All posts by Ольга Купріян

Втеча за шпалери: булінг у сучасній підлітковій літературі

Фокус-тема цього року в літературі для підлітків – булінг. Художній світ у цьому випадку справді стає «дзеркалом» проблемного питання, адже в Україні тепер украй невтішна статистика щодо знущань у школі. Згідно з дослідженням «Юнісеф», 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою цькування впродовж останніх трьох місяців. 24% дітей стали жертвами булінгу, і 48% з них нікому не розповідали про ці випадки. ВООЗ демонструє сумнішу картину: Україна займає 9 місце серед 42 досліджуваних країн по відсотку жертв булінгу серед 15-ти річних (9% дівчат та 11% хлопців), тоді як за кількістю переслідувачів серед 15-тирічних країна займає 7 місце (11% та 20%) відповідно.

З огляду на сумні реалії ще на початку жовтня Верховна Рада України схвалила законопроект №8584, який визначає поняття булінгу і встановлює адміністративну відповідальність за нього. До закону «Про освіту» планують ввести тлумачення «булінгу» як «морального, або фізичного насильства, агресії, у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення». Також із 1 січня 2019 року в Україні запрацює інститут Освітнього омбудсмена, який захищатиме права учнів, студентів, освітян і науковців, повідомляє МОН.

Поступово й автори сучасної української літератури стали відгукуватися на запити аудиторії. Цькування в середовищі однолітків, булінг із боку вчителів, знущання на ґрунті зовнішності, характеру – такими теми книжок для підлітків відзначила БараБука у 2018 році.

Смертельні ігри

«Сіль для моря, або Білий кит», Анастасія Нікуліна, Віват, 2017

Одна з центральних проблем повісті «Сіль для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної – цькування в середовищі ровесників. Життя Лізи могло б бути принаймні нормальним, якби не нові однокласники. Після тяжкого душевного потрясіння (випадкова смерть однокласниці, Ліза зняла це на відео) батьки продають усе й перевозять Лізу до моря.

На новому місці життя не клеїться, втрачається порозуміння з батьками, але найгірше – це однокласники в новій школі, які цькують новеньку. Авторка в цьому випадку психологічно правдиво описала зародження булінгу: нова людина у вже сформованому колективі, вразливий душевний стан, низька самооцінка жертви і формальний привід для знущання – «зайва» вага Лізи.

Булінг набирає загрозливих масштабів: переслідування у школі, на вулиці, в соцмережах. Образливі слова, штовхання, фізичне й моральне приниження, кібербулінг – Нікуліна описала максимальну кількість способів знущань. Життя Лізи й справді стає нестерпним, аж тут трапляється тематична спільнота для тих, кому набридло терпіти. Дівчина підписується на одну з численних «груп смерті», де її знаходить новий онлайн-знайомий із ніком Білий Кит. Алюзія вгадується надто легко: Кит – один із тих маніяків, які доводять дітей до смерті.

Читати про книжку детальніше: Вихід в іншому місці.

У книжці детально описано механізм, завдяки якому кіберзлочинці втираються в довіру до емоційно нестабільних підлітків. Він «усе розуміє», він аж надто ідеальний, він кохає до нестями й усе одно не хоче жити. Він пропонує накласти на руки разом, але не пропонує пройтися за руки по головній алеї. Прочитавши історію Лізи, багато дітей мають замислитися про безпеку інтернет-знайомств.

Утім, намагаючись зробити всіх хорошими або принаймні не однозначно поганими, Анастасія Нікуліна пожертвувала правдоподібністю у змалюванні однокласників Лізи (її переслідувачів). Компанія, що знущається з дівчини, прочитавши (без дозволу, ясна річ) листування з Китом і домовленості накласти на себе руки, відразу «виправляється». Підлітки пробують зупинити Лізу, а пізніше приходять навідати в лікарню й за якийсь час навіть отримують прощення. А в найсвіжішій книжці письменниці «Зграя» їх уже можна помітити всіх разом у дружньому колі на екскурсії у Львові. Малоймовірно, хоча давати всім підліткам шанс на виправлення помилок – хороша стратегія.

Суспільство без надії

«Mox nox», Таня Малярчук, ВСЛ, 2018

Головну героїню книжки Тані Малярчук «Mox nox» цькують за сумнів. Малярчук написала історію про постапокаліптичний світ, у якому головують кажани (самоназва – птеропуси). Люди вимерли (читачі залишаються з питанням «чому?»), їжі обмаль, серед кажанів передаються легенди про кажанячий рай – мангрові лісі з надзвичайними плодами манго. Шматочок манго, як реліквію, оберігають старшини. Щоправда, нікому цих «реліквій» бачити не дозволено. Як і не дозволено читати, сумніватися, запитувати про свою історію. Ті, хто сумнівається, стають вигнанцями, бо зазіхають на святая святих – уявлення птеропусів про себе самих, свою значущість у світі, суспільний порядок, будову світу.

Юна птеропуска Тереза – здібна учениця з бездоганною репутацією, якщо не враховувати того, що її батьки розійшлися, а тітка досі не вийшла заміж. Із Терезою відбуваються всі ті трансформації, які бувають у людей у підлітковому віці: перша закоханість, недовіра до авторитетів, пошуки правди, бунт. Однокласники знущаються з Терези через її зухвалість – посміти суперечити вчителям! – і щирість у вияві симпатії. Тереза закохується й переживає найбільше приниження в житті, моральне й фізичне знущання, відтак знаходить справжнього друга, однак він – із нижчої касти миш-пергачів, і дружити з ним заборонено. Тут важливий момент, який Таня Малярчук передала тонко й без моралізаторства: її героїня не завжди чинить правильно, вона помиляється, як і всі. На загальному зібранні кажанка відрікається від свого друга, бо сила сорому, нав’язаного стереотипами, переважує дружню симпатію (уважні читачі тут і в інших місцях матимуть багато радості впізнавання – Малярчук і в своїй дитячій книжці щедра на алюзії).

Читайте також про цю книжку в рецензії: Книжка із вдалою ідеєю.

Таня Малярчук описує булінг із різних боків: щодо тих, хто мислить інакше, й щодо тих, хто нижчий за статусом. Цькування Терези припиняється лише тоді, коли все заходить надто далеко і проливається кров. Проте припинити знущання з нижчих за кастою миш-пергачів так просто не вдається, їхня кров «не така цінна», як у птеропусів.

Фінал правдивий, проте не надто оптимістичний для спільноти птеропусів: Тереза так і не «вливається в колектив», не стає «своєю», перед нею не вибачаються. Вона залишається собою, просто стає дорослою й більше не потребує чужого схвалення. Правда й закон на її боці, а завдяки розуму й допитливості кажанка досягає вищого статусу, тож знущання її більше не діймають. Пізніше Тереза все ж покидає спільноту, яка служить брехні й понад усе боїться правди. У мить, коли кажанка зустрічає старого друга й отримує прощення, читачі віддаються катарсису та мріям про щасливий фінал принаймні для цих двох.

Булінг, організований учителькою

«Пампуха», Алевтіна Шавлач, ВЦ «Академія», 2018

За пишні форми цькують і Ганю – героїню повісті Алевтіни Шавлач «Пампуха». Причому, що важливо у світлі останніх новин у реальних українських школах, дає поштовх булінгу шкільна вчителька. Схиблена на здоровому харчуванні, класна керівниця знаходить собі жертву для «шпильок» – одну з учениць. Мама дівчини працює в пекарні, тож Ганя часто приносить у школу смачну випічку. Знущання доходить до тієї межі, що з подачі вчительки Ганю прозивають «Пампухою».

Алевтіна Шавлач порушує вкрай важливі теми: 1) цькування дітей дорослими, 2) те, як чужі слова, навіть нічим не підкріплені, формують самооцінку в підлітків, 3) харчові розлади на ґрунті низької самооцінки, 4) розрив у комунікації між поколіннями, 5) не ті друзі й кохані. І це далеко не повний список.

Який вихід для Гані пропонує Алевтіна Шавлач? Героїня «Пампухи» проходить усі стадії страждань, із розпачу приєднується до поганої компанії, проте вчасно з неї виходить. Мама дівчини, усвідомивши проблему, звільняється з однієї з робіт, щоб присвячувати доньці більше часу. Авторка також описала модель токсичних стосунків і показала один зі способів виходу з них.

Однокласники Гані не міняються, проте змінюється класна керівничка – і все помалу налагоджується. Тут важливо те, що атмосферу в класі багато в чому формують дорослі: якщо вони мають авторитет і вміють припинити булінг, їхнє місце – у школі. Якщо ж вони самі створюють конфліктні ситуації або не вміють їх припинити – їх варто звільняти, як вийшло з Майєю Михайлівною. Сама Ганя йде до одужання шляхом психотерапії, спочатку вирішує питання харчових розладів і самооцінки, а вже тоді змінює себе. Друзі й коханий знаходяться вже в нових колективах. І цей варіант видається правдоподібнішим, ніж прощення в «Солі для моря».

Вихід в іншій реальності

«Шпалереон», Олена Колінько, Фонтан казок, 2018

Усі проблеми вирішуються за шпалерами. Такий висновок відчитується з повістини Олени Колінько «Шпалереон», що вийшла в серії «Книжка про мене» видавництва «Фонтан казок». Цю чарівну повість для молодшого шкільного віку можна було б і не вносити в цей огляд, якби одного з її другорядних персонажів не цькували у школі.

Женя на прізвисько «Бубня» мучиться і вдома, й у школі. Удома він недоїдає і постійно боїться батьківського гніву. У школі з хлопчика знущаються однокласники. Зав’язка «Шпалереона» починається з того, що ніхто з «Бубнею» не хоче чергувати. Проте Олена Колінько вирішує не обмежуватися темою булінгу в молодшій школі, а натомість вирішує помістити своїх персонажів у чарівний світ за шпалерами (де, якщо пам’ятаєте, живуть іще й нямлики Лесі Ворониної).

На новісінькі класні шпалери під час прибирання вилилося відро води, внаслідок чого відкривається чарівний портал у країну Шпалереон. За законами жанру діти, які стали причиною руйнування цілої країни, мусять рятувати чарівний світ від загибелі. За пригодами й описами принад Шпалереона лінія булінгу відсувається на задній план і знову з’являється аж по поверненні до реального світу. Проте… тепер Бубню вже захищають ті ж таки однокласники, які не дуже хотіли з ним чергувати.

Усе було б добре й виправдано, якби для такої поведінки однокласників були передумови. Приміром, Женя Бубня вчинив щось героїчне в чарівному світі, тим самим усіх врятував і став героєм. Утім, практично всі героїчні вчинки у «Шпалереоні» – дії розумника Артура: це він пригадав рецепт паперу, що врятував цілий світ, він же потім захистив Бубню від нападів Батуренка і загалом саме цей хлопчина тягне на головного героя книжки. Єдиний учинок Жені у Шпалереоні, від якого всі були в захваті, – він обхитрив носорога! Однак пізніше Бубня мало не вбив усіх разом, свавільно викинувши шматок дорогоцінного паперу.

Хлопчик просто захотів лишитися у вигаданому світі, де його ніхто не ображає. Психологічно це міг би бути дуже сильний момент, якби йому присвятити більше місця в тексті. Дитина, якої ніхто не любить, не хоче в реальний світ, мріє залишитися у вигаданому. Дарма, що цей вигаданий світ разом із усіма його мешканцями загине через його ж нерозумний вчинок. Прикро, але потенціал цієї сцени авторка так і не використала. Женя робить дурницю, але дивовижним чином цей учинок ніяк не впливає на його життя. Більше того, всі чомусь починають його захищати. Начебто після повернення з-за шпалер у дітей з’явилася кнопка «Вимкнути булінг». Але хіба так буває?

Очевидно, що тему булінгу в підлітковій літературі автори лише намацують. Підліткова література перестала бути млявою і безконфліктною. У ній багато подій і переживань, персонажі рухаються від пригод у вигаданих світах до цілком конкретних переживань у реальності. Автори нарешті наважуються говорити на гострі теми, з якими щодня стикаються тисячі підлітків. Якою ж буде література для підлітків у 2019 році? Уже скоро дізнаємося.

Корисні лінки на тему булінгу у школах – для батьків і вчителів:

Булінг – важлива проблема для дітей в Україні. ЮНІСЕФ розпочинає кампанію проти булінгу

Лілія Гриневич: Навчання без страху. Як попередити булінг у школі

Український інститут дослідження екстремізму. Стоп шкільний терор. Як зупинити дитяче насилля? Дослідження інституту

Корисні посилання щодо теми антибулінгу

Проект Юнісефу stopbullying.com.ua

Тут можна безплатно пройти курс від EdEra-Studena: Inc Недискримінаційний підхід у навчанні

Відростити мозок. Не боятися ГМО

Літо завдовжки в ДНК – це ж мрія якась, фантастика! Той приклад, коли дебют невідомої поки що авторки Аліни Штефан і сміливий замах на складну тему – 100% попадання в цільову аудиторію вже починаючи від назви. Покажіть мені людину, яка б відмовилася від літа тривалістю… скажімо, 200 з хвостиком мільйонів днів. А ще ця назва передбачає й інші атрибути «літньої теми»: романтику, пригоди, першу закоханість, і все це закручено навколо – ви не повірите – науки.

«Літо довжиною в ДНК» – підлітковий текст про біотехнології, де науковий фактаж і пояснення складних явищ подано простими словами, через сюжет. Авторка поступово викладає такі поняття, як генна інженерія, генетично-модифіковані продукти, розповідає про сучасні технології в медицині, сільському господарстві. Важливий момент: ідеться про технології, які вкрай швидко йдуть уперед, тому від початку читачі мають перед очима список корисних лінків для поглиблення знань. Усі пояснення подаються через діалоги або невласне пряму мову, так що читачі й не помічають, як разом із персонажами книжки проходять курс із популярної біології.

«– Навіть це не варте, щоб на мене кричали, – мовила з усмішкою. – А про твою ідею з командою я ще подумаю. І – так, ти вмієш привернути увагу.
– Це не я, це знову біологія»

Наприклад, дізнаються:

– що ДНК – це основа основ для живих організмів,
– що ДНК можна змінювати, таким чином впливаючи на якість життя,
– що генетичні хвороби, які раніше вважалися невиліковними, тепер можна лікувати завдяки біотехнологіям,
– що таке «принтер життя»,
– про хворобу гемофілію і до чого тут британська королева Вікторія,
– чому не варто боятися генетично-модифікованих продуктів,
– чому не вийде клонувати мамонтів,
– як вирощують штучні органи,
– що біологія та інформатика сьогодні дуже пов’язані між собою (як і інші природничі науки),
– що біологія також впливає на сучасне мистецтво,
– що все в цьому світі – біологія.

І це все – завірено науковою рецензенткою, докторкою біологічних наук, професоркою Аллою Ємець. Такий ґрунтовний і якісний підхід забезпечили завдяки проекту «ЛакіБукс», який поступово заповнює нішу питомо українського наукпопу для підлітків.

Фото зі сторінки Лакібукс у фейсбуці

Важливий момент – добір персонажів. Останнім часом могло скластися враження, що персонажі сучасних українських книжок для підлітків доволі інфантильні й не цікавляться нічим іншим, окрім тем дорослішання, стосунків, моди. (Спойлер: герої «Літа довжиною в ДНК» цим також цікавляться. Хоча й тут без науки не обійшлося. Скажімо, головна героїня книжки навіть радить потенційному кавалерові спершу «відростити мозок»!) Аліна Штефан привнесла на наші книжкові полиці новий для українських дітей тип героя-захопленого-навчанням. Її Наталка Птаха, Щур, Ян, Леся одержимі біологією, навчаються в новітній школі у класі з біологічним профілем, беруть участь у наукових конкурсах, конференціях, пишуть наукові роботи й популяризують наукові знання. Хто з них виросте – страшно й подумати! Не менше як зірки наукового світу. Адже в цих підлітків є все, щоб досягти успіху: доступ до знань, бажання розвиватися, вміння вчитися самостійно, знаходити інформацію різними мовами, шукати ґранти і їх вигравати. Така модель героя – важлива для формування особистості. Особливо, якщо врахувати, що досі українські підлітки не були розбалувані позитивними персонажами-«ботанами».

Читайте також: Премію Калінги Аліні Штефан!

Також у неупереджених читачів могло скластися враження, що в українській сучасній літературі існує винятково негативний образ школи – такої, яку треба критикувати, «підривати», де вчителі й адміністрація не розуміють ні потреб учнів, ні вчителів, ні викликів сучасного світу, ні того, куди рухати освіту. Опускаючи дискусію на тему, правда це чи ні, така модель школи потребувала «антидота» в літературі – і його вписала в «Літо…» Аліна Штефан. Перший розділ її книжки має назву «ГМО – геніально модифікована освіта». У ньому йдеться про те, як учні новітньої школи «Всесвіт» виборюють ґрант і вирішують витратити кошти не на свої інтереси (екскурсія в будь-яку лабораторію світу!), а на благо для суспільства. Так народжується підлітковий проект із популяризації біотехнологій. Ідея полягає в тому, що розумні підлітки простими словами розповідають ровесникам про цікаві наукові відкриття. Крім того, перед читачами – позитивна модель школи, яка підтримує учнів, дає можливості для розвитку. Де вчителі чуйні й самовіддані, уміють зацікавити знаннями й стежать за найпередовішими змінами у світі. Мати у своїй скарбничці досвіду, хоч і книжкового, таких учителів і таку школу – дуже корисно з погляду віри в систему освіти, людей і реформи.

Насамкінець відзначу високий рівень художнього оформлення. Ілюстрації та верстку зробила Аня Іваненко (попередня її успішна робота – «Письмонавтика» Тані Стус). Стильно виглядає кольорове вирішення (чорний і зелений колір ілюстрацій-скетчів), позасюжетні наукові вставки виділено зеленим кольором – щоб не відволікати від читання. Але найкраще вдалося впоратися із подачею термінів і понять: їх просто винесли на поля, додавши хештеги й англійські відповідники. Таким чином підлітки отримали підказки для інтернет-пошуків, а текст і верстка вийшли не обтяжені словником.

Українські дитячі книжки, які купують у світі

У 2018 році БараБука вирішила зосередитися на #перемогах українського дитячого книговидання й зокрема – українських видавців, художників та авторів у світі*. Українській дитячій і тим паче підлітковій книжці досі складно конкурувати з іноземними виданнями. Десь бракує «тяглості традиції», десь – сміливості й харизми, десь – умілого менеджменту. Найчастіше все ж бракує перекладів із української мови на іноземні, проте за це обіцяв узятися новостворений Український інститут книги.

Цього року БараБука триматиме у фокусі насамперед здобутки у сфері дитячої книги, і спочатку розповість про те, в яких країнах можна буде натрапити на українські книжки, перекладені іншими мовами. Як їм це вдалося – видавцям, художникам, авторам – читайте в матеріалі БараБуки.

* у цьому матеріалі ми підсумуємо здобутки української дитячої книги лише за 2017 рік.


«Glowberry»: книжки мають бути успішні в Україні

Невелике видавництво «Glowberry» вже кілька років продає права на свої книжки закордон. За минулий рік видавництво домовилося про продаж п’ятьох оригінальних книжок, які встигли стати бестселерами в Україні й неодноразово перевидавалися.

Щоб стати цікавою іноземним видавцям, дитяча ілюстрована книжка має відповідати одному з трьох параметрів, а найкраще – відразу трьом, стверджує генеральна директорка «Glowberry» Ольга ЧЕРЕПАНОВА:

1) книжка вже є успішною у своїй країні;

2) її автори/ілюстратори є успішними, мають хорошу репутацію та впізнавані у світі;

3) книжка є мистецьким витвором, вона вражає та дивує.

«Наші книжки спочатку приваблювали закордонних видавців на виставках своїм оформленням та ілюстраціями, а відтак рішення про співпрацю підкріплювалося, коли ми розповідали про успіх своїх книжок в Україні, – розповідає Ольга Черепанова. – Тепер на певні серії вже навіть є передзамовлення на нові книжки, вони у списку очікуваних новинок».

Торік «Glowberry» продали права на такі книжки:

«Крім того, історія та ілюстрації повинні відповідати загальному культурному бекграунду країни-видавця, – зазначає Черепанова. – У кожній країні є усталені погляди на те, якою має бути дитяча книга. Досвідчені мандрівники, напевне, ловили себе на думці, що в інших країнах дитячі книжки можуть геть не відповідати їхнім уявленням та очікуванням. По факту, видавець має повірити в комерційний успіх книжки в його країні й полюбити книжку на особистому рівні».


«ВСЛ»: постійна активність і пошук нових контактів

Одним із найбільших агентів української дитячої книги у світі є «Видавництво Старого Лева». Права на сім назв оригінальних українських книжок для дітей було продано закордон лише впродовж минулого року. Усього права на книжки українських авторів та художників у «Старого Лева» у 2017-му придбали 14 країн – Франція, Іспанія, Японія, Бразилія, Латвія, Каталонія*, Корея, Тайвань, Китай, В’єтнам, Малайзія, Греція, Словаччина та Британія. Крім того, Польща купила ілюстрації Анастасії Стефурак до книжки Анджели Нанетті «Мій дідусь був черешнею».

«Щоб книжка зацікавила видавців з-за кордону, вона має бути цікавою, нестандартною, ілюстрації і текст мають працювати, як одне ціле, – переконаний Іван ФЕДЕЧКО, керівник відділу авторських прав “Видавництва Старого Лева”. – Хороших книжок, завдяки авторам та ілюстраторам, із якими ми співпрацюємо, нам не бракує. Важливою є постійна активність видавців на міжнародних виставках. Добрим прикладом можуть стати видавці з країн Балтії (Латвія, Литва і Естонія разом цього року будуть почесним гостем на книжковій виставці в Лондоні) та Польщі, які за останні роки змогли суттєво збільшити кількість проданих назв в інші країни. Їхня присутність на міжнародних виставках завжди помітна. Останні чотири роки “Видавництво Старого Лева” бере участь у 5–7 міжнародних ярмарках на рік. Вперше з українських видавців ми взяли участь у ярмарках у Пекіні, Сеулі та Ґвадалахарі. Як результат, закордонні видавці очікують на новинки від таких митців, як Романа Романишин, Андрій Лесів, Оксана Була, Катерина Міхаліцина, Мар’яна Прохасько, Анастасія Стефурак, Наталка Гайда, Галина Вдовиченко та багатьох інших. Постійну активність та пошук нових територій і контактів ми і можемо вважати нашим найбільшим “секретом”» 😉

Упродовж минулого року «ВСЛ» продало чотири книжки з ілюстраціями львівської художниці Оксани Були. У 2016 році Була стала «Ілюстраторкою року» за версією топу БараБуки. Дві з чотирьох книжок – авторські книжки-картинки про зустріч Зубра й Ведмедя, відзначені в Україні рейтингами БараБуки, ЛітАкценту, Рейтингу критика.

«Я не знаю якогось універсального рецепту, але думаю, що активність у соціальних мережах не зайва, – ділиться Оксана БУЛА. – Плюс треба робити те, що ти хочеш робити, і ні на кого не чекати. Чеський видавець, наприклад, багато років стежив за сторінкою туконі на Facebook, і зрештою написав мені, чи нема в мене часом книжки?»

Крім того, зазначає Була, дуже важлива робота агента з продажу прав: «“ВСЛ” тут ведуть титанічну працю – це ціла планета, яку художнику самотужки не подолати».

Упродовж 2017 року у «ВСЛ» продали права на такі книжки:


«Vivat»: підкорюємо Азію

Найбільше міжнародних контрактів у 2017 році підписало харківське видавництво «Vivat». Усього права на книжки «Вівату» придбали у 21 країні світу – Австралії, Австрії, Болгарії, Німеччині, Італії, Казахстані, Китаї, Латвії, Лівані, Литві, Мексиці, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччині, Словенії, Туреччині, Чехії та Естонії. Втім, основну увагу, стверджують видавці, було спрямовано на азійський ринок.

«Вибір книжок – дуже суб’єктивне поняття, – наголошує генеральна директорка видавництва “Vivat” Юлія ОРЛОВА. – У кожного видавничого дому (видавництва) свої вподобання, своя цільова аудиторія та спрямованість».

За словами Орлової, іноземні видавці охоче купують права на українську «розвивальну та навчальну літературу, книжки для малят із великими малюнками, абетки та енциклопедії, художні твори з багатокомпонентними, яскравими і класичними ілюстраціями».

З-поміж інших у минулому році видавництво «Vivat» продало права на видання таких книжок:


«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»: світ любить Владислава Єрка

2017 рік для одного з найпотужніших гравців на полі української дитячої книги «ознаменувався серйозним китайським проривом», пишуть на сайті видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Підписано угоди на видання 21 книжки видавництва. Омріяний для багатьох гравців ринку Китай став 21-ю країною, яка придбала права на книжки «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ».

На сьогодні в Китаї вже можна прочитати три книжки «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», усі три – з ілюстраціями уже знаного у світі Владислава Єрка – «Снігова королева», «Кресало» та «Маленький принц». Також 2017 року права на ілюстрації до «Снігової королеви» придбала Хорватія. Це одна з найпопулярніших книжок українських видавництв у світі: книжку Андерсена з ілюстраціями Єрка вже читають у 23 країнах світу. А самого художника цього року внесли до Почесного списку ілюстраторів.


«Ранок»: успіхи в Грузії

Харківське видавництво-гігант «Ранок» у 2017 році тісно співпрацювало з грузинськими видавцями. Усього в Грузію було продано права на сім українських дитячих книжок. За жанром це – пізнавальні книжки-картонки для малюків, розглядайки, картонні книжечки з простими короткими віршиками.

Які це книжки?

  • «Курчатко Сміх» (текст: І. Котлярська-Фесюк, ілюстрації: О. Черепанов);
  • «Равлик» (текст: І. Котлярська-Фесюк, ілюстрації: О. Черепанов);
  • «У лісі» (текст: Авторська група “МАГ”, ілюстрації: Н. Жигалкіна);
  • «Моє місто (Словничок-вімельбух із віконечками)» (текст: Авторська група “МАГ”, ілюстрації: Н. Жигалкіна);
  • «Мій дім (Словничок-вімельбух із віконечками)» (текст: Авторська група “МАГ”, ілюстрації: Н. Жигалкіна);
  • «Етикет для малят» (текст: Т.М. Матвієнко, ілюстрації: О.І. Сидоренко);
  • «Тварини лісу» (текст: І.В. Горянська, ілюстрації: Н. Жигалкіна).

Генеральний директор корпорації «Ранок» Віктор КРУГЛОВ також наголошує на тому, що для успішного продажу прав закордонним видавництвам важливо вкладати кошти в поїздки на найголовніші світові книжкові виставки.

«Головний секрет достатньо простий, – зазначає Круглов, – ми часто їздимо на закордонні виставки, переймаємо досвід іноземних партнерів. Цього року, наприклад, ми додатково замовили великий, окремий від загального українського, стенд, на якому були представлені наші найкращі видання. Результатом стало підписання десятків контрактів на продаж ліцензій із перспективою перекладу книжок “Ранку” багатьма мовами».


Які українські дитячі книжки мають попит у іноземних видавців?

  •         пізнавальна література;
  •         книжки-картинки;
  •         література категорії 0+.

Видавцям, які не володіють українською мовою, зручніше придбати права на ті видання, які містять мало тексту й багато картинок.

Які книжки не дуже популярні в іноземних видавців?

  •         поезія;
  •         підліткова література.

Вірші й великі за обсягом підліткові тексти складніше й довше перекладати.

Українські тексти для підлітків поки що поступаються світовим зразкам як на змістовому, так і на формальному рівнях.

Читати кольори, рахувати смакоту

Книжки для найменших зазвичай містять три складові – сюжет, який нерідко вигадують самі дорослі читці, а також пізнавальний і «розвивальний» елементи. Порахувати звірят, назвати овочі й фрукти, поговорити про пори року, обміркувати мовленнєві особливості персонажів («Як каже корівка?» – «Му-у!»), знайти гусеницю, назвати кольори – решта залежить від уяви авторів, художників і читачів книжки.

Двомовна «Книга кольорів» Марічки Рубан, авторки розголосної реклами Київського зоопарку, заохочує повертатися до читання-розглядання знову і знову. Немовлята познайомляться з книжкою як об’єктом (на щастя, сторінки картонні, тож їм не страшний вплив дитячої слини й новонабутих зубів), річні діти вивчатимуть кольори й тварин, уже після двох ознайомляться з відтінками і згодом, дошкільням чи школярем вивчатимуть назви знайомих речей англійською. Така багатовимірність книжки – дуже вигідний внесок у домашню бібліотеку, адже замість кількох видань про кольори (простіших і складніших) можна мати одну й використовувати її по-різному, щоразу вигадуючи новий спосіб прочитання.

кольори4

Акварельні ілюстрації Марічки Рубан зображують упізнавані речі (це важливо для категорії 0+) й водночас дають простір для уяви (це важливо загалом). Вісім великоформатних розгорток і дев’ять кольорів. Чорний і білий доречно згруповано на одній розгортці, таким чином можна дізнатися про поняття контрасту й заодно повірити, що світ насправді не чорно-білий, адже кольорових речей усе-таки більше :).

Крім того, на відміну від тих-таки «Кольорових речей» творчої студії «Аґрафка», в Марічки Рубан промальовано відтінки. Це «бонус» на потім, оскільки наймолодші читачі ще не розрізняють, що ось це – рожеве, а це – багряне, й обидва кольори – відтінки червоного. У природі мало що забарвлене в чисті кольори, зате є нескінченна кількість відтінків, назви яких дітям іще слід буде колись погуглити.

Читайте також: Смачні книжки для перших зубів

смачна-лічба1Логічне продовження «Книги кольорів» – її молодша «сестра», книжка-картонка меншого формату «Смачна лічба», що вийшла в тому ж таки «Артбуксі». Її назва влучно передає тему книжки: рахуємо не абищо, а всяку смакоту. Одна розгортка – один фрукт чи овоч, усього рахуємо до чотирнадцяти. Крім звичних дітям груш, гарбузів, перців, баклажанів, яблук, помідорів та іншого, авторка «Смачної лічби» пропонує порахувати й артишоки, оливки, ягідки лохини. Таким чином малі читачі звикатимуть, що артишоки й оливки теж «їжа», адже діти нерідко перебірливі й консервативні в харчуванні.

Завдяки невеликому формату книжку зручно тримати в руках навіть діткам до року, тож «читати» її радимо вже при першому знайомстві з літературою. Картон якісний, книжка витримає не одного маленького читача :). Приємні кольорові «плямки», виконані аквареллю, не втомлять дитячих очей і допоможуть поступово звикати до різних форм і кольорів. І – ясна річ, пізніше за цією книжкою можна вчитися рахувати.

смачно3

Коли принцеси вередують

Певно, вам не треба нагадувати, якими «мають бути» СПРАВЖНІ принцеси. Красивими, милими, чемними, вміти танцювати і співати, може, ще вишивати. Й обов’язково носити рожеві сукенки (ну добре, часом можна й не рожеві, головне – з торочками!). Хоча… тепер які лишень принцеси не з’являються: і принцеса, яка виросла не в королівській сім’ї, любить піцу і джинси («Щоденники принцеси»); і принцеса, яка всім дорослим мотає нерви («Кожен може стати принцесою»); і принцеса, яку вибирають із середовища не-принцес («Маляка»).

«А принцеса була вреднюща! Всі тварини від неї повтікали, а тістечка з кремом вона викидала з балкона!»

Принцеса Віолетти Борігард теж абсолютно нешаблонна. Почнімо з того, що вона аж ніяк НЕ ЧЕМНА. І заняття собі вона вибирає геть не «принцесяче»: у першій книжці вона влаштовує грандіозний скандал і в результаті стає королівською кухаркою. Виявляється, якщо в тебе є хист до справи, яку всі вважають неналежною тобі за статусом, то все одно можна робити те, що тобі подобається.

банани5

Крім того, хоч у «Принцесі-кухарці» було сказано, що Нісоль більше ніколи не вередувала, ми ж то знаємо, що це не так. У книжці «Усе через банани» дівчинку… вкусила Нехочука. «Нісоль чхнула, почухала ногу, шморгнула носом… тої ж миті в неї страшенно зіпсувався настрій! НІЧОГО НЕ ХОЧУ! І все навколо почало псуватися… Сир почорнів… Квітка зав’яла… Кіт зіпсувався теж…». Звісно, СПРАВЖНІМ принцесам не доводиться мати поганий настрій, але Нісоль, на щастя, не те щоб справжня, а РЕАЛЬНА принцеса, і характер, і поведінка в неї цілком адекватна щодо особливостей її віку. Тож дитині буде легко впізнати себе й засоціювати себе з улюбленою героїнею, натомість не виникне нереалістичних очікувань щодо принцес, які тільки те й роблять, що чекають, поки їх з’їсть дракон або врятує принц.

У персонажці Віолетти Борігард кожен може впізнати свою «принцесу»: це звичайна дитина, яка має свої примхи, бажання, в якої змінюються настрої, яку часом карають (на щастя, всього лишень відсилаючи на кухню чистити банани). Інші персонажі – також звичайні люди: приміром, головний кухар Тілі-Тісто ображається на котів, які з’їли королівський обід, і йде геть, зібравши валізи. Нісоль натомість поводиться в цій ситуації дуже по-дорослому – готує обід сама. Батьки, бабуся й дідусь Нісоль переживають за свою дитину точно так само, як і будь-хто з нас переживає за своїх дітей. Наприклад, вони читають книжку лікаря Муховського й пробують різні способи, щоб вилікувати доньку. І способи їхні теж усім знайомі: від свіжого повітря до ружевих окулярів і пошуку спеціальних лікувальних бананів.

кухарка2

Гумор Борігард знайомий і близький дорослим і дітям. Дітей насмішать несподівані й часом абсурдні повороти сюжету, кумедні імена й назви (графиня Желе-Брюле, принц Кава-Торт, баронеса фон Бублик), дотепні порівняння. Але найголовніше, що з книжками про Нісоль можна співпрацювати. Дитина стає співтворцем історій, розмальовуючи, домальовуючи сторінки, придумуючи страви, пишучи листа, вирізаючи ружеві окуляри й зрештою наприкінці будуючи намет. Така книжка дає безліч варіантів для програвання й відтак наслідування в реальному житті. Адже завжди можна покликатися на Нісоль, якій у певній ситуації допомогла прогулянка до озера, пошук бананів, а загалом – переключення на інші цікаві справи.

кухарка1За книжками про принцесу Нісоль добре вчитися читати, з ними можна працювати як із розвивальною літературою. Ілюстрації виконано так, щоб дитині було простіше асоціювати себе з художником (малюнки з чіткими грубими лініями, нагадують дитячий стиль) і не було страху зіпсувати сторінки. Тут справді все дозволено, але разом із тим для всього є конкретні рамки. Наприклад, у книжці «Усе через банани» є різні типи завдань (включені в сюжет, що важливо) – знайти слона, розфарбувати, вирізати, поводити пальцем по лініях, скласти простий намет-ориґамі, написати замовлення, щось домалювати. У «Принцесі-кухарці» авторка пропонує придумати власну піцу «з усього», намалювати страви для королівського обіду, вбрання для королівських гостей. Також скрізь є матеріал для роздумів і пошуків нестандартних рішень: скажімо, як втішити маленьку Банану, як її доглядати? Завдання добре продумані, відповідають віковим особливостям читачів і – було б щастя, якби їх використовували на заняттях у дитячих садочках та молодшій школі.

Фото зі сторінки Віолетти Борігард у фейсбуці.