All posts by Ольга Купріян

Шпигунки на київських дорогах

Якби ми оновлювали огляд підліткових книжок, готових до екранізації, я би першим ділом додала туди книжку «Шпигунки з притулку “Артеміда”» Наталії Довгопол. Динамічна, пригодницька, насичена деталями – як історичними, так і чуттєвими – шпигунська новинка від видавництва «Віват» так і проситься в екранізацію.

««– Вітаю в “Артеміді”, – сказав гер Фрідріх, усміхаючись собі під ніс. – Тобі ще навіть нема вісімнадцяти, а ти вже більше не учениця. Бачиш, я дотримав обіцянку. Відпочивай, доки підшукаю для тебе нову місію…
– А дівчата? – налякано запитала Аня.
– Що тобі до дівчат? Ви ж терпіти одна одну не можете…
– Але ми команда…»

Чотири харизматичні шпигунки – чотири вихованки таємного притулку «Артеміда» – одна однієї красивіша й талановитіша. Японка Амелі, гречанка Мірто, американка Глорія та українка з дивним іменем Поль. Ясна річ, це все псевдоніми, адже у шпигунській справі багато таємниць. Основна ж таємниця – походження героїнь і їхні «особисті демони». Чому Аня бере собі чоловіче ім’я Поль? Чому вона збентежена, зустрівши на київській вулиці жандарма з таким самим іменем? Чому вона так часто перевдягається у хлопця? Чому її, єдину з усіх артемід, узяли в притулок попри правила? Усі ці запитання постають перед нами вже на перших сторінках повісті.

Наталія Довгопол вплітає в популярний пригодницький сюжет про шпигунок (які, втім, іще тільки навчаються цій важливій справі!) соціальну проблематику – від сирітства і всиновлення до розбещення малолітніх у християнських притулках. Головна героїня – донька київської балерини, яка мала великий талант, однак завагітніла й залишила собі дитину, на відміну від багатьох її колежанок по сцені. Через це Аня і її мама живуть у бідності, що і штовхає маму на радикальний крок – віддати дівчинку у притулок для обдарованих дітей, сфальсифікувавши документи про її смерть. Дівчинка й справді обдарована – крім таланту до балету, який вона успадкувала від мами, вона ще й уміє перевтілюватися в непримітну сіру мишку, об’єднувати людей і робити дивовижні акробатичні трюки. Усе це, звісно, їй стане в пригоді під час навчання й виконання місій.

Події розгортаються в чотирьох точках Земної кулі, в багаті й благословенні роки перед Першою світовою війною. 1913 рік. Смірна в Греції, маленьке містечко біля Токіо, столиці Японії, консервативний американський Бостон, і нарешті – Київ напередодні Всеімперської спортивної олімпіади. Наталія Довгопол поєднала вигадані події з реальними, описуючи реальні київські ландшафти, а також міський побут у різних його проявах – фривольні кафешантани, підпільні борделі, старовинні вулиці, щойно заселений Труханів острів, початки емансипації.

Ніби готуючись до переходу у сценарій, повість одразу поділена на три частини – навчання у притулку; подорожі в різні країни, батьківщини трьох другорядних героїнь-артемід; а також головна пригода – викриття підпільного борделю в Києві. Маємо і любовну лінію, яка сподобається потенційним глядачам: головна героїня, киянка Аня, і її коханий жандарм Поль, щодо моральних принципів якого авторка змушує нас хвилюватися буквально кілька сторінок (усе ж він надто симпатичний, щоб бути поганцем!).

Попри насичений сюжет, книжка залишає відчуття, ніби дуже багато всього про героїнь авторка приберегла для наступних історій. Читачам явно бракуватиме глибшого занурення в духовний світ дівчат і їхнього друга Поля. Однак БараБука затамовує дух і чекає продовження пригод шпигунок.

Дитяча серія про цікавинки в Україні

Торік харківське видавництво «Крокус» дебютувало з оригінальною, візуально привабливою та сильною в текстовому плані серією «Цікава Україна». БараБука відзначила таке явище в дитячій літературі, вручивши авторкам серії спецвідзнаку в рамках «Топу БараБуки 2019». Тепер хочемо детальніше розповісти, в чому привабливість цих книжок.

«Цікава Україна» – серія науково-популярних видань для дошкільнят і молодших школярів. За жанром це книжки-картинки, а отже, в них тексти й візуальне оформлення органічно доповнюють і підсилюють одне одних. Про цікаву Україну написали відомі сучасні письменниці – Маша Сердюк, Саша Кочубей, Валентина Вздульська, Оксана Лущевська, Катерина Міхаліцина, проілюстрували видання не менш відомі художниці Мар’яна Микитюк, Юля Шалімова, Оля Музиченко, Маша Фоя, Світлана Балух.

Персонажі – унікальні представники української фауни (вогняна саламандра, сіра сова, жук-олень, рись) та навіть найвища гора в українських Карпатах, Говерла. Усі твори сюжетні (навіть Говерла – персоніфікована), а цікаві факти або ненав’язливо вплетені в сюжет, або подаються окремими блоками як додаткова інформація.

Кожна книжка – маленька сюжетна історія зі зрозумілим для дитини дошкільного та молодшого шкільного віку конфліктом. Авторки вибрали такі епізоди з життя тварин, щоб тексти з мінімальною художньою вигадкою сприймалися як емоційно насичені художні твори.

Ілюстрація Мар’яни Микитюк

Ось саламандра з книжки «Біжи, саламандро!». Розповідаючи про звички цієї земноводної, авторки на перший план виводять повільність. Однак щоби вижити, саламандрі слід швидко рухатися, тікати. Часто й людям різного віку доводиться змінюватися, щоб досягти чогось у житті. Гадаємо, ця ідея відгукнеться й маленьким книгодрузякам.

Ілюстрація Юлі Шалімової

А тут сіра сова з книжки «Сюрприз для сов». Основна проблема цих птахів – їм стає ніде жити, адже люди знищують старі дуплаві дерева. Прочитавши історію, діти дізнаються, як кожен із нас може допомогти совам вирішити їхні «житлові питання».

Ілюстрація Олі Музиченко

«Велике перевтілення» розповідає читачам про життєвий цикл жука-оленя, якого внесено до Червоної книги України. Хочеться відзначити ілюстрування Олі Музиченко, якій вдалося створити цілий неймовірний світ у відтінках зеленого й коричневого кольорів.

Ілюстрація Маші Фої

Особливо відгукнеться книгодрузякам книжка «Мама прийшла!». Тут ідеться про знайомий усім малюкам страх розлуки з близькими дорослими. Погляньте лишень! У природі все так само: малята рисі бояться залишатися в норі поки мама полює, однак мама-рись завжди дбає насамперед про їхню безпеку і – наприкінці повертається додому.

Ілюстрація Світлани Балух

«Говерла» – найбільш спокійна в сюжетному плані з-поміж усієї п’ятірки серії. З тексту ми дізнаємося про рослинний і тваринний світ гори (і про славнозвісну пісню Володимира Івасюка «Червона рута» теж!), гірську річку Прут. Ми бачимо, як споконвіку живуть горяни; дізнаємося, як туристи шкодять природі, засмічуючи гірські схили. Є тут і дуже важливий сюжет про те, як люди вслухаються у природу, і як гора віддячує тим, хто «вміє слухати».

Звісно, молодші книгодрузяки можуть читати насамперед основний сюжет, поступово додаючи пізнавальну складову. Якщо йдеться про читання вголос, спочатку можна оминати фактаж, а в міру зацікавлення дитини темою прочитувати цікаві факти. Утім, книжки цілком надаються для самостійного читання – розмір кеглю й кількість тексту відповідає віковим особливостям молодших школярів. Також книжки можна використовувати на уроках, будуючи навколо кожного з видань уроки з природознавчого циклу (ідеї для уроків «Я досліджую світ»).

Єдине зауваження до серії, яке, втім, легко виправити в подальших виданнях, – передавання лінків на джерела як адресних рядків. Було б значно зручніше додати QR-коди, за якими діти легко переходили б на потрібний ресурс.

Від БараБуки. Як можна використати книжки серії «Цікава Україна» на уроках:

  1. Прочитати історію, обговорити.
  2. Показати фото і відео, якщо це тварина – поставити звук голосу, спробувати усім класом відтворити звук.
  3. Дізнатися, як шукати фото, відео і звук. Далі почитати цікаві факти з книжки.
  4. Творче завдання – намалювати.
  5. Запитання до класу: «Яка у цієї тварини суперсила?»

Різні люди, або Яка така толерантна дитяча література?

Дитячих книжок, які б знайомили книгодрузяк із різноманіттям людей у світі, в нас іще досить мало. Раз у кілька років БараБука визбирує по кілька видань для огляду, й лише тепер водночас вийшло аж чотири дитячі книжки, які пояснюють дитячою мовою, як це – бути інакшими, як взаємодіяти з людьми, які відрізняються, а що – коли ти інакший/а?

В огляді БараБуки – книжки про інклюзивний простір, взаємодію з дітьми, які мають особливості розвитку, а також видання, що змусять читачів і читачок поглянути на звичні речі під незвичним кутом.

Створити інклюзивний простір для дитини

Оксана Драчковська. Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама / Ілюстрації: Оксана Драчковська-молодша. – Чернівці: Чорні вівці, 2019. – 32 с.

Зайчик-нестрибайчик із історії Оксани Драчковської від народження не може стрибати. У тваринному світі це був би вирок, проте в казці – лише одна з перешкод. Тато Заєць знаходить вихід і конструює інвалідний візок. Проте середовище все одно не пристосоване для зайчиків-нестрибайчиків: дорога до школи не придатна для візка, а через струмок немає моста. У тексті нічого не сказано про лісові бордюри, але кожна людина, яка стикалася з візком, уявляє, які це перешкоди.

Тоді Зайчикова смілива мама йде до лісової управи просити про інклюзивний простір. На диво, їй одразу все вдається: мостять нову дорогу, будують міст. Зайчик-нестрибайчик легко адаптується в новому середовищі. І якби не візок і лапки, що не стрибають, все в Зайчика було б чудово. Ось тут читачі вгадують у літературній казці утопію: досягнувши успіху в одному, мама легко йде далі й домагається ліфта для білочки з хворими лапками, і встановлення звукового світлофора, а вчителі вивчають мову жестів. Далі маму Зайчика вибирають головою лісової управи, тож «більше ніхто у лісі не почувався самотнім і забутим». Розповідь завершується щасливо, проте в дорослих читачів після прочитання залишається легкий смуток. Адже в реальному житті, на жаль, не все так: смілива мама-зайчиха скоріш за все довго-довго ходила б до мера Ведмедя перш ніж їй вдалося пробити хоча б пандус. «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама» Оксани Драчковської – це радше казка, утопія для спільного читання. Читаючи її, усвідомлюєш, як далеко ще нам до інклюзивного суспільства.

Знаходити спільну мову попри особливості

Надія Степула. Петрик і фонтани / Ілюстрації: Ольга Селищева. – Київ: Основи, 2019. – 32 с.

Герой книжки «Петрик і фонтани» має аутизм. Ця особливість накладає певний відбиток на його поведінку. Наприклад, Петрик дуже емоційно реагує на подразники, гучно радіє бризкам фонтану, радісно жестикулює, плескає в долоні, або ж навпаки заглиблюється в себе, спостерігаючи за чимось цікавим. Читачі знайомляться з хлопчиком через реакцію норматипової дівчинки, Матильди. «Чому цей хлопчик так верещить?», «А коли Петрик стане нормальним? Ми зможемо з ним дружити?» – ці запитання цілком типові для дітей, які вперше стикаються з незвичною поведінкою або зовнішнім виглядом людей. Матильда цікавиться, а мама спокійно їй пояснює, що таке аутизм, показуючи таким чином здоровий спосіб взаємодії зі своєю дитиною та соціумом. Важливе повідомлення тут усім дорослим і малим читачам: «Він нормальний, – відповіла мама, – тільки трохи інший. Ось у тебе довгі коси, а в нього коротке волосся. (…) Усі різні: і діти, й дорослі. Але всі ми люди. Тому в чомусь однакові».

Цінне в цій книжці те, що вона не всуціль «гладенька». Часом, щоб бути терпимими одне з одним, слід потрудитися. І не завжди, якщо підійдеш до іншого з усмішкою та добрими намірами, одразу все складається. Отак, Матильда пробує гратися з Петриком, проте не все виходить. Дівчинка гнівається, виникають конфлікти, як у звичайному спілкуванні, проте діти зрештою вирішують ці проблеми разом із дорослими і вчаться взаємодіяти, враховуючи особливості одне одного.

Дивитися на світ під іншим кутом

Який Такий / Ілюстрації: Надія Кушнір, текст: Юлія Аронова. – ГО «МЕЙКЕРСПЕЙС ЛЬВІВ»

Чи справді наші особливості – це слабкості? Про це змушує замислитися інтерактивне видання «Який Такий» із ілюстраціями Надії Кушнір. Чи справді динозавр – страшний, а якщо вирізати чудового динозавра з куща, тоді як? А якщо уявити, що інвалідний візок – це оглядове колесо з різнобарвними кабінками? Чому людина у візку дивує, а люди на велосипедах сприймаються як норма? І там, і там, – по два колеса, і там, і там людина пересувається за допомогою механічного пристрою.

Авторки книжки «Який Такий» (Надія Кушнір, ілюстрації, Юлія Аронова, текст) надихають читачів і читачок подивитися на світ під іншим кутом. Поки діти не навчилися мислити стереотипами й бачити обмеження там, де є простір для уяви, слід пробувати міняти світ. Ця книжка – про інклюзію в найширшому сенсі: коли ми не впускаємо у свою компанію «не-таких», а приймаємо особливості інших людей із розумінням – людей без особливостей не існує у природі. Всі особливі й усі унікальні.

Книжку можна завантажити безкоштовно в інтернеті у пдф-форматі або ж скористатися версією з озвучкою та інтерактивними додатками – тестами й пазлом.

Люди різні, але рідні

Таня Стус, Марта Кошулінська. Рі(з)дні люди. – Львів: ВСЛ, 26 с.

Книжка-картинка «Рі(з)дні люди» Тані Стус і Марти Кошулінської – про толерантність у найширшому розумінні. Сама назва промовляє до читачів: усі люди різні, проте це не заважає нам бути рідними. Ми можемо переживати різні емоції, бути того чи іншого статку, різної зовнішності, віку, статі й темпераменту, вибирати собі життєві ролі, проте це не заважає нам у чомусь бути рідними, мати спільні прагнення й любити одне одного.

Скажу по секрету страшну таємницю:

такі рі(з)дні люди – це я, мама, тато,

сестричка і наша біленька киця.

На ілюстраціях Марти Кошулінської додатково промальовано контури різних людей – тож ми можемо уявити себе та своїх рідних людей на цих місцях. Світ різноманітний, і ніколи не знаєш із першого погляду, що нас різнить чи що об’єднує.

Толерантність, або ж терпимість до інших, розвивається в постійному спілкуванні, зіткненні різних ідей і роботі з прийняття іншої думки. Книжки – найближчий і найбільш доступний інструмент, що дозволяє нам разом із дітьми ознайомитися з різноманіттям життя. Книжкові герої по-різному розмовляють і поводяться, рухаються, реагують на подразники, сприймають світ і людей навколо – а разом із тим змушують книгодрузяк замислитися: і ти також нормальний/а, унікальний/а, хоч і не такий/а, як усі.

Цей огляд не вичерпний. Радимо також звернути увагу на повість 11+ Євгенії Пірог «Сім дорослих днів», головний герой якої – хлопчик в інвалідному візку.

Мія і її гризоти

Дотепна і зворушлива, переконлива і щира – саме така нова повість відомої авторки Олі Русіної «Мія і місячне затемнення». У центрі оповіді двоє школярів, Мія і Матвій, а також молодший брат Матвія, якого друзі кличуть… Людожерчиком. На щастя, це тільки дитяче прізвисько, всі люди в історії Русіної залишаються цілими й неушкодженими. Ба навіть почасти зціленими, якщо брати до уваги душевні рани.

«– А можна мені не йти до школи? – одразу спитав Матвій.
– Синку, ти ж знаєш, – відповів тато. – Школу так просто не скасовують.
– Навіть через сонячне затемнення?
– Ну, це ж не землетрус.
– А коли буде землетрус?»

Мія живе з дідусем у великій квартирі, Матвій і Людожерчик – сусіди Мії й водночас найкращі друзі. Пощастило дівчинці! Однак… а що ж Міїна сім’я? Батьки Мії розлучені. Мама з вітчимом і маленькою сестричкою живуть окремо в іншому районі великого міста. Бачаться вони на вихідних, і в цьому – одна з причин Міїних гризот. Додамо ревність до молодшої сестрички й натягнуті стосунки з новим маминим чоловіком, а ще – вимушену розлуку з мамою. Весь цей «коктейль» почуттів Мія сповна переживає у свої десять.

Друга причина – раптово з’являється тато, якого вона давно не бачила, й посвячує дівчинку у велику таємницю роботи в Астрономічній Обсерваторії. Авжеж, це саме те, що примушує серце кожної дитини тріпотіти в передчутті Великої Пригоди. Утім, третя причина Міїних гризот у тому, що не все з того, про що розповідають дорослі, – правда. Правда і брехня мають багато граней, і читачі разом із Мією, без дорослих повчань із боку авторки, зможуть самі розібратися, що добре, а що погано. Оля Русіна правдиво і з гумором говорить із читачами про те, що в житті не завжди все складається так, як ми того хочемо. Але часом і це – не найгірший варіант.

Книжку проілюструвала художниця Грася Олійко. Чорно-білі зображення, ніби промальовані дитячою рукою, вдало доповнюють гумор авторки. Оля Русіна, наприклад, уміє дотепно жартувати про фемінітиви:

«–А песику дозволять спати у моєму ліжку? – запитав Людожерчик якось увечері у бабусі.

– Не дозволять, – сказала бабуся. – І ти ж знаєш, що звати її Марта, тому вона не песик, а…

– Песикиня? – здогадався Людожерчик.

– Хм, може бути, – погодилась бабуся. – Або собака. Чи просто жінка-пес».

Ілюстрації: Грася Олійко

Загалом у повісті чимало дотепних епізодів. Персонажі, як і годиться нормальним дітям, весь час щось вигадують. Наприклад, придумують план захоплення пиріжків у їдальні під час сонячного затемнення. Або розповідають молодшим братам історію про те, що загублені шкарпетки ночами шукають свою пару. А дорослі, як і годиться дорослим, весь час потрапляють у незручні ситуації. Як-от письменник, якому Матвій приніс для автографа щоденник – щоб не показувати батькам зауваження за поведінку. Яка різниця, чий підпис?

У повісті цілком упізнаваний Київ: дітлахи мандрують у Національний художній музей України і планетарій, переїжджають місто з одного кінця в другий на метро й потроху вчаться орієнтуватися на місцевості. Разом з тим місто постає в книжці з дитячої перспективи, завдяки чому деякі звичні об’єкти національного масштабу набувають несподіваного значення. Та найважливішими у книжці залишаються стосунки – часом складні, такі, що вимагають недитячих рішень, та все ж такі важливі для кожної людини (і навіть для малого Людожерчика).

10 сучасних українських книжок для підлітків, які варто екранізувати

Останні роки українське кіно помітно активізувалося. Усе частіше у прокат виходять стрічки українського виробництва, помітна частка з них – дитяче й сімейне кіно, деякі – екранізації книжок українських авторів.

БараБука поцікавилася й дізналася, що тепер вигідно знімати саме дитяче кіно. По-перше, зйомки дитячих і сімейних стрічок держава готова покрити практично на 100%. По-друге, діти – вдячні глядачі. По-третє, це робота на майбутнє, адже екранізації – один із найефективніших способів промоції дитячого читання. Сьогодні можна знайти багато крутих, і ще не екранізованих книжок українських авторів. Ми вирішили допомогти продюсерам, які шукають цікаві й адаптивні до екранізації вітчизняні підліткові книжки. Перед вами – десять книжок для підлітків і молоді, які варто хапати поки їх не екранізували закордоном.

«Сім нескладух Говорухи», «Книга рекордів Говорухи»

Авторка: Саша Кочубей, видавництво «Фонтан казок»

Жанр: комедія, сиквел, сімейне кіно

Саші Кочубей із першого разу вдалося завоювати як прихильність критиків, так і любов читачів. Її дилогія про Андрія Говоруху – вдалий приклад реалістичної комедії із життя молодших підлітків. Ідеться тут і про школу, і про сімейні стосунки, і про любов – усе з гумором і від першої особи. Якщо шукати вдалих зразків екранізацій, найперше згадуються сиквел «Щоденники слабака», однак знову ж таки – з поправкою на наші реалії, в яких українські діти зможуть упізнавати себе.

Привабливість книжок Саші Кочубей також і в тому, що потенційно це – сімейне кіно з продовженням. Історії проілюструвала сама письменниця, ці комікси можуть відіграти у стрічці роль мультиплікаційних вкраплень.

«Місто Тіней»

Авторка: Мія Марченко, видавництво «Фонтан казок»

Жанр: фентезі, казка, різдвяне кіно, сімейне кіно

Аби зірвати джекпот і влучити в якнайширшу аудиторію, варто екранізувати роман Мії Марченко «Місто Тіней». Уже на етапі рукопису цей твір зібрав жменьку премій, а вже по виході здобув відзнаку від «Топу БараБуки 2016» за найкращий дебют.

Книжка динамічна, сюжетна й дуже кінематографічна: головні персонажі добре прописані, їхні вчинки вмотивовані, обидві сюжетні лінії (реальна й фентезійна) розгортаються логічно. У реальному світі маємо традиційну історію травмованої дитини: головна героїня, Марти, втратила маму й тепер мусить жити з батьком, із яким у неї немає нічого спільного. У батька – нова дівчина і кредит, важлива робота й незграбні спроби порозумітися з донькою. Від мами в дівчинки залишився тільки порцеляновий янгол, який виявляється не просто іграшкою, а зачарованою істотою.

У фентезійному світі – прокляте Місто Тіней, де вже дванадцять років триває зима й немає анінайменшої надії на сонце чи бодай якесь тепло. Часом місто реальне й місто казкове переплітаються так, що читач до кінця не розуміє: було все з Мартою насправді чи все це – робота бурхливої, ще й травмованої дитячої уяви.

Історія розгортається напередодні Різдва, тож від початку читачі живуть очікуванням чуда. І добра авторка це чудо наприкінці обов’язково подарує. Поступово, крок за кроком, можна витягувати ниточки християнських мотивів, міркувати про суть радості й горя, пригадувати сковородинівську тему про сродну працю. Виходячи з кінозали, глядачі «Міста Тіней» будуть розчулені, заплакані, глибоко зворушені й абсолютно задоволені.

«Крута компанія»

Авторка: Надя Біла, видавничий центр «Академія»

Жанр: молодіжне кіно, романтичне кіно, драма

Якщо вже говорити про брак жанрів, то нам очевидно бракує українського молодіжного кіно (лише в 2018 році з’явився серіал «#Школа», який за браком пропозиції зірвав усі рейтинги). Попередні кілька поколінь виросли здебільшого на американських телесеріалах і молодіжних фільмах, проте реалії двох світів далеко не завжди збігаються. Підліткам потрібне кіно, в якому вони б могли впізнавати себе і свої проблеми, де герої стикатимуться з реаліями, які близькі саме українській молоді. Тож кінопродюсерам варто було б пильніше придивитися до сучасної української прози для молоді, яка бурхливо розвивається й дає відповіді на актуальні питання.

Скажімо, «Крута компанія» Наді Білої показує драму двох молодих людей, які живуть у суспільстві, що живиться стереотипами. Головна героїня Мілка – розумна й амбітна старшокласниця, проте вона також мислить стереотипами. Саме стереотипи заважають їй прийняти кохання до Діми, сина «неблагонадійних» батьків, і розпізнати в ньому чуйного, доброго й світлого хлопця. Звісно, йдеться про перше кохання, перші гіркі досвіди й власні помилки, які герої повинні пройти самостійно. Діма працює в одному зі звичайних міських супермаркетів, цінує брендовий одяг, проте не має великого достатку. Мілка має велику мету й спокушається красивими картинками. Одне слово, це міг би бути дуже життєвий і правдоподібний фільм – психологічне кіно про стосунки, саме те, чого бракує підліткам.

Якби за мотивами дебютної книжки Наді Білої зняти фільм, то його варто було б пожвавити кількома добрими жартами. Бо за жанром це все-таки вийде драма, де наприкінці глядачі ризикують трохи пустити сльозу. І не зайве буде поставити обмеження 16+, оскільки є сексуальні сцени й епізоди з легкими наркотиками.

«Знає тільки Мару»

Авторка: Олена Рижко, видавничий центр «Академія»

Жанр: молодіжне кіно, гостросюжетний фільм

Компанія підлітків, які спускаються під землю в дощовий день із ненадійним провідником – уже непоганий ґрунт для гостросюжетного кіно. Справді, повість Олени Рижко «Знає тільки Мару» (відзнака «Топу БараБуки 2018» за найкращу книжку для підлітків) можна екранізувати з мінімальною адаптацією – напруга, в тому числі й любовна, тут проростає з кожної сторінки. Чи виживуть персонажі Рижко і що «знає тільки Мару», головна героїня повісті? Чому кожен із персонажів вирішує спуститися під землю і що їх там чекає?

Олена Рижко тільки трошки відкриває читачам світ дигерів, правдиво відтворюючи психологію героїв, що опинилися в замкненому просторі. Хтось упадає в істерику, хтось ділиться наболілим із людьми, яких, імовірно, більше ніколи не побачить, хтось хоче близькості тут і тепер, бо невідомо, чи буде ця близькість в інший час – письменниця показує різні моделі поведінки, і це безкінечний простір для акторської гри й відтворення психології персонажів.

«Сіль для моря, або Білий кит»

Авторка: Анастасія Нікуліна, видавництво «Віват»

Жанр: молодіжне кіно, мелодрама, соціальна стрічка, драма

За мотивами книжки Анастасії Нікуліної «Сіль для моря» можна було б зняти зворушливу мелодраму з соціальним підтекстом, адже головна тема повісті – підліткове самогубство. Два роки тому у США зняли серіал за мотивами бестселера Джея Ашера «Тринадцять причин чому» – високі рейтинги екранізації показали, наскільки живою є тема суїциду і булінгу серед молоді. Утім, реальність, у якій живуть українські підлітки, не завжди можна співвіднести з реальністю учнів школи «Ліберті». Нікуліна правдиво відтворила атмосферу цькування в українській школі, крок за кроком показуючи, як фейкові інтернет-знайомі можуть схилити вразливих підлітків до самовбиства.

Назва повісті натякає на близькі українським читачам концепти – популярні мережеві групи на кшталт «Синього кита», завдяки підлітків намагалися довести до самогубства в режимі реального часу. Перевага «Солі для моря», на відміну від «Тринадцяти причин чому», в тому, що героїня залишається живою, тоді як однокласники, які знущалися з неї, переосмислюють свою поведінку. Навіть головний злочинець, і той має сяке-таке виправдання своїх учинків. Тож катарсис глядачам забезпечений, і не раз.

«Зграя»

Авторка: Анастасія Нікуліна, видавництво «Віват»

Жанр: молодіжне кіно, комедія, романтичне кіно

Ще одна повість Анастасії Нікуліної, яку варто екранізувати, – «Зграя». На відміну від «Солі для моря», в ній немає трагізму, натомість є романтика урбан-Львова, красива і спортивна молодь, видовищні трюки, психологізм і дружба.

У компанію хлопців-трейсерів вступає таємнича Таша, яка з порогу заявляє, що хоче тренуватися з ними. Відзначимо мимохідь, що ніхто з хлопців не вигукує: дівчата в паркурі – не до щастя! Чи буде в команді любовна історія? Що приховує Таша? Як упоратися із заздрістю, подолати гнів і бажання самоствердитися за чужий рахунок? Які можливості приховує людське тіло? На що ми готові заради дружби і на що не готові? Про все це, а також про небанальний міський Львів пише Анастасія Нікуліна. Книжка потрапила до списку фіналістів кількох престижних літпремій.

«Душниця»

Автор: Володимир Арєнєв, видавничий дім «Києво-Могилянська академія»

Жанр: фантастика, драма, сімейне кіно

Добре фентезі з філософським підтекстом – те, чим можуть похвалитися книжки Володимира Арєнєва. «Душниця» 2014 року справедливо отримала відзнаку «Топу БараБуки» та кілька інших престижних премій.

Світ, який створив Арєнєв у «Душниці», дуже схожий на наш. У ньому ті самі кафе, кінотеатри, вулиці й навіть будинки. Люди також ті самі. Взагалі в цьому світі є тільки дві незвичні деталі. Перше – душі померлих у цьому світі якийсь час зберігаються в повітряних кульках, упродовж року діти носять за собою кульки з душами своїх рідних і можуть із ними спілкуватися. Друге – через рік душі потрапляють у спеціальне місце, Душницю, де і зберігаються довіку. Душниця – мовби цвинтар для душ.

Головний герой Сашко переживає втрату – помирає його дідусь. Тепер Сашкові доводиться писати про дідуся щось на кшталт «біографії» померлого. Дід був непростою людиною, і писати про нього бодай щось – виклик для Сашка.

Актуальності повісті додає контекст: події в «Душниці» відбуваються по війні за Півострів, унаслідок якої «переможці» відгородилися від «дикунів» стіною. Володимир Арєнєв уміло вписує фентезійний світ у сучасний контекст – так, що всі події художнього світу набувають нових сенсів і глибини для кожного читача.

«Вбивство п’яної піонерки»

Автор: Сергій Оксеник, «Видавництво Старого Лева»

Жанр: детектив, сімейне кіно, комедія, драма

Ми вагалися, який із творів Сергія Оксеника включити в цю добірку – пригодницьке фентезі з екологічним первнем «Лісом, небом, водою», а чи щемливу, тонку й іронічну драму «Вбивство п’яної піонерки». БараБука радить екранізувати як трилогію, яку обожнюють молодші підлітки, так і роман «Вбивство п’яної піонерки» – одну останніх книжок автора. Дія відбувається в селі Варварівка на Миколаївщині, в середині 1960-х років.

У романі два голоси: одним говорить 13-річний підліток, який описує події зі свого боку, другий належить міліціонерові Ревміру, який бачить свій шматок реальності. У певному місці події перехрещуються, проте для обох спікерів події мають різний сенс. Володька з молодшим братом із азартом розслідують справу зникнення курей, водночас насолоджуючись літом, поїздкою на робочому автомобілі батька, сварячись і мирячись. Ревмір нарікає на умови роботи й те, що в маленькому провінційному селі нічого, крім зникнення курей, не відбувається.

Читачі весь час ставлять собі запитання: до чого тут вбита і п’яна піонерка взагалі? Сергій Оксеник показує, як мало важить життя людини в системі, що оперує «тисячами» життів і смертей. Ревмір із розслідування крадіжки курей – смішної по суті ситуації – виходить на вбивцю дівчини. Однак правда нікого не цікавить. Сергієві Оксенику вдалося переосмислити трагедію простої людини в часи СРСР без пафосу й моралізаторства. «Вбивсто п’яної піонерки» – один із найглибших і найтонших сучасних українських романів про стосунки людини та імперії.

«Варта у грі»

Авторка: Наталія Матолінець, видавництво «АССА»

Жанр: фентезі, молодіжне кіно, бойовик, романтичне кіно

Ще один джек-пот, який має надію на продовження, – роман «Варта у Грі» Наталії Матолінець. Книжка динамічна й мовби створена для ока кінокамери. Події в ній змінюються, може, аж занадто швидко, проте в кіно це – запорука того, що читачі прикиплять до екранів і співпереживатимуть героям від першої до останньої секунди.

Жанрово «Варта у Грі» – фентезі з ухилом у екшен та з елементами любовної історії. Місце дії – сучасний Львів, проте цього разу в місті розгортаються магічні й небезпечні події – Гра. Попри легковажну назву йдеться про рівновагу темних і світлих сил у всьому світі, і лише головні герої можуть вплинути на кінець історії. До слова, дійові особи роману – молоді чаклуни і чаклунки до 25 років, тож історія може бути цікава не лише підліткам, але й молоді.

Персонажі харизматичні, і, як годиться у романтичних фільмах, головні герої Варта і Златан спочатку бісять одне одного, а відтак – самі здогадуєтеся. Перчинка головної героїні, Варти, в тому, що вона – темна чаклунка. Проте читачі-глядачі не раз задумаються про те, де межа між добром і злом і чи справді вона така чітка, як вчать у школі.

«Сезон Кіноварі»

Автор: Володимир Арєнєв, видавництво «АССА»

Жанр: драма, фентезі, пригодницьке кіно, соціальне кіно

І знову фентезі з виразно актуальним і вгадуваним контекстом. Наразі є дві з трьох частин «Сезону Кіноварі» («Порох із драконових кісток» і «Дитя песиголовців»), тож продюсерам є час прочитати, придивитися і бігом хапати собі права на екранізацію поки інші не вхопили. Персонажі «Сезону Кіноварі» нелегально торгують так званим порохом із драконових кісток, що є водночас і ліками, і головним складником для вибухівки, і важкими наркотиками, і добривами для сільськогосподарських потреб.

Володимир Арєнєв занурює глядачів (ой, тобто читачів!) у світ, розчахнутий війною. З одного боку – потужна пропаганда, настільки дієва, що вороги видаються не людьми, а песиголовцями. Уважні читачі вгадують у реальності, яку описує Арєнєв, реальну історію: країна поділена надвоє, між двома частинами – військовий конфлікт, із обох боків гинуть люди. Батько головної героїні, Марти, повертається з війни не зовсім «нормальним». Не одразу Марта здогадується, що батько – мертвий. Яка виразна метафора! Адже люди ніколи не повертаються з війни такими ж, як були.

Окрім цієї «невеличкої драми» – примиритися зі смертю батька – в Марти ще немало проблем. Вона – підліток, вона закохується, закохуються в неї. Також вона робить уроки і заробляє на навчання, хоч і не завжди легально. Живе Марта з мачухою, до якої в дівчини ставлення, як у героїнь народних казок до своїх мачух. Щоправда, тут Володимир Арєнєв показує дещо нетипові стосунки мачуха-пасербиця. Що буде далі – чекаємо на завершення трилогії, «Драконові сироти». У ньому, сподіваємося, Марта знайде спосіб якщо не повернути батька, то принаймні припинити ненависть.