Любителю фентезі! Так-так! Це я зараз вам. Ну їх, усі ці справи! Залазьте в якусь затишну місцинку, вмощуйтеся м’якенько і приготуйтеся до карколомної мандрівки у світ «Айхо». Не гайте часу, бо «Подорож до початку» вже триває. Таким підзаголовком до свого роману Оршуля Фариняк одразу ж інтригує і ламає наш стереотип: від пункту А до пункту В… А навпаки не хочете спробувати? Рушаймо!
(До речі, доки ви не забігли далеко від обкладинки, зверніть увагу на псевдонім. Оршуля Фариняк. Вам як звучить? Мені, наприклад, мило і трохи таємничо.)
У самій книжці на вас теж чатують загадки. І взагалі, нудьгувати, читаючи, вам точно не доведеться. Стрімка оповідь і насичений сюжет будуть вашими пігулками проти сну. Доки переварюєте попередню халепу, яка трапилася з героєм, до вас уже підкралася наступна.
«Маленька долоня різко здійнялася, застигнувши в повітрі, наче захищаючись від продовження фрази. У чорному дзеркалі Астриних очей я бачив власне відображення. Воно підступно затремтіло, кришталевою краплинкою збігло по щоці, і темна гладь чорнильної калюжі безжально заковтнула його, поховавши назавжди»
Ви вже хвилюєтеся, чи не стане вам у цій подорожі надто страшно? Розслабтеся. Хоч жанр нібито й вимагає кровожерливих орків та нищівних битв, і екшн у романі таки присутній, але авторка ніколи не дасть вам забути, що «Світло завжди живе там, де живе Любов». Кожним вчинком головний персонаж та його друзі стверджують цю істину, хоч це їм вдається і не завжди легко. Але разом із тим Оршуля Фариняк має сміливість показувати й іншу сторону: жорстокість, підлість, брехня – це є в романі, як і в житті. Головне, що акценти розставлено так, як треба, і без явного моралізаторства. А інколи доводиться поламати голову над тим, куди ж зарахувати персонажа – до добра чи до зла. Тож тем для дискусій у вас буде вдосталь.
Змінюються локації (проста хижка у вернакійському лісі, небезпечні печери, різні за духом міста Узбережжя, культурно-вишукана атмосфера Університету) – і відповідно до цих змін росте й головний персонаж. Від сільського простака Айхо мандрує до юнака, який вже вміє долати страхи та цінувати свободу, намагається розібратися, хто ж є хто у його світі, і головне – відчуває відповідальність не тільки за себе, а й за своїх друзів. Упевнена: під час мандрівки ви теж знайдете собі чимало нових друзів серед героїв роману.
Але яка ж подорож минає абсолютно без перешкод чи прикрощів? У даному випадку маємо помилки в тексті. Та хнюпити носа не варто. Як щодо квесту «Полювання на помилки»?
Тут я вас залишу. Далі ви вже готові мандрувати й без допомоги. Хоча ні, таки не втримаюся і поділюся своїми маленькими улюбленими штучками в «Айхо». Наприклад, власні назви. Мені так подобаються імена й топоніми в романі! Айхо, Шанталія, Астра, Зуфар, Ракун-Саро… А ще тварини. Усі вони в «Айхо» вигадані (крім павуків, які вас теж здивують). Хочете дізнатися, хто такі радики, свисти, сифони та інші баруси? Тоді ви знаєте, що робити. Також щодо звірів: у жодному творі я не відчувала такої ніжності у ставленні героя (а ймовірно, й автора теж) до тварин. Як Оршуля Фариняк цього досягла? Цей секрет я ще не розгадала. Але факт залишається фактом.
Наостанок відкрию вам таємницю. «Айхо, або Подорож до початку» – книга, яка надихає! Почитаєш – і все! Страви готуються смачніші, твори пишуться на раз-два, і невтримно хочеться пригод. Як у дитинстві. Подорож-то до початку! 😉