Тисячі сімей зірвалися холодної зими 2022 року у пошуках безпечного місця. Українки, схопивши в оберемки дітей, покотилися світом, як ті загублені ґудзики, тягнучи за собою кволу нитку надії на швидке повернення додому. Біженство – це і соціальне явище, і шлях водночас. Воно породжує безліч питань: що є дім і де він є, хто свій, а хто чужий, як знайти опору, щоб знову почати відчувати життя. Саме ці аспекти і розкриваються у книжках, які потрапили до огляду.
Історією для наймолодших, з одного боку, можна назвати книжку «Ґудзик, який хотів повернутися додому» (видавництво «Kalamar», 2024 р., ілюстрації Галі Вергелес). Слава Світова використовує вдалу метафору. А ну ж, хто не губив ґудзики? І її ґудзик, ледь тримаючись на нитці, таки губиться серед тисячі голосів, ніг та незнайомих слів. Слава Світова підсилює метафоричність середовища мовно. Вона вводить в історію мелодійні українські слова «серденько, лакоминка, пташок, легіт», і це дає змогу дорослому читачу погратися з дитиною у впізнавання. Історія ґудзика, ніби казка про шлях героя, але разом з тим вона багата на дорослі наративи. Ті, які можуть стати опорою батькам. Слава Світова не говорить про біженство, як явище, вона говорить саме про шлях. Шлях зростання героя, в якому той приходить до ресурсного для себе висновку:
«Бо Ґудзик нарешті знайшов своїх. Бо Ґудзик нарешті почувався вдома. Бо Ґудзик зрозумів, що він і є дім».
Тут авторка апелює до дорослих, бо таке усвідомлення дає силу прийняття ситуації, щоб рухатися далі і допомогти справитися з тугою за домом дитині. Якщо не брати до уваги контекст війни, то це твердження, насправді, є глобалізованим. Адже ми завжди шукаємо свій дім і своїх, чи не так?
Окремо варто відзначити ілюстрації Галі Вергелес та оформлення назагал. Метафоричні крила, якими наділяє художниця людей на одному з розворотів, натякають на перелітних птахів. Це дає надію, адже птахи завжди повертаються. У книзі є кілька розгортів, які розкриваються, як щось таємниче – ось ми бачимо, що ховає розбите вікно чи кишені, а ось зазираємо у скриньку, повну різноманітних ґудзиків.
«Чарівні дракони острова Ґозо»
Для дітей від шести років Інна Данилюк створила морську реалістичну історію «Чарівні дракони з острова Ґозо». Тут є історія дівчинки Юлі, яка через війну переїхала з мамою на Мальту, що переплітається з історією місцевого хлопчика Джуліана. Авторка говорить до дітей їхньою мовою – мовою фантазії. Обоє, Джуліан і Юля, мають свій сум – за дідусем чи домом, і кожен з них вдається до фантазії, як надійної терапії, здатної зарадити болю.
«Після нічної риболовлі першими до берега припливають Дракони. Джуліан завжди їх помічає здалека: скачуть, як дельфіни, та ще й пухкають вогнем».
Вирізьблені на дідовому човні дракони оживають у їхній уяві. Вони підтримують кожного з героїв і стають рушійною силою до ще однієї самотерапії – дружби. Відчувається, що Інна Данилюк добре знається на Мальті. Вона створює її такою, що читачу хочеться пірнути у це прозоре море і познайомитися з барвистим підводним світом. Це дає змогу прожити ще один досвід – досвід ресурсної подорожі, яка може запустити мрію про те, щоб це сталося насправді.
Ілюстрації Анни Вільчинської створюють неповторну атмосферу літа і морського бризу. Тут багато теплих барв, а це лишає приємний післясмак від прочитання.
«Блакитний записник»
Книжка Галини Ткачук «Блакитний записник» (видавництво «Віват», 2024 р., ілюстрації Марії Глушко) розрахована на молодших підлітків. Історія Влади та її блакитного записника, що скорочено називають «Бе Зе» – це теж чудовий спосіб самотерапії для дитини. Тут авторка також розмірковує над пошуком своєї спільноти, як чогось такого, на що можна спертися у часи змін. Влада знаходить таке середовище в образі таких самих дітей з України, які вимушено покинули свій дім. Дія – це один із потужних методів роботи з собою у стресових ситуаціях. І Галина Ткачук чудово вплітає цю дію в оповідь. Її герої вирішують створити книжку про Україну. Крім того, що це дає їм ресурс на прийняття ситуації, проживання тригерних моментів чи закріплення у своєму серці надії, це ще й спонукає читача задуматися, а чим же цікава та унікальна Україна назагал.
«Усі вважають, що Україна – це місце, де відбувається війна. І все».
Як нам розповісти про неї, як закохати і закохатися самим ще більше? Авторка запрошує поміркувати над тим, що таке країна для кожного з нас.
«А насправді в нас є купа всього цікавого. І це важливіше ніж вибухи. У тому сенсі, що війна мине, а Україна завжди була і завжди буде крута, еге ж?».
І ми знову повертаємося до теми ресурсу. Таке знання дає силу, таке знання дає повагу до себе і виводить з позиції жертви. Тоді ми здатні до дій. Тому герої Галини Ткачук створюють книгу, яка розчулює їхніх польських однолітків.
Ілюстрації Марії Глушко не просто змальовують певні ситуації, вони ніби грають з читачем і блакитними акцентами ведуть його крізь історію.
«Тимчасово переселені»
Для старших підлітків Тетяна Рубан написала книжку «Тимчасово переселені» (видавництво «Віват», 2024 р., ілюстрації Ольги Родзік). Це історія про дітей, які опиняються в Італії, про поступове відкривання власного серця головною героїнею Валею, і, знову ж таки, про пошук своїх опор у дружбі. Ми бачимо різних героїв: гідних, як брати Влад та Давид чи Квітка, і не дуже, як сеньйора Людовіка разом із онукою. Хтось із них має свій біль, який штовхає на певні ганебні вчинки: красти гуманітарку, булінг тощо. А хтось просто є «чорною дірою», як каже авторка голосом одного з героїв. Тут яскраво зображені почуття Валі. Ми бачимо, як вона оточує себе муром через моральне виснаження та страх, і разом з тим вона ще має достатньо сил аби відстояти себе і свої кордони. Ми бачимо, як поступово до неї повертаються кольори життя, як поруч із нею з’являться її люди. І це виглядає дуже реалістично з точки зору досвіду біженства.
«А друг і справді не посада» – резюмує Валя, нарешті відчуваючи аромати італійських трав, сонця та моря.
Надзвичайно стильні ілюстрації Ольги Родзік доповнюють історію. Вони створюють додаткову динаміку та настрій.
Тож у книжках, які прямо чи опосередковано стосуються переселення, авторки звертаються до теми самопідтримки, пошуку власних опор та ресурсу на рух далі. З кожної книжки можна винести свій рецепт і приміряти його, як плаття, щоб дізнатися, що ж саме спрацює. Кожна історія говорить про почуття, які є дуже впізнаваними для тих, хто пережив такий досвід. Авторки змальовують шлях героя до себе, адже саме проживання будь-яких травмуючих подій і запускає цей непростий процес. А ще у книжках відчувається вдячність іншим країнам за підтримку. Вдячність також є ресурсним почуттям. А ресурс – це те, що потрібно і дітям, і дорослим у цей час.
«Привидуся» Оксани Давидової ‒ це історія про світло, яке є навіть у темні-темній темряві, це історія про війну і надію, про дружбу і звичайного хлопчика, який попри страх зумів передати важливі координати ворога бійцям ЗСУ.
«У темному-темному будинку в темній-темній кімнаті на темній-темній підлозі стояв чорний-пречорний ліхтар. А від чорного-пречорного ліхтаря по підлозі тягнувся світлий-пресвітлий промінь»
Андрій живе з бабусею в окупації. Він бачить війну занадто близько: вона двигтить стінами у погребі, де вони ховаються, розлучає з батьками, забирає друзів і змінює хлопців світ. Колись вони ходили в походи, а тепер у Андрія щодня ніби похід, бо без світла та газу готувати їжу доводиться на вогні. Одного дня у хлопчика з’являється подруга, проте дуже незвичайна, бо вона ‒ привидка. Точніше Привидуся-Явдуся, як називає її Андрій. Якось хлопець дізнається, що росіяни вдалися до хитрощів та замаскували свій справжній штаб. Андрій розуміє, що саме ця інформація є надзвичайно важливою для бійців ЗСУ. І якщо допустити думку, що можна було б якось її передати, то наші точно б знали, що з нею робити. Привидуся допомагає Андрієві відшукати в покинутій хатині телефон, щоб передати дані. Так з’являється новий партизан на прізвисько Горобець.
Ілюстрації Алевтіни Шавлач
Авторці Оксані Давидовій вдалося зробити книжку максимально світлою, хоча й правдивою. Тут є і про мародерство, і про воєнні злочини, і про багатолітню історію геноциду українського народу з боку російської держави, і разом із тим про Привидусю, яка виявилася зовсім не давньою привидкою, а майже одноліткою Андрія Лізою. Саме цей образ додає книзі гумору та світла. Через розмови героя з бабАллою читачі дізнаються про те, що передувало війні, про репресії, голодомор, утискання мови та культури тощо. А стосунки бабусі з сестрою ілюструють дію російської пропаганди і змальовують складність взаємовідносин із рідними, які піддалися її впливу. Але бабАлла тут не лише голос правди, а ще й образ надійного тилу для героя, те, що дає впевненість і спокій.
Авторка пропонує читачам чіткі і зрозумілі відповіді на складні питання ‒ своєрідний «ліхтарик» для розмов із дітьми про причини війни.
«‒ То вони просто заздрять нам і бояться, що показуємо росіянам хороший приклад? ‒ здогадався Андрій.
‒ Не тільки. Найголовніше, чому вони на нас напали, те, що росія ‒ це насправді імперія».
У книзі дуже гармонійно нанизується пригодницька історія Андрія та його дружба з Привидкою на воєнну реальність. Шпигунські ігри хлопця роблять сюжет максимально захопливим для дітей. А образ Привидусі робить її світлою, попри складність теми та змальованих подій. Крім того, Привидуся підсилює героя, стає його невидимою суперсилою і дає надію на краще.
Ілюстрації Алевтіни Шавлач
Ілюстрації Алевтіни Шавлач не лише доповнюють історію, а й надають їй казкового шарму. Трішки шаржовий стиль у зображенні російських загарбників підсилює їхній недолугий образ та поведінку. А от Привидуся зображена надзвичайно милою, і це одразу налаштовує читача на взаємодію.
Книжка розбита на розділи. Її мова легка, що робить її близькою читачам. Авторці вдається подати складний історичний контекст достатньо лаконічно та просто. «Привидуся» може підійти для дітей віком 7–11 років.
Сьогоднішнє покоління дітей росте достатньо проінформаваним про події, що розгортаються за вікном. Розуміння всіх процесів може допомогти усвідомити важливі речі, закласти основу власних цінностей, тож такі книги є вагомими для прочитання. Крім того, образ Андрія дає розуміння, що кожен може зробити свій внесок у боротьбі.
Цей рік багатий на книжки до зимових свят. Здається, мало не кожне видавництво порадувало своїх читачів святковими пропозиціями. То про що ж наші зимові новинки? Цьогоріч особливо відчувається проговорення теми українського Різдва: традиції, символіка, атмосфера. Цим ми повертаємо собі автентичне свято, збагачуючи його сучасними тенденціями. Для деяких книжок Різдво стає тлом, на яке нанизуються важливі меседжі читачу, для інших – це головний атрибут, навколо якого будується сюжет. Це дає дітям можливість глибше пізнати нашу культуру, впровадити ідеї з книжок у свої святкування. Повернення собі традиційності свята та підвищення його важливості об’єднує цьогорічні новинки. Ще одна важлива риса цих книжок – це нанесення українських локацій на літературну мапу. Ми зустрічаємо не лише великі міста, на кшталт Києва чи Львова, а й менші обласні центри та селища.
Звісно, у деяких книжках так чи інакше зустрічається тема війни, разом з якою автори проговорюють, наприклад, сум за рідними або вимушені переїзди. Та разом з тим кожна книжка лишає світло та надію навіть у розкритті таких непростих питань. Зрештою, як і має бути у різдвяний час!
Видавці не оминули жодну вікову категорію дітей, тож новинки цьогоріч є для всіх. Для найменших – це вірші та книжки-картинки, для старших – збірки та повісті, подані у кольоровому та чорнобілому оформленнях.
Книги для найменших – пізнавальні вірші та книжки-картинки
«Як комахи і звірята будуть зиму зимувати»
Текст: Анна Солод, ілюстрації: Наталія Шило. Видавництво «Чорні вівці»
Віршована книжка-картонка для малюків про зимівку різних звірів та комах. Вона не лише розвине мовлення, а й познайомить дітей із навколишнім світом. Хтось спить у барлозі, хтось під корою, дехто перевдягнувся, дехто збирає запаси, а є й такі, що вийшли на полювання. 12 персонажів проводять екскурсію зимовим лісом і розповідають про зміни у поведінці та погоді. Ілюстрації Наталії Шило слугуватимуть вімельбухом для пізнання оточуючого світу дитиною.
Книжка-картинка для найменших, яка запрошує подумати над ставленням до тварин. Святкова атмосфера Різдва для авторки Грасі Олійко стала тлом, щоб розповісти історію про добрі справи та безпритульних домашніх улюбленців.
Янголинка розсипає святковий настрій над містом і зустрічає кошеня, яке господар вигнав із дому. Тож вона вирішує віднайти спосіб допомогти малюку і ховає його у свою шапку.
«Не у кожному домі має бути кіт, але в кожного кота має бути дім».
Цей меседж обов’язково наштовхне на роздуми про відповідальність, яку ми несемо за тих, кого одного дня привели у свій дім. Янголинка кладе шапку з кошеням у різдвяний вертеп. Там його знаходить родина і бере до себе додому. Виявляється, що ця родина врятувала не лише кошеня, а й песика, якого колись Янголинка загорнула у свій шарф. Проте гріють янголят і людей не речі, а саме добрі вчинки, які змінюють світ на краще.
Авторці вдалося створити різдвяну історію сповнену дива і добрих вчинків. Ілюстрації додають святкової атмосфери, дарують відчуття тепла і глибше розкривають сюжетну лінію. Крім того, їхня динаміка спонукає читача йти в історію.
Неймовірна книжка-картинка для малечі про добро та подарунки. Динамічні та стильні ілюстрації, влучний та короткий текст Олександра Шатохіна роблять її ідеальною для дошкільнят.
Зайчик знаходить біля свого будиночка подарунок. І відправляється на пошуки його власника. Після кількох невдалих спроб він натикається на самого Санту. Через страшну завірюху головний чудодійник Різдва загубив усі-всі подарунки. Тож зайчик допомагає їх шукати. За це Санта виконує особливе зайчикове бажання: покатитися на сантових санях та подарувати подарунки його друзям. А на наступний день біля будинку зайчика теж з’являється величезний подарунок зі словами подяки за допомогу.
Ця книжка може допомогти обговорити питання взаємодопомоги та подарунків. Бо кожен з нас може стати Сантою для інших.
Для трохи старших – збірники та готові книжкові адвенти до свят
Збірник коротких оповідань, де головними героями є іграшки: залишені на майданчику, отримані у подарунок і навіть мамині. Вони оживають у 25 історіях від 5 українських авторок. Саме стільки потрібно для книжкового адвенту, чи не так? Тож авторки пропонують читати по одній історії щодня, і разом наближатися до Різдва. А історії у збірці короткі, тож чудово пасують для сторітаймів.
У книзі багато колоритних імен. І це неодмінно надихне фантазувати, бо це справжній довідник для тих, хто ще не зміг назвати свою улюблену іграшку. Песик Телесик, динозавр Зелений Шуруп, левеня Бакс, лялька Анабель Лід, мишеня Мишкотер і навіть велосипед на ймення Радіон. Історії надихають разом з дитиною призадуматися про свої іграшки та пофантазувати над їхніми історіями та таємницями.
Історія Оксани Лущевської про рюкзак по імені Пандочка Перрі змальовує важливість дитячих дрібничок та щемке відчуття потрібності. Христя Венгринюк розповідає про левеня Бакса, яке стає щасливим для своєї власниці і рятує дівчинку, коли та заблукала у лісі. Валя Вздульська порушує важливу тему самоідентифікації. Її героїня киця Кицюня загубивши хвостик, приміряє на себе хвости інших іграшок, проте жоден не підходить. І лише знайшовши свій, вона стає тою, ким вона є.
В історії Галини Ткачук про зайця Моркву йдеться про талісмани та ту чарівну силу, якою ми їх наділяємо. А от Ольга Купріян розповідає про летючу мишку Дарті, яку кмітлива дівчинка Яся намагається використати, щоб не йти до школи. Змальована ситуація дуже нагадує родинні будні і дає ідею для пошуку рішення у непростих дитячих ситуаціях, як дітям, так і батькам.
Збірка казкових оповідань про символи свят. Читачі знайомляться з головним героєм Матвієм через інтерв’ю, де він розповідає про таємничу книгу, знайдену у батьківській книгарні у Рівному. А далі читачі стають учасниками дії, мандруючи разом з Матвієм сторінками тієї дивної книги. Після кожної з історій Матвій створює щось святкове: плете павука на майстерці у краєзнавчому музеї, робить витинанку, пече з батьками пудрики чи пампухи або ж прикрашає свою особливу ялинку, як героїня історії про Хуху. Про все це ми дізнаємося з газетних вирізок, які є перед кожним оповіданням. Це стає своєрідною ниткою, що зшиває книжку. Остання історія нарешті розкриває таємниці книги та знайомить читача з її власником паном Радосмислом – затятим збирачем різдвяних оповідок.
Майже кожне оповідання має відсилку до українських локацій, адже дія стається то у Рівному, то Києві, Беремицькому, Львові, Черкасах чи Сумах. А деякі з них обігрують образи українського міфу, такі як лісовики Гук та Хуха. Також цікавим є місце дії – рівненська книгарня, яка запрошує читача до чарівного книжкового світу. Крім того, цю книжку також можна використовувати в якості ідей для передсвяткового часу з дітьми.
Затишні ілюстрації від Ксенії Маркевич, виконані у природніх тонах, роблять книгу дуже традиційною і теплою.
Все ще може вважатися книгою-картинкою, проте не у класичному розумінні, а з довшим текстом. Історія торкається теми доброти та особистого вкладу у допомогу іншим, а також досвіду війни, який отримав головний герой.
Одного дня Кіт Левчик потрапляє у мерію Львова і стає котомером. Він має купу справ і активно допомагає у роботі. Наприклад, знімається для реклами корму, щоб заробити кошти на їжу безпритульним тваринам. Він має своє потаємне бажання – зустріч з мамою, яка наразі живе у Любліні. Проте у Левчика було багато котомерських справ, до того ж країну спіткало лихо – розпочалася війна. Кіт відчував, що як ніколи потрібен тут: плести сітки, захищати богиню Діану, дбати про новоприбулих до Львова котиків та багато чого іншого доводилося робити у ті дні. Одного дня він пише листа Святому Миколаю зі своїм проханням. І от у святковий день, коли все місто зібралося на відкриття ялинки, до Львова завітав сам Миколай та запалив зірку на верхівці. А ще до Львова приїхала мама Левчика, тож заклопотаний святий таки почув його бажання і здійснив мрію.
Книжка Наталки Малетич наштовхує на роздуми про великі та маленькі справи, про допомогу іншим і, звісно, про диво, яке приносить Святий Миколай.
Казка для дошкільнят про хлопчика Павлуся, який мандрує на Крайню Північ, щоб повернути оленятко Крапельку батькам – оленям Санти. На шляху йому зустрічаються різні перепони, як долина холодильників чи монстри. Герой Галини Манів вигадує різні способи як подолати ці перешкоди. Він завантажує у холодильники їжу, щоб вони не були такими набурмосеними, а іграшки-монстри ремонтує та обіцяє любити такими, якими вони є. Герой здається ідеальним, але зрештою він зізнається, що теж ламав іграшки.
«…я мало любив свої іграшки й не цінував. Я зрозумів! – вигукнув він: – Монстри з’являються, коли комусь бракує любові».
Павлусь знаходить Крапельку та повертає її батькам, а сам відправляється додому.
Авторка створила чарівний світ загублених рукавичок, де у кожної є своя мета та місія. Крізь призму їхній історій ми бачимо проговорення тем розлуки з рідними, правил безпеки у людних місцях та того, що варто знати, якщо загубився, питання дружби та взаємодопомоги.
Перед святами, коли місто прикрашають яскраві декорації, Маленька Синя Рукавичка губить свою Дівчинку. Підхоплена Вітром, вона мандрує містом і захоплюється його красою, аж поки розуміє, що загубилася. Зрештою вона потрапляє до незвичайного місця – Товариства загублених рукавичок. Тут шукають власників згуб. Маленька Синя Рукавичка дізнається про те, як потрібно діяти, коли загубився. Вона сумує за Дівчинкою і вірить, що її шукають. Та виявляється, що так буває не завжди. Наприклад, для зеленої рукавички з ведмедиком підшукують нового власника. А потертій шкіряній рукавичці вдалося знайти пару, хоча й зовсім не схожу на неї:
«Необов’язково бути схожими ззовні. Важливо бути схожими всередині».
У пошуках приймають участь ворони. Саме вони носять містом рукавички, щоб знайти власників. Добре побудований світ зі своїми законами зрозумілий читачу. Наприклад, у ворон є протокол, якому вони слідують, а у рукавичок є екран, де можна шукати локації.
В історії не йдеться про Різдво, але загальна атмосфера міста, яке змальовує авторка, натякає на святковий час. Тож читач поринає у диво.
Місцями кумедна, місцями щемка повість про Власа, який мав єдине бажання на Різдво – щоб його тато приїхав з війни додому. З цим йому вирішила допомогти подруга Тася. Вона вигадала кілька способів, які точно мали б спрацювати. Проте жоден з них не підійшов хлопцеві, лише додав халеп у і, без того бентежне життя 10-річки. І у день Різдва він не отримав такого бажаного подарунка, натомість познайомився з різдвяним духом – Букою. Дивним чином Влас і Тася опинилися у володіннях Буки і дізналися про те, як святкували Різдво їхні предки. Бука вмів подорожувати у часі, тож герої відправилися у давній Київ.
Чарівний світ Буки і його образ захоплюють і викликають довіру. У книжці надзвичайно живі та сучасні персонажі, що робить їх близькими читачу. Динамічний сюжет та мова додають родзинки. Крім того, авторка торкається теми зміщення акцентів зі святкування Різдва на Новий рік, а також про те, які традиції свята були в Україні. Тут оживає навіть Дідух, аби герої дізналися його символіку. Прийом з подорожжю у часі дає можливість читачу глибше зрозуміти традиційність свята.
І, звісно, повість лишає місце для дива, на яке ми сподіваємося до останньої сторінки. І не марно, бо у різдвяний час усе можливо, навіть те, щоб тато приїхав додому.
«Різдвяні казки»
Тексти: Сергій Свириденко, Анна Дьоміна, Оксана Глуська, Оксана Павлова, Ніна Воскресенська, Анастасія Сидорко, Вікторія Пономарьова, Ірина Феофанова, Олена Скуловатова, Марія Кравчук, Мар’яна Стефак, Наталія Таранова, Ольга Куждіна, Світлана Прудник. Ілюстрації: Котилевська Н. Ю. Видавництво: «НК – Богдан»
Збірка казок від сучасних українських авторів. Розмаїття сюжетів від таких, що могли трапитися насправді, до абсолютно вигаданих світів. Авторам вдалося створити казкову атмосферу свята і водночас проговорити важливі питання в алегоричній формі. Вони звертаються до відомих сюжетів чи образів та обігрують їх по-новому, або ж творять свою експериментальну казку.
Наприклад, «Зірка Вертепії» Анни Дьоміної натякає на заборону святкування Різдва в Україні, а також на повернення до своїх витоків та традицій. В образі пана Цидульки від Олени Скуловатової можна впізнати дядечка Скруджа з «Різдвяної пісні» – той самий самотній старий, який не любив Різдво, і на противагу – галасливі та розпашілі від щастя діти. А от Ольга Куждіна звернулася до народних казок та зміксувала «Ріпку» та «Колобка», обігравши їх на сучасний лад. Тож вийшла так звана заплутана казка.
Назагал такі казки лишають місце для дива, а це те, що чекають від святкового періоду. І добре, що автори поміж різдвяної атмосфери лишають зачіпки для обговорення з дітьми.
Ось такі зимові книжки цьогоріч. Тішить, що видавці приділили увагу всім жанрам і ми можемо обрати вірші для найменших, книжки-картинки, довші історії, збірки казок чи оповідань, а також різдвяні повісті. Таке розмаїття жанрів робить нашу святкову літературу доступною на будь-який вік, а значить є шанси, що поміж перекладних книжок, покупці обов’язково оберуть своїх українських авторів. І разом із тим торкнуться наших автентичних традицій.
