Ґете-Інститут в Україні та Українська бібліотечна асоціація зібрали бібліотекарів та популяризаторів читання з усієї країни на науково-практичний семінар «Бібліотеки року 2018: освітні студії та промоція читання».

Почесною гостею та спікеркою семінару стала Ханке Зюль – експертка у сфері шкільних бібліотек Франкфурта-на-Майні (Німеччина).

Ханке Зюль – завідувачка відділу шкільних бібліотек Франкфуртської міської бібліотеки. У центрі її уваги – розробка концепцій та програм для мережі шкільних бібліотек Франкфурта-на-Майні, що налічує більше 100 бібліотек, проектів із промоції читання і програм із підвищення кваліфікації для вчителів та працівників шкільних бібліотек, зокрема у рамках міжнародних проектів.

Пані Ханке розповіла БараБуці про особливості роботи відділу шкільних бібліотек Фракфурта-на-Майні та поділилася досвідом промоції читання в Німеччині.

– Розкажіть про роботу Франкфуртської бібліотеки.

–Для статистики: у Німеччині при населенні 80 млн за рік бібліотеки відвідало 200 млн людей (для порівняння кінотеатри відвідали 127 млн, футбольні матчі – 19 млн).

Популяризації читання у Франкфурті-на-Майні приділяють багато уваги, і щорічний книжковий ярмарок тільки підтвердження цьому. 16,6 % мешканців Франкфурта молодше 17 років, тому місто інвестує багато коштів у освітні заклади. У 171 школі міста навчається 95000 школярів, 60% учнів – мігранти з 133 держав світу, і це дуже важливий аспект промоції читання і роботи бібліотеки.

Міська бібліотека має велику мережу: центральну бібліотеку, районні міські бібліотеки, пересувну бібліотеку (бібліобус) і понад 100 шкільних бібліотек. Завдяки цьому нас можна знайти в будь-якому куточку міста. Бібліотека має 1,4 млн відвідувачів протягом року, це один із найбільш відвідуваних публічних закладів Франкфурта.

Німецька освітня програма передбачає перебування дитини у школі повний день. Тож бібліотеки активно залучені до навчального процесу. Бібліотечні фонди формують уповноважені викладачі та бібліотекарі. Вони обирають книги із запропонованих списків, які постійно оновлюються. Та насамперед при комплектації фонду ми звертаємо увагу на потребу дитини. Школярі активно залучені до відбору фондів, а відділ бібліотек намагається зробити новинки літератури видимими для учня. Тому восени в рамках акції «Тиждень побажань» діти можуть обрати книжки для своєї бібліотеки, вносячи пропозиції. Так вибудовується контакт між учнями та бібліотекою.

– Кому належала ідея створення відділу. Як вам вдалося налагодити взаємодію між бібліотеками?

– Особливих труднощів не було, тому що ідея створення мережі належала керівнику міського департаменту культури. Він був переконаний, що саме шкільні бібліотеки повинні бути основою забезпечення учнів бібліотечними послугами. Концепція дуже швидко виправдала себе на практиці. У цьому легко пересвідчитися на прикладі того успіху, якого ми досягли за сорок років. Є черга охочих стати членами нашої мережі. Найголовніше, що ця концепція й надалі підтримується на політичному рівні.

Відділ взаємодіє зі шкільними бібліотекам, консультує, запроваджує ноу-хау та організовує заходи з промоції читання. Відділ шкільних бібліотек має високі стандарти якості і може запропонувати набагато більше можливостей, ніж ті, що дає співпраця між звичайними шкільними бібліотеками та школами.

– У чому полягає особливість роботи відділу шкільних бібліотек?

–Ми намагаємося створювати власне обличчя, над удосконаленням якого постійно працюємо. Бюрократія – на мінімальному рівні. Ми скасували формальну письмову згоду батьків для отримання абонемента. Відмовилися від обов’язкової заміни книжки у разі втрати та від сплати за несвоєчасне повернення книжок після нагадування. Нехай краще пропаде книжка, ніж ми втратимо читача. Такі наші рішення мають підтримку і на політичному рівні з боку держави. Ми задоволені лише тоді, коли учні відкривають для себе всю систему нашої бібліотеки і всі можливості, які ми можемо запропонувати.

– Програма «Спіраль читання» активно залучає нових читачів. розкажіть про найцікавіші проекти, що допомагають утримувати їхній інтерес і надалі.

– У «Франкфуртській спіралі читання» зведені воєдино всі наші проекти у сфері роботи бібліотек для дітей. На практиці «Спіраль читання» включає пропозиції, що надаються публічними та шкільними бібліотеками. Одним із проектів, що допомагає привернути увагу і симпатії відвідувачів, є «Читач-зірка». Учень отримує альбом для стікерів із запитаннями про книжки, бібліотеки й читання. За кожну правильну відповідь – стікер. Завдання діти отримують не тільки у шкільній, але і в районній та міській бібліотеках, так ми розширюємо радіус взаємодії і знайомимо дітей із усією мережею. Після заповнення всього альбому – грамота з фото «Читач- зірка». Цю акцію ми проводимо багатьма мовами, щоб залучити якомога більше дітей-імігрантів.

Є такі категорії дітей, що не дуже полюбляють читати. Для них розроблено «Чемпіонат вікторин». Це конкурс, який регулярно проводиться у Франкфурті під час чемпіонатів із футболу. Так бібліотека перетворюється з місця для читання на стадіон, діти в захваті. Такі непрямі шляхи інколи дають хороший результат. Постулат «бібліотека є місцем для навчання» не завжди спрацьовує. Для дітей-нечитак ми намагаємося бути місцем, що чекає на них, запрошує їх, у якому вони можуть комфортно почуватися. Так учні, що не можуть проявити себе у шкільному житті та навчанні, отримують додаткові знання, досвід роботи в команді, здобувають корисні навички, впевненість у своїх силах.

Не втрачаємо з поля зору і дітей, які мають хист до навчання і бажання читати. Проект «Книжковий пікнік» адресовано саме такій читацькій еліті. Це можливість зустрітися з однолітками та поговорити про літературу з однодумцями. Така молодь потім входить до складу Молодіжного медійного журі. У полі зору Молодіжного медійного журі – книги, комікси, манга, серіали та комп’ютерні ігри. Щороку журі обирає переможця серед кожної з чотирьох категорій. Цей захід широко транслюють ЗМІ.

Ціль програми «Спіраль читання» полягає в тому, щоб прив’язати читачів до певної бібліотеки, зробити їх постійними відвідувачами. Цьому допомагають і шкільні програми. У них прописано, що починаючи від 5 класу кожен учень обов’язково повинен бути ознайомлений зі шкільною бібліотекою. Усі учні 6 класу мають пройти навчальний модуль із пошуку джерел інформації в бібліотеці, і ця лінія простежується до закінчення школи. Успіх програми утверджує нас у правильності такого підходу. Ми дуже раді представляти цей підхід як приклад успішного досвіду в міжнародних рамках.

– З якими організаціями чи установами, крім бібліотек, співпрацює відділ?

– У тісній співпраці з фондом Франкфуртського банку було розроблено програму промоції читання «Книжковий степлер». Міська бібліотека централізовано формує для публічних і шкільних бібліотек комплекти книжок-новинок. Діти беруть комплект, прочитують і оцінюють його, дають відгук. Для активних читачів маємо приємні призи і заключне свято від партнерів – фонду «Читальня». Фонд банку виступає не тільки як спонсор програми, а як активний і креативний партнер. Таким чином бібліотека стає «видимою» на рівні міста.

– Якою, на вашу думку, є бібліотека майбутнього?

– Скільки у вас годин часу, щоб поспілкуватись про це? (Сміється.)

Продовжує жити тільки те, що змінюється. Бібліотеки повинні ретельно перевірити коло завдань для того, щоб зберегти свою дієздатність і спроможність у майбутньому. Усі формати, націлені на залучення читацької аудиторії, дуже важливі, адже в майбутньому нам необхідно враховувати інтереси й запити наших користувачів, постійно звертатися до них. У нас є така концепція бібліотеки – це місце третього компоненту життя. Перший – робота, Другий – родина, третій – читання. Ось таким місцем вона має стати. А бібліотечний простір має стати ще одним вчителем для дитини.

Розпитувала Ольга Сілакова. Фото Ольги Сілакової

Жив собі в Києві Ярослав Мудрий із дружиною, і була у них донька, звали її Анною. Працював Ярослав баристою, а дружина його була дієтологом. А які діти зазвичай у дієтологів? Правильно, із зайвою вагою. На цьому казочці кінець, бо насправді події повісті відбуваються у світі реальному й доволі жорстокому. З халепи верхи на драконі не вилетиш, силою чарів від ворогів не відгородишся.

«Зараз будемо мацати її груди… Окружай!»

«Для них я щось незрозуміле, велике й сумне. Немов у мене дві голови чи довжелезний хвіст»

Ані всього 11 років, та статура робить її особливою у класі. Вона не просто товста, вона «грудаста», і цей факт перетворює дівчинку на об’єкт грубого цькування. Без зайвих і обтяжуючих описів авторка з першої сторінки подає картину огидного полювання на жертву. Харасмент набирає таких обертів, що хочеться заплющити очі разом із героїнею, або скоріше перегорнути сторінку. Та Аня вистрибує пружиною, і дає відсіч кривдникам, а з Анею вистрибує вся повість. На цьому місці треба зробити реверанс художниці. Мінімалістичні  ілюстрації Кет Артішок виразно доповнюють історію.

«Почуваюся якось так заплутано, як мамин срібний ланцюжок, що його тато намагається розплутати вже два тижні».

А що ж родина, друзі? Батьки люблять доньку, але у них свої клопоти, та й Аня не поспішає оприлюднювати факт знущань, із цього приводу в неї свої міркування. Найкраща подруга Кіра також поїхала з міста – така вже доля переселенців зі сходу – кочувати країною. До речі, ця героїня привертає увагу читача не так своїм статусом внутрішньопереміщеної особи і прихильністю до головної героїні, як стосунками із батьками. Що відбувається в родині, де від одинадцятирічної дівчини півроку приховують мамину вагітність? У всіх свої скелети в шафах, і це тема окремого діалогу…

Тож кому Анютка довірить  таємниці та переживання?

«Слімчик, Слімусь, Слімака, Слімімісік.. Мій кістлявий чудовий друзяка!»

Дівчата-блогерки під прицілом сучасної підліткової літератури, і Лущевська не оминає цей тренд у своїй повісті. Та Аня не просто веде сторінку в інстаграмі, її блог вузькоспеціалізований – анатомічний. І присвячений він єдиному і вірному другові, якого Анютка привезла з маминої роботи – скелету на ім’я Слім. Тоненький і худий, без плоті і крові, він повна протилежність своїй хазяйці, але саме йому, мовчазному другові, дівчина повідає про свої негаразди і відкриє плани на майбутнє. Так, Аня не просто не ховає скелета в шафі, вона розповідає про нього всьому світу – анатомічний блог швидко набирає популярність. Саме на очах, а точніше, чорних зіницях Сліма дівчина змінюватиме своє життя.

Але не сподівайтеся, що ви відбудетеся простою історією скривдженої дівчини. Якимось дивом авторці вдалося вмістити в невелику за обсягом книгу вражаючу кількість енциклопедійної інформації. Тут тобі і числа Фібоначчі,  і винайдення рентгену, лишаї, амеби, трипільці, йоги, ну, і звичайно кістки – тут їх буде багато.

«I AM HAPPY!»

Приємно, що авторка не перетворила свою героїню на стрункого білого лебедя, не піддалася спокусі зробити з «не такої» дівчини «таку», а привела до фіналу ту саму «тумбу», але вже зі скелетом всередині, чи то пак зі зміцнілим стрижнем. На виході ми маємо рідкісну як для підліткової прози героїню – самостійну дівчину, що міцнішає від сторінки до сторінки. За це можна вибачити авторці навіть брудні кеди на вихованцях у дитсадочку, які в реаліях наших дошкільних установ видаються таки фантастикою.

Аня стає щасливою, повільно але впевнено завойовує авторитет у класі. Знаходить сили дивитися ворогам в очі, і навіть не тримати на них зла, при чому знаходить вона ці сили не в оточенні, а в самій собі, і це не може не надихати.

Купити книжку можна ТУТ.

«Якщо нині пройтися центром Харкова та дійти до вулиці Культури, 9, то можна побачити бетонний темно-сірий будинок, розташований неподалік від школи та нових хмарочосів. Непоказний фасад ховає чимало таємниць, які вже зараз, очевидно, знайомі не кожному» (Ольга Черемська, із передмови до гри).

У 2017 році режисер Тарас Томенко нагадав суспільству, що «Розстріляне Відродження» – це не лише тема шкільної програми. Документальний фільм «Будинок “Слово”» повернув в український простір призабуті імена жертв сталінського режиму – митців, об’єднаних стінами будинку-пастки.

Важливою культурною подією наступного 2018 року стала розробка Харківського літературного музею – настільна гра «Будинок Слово». За підтримки Українського культурного фонду команда музею створила оригінальний продукт, використавши предмети колекції музею.

Гра пропонує не тільки ближче познайомитися з мешканцями квартир, дізнатися про їхню творчість та уподобання, а й торкнутися реалій 1930-х років: зазирнути в «Торгсин», отримати спецпайок, зіштовхнутися з обшуками, доносами, розкуркуленням. Готові? Опускайте руку в мішечок з номерами – будинок-мрія, будинок-пастка, будинок «Слово» чекає на вас!

Харківський ЛітМузей розробив оригінальну настільну гру «Будинок Слово», використавши унікальні колекційні експонати (листи, автографи, світлини тощо)

Візуалізація періоду 1920–30-х років.

Придбати гру можна через інтернет-крамницю музею та на фестивалі «Книжковий Арсенал» (ятка музеїв).

Учасники Школи з культурної дипломатії «Шляхами Леся Курбаса» НЦ «Мала академія наук України», які взяли командну участь у грі, суголосні у своїх враженнях:

«Гра унікальна тим, що має нестандартний підхід і потребує стратегічного мислення. Також досить зручною є можливість грати великою компанією. У жодному разі не стане нудно! Я однозначно поповнила свій багаж знань. Хочеться, щоб ця гра з’явилася хоча б у бібліотеці кожного міста».

Пономаренко Ангеліна, Херсонська гімназія #3, 10 клас

«Гра “Будинок Слово” вразила мене своєю продуманістю. Вона зацікавлює незвичайною манерою гри та оперує різними цікавинками про життя діячів української культури часів “Розстріляного Відродження”. Ти одразу поринаєш з головою у процес гри. Головною стає місія та її успішне виконання. Із задоволенням пограв би в неї ще. І точно хотів би мати в колекції домашніх настільних ігор».

Дмитро Данюк, Херсонська гімназія #3, 10 клас

«На мою думку, гра є надзвичайно сучасною, адже тепер такі види розваг є дуже популярними. Незважаючи на те, що тематика є доволі складною для сприйняття, вона не обтяжує сам процес. Переглядаючи ігрові картки, мимоволі дізнаєшся про відомих митців. Оскільки в школі тема “Розстріляного Відродження” вивчається лише оглядово, це гарна нагода дослідити незнайомі досі прізвища самостійно. Хотілося б, аби навчальні заклади могли подавати інформацію в такому інтерактивному та незвичайному форматі.

Марія Панченко, 10 клас, Заводська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Лохвицього району Полтавської області

Фото: Назарій Лісовий