All posts by Слава Світова

Жива книжка з великим серцем

Словник української мови в 11 томах, кажуть, містить 134058 слів. Цікаво, це мало чи багато? Які з них «правильні», а які ні? Якими словами говорити з дітьми про війну? Як розповідати про найстрашніше, про незручне, про те, що лякає? Які слова дібрати, аби не нашкодити, не завдати болю? Це ті запитання, які, ймовірно, звучать у головах багатьох дорослих з того часу, як розпочалася повномасштабна війна росії проти України. Звісно, кожен дорослий при цьому керується власним внутрішнім «компасом» або інтуїцією, бо хто, як не мама чи тато, знає свою дитину найкраще. Отак, хтось говорить більше, а хтось менше, хтось намагається пояснити, а хтось уникає подібних розмов. Утім, посеред усього того, що стається в Україні чи не щодня, всіх нас, великих і маленьких, об’єднує щось невидиме і тонке. І зрозумілим стає одне: відмовчуватися, на жаль, не вийде. Доведеться говорити. Розмовляти одне з одним. Обережно віднаходити саме ті слова, пробувати ословлювати всі ті найрізноманітніші досвіди, які всі ми, як дорослі, так і малі, проживаємо разом і чи не вперше.

Я хочу розказати вам про особливу – «живу» – книжку «Таємні історії маленьких і великих перемог», яку написала письменниця Таня Стус для всіх нас: для дорослих дітей і для дітей маленьких. Ця книжка звучить, а 10 особливих історій простими словами розповідають про складне. І зовсім несподівано віднаходять свої голоси годинник, скарбничка, мамин рюкзак, уламок ракети, красива квітка на підвіконні, поламаний будинок, автівка, пронизлива сирена, біль-зцілення і навіть темрява. Усі вони починають із нами говорити, немов старі добрі друзі. Кожен та кожна має свою історію, якою прагне поділитися. І в кожній історії заховано маленьку мудрість. А почути ті потаємні історії зможе той, хто слухатиме серцем.

Тож заходимо на платформу АБУК, натискаємо помаранчеву кнопку «Слухати», завмираємо і потрапляємо в добру й затишну казку, яку створила для нас Таня Стус і оживила своїм голосом українська співачка Alyosha.

Початок і кінець. Історія, яку розповів годинник

«Усе у світі має початок і завершення. А між початком і кінцем має відбутися все, що повинно відбутися. Має статися все-все, без чого не прийде завершення».

Вдих і видих. Історія, яку розповів мамин рюкзак

«Чому це мене назвали тривожною валізкою? Я рюкзак, і я спокійний».

Погані поганці. Історія, яку розповіла скарбничка

«Це так радісно: мати, чим ділитися».

Невидимі розмови. Історія, яку розповіла квітка

«Любов, вона цілюща, якщо навчитися сяяти до тих, кого любиш, то її можна носити як одяг».

Металеве серце. Історія, яку розповів уламок ракети

«Я вірю у те, що мене докинуть до інших шматків брухту і все таки зроблять літак, на якому люди радісно летітимуть у прекрасні краї».

Є і буду. Історія, яку розповів будинок

«Бо дім – це те, що люди носять у своєму серці».

Пісня-попередження. Історія, яку розповіла сирена

«Ціна життя людини вища за ціну наших голосів».

Дощ змиває зиму. Історія, яку розповіла автівка

«Я дуже полюбила українців, чия сила більша, ніж у ста мільйонів кіношних суперменів. Вони тілами і серцями захищають справжнє життя та свободу свого красивенного краю, де трава так смішно лоскоче мій карданний вал».

Білка і Крилатий. Історія, яку розповіло зцілення

«Коли людина не прислухається до свого болю, він не минає».

Усі разом. Історія, яку розповіла темрява

«У світі, де я живу, у всього є пара. У початку є кінець, у чорного – біле, у болю – зцілення, є чоловік і жінка, розум і серце, сміх і сльози, жар і холод. Вони не бувають одне без одного».

Ці десять особливих історій можна слухати будь-де, у будь-якому куточку світу чи затишному закапелку, головне – мати під рукою смартфон. У кожній із цих історій – світло. Я розчулилася й розплакалася від історії, яку розповіла сансев’єрія Фрося, екзотична рослина, що жила на підвіконні покинутої квартири і чекала на свою людину, без води і без турботи, продовжуючи сяяти до неї крізь простір і час… А моя донька Поліна страшенно засмутилася через те, що шматочок металу перетворили на ракету й змусили летіти простісінько на міста, де живуть прекрасні люди. Після того, як ми разом прослухали історію від уламка ракети, Поліна підвела на мене очі, повні сліз, і попросила: «Будь ласонька, напиши Тані Стус негайно, попроси її вигадати казку, в якій шматочок металу стане літаком, на якому літатиме Привид».

Наскільки неоціненною є сила простих історій! На перший погляд може здатися, що нічого особливого, а як щоразу завмирає наше серце, як співпереживаємо ми головним героям, як разом із ними сміємося, сумуємо, проживаємо біль чи втрату, почуваємося щасливими! Як разом із ними віримо в диво, і як чекаємо на щасливий кінець. Утім, у житті не завжди стається так, як у казці, й не завжди ми, люди, здатні переписати щось, переінакшити або ж вигадати по-новому. Усе, що ми можемо – лише проживати. Кожен наш день, наше життя, наші досвіди – разом або кожен окремо. А ще – ділитися. Своїми емоціями, відчуттями, своїм світлом і власними історіями, які точно зцілюють.

Таня Стус зробила насправді щось дуже важливе: під чуйним супроводом психологині Світлани Ройз вона не просто вигадала десять історій, не просто подарувала голос квітці чи шматку ракети, вона лагідно, обережно й турботливо взяла за руку і провела крізь численні, не завжди приємні, випадки і показала, як їх можна проживати. Слухаючи кожну з цих історій, я думала про те, скільки насправді має бути в людині світла, здатності до самовідновлення, внутрішньої сили і мудрості, аби отак просто і водночас отак щедро поділитися всім цим з іншими. Бо кожна історія Тані Стус – як потаємна навігаційна карта, вивчивши яку, ми будемо здатні по-своєму відчувати простір, знаходити вихід із непростих ситуацій, а також – віднаходити слова для пояснення того, що насправді з нами відбувається. Що робити, коли страшно? Або коли сильно сумуєш за кимось, а невідомо, коли буде можливість побачитися? Чи можна називати ворогів поганими словами? Як підтримати маму, яка плаче? Що робити, коли найрідніший будинок зруйновано, а за плечима тільки рюкзак, у який вперто не поміщається те нормальне життя, яке було ще до війни… Бо чи можна забрати із собою полицю з улюбленими книжками? А конструктор лего і всіх м’яких та добрих звірів, що чинно в ряд сидять на килимку? Скільки пар взуття на всі сезони влізе? А подушка? А улюблена чашка? А святкова сукенка? Як не трамбуй, а більшість речей доводиться залишати. Обирати доводиться, іноді стримуючи сльози. Утім, десь поміж текою із важливим документами, змінною білизною, гаманцем, сухариками і водою, завжди знайдеться місце для маленької несподіванки, для дрібки добра. Такої, що здатна в найсумніший момент нагадати про те, що все тривожне неодмінно минеться, і навіть посеред найбентежнішого життя завжди є місце для усмішки й маленького дива.

Бо поруч зі зруйнованим будинком є слово «відродження», поруч зі словом «біль» є слово «зцілення», поруч із війною є слова «перемога», «диво», «сила» і «радість», поруч із втратою є слово «пам’ять».

Й іноді треба просто набратися терпіння і прожити все те, що треба прожити. І для того, щоб із точки А потрапити у точку Я – необхідно подолати Дорогу. І навіть найдовшу дорогу долати легше, коли поруч – хороша компанія, а де хороша компанія – там неодмінно є хороші історії. Такі як «Таємні історії великих і маленьких перемог».