Якщо звичайній, не наділеній магічними здібностями дитині, надати до вивчення текст Конституції, скоріше за все їй захочеться кинутись у вир соцмереж і більше звідти не повертатися. Тому відповідальним дорослим доводиться вигадувати, як зацікавити школярів важливими, але, на перший погляд, доволі нудними темами. Останні роки маємо хорошу тенденцію вітчизняного книговидання: завертати дитячу увагу у правове поле взялися справжні майстри нон-фікшену. Естафету Лариси Денисенко з книгою-адаптацією «Я і КонституціЯ» перейняла Ганна Булгакова, що створила вичерпний посібник «Мої права. Про права та обов’язки: твій довідник з громадянства». Отак, крок за кроком видавці підступилися до найбільш вибагливого читача – старших підлітків.

У 2020 році видавництво «WISE BEE» презентувало посібник особливого формату – візуальний гід по Конституції України. Розробку найлаконічнішого і водночас наймісткішого видання реалізувало агентство візуальних комунікацій «Top Lead». Спеціалізація колективу авторів позитивно вплинула на зовнішній вигляд і структуру книжки. Автори не стали боротися з так званим «кліповим» мисленням підростаючого покоління і створили максимально пристосований до потреб дитини посібник. Оцінити належно цю візуальну перевагу зможуть і освітяни, адже кожну сторінку гіду можна використовувати як окремий слайд на уроках правознавства чи позашкільних заняттях.

Але здавалося, до чого тут інстаграм і немиті тарілки? А до того, що автори не ставили за мету детальне вивчення закону, ухваленого 28 червня 1996 року. Натомість читач отримує такий собі екстракт конституційних статей кишенькового формату зі зручним поп-культурним інтерфейсом, що дає потужний поштовх до подальшого обговорення та ознайомлення з документом.

Чи можуть батьки читати мою переписку? А змушувати мене мити за собою посуд? З якого віку я можу самостійно звалити у подорож? Де знаходиться APP STORE держави? Коли можна зайнятися сексом? На ці та багато інших питань, що насправді цікавлять більшість підлітків автори шукають відповіді в головному документі держави. І (спойлер!) знаходять їх.

Заборони, обов’язки, права та гарантії дбайливо структуровано, зрозуміло прописано і красиво подано. Не хочеться виконувати хатні справи, терпіти образи вчительки чи платити за скачування контенту? З усіма наслідками можливих дій допоможе розібратися Конституція. Добре, що тепер до неї є справді норм візуальний гід.

* Книжка – серед переможців рейтингу Топ БараБуки 2021.

Тема забруднення довкілля давно увійшла в дитячу і підліткову літературу, даруючи нам як еко-френдлі героїв у художніх текстах, так і якісний нон-фікшн для всіх категорій читачів. Відчула в собі сили долучитися до надважливої теми і письменниця Євгенія Завалій, видавши дебютну книжку «Це всі ми».

Події повісті розгортаються в маленькому містечку на морському узбережжі, де живе тринадцятирічний хлопчик Андрійко з мамою Мариною і дідусем Василем. Романтика життя біля моря розбавлена родинною драмою, а саме відсутністю батька в житті хлопчини. 

«З дитинства він розумів мову тварин»

«Так, місто – це всі ми»

Андрійко – хлопчик звичайнісінький. Він вчиться у школі, мріє стати ветеринаром, читає «Червону книжку для дітей». Та не все так просто, адже він має незвичайне вміння. Ця його супернавичка та уважне ставлення до навколишнього світу і надасть поштовх великій та благородній справі – будівництву сміттєпереробного заводу задля порятунку акваторії.

Звісно, самотужки Андрійко пройти такий шлях не зможе, тож допомагатиме йому подруга Майя. Разом вони і рятуватимуть світ, розпочавши велику справу на своїй маленькій території. Майї авторка протиставляє красуню однокласницю Катю, що постійно дражниться і глузує з натхненних напарників. Це не грає на руку повісті – попри гостроту і важливість проблематики, прикро натрапляти в тексті на заяложені стереотипи, як-от поділ школярів на «розумниць» і «красунь», «крутих пацанів» і «дурників-ботанів».

Катя мріє стати то акторкою, то моделлю і вийти заміж за футболіста. Вона, звісно, сміття не сортує і колу п’є тільки через соломинку, щоб помада не стиралася. Це протистояння ми будемо спостерігати протягом всієї повісті, бо ні в кого, крім цієї фатальної красуні, не буде можливості чинити перепони (бодай словесні) головним героям на шляху до щасливого і чистого майбутнього.

Хотілося б, щоб перешкоди всім екоативістам створювали тільки віроломні красуні, а ніяк не байдужість громадян та всеохопна бюрократія. Та про це авторка не говорить. І в цьому є певний сенс, адже головна мета книжки – надихнути юних читачів і створити дорожню карту виходу з екологічної кризи на прикладі невеликого українського містечка.

Разом із героями повісті читач пройде довгий шлях від ідеї порятунку одного дельфіна до втілення масштабного проєкту. І на цьому шляху якісна візуалізація не менш важлива, ніж текст. Художниці Марії Фої вдалося не тільки прекрасно зобразити героїв, а й оживити кожну сторінку історії. Особливо відчутна рятівна сила ілюстрації в місцях, де текст художньої оповіді рвучко перетікає у матеріали з енциклопедій та посилання на сайти зі статистикою та інформацією.

«Так, місто – це всі ми»

І країна, і Земля. Приклади, щедро наведені у книжці, доводять, наскільки кожен із нас втягнутий у протистояння планетарного масштабу. І позиція «моя хата скраю» та «це не моє сміття» вже не працює, коли наслідки глобальної екологічної катастрофи стають очевидними. Прості, але послідовні кроки, розуміння відповідальності за свої вчинки та вчинки інших людей, про які йдеться в повісті, допоможуть кожному мешканцю планети бути свідомим і розпочати порятунок нашої спільної домівки вже зараз. Хочеться вірити, що у найближчому майбутньому «активна громадянська позиція» та «відповідальність за довкілля» стануть не лише загальними фразами, а й уроками у школі, і посібник екоактивіста «Це всі ми» отримає новий фокус уваги.

Продовжуючи добру літературну традицію сільських пригод, Олександра Орлова написала повість про літо, трьох хлопців і одного злодійкуватого кота. Та не все так просто, бо викликавши самою назвою дух класика, письменниця мала не лише подати читачу живу мову й дотепний гумор, а й вивести крупним планом протистояння в родині.

«У Остапа була… місія: набиратися здоров’я»

Отже, в село, що донедавна звалося дачею, до Ба, що донедавна працювала директоркою в офісі, другий рік поспіль приїздить онук Остап. І є на цій дачі все, що потрібно хлопцю: веселі друзі, велосипедні перегони, купання в річці, валяння в багнюці. Ну може, хіба що домашнього улюбленця не вистачає. Але ж одного вечора, коли біля річки розклали багаття й розпочали розповідати страшні оповідки, в Остапа з’являється й кіт.

Саме він, хитрющий і ладний до пригод вусатий, надихне головного героя на філологічні відкриття, познайомить із відчуттям емпатії, розкриє в ньому талант художника та врешті-решт порятує йому життя. Щоправда кіт трохи недочуває, за що й отримує такий знайомий нам всім псевдонім. Чи може придурюється, що недочуває…

«Тоді Ба стала якоюсь колючою й неуважною – такою, що мама казала: “Я з нею не можу!”»

Отже, в Остапа є друзі Лесь і Михась, є кіт, бабуся, що дбає про нього і читає «Гаррі Поттера» на ніч, батько, що навідується на вихідні. А де ж мама? Чому вона, жива-здорова дослідниця з наукової лабораторії, не може приїхати на дачу і провести час із родиною? Скоріше за все, відповідь криється десь на горищі, на яке вперше за довгий час Ба дозволяє Остапу зазирнути. Там, посеред мотлоху, лежать дорогі серцю жінки речі, які вона чомусь закинула якнайдалі.

Що спонукало успішну Ба покинути роботу й життя у великому місті, і зачинитися у своєму будиночку-мушлі? Чому між мамою і бабусею розквітло непорозуміння, що отруює атмосферу всієї родини? На ці питання малий Остап, що опиняється між двох вогнів, постійно шукає відповіді.

«І що ж робити? Я ж вас обох люблю й хочу обох бачити поруч»

Та здається, в цій родині у кожного прізвисько Нечуй. Ніби тільки щось фатальне має випалити всі недомовленості, аби на згарищі старих чвар постали нові і здорові стосунки.

А тим часом літо біжить вперед. Хлопці шукають пригод разом із котом, і знаходять чергову їхню порцію на подвір’ї сусіда, до якого в гості завітала гарненька дівчинка. Прокидаються зародки перших почуттів, для яких немає ніяких перешкод. І ось тут ми можемо оцінити всю неупередженість і делікатність головного героя. Адже наскільки важко уявити зовнішність Остапа, настільки добре складається уявлення про його внутрішній світ. Де є місце любові й розумінню, спогляданню і співпереживанню.

Авторкам – письменниці й ілюстраторці – вдалося настільки вправно відтворити світ сучасної дитини, при цьому тихенько причинивши за собою двері, що абсолютно непомітно для себе опиняєшся у складному і трохи незрозумілому для себе світі, який він є, коли ти ще малий. Коли більше за все на світі хочеться пригод і досліджень, хочеться, щоб рідні завжди були поруч, щоб дівчинка-сусідка з темними блискучими косами частіше приїздила в гості.

І хто повірить, що за стрибучими, енергійними, бешкетними, по-справжньому дитячими ілюстраціями стоїть не Остап, який щойно ганяв із Лесем на велосипедах чи рятував кота з чергових халеп, а вправна й дотепна художниця Грася Олійко?

Ось така вона, динаміча, просочена класичними образами повість «Нечуй Невмирущий», у якій читач будь-якого віку знайде щось про себе, про близькість, про життя, що ми проживаємо за коротке й дивовижне літо.

Купити книжку можна тут.

Подумала Ольга Купріян  і видала допитливому читачу ще одну зворушливу історію про заповзятих гризунів.

«Отож було їх спочатку троє…»

У малій нірці за книжковою шафою в складі великої бобрової родини жили собі Борис Борисович та Барбара Борисівна Бобренки із донькою Мартусею. (Так, так, схоже на скоромовку, але з бобрами по-іншому ніяк!) Тато будував греблі, мама проектувала – все, як у порядних бобрів. Та одного ранку вони дізнаються про майбутнє поповнення в родині, а значить, треба знайти просторіше помешкання.

«Люблю, коли добрі листи пишуть восени. Об них можна навіть лапи гріти.»

Довгі пошуки, ходіння по колу, ворожість сусідів та інші проблеми рано чи пізно постають у житті кожного, хто шукає свій дім, навіть якщо це бобер.

«Бори-и-и-се-е-е-е-е! Почалося!»

Купріян авторка відверта, вона не буде розповідати, нібито бобренят приносять лелеки або їх знаходять у вербових заростях. Вже з перших сторінок ми дізнаємося про вагітність Барбари Борисівни, а щойно Бобренки облаштовуються в новому помешканні, народжується трійня – Рита, Кора та Боря. Чесність із читачем тішить, як вода зі струмка, що врешті-решт знайшли бобри.

Факт появи малят виводить на перший план Мартусю. У бобричці добре вгадується дитина, що від народження молодшого братика чи сестрички вмить стає дорослішою, хоче вона цього чи ні. І це, власне, «привіт» батькам від авторки: так, старші діти іноді справедливо не хочуть доглядати за молодшими, потребують не меншої уваги та страшенно радіють, якщо відправляються кудись із батьками без малечі.

«Хоч би куди ти писала, Мартусю, твої листи завжди потраплятимуть додому»

Повість «Боброго ранку!» не так про бобрів, як про життя з його смутками і радостями, про листи, що пов’язують нас із близькими, та дороги, що їх нам треба здолати. От і читач пройде з Мартусею шлях дорослішання від маленького бобреняти до бобрички-студентки.

Старшій доньці є на кого рівнятися: хоч мама і присвячує багато часу вихованню бобренят, а заняття своє не полишає. Дипломована спеціалістка завжди тримає під лапою креслярське приладдя. Тож коли від директора ліцею надходить запрошення, Марта вирушає на навчання і продовжує династію архітекторів. Відтепер листування стане невід’ємною частиною життя Бобренків. Опановуючи греблебудування і деревознавство, студентці Мартусі важливо відчувати зв’язок із родиною.

Кожен знайде в цій добрій історії щось своє – читається вона легко, а кумедні ілюстрації Марини Шутурми цікаві та доречні.

Особливої уваги заслуговує архітектура повісті. Кожен розділ із життя бобрової родини супроводжує енциклопедична довідка. Бо ж черепаха Пелагея, тітонька Сова, Марена Дніпровська – не просто сусіди Бобренків, а й червонокнижні мешканці узбережжя мальовничої річки Здвиж.

У підсумку ми знаємо майже все про життя бобрової родини, проте історія видається дещо незакінченою. Та, сподіваюся, що для авторки це справа часу, адже є ще день, вечір, ніч – і всі вони можуть бути бобрими.

Отже, «Боброго ранку!» без перебільшення можна назвати найкращою зігрівально-пізнавальною книжкою року, а Ольгу Купріян – найбобрішою українською письменницею.

Купити книжку на сайті видавництва «Ранок».

Книжка? Дім? Компас? Комп’ютерна гра? Чарівні закляття? Чим же насправді є основний закон нашої держави? Відповідь на це недитяче питання дадуть письменники та правознавці у нон-фікшн новинці від «ВСЛ». Дитині часто розповідають про її обов’язки, а як же права? На радість читачам, автори змогли подати інформацію саме з позиції прав та можливостей людини, що їх захищає і надає Конституція України.

«Кожна людина приходить на цей світ із правами. Заледве ти сповістив цей світ про своє народження, а вже маєш право на життя, право на повагу до себе, право на розвиток, право на однакове ставлення, право на власність»

Якими є повноваження президента, як працюють органи влади нашої країни, хто має дбати про захист кожної людини? Книга дає відповіді на безліч важливих та складних питань. Доступно і зрозуміло про права і свободи, розвиток, здобуття знань, неоднаковість та унікальність кожного, та чому так важливо поважати одне одного.

Завдяки майстерній роботі авторів та ілюстраторки Жені Олійник прочитання не викликає втоми чи переобтяження інформацією. Навпаки, сприймається та запам’ятовується легко, і не в останню чергу завдяки візуальній складовій.

«Я і КонституціЯ» стане в пригоді учням, батькам, вчителям, та й просто всім, хто до сих пір не наважився познайомитися з цим украй важливим документом.