Для крихітних хатинок-шафок системи Little Free Library (LFL) існує безліч назв: «мінібібліотеки», «лялькові будиночки для книжок», «книжкові скарбнички», «книжкові скриньки» і навіть «книжкові шпаківні». Зі зворушливої поодинокої буккросинґової ініціативи вони перетворилися на явище всесвітнього масштабу, про яке хочеться і треба говорити.

Усе почалося 2009 року в містечку Хадсон, що у Вісконсіні. Тамтешній мешканець Тодд Бол прагнув створити щось особливе в пам’ять про свою померлу матір, яка присвятила все життя вчителюванню й обожнювала книжки. Власноруч Тодд змайстрував мініатюрну копію місцевої школи та встановив її на своєму ґанку поруч із тротуаром, аби кожен перехожий мав доступ до арт-об’єкту. Маленький будиночок мав і практичний бік застосування, адже водночас це була стилізована шафа з книжками. Правило користування мінібібліотекою було просте: «Узяв книгу – не забудь покласти на її місце іншу». Таким чином відбувалося постійне оновлення книжкового «фонду».

Тодд зізнавався, що попервах його задум не мав особливого успіху чи попиту, а одного дня шафка була нахабно й безсоромно кимось спустошена. Проте чоловік не зневірювався, а дбайливо складав книжки у скриньку, й поступово всі мешканці його району, а особливо діти, стали постійними та відповідальними користувачами мінібібліотеки.

Тодд розмірковував про ажіотаж і позитивну атмосферу довкола його маленької бібліотеки, і почав мріяти про більше. Він знайшов однодумця в особі Ріка Брукса й, об’єднавши зусилля, чоловіки створили проєкт Little Free Library – Маленька безкоштовна бібліотека – з простим, але потужним гаслом: «Take a Book. Leave a Book» («Візьми книжку. Залиш книжку»).

Метою проєкту було надихнути людей по всій країні на створення власних книжкових шпаківень, аби кількість мінібібліотек поступово досягла 2150-ти, відповідно до числа бібліотек, заснованих у США Ендрю Карнеґі. Але ідея сягнула значно далі за межі Америки, і сьогодні в різних куточках світу налічується понад 90 тисяч мінібібліотек, серед яких є непоказні скриньки, а є і справжні витвори мистецтва.

Нині на сайті Little Free Library є можливість легко замовити модель книжкової хатинки на вибір і все необхідне для її встановлення. Втім, за бажання, можна скористатися і власним витвором. Головне не забути про реєстрацію в системі LFL, що дає можливість стати офіційним хранителем мінібібліотеки й отримати позначку на інтерактивній мапі проєкту.

Цікаво, що перша колекція з тридцяти книжкових шпаківень була виготовлена друзями й родиною Тодда з уламків стайні, зруйнованої торнадо. Затим Тодд і Рік їздили різними американськими містами, пропонуючи людям долучитися до ініціативи. Минуло не надто багато часу, аби прилаштувати всі мінібібліотеки в Медісоні, Чикаґо й Міннеаполісі та на їхніх околицях. Про чарівні книжкові хатинки почали згадувати у пресі, а незабаром попит уже випереджав пропозицію, тож система отримала централізований сайт і теслярів.

Історії, що ними ділилися хранителі мінібібліотек, нерідко так зворушували й надихали, що стали основою для тематичного блоґу. Деякі з них просто розповідають про те, як змінилася певна вулиця із появою книжкової шпаківні, або як ця маленька ініціатива компенсує відсутність бібліотеки в районі, спрощує буккросинґ, знайомить і єднає людей, захоплює дітей, заповнює пустку від втрати близької людини. Інші вражають справді масштабним підходом і результатом.

Серед них історія нью-орлеанської дівчинки Ніккі Леалі, яка знайшла близько двох тисяч книжок у руїнах після урагану Катріна і пожертвувала їх мінібібліотекам свого міста й околиць. Коли Тодд звернувся до дівчинки, запитуючи, чим проєкт Little Free Library може віддячити їй, Ніккі попросила власну хатинку для книжок, і з того часу залишається її хранителькою.

Проблема нестачі вільного доступу до книжок у прикордонному техаському місті Ель-Пасо вирішилася геть незвичайним чином. Бібліотекарка молодшої школи розмістила книжковий будиночок прямо на території навчального закладу. Учні так надихнулися ідеєю, що почали встановлювати міні-бібліотеки з батьками біля власних домівок. Незабаром розмаїтих книжкових скриньок у різних локаціях Ель-Пасо було вже півсотні, і разом вони функціонували навіть ліпше за повноцінну бібліотеку.

Особливо цінними мінібібліотеки є на військових базах, у лікарнях та будинках для літніх людей. Досвід встановлення волонтерами книжкової хатинки в таборі біженців у Західній Уґанді можна вважати абсолютно безцінним. Маленька шафка просто неба зрештою перетворилася на своєрідний маяк для місця зустрічі, розмов і навчання дорослих та дітей, які втратили все й відчайдушно шукали надії і світла у книжках.

Не дивно, що для хранителів мінібібліотек у системі LFL призвичаєно ще одну назву – «звичайні герої» (ordinary heroes). Цей же термін використовує і обґрунтовує авторка Міранда Пол у своїй книжці-картинці для дітей Little Libraries, Big Heroes, ілюстрації до якої створив відомий американський художник Джон Парра.

Для дорослих у цій тематичній ніші існує окреме видання – The Little Free Library Book (Books in Action), створене Марґарет Олдріч, що не лише переповідає історію системи, а й дає цінні поради для чинних і потенційних хранителів.

2018-го в засновника Little Free Library Тодда Бола було діагностовано рак підшлункової залози, що швидко забрав Тоддове життя. Нині адміністрація системи LFL залучена до партнерства з організацією по боротьбі з хворобою PanCAN. У пам’ять про Тодда хранителі мінібібліотек по всьому світу додають білу чи сіру стрічку в оздобу своїх книжкових хатинок.

Загалом, фантазія і системний підхід деяких ентузіастів LFL просто вражає. Хтось облаштовує мінібібліотеку в дуплі старого дерева, телефонній чи собачій будці, порожньому вулику, вінтажній поштовій скриньці чи годиннику. Інші створюють виняткові інсталяції у вигляді мініатюр власних будинків, церков, маяків і навіть TARDIS. Найдбайливіші хранителі постійно стежать за асортиментом, урізноманітнюють його і не забувають ставити на форзацах книжок позначку: «Little Free Library. Always a gift. Never for sale.»

Кількість книжкових хатинок у світі зростає з кожним днем, утім зовсім необов’язково бути власником такої для відчуття причетності до великої справи маленьких бібліотек. Можна обрати шлях «помічника героя». Скажімо, взяти на себе відповідальність за занедбану чи не надто цікаву на асортимент шафку, додати на поличку дитячі чи нон-фікшн видання, яких часто бракує навіть активним LFL.

Поодинокі досвіди мінібібліотек існують і в Україні. Далеко не всі вони внесені в систему Little Free Library, тож говорити про точну кількість чи геолокацію непросто. Однак якщо ви знаєте про наявність такої книжкової хатинки у своєму районі чи місті, не оминайте її увагою і щедрістю. Можливо, саме вам судилося стати свідком, оповідачем або й героєм нової чудесної історії.

Фото Олександри Орлової та з архівів littlefreelibrary.org.

Сьогодні пересувні бібліотеки – автобуси, фургончики, трамваї і навіть пороми, що курсують між населеними пунктами, втамовуючи жагу до читання там, де зі звичайними бібліотеками не склалося, – вельми поширене явище в багатьох країнах. Історія їхня досить давня, а розквіт, як підказують архіви і статистика, припав на середину ХХ століття і тривав приблизно до «інтернетної» ери. Що лежало в основі явища мобільних бібліотек і чи актуальні вони нині, підкаже історія та досвід американських бібліотечних систем, які свого часу й розпочали цей книжковий (у всіх сенсах) рух.

У далекому 1839-му році у США стартувала ініціатива під назвою «Американська шкільна бібліотека» (The American School Library). Великий дерев’яний футляр із набором книжок від видавництва «Harper&Brothers» курсував селами й містечками будь-якими засобами транспорту, доступними тогочасним книгозбірням і школам. Єдиний зразок такого футляру нині зберігся в Національному музеї американської історії у Вашинґтоні.

У другій половині ХІХ століття обладнані полицями каретні фургони мандрували як американськими, так і британськими провінціями, й нерідко були частиною маркетингових стратегій видавництв для реклами їхньої продукції. Втім, дійсні попередниці мобільних бібліотек з’явилися лишень на початку 1900-х років: у Південній Кароліні портативні книжкові скриньки у села доставляли працівники Народної бібліотеки округу Честер, а провінціями округу Вашинґтон, що в штаті Меріленд, їздив книжковий фургон, запроваджений чуйною і харизматичною бібліотекаркою Мері Леміст Тіткомб.

На початок 1920-х років кінні книжкові фургони у США вже не були аж такою дивиною, а от перший букмобіль спричинив справжній фурор своєю появою у Нью-Джерсі. Знаково, що його розробницею стала також жінка. Бібліотекарка Сара Бьорд Аск’ю переобладнала свій Ford Model T під пересувну бібліотеку на кілька сотень книжок і сама розвозила їх населеними пунктами штатів Нью-Йорк і Коннектикут, що не мали стаціонарних бібліотек.

• 

• 

У роки Великої депресії своєрідним рушієм пересувних бібліотек став президент США Франклін Рузвельт. Його адміністрація розробила декілька проектів по залученню різних верств населення до читання й освіти за допомогою бібліотечних заходів і активностей. Зокрема, й ініціативи «Книжки їдуть до людей», у межах якої існували як букмобілі-вантажівки, так і кінні бібліотечні загони. Останні становили абсолютно унікальний досвід: команди спеціально тренованих бібліотекарок на мулах чи конях доставляли книжки в сідельних сумках мешканцям найвіддаленіших провінцій гір Кентуккі й Аппалачі.

У часи Другої світової війни подібні ініціативи також одержували підтримку держави, а в 1950–60-х роках нарешті з’явилися не просто фургони, заповнені книжками, а професійно обладнані автобуси з полицями, столиками й кріслами, освітленням і радіо, що робили тривалі зупинки у різних населених пунктах за узгодженим розкладом. У роки сеґреґації ініціативи з пересувними бібліотеками в інтернаціональних районах та афро-американських ґетто стали не просто помічними, а незамінними для кольорового населення. Наприкінці 1970-х років вже звичні назви пересувних книгозбірень «Бібліотека на колесах» (Library on Wheels) та «Мандрівний бібліотечний центр» (Traveling Library Center) офіційно поступилася місцем лаконічному й добре знайомому нам терміну «букмобіль». Щоправда, поступове створення філіалів громадської бібліотеки навіть у найменших американських містечках і селищах, збільшення мобільності самого населення за рахунок автівок чи не в кожній родині, можливість поштової пересилки книжок за запитом, а затим поява інтернету й користування електронними книжками суттєво зменшили попит на пересувні бібліотеки.

• 

• 

Однак списувати їх із рахунку зарано, адже тільки на території США нині офіційно діє до тисячі різних мобільних бібліотечних сервісів, серед яких присутні як звичайні книгозбірні, так і пересувні комп’ютерні та навіть наукові станції. Букмобілі знаходять підтримку громадських організацій та спонсорів, стають сучаснішими та екологічнішими, обладнуючись інтерактивними пристроями, технічними міні-лабораторіями, сонячними батареями, а втім, традиційні книжкові фургони так само затребувані і курсують найвіддаленішими фермами, резерваціями та поселеннями амішів, адресно виїздять до будинків літніх людей та інвалідів, сиротинців, центрів допомоги малозабезпеченим сім’ям та емігрантам, наметових містечок безхатьків, а також роблять зупинки біля парків, шкіл, дитсадків, крамниць і навіть громадських пралень. Низка мобільних бібліотечних сервісів працює за запитом: людина заповнює форму на сайті громадської бібліотеки свого міста чи округу, аби отримати консультацію, доступ до електронних архівів, розклад і список найближчих локацій букмобілей або й адресну доставку книжок, якщо справді не має змоги вийти з дому.

• 

• 

Мобільна бібліотека вважається найдрібнішою ланкою в системі громадських бібліотек США, однак від того не менш значущою. Щоквітня у межах Національного тижня бібліотек Американська бібліотечна асоціація ALA відзначає і День букмобіля, надаючи промоцію самому явищу «бібліотек на колесах» і шануючи його вельми унікальний мандрівний персонал.

Охоплення теми мобільних бібліотек всілякого ґатунку в американських книжках – тема окремого подиву й замилування. Про появу букмобілей у США розповідає книжка-колаж Шарлі Ґленн «Library on Wheels: Mary Lemist Titcomb and America’s First Bookmobile»; «That Book Woman» авторки Гізер Генсон та художника Девіда Смолла – історія однієї з кінних бібліотекарок в Аппалачі; книжки-картинки «Biblioburro: A True Story from Colombia» Джанетт Вінтер та «Waiting for the Biblioburro» Моніки Браун і Джона Парра – натхненні колумбійським досвідом Луїса Соріано, який возить книжки узбережжям Карибського моря на двох віслючках. Не менш зворушливі і красиві вигадані історії «The Library» Сари Стюарт і Девіда Смолла й «Miss Dorothy and Her Bookmobile» Ґлорії Г’юстон і Сьюзен Конді Лемб – для дітей, а також цілі серії книжок «A Bookmobile Mystery» Нори Пейдж і «A Bookmobile Cat Mystery» Лорі Касс – для дорослих.

Книжки, що подорожують країною

Фото: архіви Western Maryland’s Historical Library, HistoryLink.org, Institute of Museum and Library Services, HistoryDaily.org.

---

«Бібліотечна картка – початок пригоди тривалістю у ціле життя», – цією цитатою письменниці Ліліан Джексон Браун нерідко прикрашають стіни громадських бібліотек у США. Отримати симпатичну пластикову картку, що стає перепусткою до книжкової «печери скарбів» досить просто, а якщо тобі, скажімо, років п’ять – ще й вельми весело. Бібліотекарі радо влаштують новоспеченому книголюбу маленьку церемонію-посвячення з екскурсією та розвагами, а також подарують торбинку для щойно обраних книжок. Формальність тут, звісно, очевидна, адже дитина ще тривалий час здійснюватиме візити в бібліотеку в супроводі дорослих, однак елемент посвяти в таїнство, причетності до великої, а десь і магічної системи, своєрідне отримання резидентства на території книжкового царства – досвід невитравний. Саме на цьому акцентують увагу викладачі курсу «Бібліотечна справа» на базі ALA (Американської бібліотечної асоціації). Любов до книжок виникає у процесі читання, але заохочення і презентація – необхідні умови для її закладання.

Для привернення уваги і створення настрою бібліотекарі використовують так звані «хитрощі і пастки» (tricks and hooks). Для наймолодших відвідувачів це – тематичні куточки, іграшки, мініатюрні лялькові театри, банери з казковими персонажами.

Для доросліших – нотатки-повідомлення на полицях, книжкові мапи, інсталяції, дороговкази до чарівних книжкових країн, а також стенди із пропозиціями екранізованих літературних творів, інтригуй-цитатами перших рядків книжок, побачення з книжкою наосліп (коли книжки загортають у цупкий папір, додаючи цидулку зі стислим описом сюжету).

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Шкільні бібліотекарі залучають до популяризації читання вчителів і формують кумедні стенди з їхніми фото й рекомендаціями.

У системі американських громадських бібліотек наявні півтори сотні різноманітних програм та активностей для дітей і підлітків, переважна більшість із яких – розробки не методистів-академіків, а бібліотекарів-ентузіастів, нерідко з периферійних філій та провінційних шкіл.

Поруч із канонічними сторітаймами, сезонними святами, зустрічами з авторами та зборами книжкових клубів у бібліотеках США існує ціла низка оригінальних заходів та ініціатив. Пропоную познайомитися ближче з деякими з них, адже ідейно вони цілком можуть стати в пригоді українським бібліотечним працівникам.

Листування з авторами/ілюстраторами (Author/Illustrator Fan Mail). Бібліотекар дізнається електронну чи фізичну адресу автора/ілюстратора і пропонує дітям написати йому листи (чи колективний лист), намалювати малюнки. Перед тим, звісно, є сенс влаштувати читання його книжки.

Книжкове лото (Book Bingo). Правила ті самі, що й у звичайному лото, але замість чисел – назви книжок або імена літературних персонажів та локацій.

Універсальний день народження (Happy Un-Birthday Party). Усі охочі відзначають свій день народження в один обраний день. Одягають святкові капелюхи, слухають книжку про день народження, розважаються, чаюють із частуються.

Битва книжок (Battle of the Books). Учасники читають декілька запропонованих бібліотекою книжок, намагаються добре запам’ятати сюжет і деталі. В обраний для битви день вони діляться на команди й відповідають на запитання вікторини, що для них підготували бібліотекарі.

Полювання на книжки (Scavenger Hunt). Учасники полювання отримують перелік завдань для пошуку і відповідно до нього збирають книжки. Наприклад, книжка-картинка, книжка, що має понад 100 сторінок, книжка, яку ти прочитав більше одного разу, книжка із головним героєм-твариною тощо. У якості призу можна отримати почесний значок/медаль/диплом найкращого шукача книжок.

#Нове_читання: ідеальна бібліотека

Премія «Вибір дітей» (Kids’ Choice Book Awards). Проводиться на рівні штату, округу, району, але може бути і простою ініціативою окремої бібліотеки. Протягом року бібліотекарі проводять із дітьми читання свіжих книжок, потім діти можуть голосуванням обирати фаворитів, а також пропонувати свій власний варіант найкращої книжки року.

Пізнавальні воркшопи (Ology Workshops). Тематичні заходи з читанням, завданнями, експериментами і переглядами документальних стрічок. Темами можуть стати океанічні глибини та їхні мешканці, єгипетські піраміди й мумії, космічні простори, мікроби тощо.

Сторітайм іноземною мовою (Storytime in a Foreign Language). Читання книжок-білінгв, книжок у перекладі та оригіналі, із залученням волонтерів-перекладачів чи носіїв іноземної мови. Також волонтери проводять читання суто іноземною мовою для дітей, що є її носіями. У багатьох американських штатах ця практика поширена для іспаномовних меншин, а скажімо, в бібліотеках Нью-Йорка, Чикаґо, Сіетла проводять ріделауди японською, італійською, німецькою, французькою і навіть афрікаанс.

Зустріч зі службовими собаками (Good Doggie! Meet Doggone Good Guide Dogs). Саме з цього заходу, на який інструктори приводили собак-терапевтів, -рятівників, -поводирів, К-9, та розповідали дітям про їхню службу свого часу почалися читання дітьми книжок собакам-терапевтам. Нині поодинокі ініціативи перетворилися на потужне явище, і поруч із чотирилапими слухачами щороку «розчитуються» тисячі дітей.

Катастрофічне читання (What a Disaster!). Читання й обговорення книжок-катастроф про стихійні лиха (цунамі, вулкани, пожежі, землетруси, повені) або війни.

Книжка чи кіно? (Which Is Better? Book vs Movie). Організовані читання певної книжки протягом місяця, а потім перегляд її екранізації із подальшим обговоренням.

Клуб юних літкритиків (Young Critics Book Club). Один із найкращих засобів для видавця зрозуміти реакцію цільової авдиторії на майбутню книжку. На базі бібліотек видавництва співпрацюють із зацікавленими дітьми. Юні літкритики отримують для читання книжки ще до їхнього виходу з друку і пишуть на них відгуки, ставлять оцінки, роблять зауваження та пропозиції.

Волонтерські програми для підлітків (Community Service Club). Можливість попрацювати асистентом бібліотекаря, залучатися до проведення ріделаудів, організації заходів для літніх таборів, допомагати молодшим школярам із домашніми завданнями і проектами. Волонтерство зараховується і всіляко вітається при вступі до ВНЗ.

Вечір із героєм (Hometown Hero Night). На такі бібліотечні зустрічі зазвичай запрошують військових, але це можуть бути поліцейські, пожежники, лікарі, люди із непересічним досвідом, які можуть поділитися цікавими історіями з дітьми, надихнути своїм прикладом.

Розкажи мені свою історію (Tell Me Your Story). До цього типу заходів залучаються люди похилого віку. Інколи це просто зустріч із дітьми, розмова і читання дитячої класики, що була популярна, коли сам гість був малюком. Іноді запрошені бабусі й дідусі об’єднуються з дітьми в дуети, обмінюються дитячими історіями, створюють саморобні книжки про них.

Гід шкільного бібліотекаря: 31 ідея, щоб здобути читача

Неможливий день 29-го лютого («The Impossible Day» Leap Year Party). Свято високосного року. Читання книжок про чарівні чи неможливі речі, магію та фокуси, а також розмова про те, як так вийшло, що кожні чотири роки ми додаємо до лютого ще один день.

Намалюй історію (Draw the Story). Після слухання книжки діти малюють власну інтерпретацію її героїв на великих аркушах паперу. Також вони можуть створити власну книжну картину, мапу чи комікс.

Творення власних книжок (Book Builders). Бібліотекарі проводять майстер-клас із виготовлення книжки власноруч (склеєної чи зшитої, з м’якою обкладинкою чи палітуркою тощо). Відтак діти можуть записати і намалювати у своїй книжці якусь історію чи казку.

Карикатура/мультиплікація для початківців (Cartooning for Beginners). Зазвичай ідеться про зустріч із карикатуристом, знайомство з мистецтвом шаржу і дослідження суміжних із цією темою книжок. Однак це також може бути малювання найпростішої мультиплікації із дітьми – з цим бібліотекар упорається і без допомоги фахівця.

Виготовлення ляльок (Puppet Making Workshop). Для образу ляльки можна обрати улюбленого літературного персонажа, а її зовнішній вигляд і застосування цілком залежать від доступних матеріалів і фантазії. Це можуть бути паперові ляльки із набором одягу на всі пори року, пальчикові ляльки, ляльки-рукавички чи справжні маріонетки для лялькового театру. Українським дітям, наприклад, доступний також досвід творення традиційних ляльок-мотанок.

Піратський день (Pirate Day Party). Читання книжок про піратів, малювання вусів і виготовлення пов’язок на око, вигадування піратських пісень і пошуки скарбів у стилі scavenger hunt.

У форматі тематичних днів можна обіграти будь-яку книжкову атмосферу: магічну (атрибутика Гаррі Поттера), детективну (із розслідуванням «вбивста» в бібліотеці), космічну, казково-фейську тощо.

Поговоримо про гроші (It’s All About the Money!). Що таке гроші і які їхні види існують? Скільки валют у світі і з чого почався грошовий обіг? Зі старшими дітьми про гроші може поговорити запрошений гість, який знається на фінансах, бюджеті, заощадженнях і витратах, акціях, кредитах, криптовалюті, системі захисту паперових купюр від підробок тощо.

Йога-заняття (Yoga A-Z). Читання йога-книжок із вправлянням і вигадування власних поз-асан.

Коло римувань (Rhyming Circle). Учасники збираються в коло, обирають словосполучення чи речення і вигадують для нього римоване продовження. Фінальну спільну поезію можна записати і вивісити на стенд чи роздрукувати дітям у подарунок. Часом і з цього виходять шедеври нонсенсу, з яких би потішився навіть Льюїс Керрол.

Сам собі супергерой (Superhero Yourself). Дітям пропонують обрати, які здібності вони мали б, якби були супергероями. Можна вигадати собі ім’я, емблему, костюм, намалювати свій портрет в образі, розповісти про свої пригоди історію.

Писання листів-подяк (Thank You Letters). Є безліч людей, яким діти можуть за щось подякувати. Часом це непросто/ніяково зробити на словах, однак можна написати – бабусі й дідусю, вчителю, батькам, другу або навіть домашньому улюбленцю чи плюшевому ведмедику.

Книжкові смаколики (Snacks based on books). Читання книжки чи її фрагмента, де фігурують смаколики і частування. Чаювання, як у Аліси в Дивокраї, мармелад-джем ведмедика Паддінґтона, шоколадні цукерки Віллі Вонки, пряне печиво Пеппі Довгапанчохи, малиновий сироп Енн Ширлі (не сплутати із домашнім смородиновим вином).

Тиждень заборонених книжок (Banned Books Week). Проводиться щороку в кінці вересня у всій системі громадських бібліотек США, а також у школах і книгарнях. Його заходи включають формування стендів книжок, що будь-коли були заборонені у Сполучених Штатах чи в інших країнах, читання їхніх уривків, обговорення явища цензури і Першої поправки до Конституції США, яка регламентує свободу вираження думок. Хоч як це не дивно, а під заборону в різних американських штатах потрапляли такі дитячі й підліткові книжки: «Де Воллі?» Мартіна Генфорда, «Вінні-Пух» Алана Мілна, «Джеймс і гігантський персик» та «Чарлі і шоколадна фабрика» Роальда Дала, «Щоденник» Анни Франк, «Міст у Террабітію» Кетрін Патерсон, «Павутиння Шалотти» Е. Б. Вайта, «Аліса в Дивокраї» Льюїса Керрола, «Там, де водяться диковиська» Моріса Сендака, «Чарівник країни Оз» Френка Баума, «Хранитель» Лоїс Лоурі, «Лев, Біла відьма та шафа» Клайва Льюїса, «Гаррі Поттер і філософський камінь» Дж. К. Ролінґ та багато інших.

А про надзвичайно популярні у США читацькі піжамні вечірки (PJ Parties), ночівлі в бібліотеці (Library Sleepovers), включно з іграшковою їх версією для малюків (Stuffed Animal Sleepovers), можна докладніше дізнатися в одному з попередніх матеріалів рубрики #НовеЧитання.

Про левів, людей і бібліотеки

Фото з особистих архівів Олександри Орлової та архівів US Public Library System.

Сьогоднішня історія традиційної рубрики БараБуки #НовеЧитання особливо сподобається юним читачам і читачкам. Організувати подібний захід буде непросто, адже він вимагає творчого підходу й гарної підготовки бібліотеки й бібліотекарів.

Письменниця, блогерка й популяризаторка читання Олександра Орлова розповідає про незвичний формат бібліотечного читання, у якому участь беруть… улюблені дитячі іграшки! Іграшки «ночують» у бібліотеці й діляться фотовраженнями, а ще – допомагають дітям вибирати нові книжки… М-м-м!

Незвичайний бібліотечний захід для малюків «Іграшкова ніч в бібліотеці» (Stuffed Animal Sleepover) вельми популярний у США та Японії. Він виник на основі більш давньої традиції ночівлі в бібліотеці, яку працівники читалень свого часу впровадили для підлітків. Що може бути захопливішим за зібрання однолітків у піжамах, зі спальниками напоготові, у стінах, здавалося б, цілком собі офіційного закладу?

У програмі такої ночівлі є настільні ігри, вікторини, читання вголос, власне, сон у читальному залі, а зранку – цілком собі реальний сніданок, нерідко, з літературним присмаком (скажімо, млинці Пеппі-Довгапанчохи з мармеладовим джемом ведмедика Паддінґтона і чаювання у стилі Аліси). Мета таких заходів – не лише залучення дітей до читання та літературних клубів, але й створення домашньої атмосфери в бібліотеці. Звісно, підготовка і втілення подібної ночівлі вимагає від бібліотекарів та батьків певних зусиль і співпраці, тож відбувається подібне раз на сезон, або й рідше.

Важко сказати, звідки ростуть «плюшеві лапи» в молодшої, чи радше, лайт-версії «Ночі в бібліотеці». Відомо лише, що у 1990-х роках «Іграшкові ночі» бібліотекарі проводили по обидва боки Тихого океану (себто, у Північній Америці та на Японських островах). Цей захід розрахований на дошкільну аудиторію і все, що вимагає від малечі, – залишити власну іграшку в бібліотеці на одну ніч. Звісно, спочатку діти зберуться в коло, познайомляться між собою та представлять своїх іграшкових друзів, послухають разом книжку, а тоді облаштують іграшки на ночівлю: вкладуть на килимок, вкриють ковдрами, побажають «Добраніч». Наступного дня малюки знайдуть свої іграшки там, де залишили, але бібліотекарі втаємничено повідомлять, що встановили приховані камери і тепер мають із них купу-купезну знімків про те, що відбувалося з іграшками, поки ніхто не бачив.

Тут усе залежить від польоту фантазії працівників та обладнання читальні: звісно, іграшки побувають у різних куточках бібліотеки, оберуть собі книжки до смаку, гратимуть у шахи чи в доміно, попрацюють за комп’ютерами, випробують бібліотечний ксерокс, а може, навіть влаштують невеличкий рейвах – чим веселіше й винахідливіше, тим краще. Що з цього матимуть діти, крім кумедних та чарівних фотографій на згадку? Знову ж таки, відчуття привітної, а десь і казкової, атмосфери в бібліотеці та знайомство з облаштуванням бібліотечних залів. А ще, книжковий вибір іграшки може стати наступною найбажанішою книжкою її маленького господаря. Дослідження Університету Окаяма, які провів у бібліотеках Японії Йохішіро Окадзакі, показали, що творення такої «бібліотечної магії» позитивно впливає на залучення найменших відвідувачів до читання та бібліотечних активностей. Діти довіряють своїм іграшкам і прагнуть повторювати їхні досвіди, вони впритул наближаться до усвідомленого вибору книжки та самостійного читання, і це їх не лякає, а захоплює, як гра.

Певна річ, «Іграшкова ніч у бібліотеці» – не надто простий у реалізації захід, проте бібліотекарі вельми полюбляють його за можливість проявити креативність та вразити малюків. Крім того, в американських бібліотеках регулярно відбуваються так звані «піжамні дні» чи «піжамні сторітайми», коли діти й дорослі приходять у читальню в піжамах, зручно облаштовуються на килимках із подушками і слухають читання вголос обраної заздалегідь книжки.

«Ніч у бібліотеці», а особливо її іграшкова версія, виявилася настільки благодатною темою, що їй навіть присвячено кілька дитячих книжок. Наприклад, «Sophie and Sammy’s Library Sleepover» американської авторки Джудіт Кейселі розповідає про досвід ночівлі в бібліотеці дівчинки Софі та її спробу відтворити те, що відбувалося, вдома для маленького братика. Книжка-картинка «When the Library Lights Go Out» Меґан МакДоналд (відомої українському читачеві завдяки серії книжок про Джуді Муді) та ілюстраторки Кетрін Тіллотсон демонструє нічні пригоди іграшок, що живуть у читальні. Та найбільш близька власне до «Іграшкової ночі в бібліотеці» книжка «ぬいぐるみおとまりかい» (Вечірка іграшок) японських авторів Казухіто Казеки та Тіаки Окади, у якій ідеться саме про такий захід в одній із японських бібліотек.

Фото з архівів US Public Library System.