All posts by Олеся Мамчич

Дитині важливо спробувати себе «у шкурі» письменника

Альтернативний освітній проект БеркоШко став натхненням для багатьох українських активістів домашнього та загалом альтернативного навчання. У цій школі велике значення має читацьке середовище, яке дорослі свідомо формують для своїх учнів. Тож БараБука просто не мала права не спитати про основні лайфхаки в нелегкій справі організації дитячого читання в Олесі Мамчич, відомої письменниці та кураторки напряму «Українська мова й література» у БеркоШко.

Це четвертий матеріал циклу БараБуки про #НовеЧитання.

Читайте також:
Антоніна Ящук: Сторітайми у школі
Оксана Олійник: Сторітайми у Христанівці
Галина Мельник: Читання на вибір, а не з примусу
олеся-мамчич
Фото Ірини Брязгун зі сторінки Олесі Мамчич у фейсбуці

Якщо говорити коротко, досвід уже сьомого класу БеркоШко у плані читання дуже оптимістичний.

1) У нас не було підручників: мої уроки мови-літератури перші п’ять класів цілковито базувалися на сучасних яскравих книжках видавництв «ВСЛ», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Фонтан казок» тощо. Якщо треба було писати, скажімо, диктант, я брала якийсь дуже заманливий шматочок зі «Стефи та її Чакалки» Івана Андрусяка. Якщо шукали родовий відмінок, то, наприклад, в історії про кротиків Тараса і Мар’яни Прохаськів. Класику в дуже малих дозах я почала вводити ближче до закінчення п’ятого класу. Але й у шостому сучасні тексти становили 65% матеріалів на урок, якщо не більше.

«Шлях учня мусить пролягати від Гаррі Поттера до Шекспіра, а не навпаки»

2) Паралельно з читанням (а на кожен урок я тягнула щось із кольорових новинок) – починаючи з другого класу – діти щотижня писали творчі роботи. У дуже різних форматах: дописували-переписували, вживалися в різних персонажів, перекладали зі стилю на стиль, весь масив прийомів creative writing був нам у поміч.

Вважаю, що спробувати себе «у шкурі» письменника для дитини дуже важливо. Їй зовсім не обов’язково потім пов’язувати своє життя з літературою, але це формує особливе читацьке ставлення. Учень трохи знає, «як то робиться», відчуває смак творчості і вже бере до рук книжку не як зовнішній незрозумілий об’єкт. Можна сказати, між ним і літературою формується інтимніша відстань. Я дуже чітко бачу в дітях цей зв’язок: хто вчиться писати (у значенні висловити свій мовний потік) – той охочіше читає.

3) Максимально багато живих зустрічей із запрошеними авторами дитліту, нескінченні ролики з ними на ютубі, участь у Книжковому Арсеналі (бо він територіально доступний у Києві) – все те, що знімає бар’єр в уяві між світом письменництва і реальним життям дитини. Ви знаєте, навіть у моїй викладацькій практиці був класичний випадок здивування: «Як, цей письменник живий?» – від хлопчика, який щойно перейшов до БеркоШко з державної школи.

Література в очах дитини має бути яскравим, сповненим життя процесом. Тоді поступово вона дійде думки: те, що написали люди давніших часів, теж може бути «живим» і важливим. Умовно кажучи, шлях учня мусить пролягати від Гаррі Поттера до Шекспіра, а не навпаки.

Наші старші учні, які проковтнули тонни сучасного дитліту, вже здатні оцінити красу дорослих віршів Вінграновського чи Шимборської, підсунутих їм мимохідь. Така їх реакція мене дуже розчулює. Хороша дитяча література автоматично вибудовує добре відчуття смаку й на «дорослі» тексти.

беркошко

Урок у БеркоШко. Гостя – письменниця Дзвінка Матіяш. Фото зі сторінки БеркоШко у фейсбуці

4) Обов’язкове сімейне читання вголос перед сном, бодай 15 хвилин. Щодня. Що старші діти стають, то складніші тексти можна підбирати, але це особливий формат, він дозволяє засоціювати книжку з моментом близькості з мамою чи татом. Читання в жодному разі не мусить бути карою – лише винагородою. Цих хвилин діти мусять чекати. Це так зване повільне читання, коли ми смакуємо текст, слухаємо, як слова звучать на язику. Зі своїми дітьми я, наприклад, усе літо щовечора насолоджуюся трилогією про мумі-тролів.

5) Окрім банального: діти мусять бачити, як їхні батьки самі постійно читають та обговорюють книжки, можу порадити ще один важливий лайфхак: регулярно вивчайте щось радикально нове для вас. Мінімум раз на три роки поринайте в нову галузь. Це створює якусь неймовірну енергетику навчання. Біологи ліпше пояснять, що і як спрацьовує в нашому мозку, коли ми в дорослому віці вчимося. Але я щоразу помічала – у цей час ніби додається нова батарейка, з’являється несподівані ідеї у всіх напрямках, у тому числі й у рутинній роботі. І ця енергія, як вихор, захоплює ваших дітей. І тоді діти навколо вас починають читати!

Читайте також інтерв’ю з письменницею: Дитяча проза особливо близька до поезії