All posts by Ольга Сілакова

Це все не ми, чесно

Тема забруднення довкілля давно увійшла в дитячу і підліткову літературу, даруючи нам як еко-френдлі героїв у художніх текстах, так і якісний нон-фікшн для всіх категорій читачів. Відчула в собі сили долучитися до надважливої теми і письменниця Євгенія Завалій, видавши дебютну книжку «Це всі ми».

Події повісті розгортаються в маленькому містечку на морському узбережжі, де живе тринадцятирічний хлопчик Андрійко з мамою Мариною і дідусем Василем. Романтика життя біля моря розбавлена родинною драмою, а саме відсутністю батька в житті хлопчини. 

«З дитинства він розумів мову тварин»

Ілюстрації: Марія Фоя
«Так, місто – це всі ми»

Андрійко – хлопчик звичайнісінький. Він вчиться у школі, мріє стати ветеринаром, читає «Червону книжку для дітей». Та не все так просто, адже він має незвичайне вміння. Ця його супернавичка та уважне ставлення до навколишнього світу і надасть поштовх великій та благородній справі – будівництву сміттєпереробного заводу задля порятунку акваторії.

Звісно, самотужки Андрійко пройти такий шлях не зможе, тож допомагатиме йому подруга Майя. Разом вони і рятуватимуть світ, розпочавши велику справу на своїй маленькій території. Майї авторка протиставляє красуню однокласницю Катю, що постійно дражниться і глузує з натхненних напарників. Це не грає на руку повісті – попри гостроту і важливість проблематики, прикро натрапляти в тексті на заяложені стереотипи, як-от поділ школярів на «розумниць» і «красунь», «крутих пацанів» і «дурників-ботанів».

Катя мріє стати то акторкою, то моделлю і вийти заміж за футболіста. Вона, звісно, сміття не сортує і колу п’є тільки через соломинку, щоб помада не стиралася. Це протистояння ми будемо спостерігати протягом всієї повісті, бо ні в кого, крім цієї фатальної красуні, не буде можливості чинити перепони (бодай словесні) головним героям на шляху до щасливого і чистого майбутнього.

Хотілося б, щоб перешкоди всім екоативістам створювали тільки віроломні красуні, а ніяк не байдужість громадян та всеохопна бюрократія. Та про це авторка не говорить. І в цьому є певний сенс, адже головна мета книжки – надихнути юних читачів і створити дорожню карту виходу з екологічної кризи на прикладі невеликого українського містечка.

Разом із героями повісті читач пройде довгий шлях від ідеї порятунку одного дельфіна до втілення масштабного проєкту. І на цьому шляху якісна візуалізація не менш важлива, ніж текст. Художниці Марії Фої вдалося не тільки прекрасно зобразити героїв, а й оживити кожну сторінку історії. Особливо відчутна рятівна сила ілюстрації в місцях, де текст художньої оповіді рвучко перетікає у матеріали з енциклопедій та посилання на сайти зі статистикою та інформацією.

«Так, місто – це всі ми»

І країна, і Земля. Приклади, щедро наведені у книжці, доводять, наскільки кожен із нас втягнутий у протистояння планетарного масштабу. І позиція «моя хата скраю» та «це не моє сміття» вже не працює, коли наслідки глобальної екологічної катастрофи стають очевидними. Прості, але послідовні кроки, розуміння відповідальності за свої вчинки та вчинки інших людей, про які йдеться в повісті, допоможуть кожному мешканцю планети бути свідомим і розпочати порятунок нашої спільної домівки вже зараз. Хочеться вірити, що у найближчому майбутньому «активна громадянська позиція» та «відповідальність за довкілля» стануть не лише загальними фразами, а й уроками у школі, і посібник екоактивіста «Це всі ми» отримає новий фокус уваги.

Левицький? Невмирущий!

Продовжуючи добру літературну традицію сільських пригод, Олександра Орлова написала повість про літо, трьох хлопців і одного злодійкуватого кота. Та не все так просто, бо викликавши самою назвою дух класика, письменниця мала не лише подати читачу живу мову й дотепний гумор, а й вивести крупним планом протистояння в родині.

«У Остапа була… місія: набиратися здоров’я»

Отже, в село, що донедавна звалося дачею, до Ба, що донедавна працювала директоркою в офісі, другий рік поспіль приїздить онук Остап. І є на цій дачі все, що потрібно хлопцю: веселі друзі, велосипедні перегони, купання в річці, валяння в багнюці. Ну може, хіба що домашнього улюбленця не вистачає. Але ж одного вечора, коли біля річки розклали багаття й розпочали розповідати страшні оповідки, в Остапа з’являється й кіт.

Саме він, хитрющий і ладний до пригод вусатий, надихне головного героя на філологічні відкриття, познайомить із відчуттям емпатії, розкриє в ньому талант художника та врешті-решт порятує йому життя. Щоправда кіт трохи недочуває, за що й отримує такий знайомий нам всім псевдонім. Чи може придурюється, що недочуває…

«Тоді Ба стала якоюсь колючою й неуважною – такою, що мама казала: Я з нею не можу!»

Отже, в Остапа є друзі Лесь і Михась, є кіт, бабуся, що дбає про нього і читає «Гаррі Поттера» на ніч, батько, що навідується на вихідні. А де ж мама? Чому вона, жива-здорова дослідниця з наукової лабораторії, не може приїхати на дачу і провести час із родиною? Скоріше за все, відповідь криється десь на горищі, на яке вперше за довгий час Ба дозволяє Остапу зазирнути. Там, посеред мотлоху, лежать дорогі серцю жінки речі, які вона чомусь закинула якнайдалі.

Що спонукало успішну Ба покинути роботу й життя у великому місті, і зачинитися у своєму будиночку-мушлі? Чому між мамою і бабусею розквітло непорозуміння, що отруює атмосферу всієї родини? На ці питання малий Остап, що опиняється між двох вогнів, постійно шукає відповіді.

«І що ж робити? Я ж вас обох люблю й хочу обох бачити поруч»

Та здається, в цій родині у кожного прізвисько Нечуй. Ніби тільки щось фатальне має випалити всі недомовленості, аби на згарищі старих чвар постали нові і здорові стосунки.

А тим часом літо біжить вперед. Хлопці шукають пригод разом із котом, і знаходять чергову їхню порцію на подвір’ї сусіда, до якого в гості завітала гарненька дівчинка. Прокидаються зародки перших почуттів, для яких немає ніяких перешкод. І ось тут ми можемо оцінити всю неупередженість і делікатність головного героя. Адже наскільки важко уявити зовнішність Остапа, настільки добре складається уявлення про його внутрішній світ. Де є місце любові й розумінню, спогляданню і співпереживанню.

Авторкам – письменниці й ілюстраторці – вдалося настільки вправно відтворити світ сучасної дитини, при цьому тихенько причинивши за собою двері, що абсолютно непомітно для себе опиняєшся у складному і трохи незрозумілому для себе світі, який він є, коли ти ще малий. Коли більше за все на світі хочеться пригод і досліджень, хочеться, щоб рідні завжди були поруч, щоб дівчинка-сусідка з темними блискучими косами частіше приїздила в гості.

І хто повірить, що за стрибучими, енергійними, бешкетними, по-справжньому дитячими ілюстраціями стоїть не Остап, який щойно ганяв із Лесем на велосипедах чи рятував кота з чергових халеп, а вправна й дотепна художниця Грася Олійко?

Ось така вона, динаміча, просочена класичними образами повість «Нечуй Невмирущий», у якій читач будь-якого віку знайде щось про себе, про близькість, про життя, що ми проживаємо за коротке й дивовижне літо.

Купити книжку можна тут.

Цьому світу потрібно більше бобрів!

Подумала Ольга Купріян  і видала допитливому читачу ще одну зворушливу історію про заповзятих гризунів.

«Отож було їх спочатку троє…»

У малій нірці за книжковою шафою в складі великої бобрової родини жили собі Борис Борисович та Барбара Борисівна Бобренки із донькою Мартусею. (Так, так, схоже на скоромовку, але з бобрами по-іншому ніяк!) Тато будував греблі, мама проектувала – все, як у порядних бобрів. Та одного ранку вони дізнаються про майбутнє поповнення в родині, а значить, треба знайти просторіше помешкання.

«Люблю, коли добрі листи пишуть восени. Об них можна навіть лапи гріти.»

Довгі пошуки, ходіння по колу, ворожість сусідів та інші проблеми рано чи пізно постають у житті кожного, хто шукає свій дім, навіть якщо це бобер.

«Бори-и-и-се-е-е-е-е! Почалося!»

Купріян авторка відверта, вона не буде розповідати, нібито бобренят приносять лелеки або їх знаходять у вербових заростях. Вже з перших сторінок ми дізнаємося про вагітність Барбари Борисівни, а щойно Бобренки облаштовуються в новому помешканні, народжується трійня – Рита, Кора та Боря. Чесність із читачем тішить, як вода зі струмка, що врешті-решт знайшли бобри.

Факт появи малят виводить на перший план Мартусю. У бобричці добре вгадується дитина, що від народження молодшого братика чи сестрички вмить стає дорослішою, хоче вона цього чи ні. І це, власне, «привіт» батькам від авторки: так, старші діти іноді справедливо не хочуть доглядати за молодшими, потребують не меншої уваги та страшенно радіють, якщо відправляються кудись із батьками без малечі.

«Хоч би куди ти писала, Мартусю, твої листи завжди потраплятимуть додому»

Ілюстрації Марини Шутурми

Повість «Боброго ранку!» не так про бобрів, як про життя з його смутками і радостями, про листи, що пов’язують нас із близькими, та дороги, що їх нам треба здолати. От і читач пройде з Мартусею шлях дорослішання від маленького бобреняти до бобрички-студентки.

Старшій доньці є на кого рівнятися: хоч мама і присвячує багато часу вихованню бобренят, а заняття своє не полишає. Дипломована спеціалістка завжди тримає під лапою креслярське приладдя. Тож коли від директора ліцею надходить запрошення, Марта вирушає на навчання і продовжує династію архітекторів. Відтепер листування стане невід’ємною частиною життя Бобренків. Опановуючи греблебудування і деревознавство, студентці Мартусі важливо відчувати зв’язок із родиною.

Кожен знайде в цій добрій історії щось своє – читається вона легко, а кумедні ілюстрації Марини Шутурми цікаві та доречні.

Особливої уваги заслуговує архітектура повісті. Кожен розділ із життя бобрової родини супроводжує енциклопедична довідка. Бо ж черепаха Пелагея, тітонька Сова, Марена Дніпровська – не просто сусіди Бобренків, а й червонокнижні мешканці узбережжя мальовничої річки Здвиж.

У підсумку ми знаємо майже все про життя бобрової родини, проте історія видається дещо незакінченою. Та, сподіваюся, що для авторки це справа часу, адже є ще день, вечір, ніч – і всі вони можуть бути бобрими.

Отже, «Боброго ранку!» без перебільшення можна назвати найкращою зігрівально-пізнавальною книжкою року, а Ольгу Купріян – найбобрішою українською письменницею.

Купити книжку на сайті видавництва «Ранок».

Книжка до «дня народження» Конституції

Книжка? Дім? Компас? Комп’ютерна гра? Чарівні закляття? Чим же насправді є основний закон нашої держави? Відповідь на це недитяче питання дадуть письменники та правознавці у нон-фікшн новинці від «ВСЛ». Дитині часто розповідають про її обов’язки, а як же права? На радість читачам, автори змогли подати інформацію саме з позиції прав та можливостей людини, що їх захищає і надає Конституція України.

«Кожна людина приходить на цей світ із правами. Заледве ти сповістив цей світ про своє народження, а вже маєш право на життя, право на повагу до себе, право на розвиток, право на однакове ставлення, право на власність»

Якими є повноваження президента, як працюють органи влади нашої країни, хто має дбати про захист кожної людини? Книга дає відповіді на безліч важливих та складних питань. Доступно і зрозуміло про права і свободи, розвиток, здобуття знань, неоднаковість та унікальність кожного, та чому так важливо поважати одне одного.

Завдяки майстерній роботі авторів та ілюстраторки Жені Олійник прочитання не викликає втоми чи переобтяження інформацією. Навпаки, сприймається та запам’ятовується легко, і не в останню чергу завдяки візуальній складовій.

«Я і КонституціЯ» стане в пригоді учням, батькам, вчителям, та й просто всім, хто до сих пір не наважився познайомитися з цим украй важливим документом.

Краще втратити книжку, ніж читача

Ґете-Інститут в Україні та Українська бібліотечна асоціація зібрали бібліотекарів та популяризаторів читання з усієї країни на науково-практичний семінар «Бібліотеки року 2018: освітні студії та промоція читання».

Почесною гостею та спікеркою семінару стала Ханке Зюль – експертка у сфері шкільних бібліотек Франкфурта-на-Майні (Німеччина).

Ханке Зюль – завідувачка відділу шкільних бібліотек Франкфуртської міської бібліотеки. У центрі її уваги – розробка концепцій та програм для мережі шкільних бібліотек Франкфурта-на-Майні, що налічує більше 100 бібліотек, проектів із промоції читання і програм із підвищення кваліфікації для вчителів та працівників шкільних бібліотек, зокрема у рамках міжнародних проектів.

Пані Ханке розповіла БараБуці про особливості роботи відділу шкільних бібліотек Фракфурта-на-Майні та поділилася досвідом промоції читання в Німеччині.


Ханке Зюль – завідувачка відділу шкільних бібліотек Франкфуртської міської бібліотеки. Фото: Ольга Сілакова

– Розкажіть про роботу Франкфуртської бібліотеки.

Для статистики: у Німеччині при населенні 80 млн за рік бібліотеки відвідало 200 млн людей (для порівняння кінотеатри відвідали 127 млн, футбольні матчі – 19 млн).

Популяризації читання у Франкфурті-на-Майні приділяють багато уваги, і щорічний книжковий ярмарок тільки підтвердження цьому. 16,6 % мешканців Франкфурта молодше 17 років, тому місто інвестує багато коштів у освітні заклади. У 171 школі міста навчається 95000 школярів, 60% учнів – мігранти з 133 держав світу, і це дуже важливий аспект промоції читання і роботи бібліотеки.

Міська бібліотека має велику мережу: центральну бібліотеку, районні міські бібліотеки, пересувну бібліотеку (бібліобус) і понад 100 шкільних бібліотек. Завдяки цьому нас можна знайти в будь-якому куточку міста. Бібліотека має 1,4 млн відвідувачів протягом року, це один із найбільш відвідуваних публічних закладів Франкфурта.

Німецька освітня програма передбачає перебування дитини у школі повний день. Тож бібліотеки активно залучені до навчального процесу. Бібліотечні фонди формують уповноважені викладачі та бібліотекарі. Вони обирають книги із запропонованих списків, які постійно оновлюються. Та насамперед при комплектації фонду ми звертаємо увагу на потребу дитини. Школярі активно залучені до відбору фондів, а відділ бібліотек намагається зробити новинки літератури видимими для учня. Тому восени в рамках акції «Тиждень побажань» діти можуть обрати книжки для своєї бібліотеки, вносячи пропозиції. Так вибудовується контакт між учнями та бібліотекою.

Кому належала ідея створення відділу. Як вам вдалося налагодити взаємодію між бібліотеками?

Особливих труднощів не було, тому що ідея створення мережі належала керівнику міського департаменту культури. Він був переконаний, що саме шкільні бібліотеки повинні бути основою забезпечення учнів бібліотечними послугами. Концепція дуже швидко виправдала себе на практиці. У цьому легко пересвідчитися на прикладі того успіху, якого ми досягли за сорок років. Є черга охочих стати членами нашої мережі. Найголовніше, що ця концепція й надалі підтримується на політичному рівні.

Відділ взаємодіє зі шкільними бібліотекам, консультує, запроваджує ноу-хау та організовує заходи з промоції читання. Відділ шкільних бібліотек має високі стандарти якості і може запропонувати набагато більше можливостей, ніж ті, що дає співпраця між звичайними шкільними бібліотеками та школами.

– У чому полягає особливість роботи відділу шкільних бібліотек?

Ми намагаємося створювати власне обличчя, над удосконаленням якого постійно працюємо. Бюрократія – на мінімальному рівні. Ми скасували формальну письмову згоду батьків для отримання абонемента. Відмовилися від обов’язкової заміни книжки у разі втрати та від сплати за несвоєчасне повернення книжок після нагадування. Нехай краще пропаде книжка, ніж ми втратимо читача. Такі наші рішення мають підтримку і на політичному рівні з боку держави. Ми задоволені лише тоді, коли учні відкривають для себе всю систему нашої бібліотеки і всі можливості, які ми можемо запропонувати.

– Програма «Спіраль читання» активно залучає нових читачів. розкажіть про найцікавіші проекти, що допомагають утримувати їхній інтерес і надалі.

У «Франкфуртській спіралі читання» зведені воєдино всі наші проекти у сфері роботи бібліотек для дітей. На практиці «Спіраль читання» включає пропозиції, що надаються публічними та шкільними бібліотеками. Одним із проектів, що допомагає привернути увагу і симпатії відвідувачів, є «Читач-зірка». Учень отримує альбом для стікерів із запитаннями про книжки, бібліотеки й читання. За кожну правильну відповідь – стікер. Завдання діти отримують не тільки у шкільній, але і в районній та міській бібліотеках, так ми розширюємо радіус взаємодії і знайомимо дітей із усією мережею. Після заповнення всього альбому – грамота з фото «Читач- зірка». Цю акцію ми проводимо багатьма мовами, щоб залучити якомога більше дітей-імігрантів.

Є такі категорії дітей, що не дуже полюбляють читати. Для них розроблено «Чемпіонат вікторин». Це конкурс, який регулярно проводиться у Франкфурті під час чемпіонатів із футболу. Так бібліотека перетворюється з місця для читання на стадіон, діти в захваті. Такі непрямі шляхи інколи дають хороший результат. Постулат «бібліотека є місцем для навчання» не завжди спрацьовує. Для дітей-нечитак ми намагаємося бути місцем, що чекає на них, запрошує їх, у якому вони можуть комфортно почуватися. Так учні, що не можуть проявити себе у шкільному житті та навчанні, отримують додаткові знання, досвід роботи в команді, здобувають корисні навички, впевненість у своїх силах.

Не втрачаємо з поля зору і дітей, які мають хист до навчання і бажання читати. Проект «Книжковий пікнік» адресовано саме такій читацькій еліті. Це можливість зустрітися з однолітками та поговорити про літературу з однодумцями. Така молодь потім входить до складу Молодіжного медійного журі. У полі зору Молодіжного медійного журі – книги, комікси, манга, серіали та комп’ютерні ігри. Щороку журі обирає переможця серед кожної з чотирьох категорій. Цей захід широко транслюють ЗМІ.

Ціль програми «Спіраль читання» полягає в тому, щоб прив’язати читачів до певної бібліотеки, зробити їх постійними відвідувачами. Цьому допомагають і шкільні програми. У них прописано, що починаючи від 5 класу кожен учень обов’язково повинен бути ознайомлений зі шкільною бібліотекою. Усі учні 6 класу мають пройти навчальний модуль із пошуку джерел інформації в бібліотеці, і ця лінія простежується до закінчення школи. Успіх програми утверджує нас у правильності такого підходу. Ми дуже раді представляти цей підхід як приклад успішного досвіду в міжнародних рамках.

Праворуч – плакат до програми «Книжковий степлер»

– З якими організаціями чи установами, крім бібліотек, співпрацює відділ?

У тісній співпраці з фондом Франкфуртського банку було розроблено програму промоції читання «Книжковий степлер». Міська бібліотека централізовано формує для публічних і шкільних бібліотек комплекти книжок-новинок. Діти беруть комплект, прочитують і оцінюють його, дають відгук. Для активних читачів маємо приємні призи і заключне свято від партнерів – фонду «Читальня». Фонд банку виступає не тільки як спонсор програми, а як активний і креативний партнер. Таким чином бібліотека стає «видимою» на рівні міста.

– Якою, на вашу думку, є бібліотека майбутнього?

Скільки у вас годин часу, щоб поспілкуватись про це? (Сміється.)

Продовжує жити тільки те, що змінюється. Бібліотеки повинні ретельно перевірити коло завдань для того, щоб зберегти свою дієздатність і спроможність у майбутньому. Усі формати, націлені на залучення читацької аудиторії, дуже важливі, адже в майбутньому нам необхідно враховувати інтереси й запити наших користувачів, постійно звертатися до них. У нас є така концепція бібліотеки – це місце третього компоненту життя. Перший – робота, Другий – родина, третій – читання. Ось таким місцем вона має стати. А бібліотечний простір має стати ще одним вчителем для дитини.

Розпитувала Ольга Сілакова. Фото Ольги Сілакової