All posts by Ольга Сілакова

Скелет у тумбі

Жив собі в Києві Ярослав Мудрий із дружиною, і була у них донька, звали її Анною. Працював Ярослав баристою, а дружина його була дієтологом. А які діти зазвичай у дієтологів? Правильно, із зайвою вагою. На цьому казочці кінець, бо насправді події повісті відбуваються у світі реальному й доволі жорстокому. З халепи верхи на драконі не вилетиш, силою чарів від ворогів не відгородишся.

«Зараз будемо мацати її груди… Окружай!»

«Для них я щось незрозуміле, велике й сумне. Немов у мене дві голови чи довжелезний хвіст»

Ані всього 11 років, та статура робить її особливою у класі. Вона не просто товста, вона «грудаста», і цей факт перетворює дівчинку на об’єкт грубого цькування. Без зайвих і обтяжуючих описів авторка з першої сторінки подає картину огидного полювання на жертву. Харасмент набирає таких обертів, що хочеться заплющити очі разом із героїнею, або скоріше перегорнути сторінку. Та Аня вистрибує пружиною, і дає відсіч кривдникам, а з Анею вистрибує вся повість. На цьому місці треба зробити реверанс художниці. Мінімалістичні  ілюстрації Кет Артішок виразно доповнюють історію.

«Почуваюся якось так заплутано, як мамин срібний ланцюжок, що його тато намагається розплутати вже два тижні».

А що ж родина, друзі? Батьки люблять доньку, але у них свої клопоти, та й Аня не поспішає оприлюднювати факт знущань, із цього приводу в неї свої міркування. Найкраща подруга Кіра також поїхала з міста – така вже доля переселенців зі сходу – кочувати країною. До речі, ця героїня привертає увагу читача не так своїм статусом внутрішньопереміщеної особи і прихильністю до головної героїні, як стосунками із батьками. Що відбувається в родині, де від одинадцятирічної дівчини півроку приховують мамину вагітність? У всіх свої скелети в шафах, і це тема окремого діалогу…

Тож кому Анютка довірить  таємниці та переживання?

«Слімчик, Слімусь, Слімака, Слімімісік.. Мій кістлявий чудовий друзяка!»

Дівчата-блогерки під прицілом сучасної підліткової літератури, і Лущевська не оминає цей тренд у своїй повісті. Та Аня не просто веде сторінку в інстаграмі, її блог вузькоспеціалізований – анатомічний. І присвячений він єдиному і вірному другові, якого Анютка привезла з маминої роботи – скелету на ім’я Слім. Тоненький і худий, без плоті і крові, він повна протилежність своїй хазяйці, але саме йому, мовчазному другові, дівчина повідає про свої негаразди і відкриє плани на майбутнє. Так, Аня не просто не ховає скелета в шафі, вона розповідає про нього всьому світу – анатомічний блог швидко набирає популярність. Саме на очах, а точніше, чорних зіницях Сліма дівчина змінюватиме своє життя.

Але не сподівайтеся, що ви відбудетеся простою історією скривдженої дівчини. Якимось дивом авторці вдалося вмістити в невелику за обсягом книгу вражаючу кількість енциклопедійної інформації. Тут тобі і числа Фібоначчі,  і винайдення рентгену, лишаї, амеби, трипільці, йоги, ну, і звичайно кістки – тут їх буде багато.

«I AM HAPPY!»

Приємно, що авторка не перетворила свою героїню на стрункого білого лебедя, не піддалася спокусі зробити з «не такої» дівчини «таку», а привела до фіналу ту саму «тумбу», але вже зі скелетом всередині, чи то пак зі зміцнілим стрижнем. На виході ми маємо рідкісну як для підліткової прози героїню – самостійну дівчину, що міцнішає від сторінки до сторінки. За це можна вибачити авторці навіть брудні кеди на вихованцях у дитсадочку, які в реаліях наших дошкільних установ видаються таки фантастикою.

Аня стає щасливою, повільно але впевнено завойовує авторитет у класі. Знаходить сили дивитися ворогам в очі, і навіть не тримати на них зла, при чому знаходить вона ці сили не в оточенні, а в самій собі, і це не може не надихати.

Купити книжку можна ТУТ.


Відчиняйте! До вас НКВС!

«Якщо нині пройтися центром Харкова та дійти до вулиці Культури, 9, то можна побачити бетонний темно-сірий будинок, розташований неподалік від школи та нових хмарочосів. Непоказний фасад ховає чимало таємниць, які вже зараз, очевидно, знайомі не кожному» (Ольга Черемська, із передмови до гри).

У 2017 році режисер Тарас Томенко нагадав суспільству, що «Розстріляне Відродження» – це не лише тема шкільної програми. Документальний фільм «Будинок “Слово”» повернув в український простір призабуті імена жертв сталінського режиму – митців, об’єднаних стінами будинку-пастки.

Важливою культурною подією наступного 2018 року стала розробка Харківського літературного музею – настільна гра «Будинок Слово». За підтримки Українського культурного фонду команда музею створила оригінальний продукт, використавши предмети колекції музею.

Гра пропонує не тільки ближче познайомитися з мешканцями квартир, дізнатися про їхню творчість та уподобання, а й торкнутися реалій 1930-х років: зазирнути в «Торгсин», отримати спецпайок, зіштовхнутися з обшуками, доносами, розкуркуленням. Готові? Опускайте руку в мішечок з номерами – будинок-мрія, будинок-пастка, будинок «Слово» чекає на вас!

Харківський ЛітМузей розробив оригінальну настільну гру «Будинок Слово», використавши унікальні колекційні експонати (листи, автографи, світлини тощо)

Візуалізація періоду 1920–30-х років.

Придбати гру можна через інтернет-крамницю музею та на фестивалі «Книжковий Арсенал» (ятка музеїв).

Учасники Школи з культурної дипломатії «Шляхами Леся Курбаса» НЦ «Мала академія наук України», які взяли командну участь у грі, суголосні у своїх враженнях:

«Гра унікальна тим, що має нестандартний підхід і потребує стратегічного мислення. Також досить зручною є можливість грати великою компанією. У жодному разі не стане нудно! Я однозначно поповнила свій багаж знань. Хочеться, щоб ця гра з’явилася хоча б у бібліотеці кожного міста».

Пономаренко Ангеліна, Херсонська гімназія #3, 10 клас

«Гра “Будинок Слово” вразила мене своєю продуманістю. Вона зацікавлює незвичайною манерою гри та оперує різними цікавинками про життя діячів української культури часів “Розстріляного Відродження”. Ти одразу поринаєш з головою у процес гри. Головною стає місія та її успішне виконання. Із задоволенням пограв би в неї ще. І точно хотів би мати в колекції домашніх настільних ігор».

Дмитро Данюк, Херсонська гімназія #3, 10 клас

«На мою думку, гра є надзвичайно сучасною, адже тепер такі види розваг є дуже популярними. Незважаючи на те, що тематика є доволі складною для сприйняття, вона не обтяжує сам процес. Переглядаючи ігрові картки, мимоволі дізнаєшся про відомих митців. Оскільки в школі тема “Розстріляного Відродження” вивчається лише оглядово, це гарна нагода дослідити незнайомі досі прізвища самостійно. Хотілося б, аби навчальні заклади могли подавати інформацію в такому інтерактивному та незвичайному форматі.

Марія Панченко, 10 клас, Заводська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Лохвицього району Полтавської області

Фото: Назарій Лісовий