3–4 книжок – це ідеально). Добірка ЗАВЖДИ допомагає уникнути можливості формування стереотипів і показує будь-яку тему як багатогранну і глибоку.
І основне: якщо діти не хочуть читати книжку – хай не читають її! І не забувайте: якщо читачам не подобається книжка, то не залишайте це непроговореним. Найгірша книжка найбільше потребує розмови. Це закладає основи критичного мислення і візуальної грамотності. Та головне – дає розуміння. Це такі, за браком кращого слова, лайфхаки з мого досвіду кураторки, тюторки та й у певній мірі учениці Joyful Foх Reading Club.
Також важливо супроводжувати читальний матеріал із додатковим (відео, інформація з інтернету, фото авторів та ілюстраторів, читання короткого інтерв’ю автора чи ілюстратора, інсценізація книжки, мультиплікація книжки, тощо). Покажіть дітям континиум. Вкажіть, як ідея книжки і сама книжка переростає у щось більше і тривале.
Також не забувайте робити на базі читаних книжок цікаві та якісні вправи: розробляйте їх власноруч, згадуючи себе-дитину. Ви любили розважатися? Ваші учні – теж.Наприклад, можна пограти у гру «ворона»: грайливо «визбирувати» цікаві слова чи образи з книжки і обговорити їх чи скласти власну історію. Можна підібрати на ютубі пісню, яка би передавала настрій тієї чи тієї книжки; можна запропонувати почитати книжку у два голоси, особливо, якщо йдеться про поезію; можна переписати кінцівку книжки чи зробити швидку театральну постановку-гру тощо.
Ще: якщо можливо замінити нудну шкільну програму на читання книжки сучасних українських авторів і авторів, чиї книжки перекладено в Україні, – зробіть це! Таня Стус, розповідає про це більше для Ukrinform TV. Такими чином, ви додасте до вашої практики сучасних цікавих книжок!
Використовуйте дитячі книжки не лише на уроках літератури чи мови, але й на уроках біології, географії, мистецтвознавства, історії та навіть математики! Принаймні, так роблять в США та Канаді. І цей досвід годиться перейняти. Ваші учні ставатимуть начитаними та обізнаними громадянами нашої країни і світу.
Якщо вам цікаво довідатися більше про різні вправи та підходи до роботи з дитячими книжками, то пишіть на мейл olushchevska [равлик] gmail.com– я з великим задоволенням спілкуюся з ентузіастами дитліту.
І наостанок: у червні A JOYFUL FOX READING CLUB святкує своє дворіччя. Та ще й з неабияким сюрпризом – онлайн-курс читання книжок переростає ще й в онлайн-курс креативного письма Клуб письма веселого лиса! (Joyful Fox Writing Club!). Перші класи буде проведено в Центрі гармонійного розвитку дитини DniproSensoryWorld! Цей курс ми з веселим лисом проводимо на ексклюзивне запрошення і сподіваємося, що й надалі будемо мати такі прекрасні нагоди. А нині бажаємо вам і вашим читакам гарних книжок на літо і – о, так! – доєднуйтеся до A JOYFUL FOX READING CLUB! У нас чудесна читацька атмосфера!
