All posts by Тетяна Щербаченко

Трусики для киці

Я пошила на святки
нашій киці чобітки.
Шапочку наділа.
Тільки не зуміла
трусики надіти –
хвостик ніде діти!

Не знаю, звідки про цю проблему знав автор віршика, Платон Воронько, але багато-багато років тому мене також хвилювало питання вдосконалення трусиків для кошеняти.

Перші кроки соціалізації дитини відбуваються завдяки першим іграшкам і першим книжкам

Пізнавальність книжки для дитини починається не з навичками усвідомленого читання, а розважальність її закінчується не з початком свідомого нудьгування за шкільними підручниками. У книжках «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» пізнавальність і розважальність так тісно сплетено, що їм спокійно можна довірити чительників «від 2 до 102».

Перші кроки соціалізації дитини відбуваються завдяки першим іграшкам і першим книжкам. Коли книжка своєю близькістю стає для малюка рівною улюбленій іграшці, можна лише радіти за батьків, які таку книжку знайшли. А хто не знайшов, спробуйте Улюблені вірші.

2Коли доня чи синок не просто байдикують, роздивляючись картинки чи надривно вивчаючи кілька рядків, щоб потім «заробити» на їх декламуванні цукерку, тішачи батьківське самолюбство, а живуть разом із її героями, це – перші безпечні кроки у світ смаків, конфліктів, виборів. Сумні й веселі, дотепні та іронічні, чесні й хитруни постають перед малятами і формують їхнє ставлення до світу і людей, допомагають знайти своїх перших друзів, виокремити перші прояви поганого й доброго, свого та чужого.

Низка дидактичних віршиків – «Зайчик в тернині», «Бабусин песик», «Коник-стрибунець», «Захворіло ведмежатко» – охайно, без надриву показує дитині межі «експлуатації» добрих намірів і відносність доброти соціуму до дитячого непослуху, позиціонуючи дорослих не тільки як дбайливих і чуйних, як це часто буває в житті, «виконавців» дитячих веред. Слухняні дорослі – та ж бабуся, якій «сів на голову» песик – для малого читачика смішні, тож він усвідомлює модель стосунків, яку батькам так часто важко правильно й зрозуміло розтлумачувати.

А ось мені косичок / не треба. Я – хлопчак. / А що я теж красивий, / то це помітно й так! – цілком ґендерно некоректно, а тому – весело, вустами Анатолія Костецького розтлумачує різницю між хлопчиками й дівчатками юний розбишака.

Основи екологічного виховання від Олександра Олеся: маленький зайчик напередодні Нового року захищає рідний ліс: «Ти ялинку посади, / а тоді рубай, ледащо!..» Крок до порозуміння – і маєш нового товариша. А славнозвісне «Ко-ко-ко», що його «переспівав» із російської упорядник і видавець Іван Малкович – сьогодні вельми актуальна для міських дітей тема, майстерно підкріплена теплими ілюстраціями. А що вже сміху з бідного недолугістю роззяви – «ліві двері справа»! Завдяки тому ж Малковичу бідака замість проїхати пів-України, цілісіньку ніч проспав у львівському вагоні. Вельми колоритний і дотепний переклад!

Є тут і рясна низка текстів із розвитку мовлення й уяви – скоромовки, вірш-рак, акровірш, віршики з наочною графікою звуко-букв. Можна «підкріпити» все аудіо-версіями, які видавництво також пропонує. Тим паче, що вибір українських дисків для малят нині ще невеликий.

Тож розвивайте свого малюка гарними книжками й розвивайте разом із ними своє батьківство.

Непрофесійне свято

Друге квітня – день дитячої книги, гарний привід нагадати нудним забудькам про дитинство й про дітей. Бо так легко казати, що діти наше майбутнє, і так важко чинити зусилля для ліплення цього майбутнього. От навіть без пафосу й духовності, а просто думаючи про своїх прийдешніх виборців, покупців чи споживачів. Якими будуть їхні запити й вимоги до світу, якщо тепер надто багато хто з них живе в полі ліні, байдужості й безвідповідальності? А може, такі пікселі й потрібні світові споживання? Бажано не докладати зусиль, пустити процеси самопливом, аби тільки могти потім за них все вирішувати, розжовувати, класти до рота й казати, що чергова гидота – найвища якість, радість, насолода й, звісно, – справедливість… Щоб не треба було пікселям ні про що замислюватися, адже тоді вони почнуть виходити на площі й вимагати більшого.

День дитячої книги – це дзвіночок для всіх, не тільки для її творців. Діти мають вчитися розкуто думати, творити, нести відповідальність, приймати рішення. Книжка – один із найцінніших шляхів до цих умінь.

На свята заведено дарувати подарунки. Чому порадіє дитяча книжка? J Новому читачику, знайомству з новим автором, хвилинам читання, особливо – родинного… То як, готові дарувати? Барабучині подарунки вже у Просторі: ми вітаємо лауреатів Міжнародної премії Ганса Християна Андерсена й починаємо допомагати українським творцям книги отримати колись цю престижну нагороду. До речі, зараз ви можете довідатися, хто з відомих у світі українських письменників гучно й неймовірно цікаво розповів про те, чому не треба бути «пікселем» 😉

З любов’ю, Тетяна Щербаченко

Вигадники, генії, новатори й просто діти

Час від часу в новинах розповідають про українських диво-дітей, які вражають світ своїми винаходами в галузях біотехнологій, екології, робототехніки, хімії чи фізики. Школярка, яка знає, чим можна замінити ганьбу цивілізації – пластиковий посуд, одинадцятикласник із Волині, який винайшов доступний кожній родині вітряк-електрогенератор, дослідники, які знають, як знешкодити нафту, що вилилася в океан, юний видобувач спирту (для біопалива!) з річкової ряски, хлопчина з Полтавщини, що винайшов додаткову фару далекого світла, яка не сліпить зустрічні автомобілі…

Ці та інші таланти – члени Малої академії наук України (МАН), позашкільного навчального закладу, в якому школярі займаються науковою діяльністю. Саме вони в найближчому майбутньому формуватимуть нашу цивілізацію, виводячи її з економічних, екологічних та духовних криз.

0У проектах хіміко-біологічного, фізико-математичного, технічного, історичного та філологічного напрямів Малої академії наук, створеної ще в 1930-х рр., нині щорічно беруть участь близько 100 тисяч учнів з усієї України віком 10–18 років. Десять тисяч із них стають переможцями обласного етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів МАН і близько тисячі виходить на всеукраїнський рівень. Переможці третього, фінального, етапу конкурсу отримують президентські стипендії, їх охоче беруть на навчання провідні українські університети. Багато ідей МАНівських винахідників уже запатентовано: лише впродовж 2012 року отримано сорок вісім свідоцтв на авторське право і три патенти.

 Товариство «білих ворон»

3Школярі з усієї країни, залучені до системи МАН, зустрічаються з однолітками й науковими керівниками в літніх, очно-заочних школах МАН, на виставках, конкурсах, конференціях, семінарах, виїзних лекторіях, експедиційних школах. «Вони беруть участь у проектах, – говорить директор МАНу Оксен ЛІСОВИЙ, – дуже злагоджено працюють у команді. Серед своїх однолітків у школі, на вулиці обдаровані підлітки часто почуваються “білими воронами”, чужими, адже мають нетипові інтереси й пріоритети. А тут вони потрапляють у рідне коло однодумців, здобувають нових друзів… Наше завдання – дати дітям творчу альтернативу тим спокусам, які є в сучасному світі. Адже, наприклад, нинішні розважальні технології на дуже високому рівні, і дітям справді важко втриматися, аби не поринути з головою в комп’ютерний, віртуальний світ. І з цим важко конкурувати. Треба не змушувати дитину, треба створити умови, щоб вона полюбила інтелектуальну працю. Участь у виставках і перемоги на конкурсах зміцнюють їхню віру в те, що вони можуть досягти чогось своїм розумом».

Упродовж минулих трьох років завдяки стабільному державному фінансуванню в МАН вдалося створити унікальну лабораторію, аналогів якій немає у Східній Європі. Тим часом і Національна академія наук передала талановитому юнацтву колишній дитячо­оздоровчий табір «Вимпел», який тепер стане «Міжнародним навчально­лабораторним центром наукової творчості». Тож найсучасніше дослідницьке обладнання від визнаних у дорослому науковому світі компаній (National Instruments, Pasco, Celestron, Fourier і Phywe) та найкращих вітчизняних виробників відтепер буде зібрано в одному науковому центрі. Сюди ж приїздитимуть і педагоги з різних куточків України, щоб попрацювати на сучасному обладнанні, безкоштовно отримати методичний інструментарій і разом зі своїми вихованцями приєднатися до співпраці з провідними лабораторіями світу.

 Наука без кордонів

4Своїми підходами до роботи з обдарованими дітьми і молоддю МАН завоювала довіру і повагу таких партнерів як організації Єврофоруму, діалог із якими став можливим завдяки багаторічній співпраці з Європейським центром ядерних досліджень (CERN). Це кілька лабораторій: Лабораторія синхротронного випромінювання, Південно­Європейська обсерваторія, Лабораторія термоядерного синтезу та багато інших, які мають програми для дітей і педагогів.

Розповідає Оксен Лісовий: «Ми маємо приклад успішно реалізованого проекту Першої наукової школи з біохімії на базі експериментальної лабораторії для молоді ХLab в німецькому місті Геттінген. Фізику, астрофізику, геофізику, геологію та інші напрями ми відпрацьовуємо на своїй базі, а для вивчення генетики, нейрофізики, мікробіології, молекулярної хімії – відправляємо групи на навчання до ХLab, де 80 відсотків навантаження – практичні дослідження. Цього року в ХLab побувала перша група наших дітей, а невдовзі її відвідають і педагоги».

Оксен ЛІСОВИЙ: «Серед своїх однолітків у школі, на вулиці, обдаровані підлітки часто почуваються “білими воронами”, чужими, адже мають нетипові інтереси й пріоритети. А тут вони потрапляють у рідне коло однодумців, здобувають нових друзів»

Іще один яскравий приклад – угода про співпрацю з Аргонською національною лабораторією в Чикаґо. Ця наукова установа працює у відомстві Департаменту ядерної енергетики США, займається питаннями національної безпеки. Це мультидисциплінарна лабораторія, основні напрями якої – ядерна фізика, ядерна енергетика, ядерна безпека, робототехніка, мікробіологія, зокрема вірусологія, і багато інших. Перше, що найбільше зацікавило Аргон, – це МАНівська методика роботи з обдарованими дітьми. А дебютним проектом, який уже реалізовується з Аргонською лабораторією, є навчання талановитих українських педагогів. Адже вчитель, який одержує вихід на світовий рівень і можливість навчатися в найсучасніших центрах, зможе ґенерувати безліч ідей і виховати велику кількість юних талантів. Відкриваючи світові наукові центри для українських педагогів, МАН робить унікальну для України річ: мотивує й надихає. Нині вже 60 учителів­фізиків завдяки МАН пройшли навчання в Європейському центрі ядерних досліджень CERN, відвідали його основні наукові об’єкти, зокрема Великий адронний колайдер.

Те ж стосується навчання талановитих школярів, з міцною базовою підготовкою, в провідних світових лабораторіях. Це не тільки чинник розвитку обдарованої дитини, а й потужний стимул для її мотивації до поглиблення знань, вивчення мови. Ці можливості розкривають юним дослідникам перспективи науки. Вони утверджують впевненість у тому, що наукова діяльність може відкрити світ, зробити дитину громадянином не лише своєї країни, а й світу.

 Відкриті двері

2П’ятниця в київському офісі МАН – день відкритих дверей. Усі охочі можуть взяти участь в «Експерименті по п’ятницях».

Нині Мала академія наук працює над кількома інтерактивними проектами. Один із них – «Сервер навчальних взаємодій» – розробляють на власній інформаційній платформі. Він має забезпечити фахове спілкування учнів і педагогів з усієї України та зарубіжжя за допомогою інтерактивних тематичних освітніх майданчиків. Обмін навчальними і контрольними матеріалами, тестовими завданнями та іншими корисними речами для мотивованого пізнавання буде доступний кожному, хто цього потребує.

Також працює й удосконалюється музейний портал. Завдяки йому діти, не відходячи від монітора, можуть «відвідувати» музеї, житла видатних людей, бачити знакові археологічні знахідки тощо.

На сьогодні Національний центр «Мала академія наук України» є закладом, що виконує загальнодержавні функції з пошуку, розвитку та підтримки обдарованих і талановитих учнів. Щорічно НЦ «МАНУ» проводить близько 30 всеукраїнських заходів науково-методичного спрямування і понад 40 масових заходів. Із юними дослідниками працюють приблизно 6,5 тисяч фахівців, серед яких близько 1,5 тисячі викладачів є кандидатами наук, 300 – докторами наук. До науково-педагогічного складу МАН належать педагоги-позашкільники (11%), учителі загальноосвітніх навчальних закладів (47%), викладачі вишів (42%). Кураторами наукових відділень є академіки НАНУ – члени Президії МАН.

 БараБука зичить наставникам МАН на кожному кроці своєї діяльності виявляти щонайбільше нелінивих обдарованих дітей і виховати з них справжню творчу та наукову еліту України!

Співають усі!

Досить довго відтоді, як вийшли з ужитку радянські, жовтенятсько-піонерські та мультяшні пісеньки для дітей, українські малята майже нічого рідномовного не наспівували, мабуть, крім народних пісень. Також слід віддати належне педагогам, які намагалися внести хоч щось нове у навчально-виховний процес, вигадуючи власні твори, але ці спроби часто не були ані дотепні, ані естетичні. Почали були виходити спеціально написані збірники пісень із нотами, щось друкувалося на сторінках періодики. Однак жодне творіння не здобулося на всенародне, чи то пак – вседитяче визнання. Виходили диски з колисковими, але хіба під них танцювати чи розважатися?

Проте цілком надаються на вдячне підспівування від Карпат до Слобожанщини пісні з «Дитячого альбому» Марії Бурмаки та К на слова сучасників (Євгенія Чуприна, Андрій М’ястківський, Марія Бурмака) та класиків української дитячої поезії (Катерина Перелісна, Наталя Забіла, Марійка Підгірянка, Платон Воронько) (та одна народна).

«Марія Бурмака: Велике враження в дитинстві на мене справила, зокрема, “Ясоччина книжка” Наталі Забіли видавництва “Веселка” з ілюстраціями Адель Гілевич. Дотепер люблю її цитувати… І, можливо, пісні на вірші Наталі Забіли в дитячому альбомі – це і моя подяка цій найкращій з дитячих поетес»

Ідея записати такий альбом виникла у братів Анатолія та Віктора Данилюків «після намагань дібрати вокальний репертуар для своїх спадкоємців». Марія написала музику до десяти текстів, а студія «Кофеїн» створила аранжування. І все це – за чотири місяці! Причому всі одразу домовилися, що до роботи ставитимуться «по-дорослому», себто з повною відповідальністю.

«Якщо була потрібна мандоліна, ми писали живу мандоліну, а якщо фагот – то звали хлопця із фаготом. Доводилося зображати плескіт води (пісня “Річка-невеличка”), а шарудіння миші – по покриттю гітарного комбіка (“Миша”). Аби додати новорічного бешкету, ми змусили нашого арт-директора співати крізь гребінець у пакетику (“Новий рік”). А от, наприклад, пісня “Коник-сірячок” завдячує звуками ратиць і степового вітру народній артистці М.В. Бурмаці особисто. Шкода, що не вийшло записати справжній дитячий хор. Влітку важко наловити достатньо дітей. Але зробили це своїми силами: окрім солістів, на диску підспівують одинадцятеро бек-вокалістів різного віку і статі», – розповідають музиканти.

Пісенничок загалом вдався веселий та водночас зворушливий і завдяки текстам, і через музичний матеріал – барвистий, ритмічний, стилістично не перевантажений, органічно суголосний дитячому вікові років навіть до 7–8.
На диску також – караоке-версії всіх пісеньок, тож із сольними концертами вдома чи в садочку проблем не буде. Щоправда, доведеться витратити час, щоб наґуґлити тексти пісеньок, – дуже шкода, що збірочка текстів не передбачена. А ми для вас поки що знайшли «Річку-невеличку» Наталі Забіли:

Посмалилися носи,
Загоріли плічка:
Ми щодня тепер усі
Ходимо до річки!
Тече річка крізь лісок,
Блискотить сріблисто,
А на березі пісок,
Золотий та чистий.

Приспів:
Річенька, річенька,
Річка-невеличка,
Припікає сонечко,
Хлюпає водичка!
Шу-шу-шу-шу-шу,
Річка-невеличка
Шу-шу-шу-шу-шу,
Хлюпає водичка!

І на цьому бережку
За одну хвилинку
Можна з вогкого піску
Збудувать будинки!
Сонце весело блищить,
Дужче припікає,
Річка хвильками плющить –
Діток закликає.

Приспів.

Будівельникам привіт!
Добра ваша праця,
А по праці, мабуть, слід
В річці покупаться!
Хвильки плещуть на пісок,
Сміх веселий ллється,
А на березі лісок
Дивиться й сміється!

Приспів.

Домалюйте собі книжку

Галина ВДОВИЧЕНКО. Ліга непарних шкарпеток. Оповідання. – Харків: Клуб сімейного дозвілля (КСД), 2013. – 128 с.

Галина ВДОВИЧЕНКО. Мишкові миші. Казкова повість. – К.: Грані-Т, 2011. – 64 с.

Галина Вдовиченко – авторка досвідчена й «добротна». Її дебютом у літературі для дітей 2011 року стала симпатична історія про «Мишкових мишей», яку з любов’ю й вигадливістю оформила юна, але вже знана художниця Анна Сарвіра. Повноколірне видання з використанням сучасних оформлювальних технологій – лаку, витинання – стало взірцем стилю серед книжок для дошкільнят і молодших школярів. Естетичним рівнем, поліграфічною якістю воно вивищилося над книжками одного зі своїх головних конкурентів, «А-БА-Ба-Га-Ла-Ма-Гою». Вона ж, довго будучи першим та єдиним вибагливим і вимогливим видавництвом, роками визначала передову моду на книжки для дітей.

1

Тож, імовірно, для шанувальників «Мишкових мишей» не надто приємним сюрпризом може стати харківське видання нового твору письменниці. «Клуб Сімейного дозвілля» цього року запропонував малюкам та їхнім татам із мамами переконливу історію про справжню дружбу, вірність і самовідданість. Типову для дитячої літератури тему письменниця дотепно «вдягла» в шкарпетки. І то не зовсім у буденні, а в такий суперечливий і складний їх різновид, як розпарки, що їх добрі господарі вчасно й без докорів сумління викидають. Дехто ж їх носить і так.

Мабуть, саме в середовищі останніх шкарпетконосіїв здатні замислитися про долю «другої половинки» самотньої шкарпетки. Про те, як важко почуватися неповноцінним, одиноким, іноді – зрадженим, і яким треба бути сильним, щоб вірити, що твоя пара колись таки знайдеться, ще до того, як тебе викинуть на смітник чи використають як ганчірку… Метафорично, дорогі дорослі, чи не так?.. Ви обов’язково знайдете тут міточку, нагадування, легкий поштовх до власних рефлексій (що є досить рідкісною властивістю для текстів сучасних українських авторів) про «половинкову» природу людини.

«Статут Ліги непарних шкарпеток: триматися купки й не залишати друга в біді… Радіти радості товаришів, як своїй власній… Діяти злагоджено, як одна команда… Сподіватися на краще. І ніколи не втрачати надії… Не вважати себе вищим від інших».

Нагадую, це – історія для маленьких, не надто досвідчених у соціальних премудростях людей. У перипетіях життя шкарпеток вони здобудуть перші знання про «добро» та «зло» у взаєминах із подібними до себе. І «схема» передання знань і досвіду в цій книжці не викликає жодних сумнівів у справедливості. На мою думку, саме такі тексти слід включати до навчальних программ: вони легко читаються, викликають емоційний відгук у дитини й мають ненав’язливу дидактичну тональність – важливий і необхідний шкільний компонент, у якому сьогодні «ненав’язливість» і чесність частенько кульгають.

Розчарування у книжці чатує на читача аж ніяк не через текст, а через недбале ставлення видавців до зовнішнього вигляду й навіть до коректи. Шрифт книжки дуже зручний для читачів-початківців, однак батькам доведеться пояснювати дітям, що означає вислів «приходить у суботи в гості» (щосуботи? у суботу?). Також треба буде допомагати дитині, яка читає по складах, тобто «наспівуванням», у промовлянні таких «конструкцій», як «кіт вже не спить», «той йде до кота», «ви ж з ним» (де коректор полінувався виправити чергування). А «у два стрибки обігнав» – це чи не «двома стрибками», бува?

2

Художникові Дмитру Скляру вдалося створити образи, але на них і над багатообіцяючою кольоровою глянцевою обкладинкою його робота закінчилась. Усміхнені писочки головних героїв – шкарпеток-шкарп-шкарпетонів-шкарпанів-шкарпук – у декількох позах хаотично розкидані по чорно-білих сторінках видання. Мало того, що вони багаторазово повторюються, то ще й що далі до фіналу, то далі вони від сюжету, а подекуди навіть заперечують зміст. Тож ілюстраціями ці «елементи оформлення» важко назвати. І зовсім не рятують видання вигадані ще для радянських хрестоматій вставки кольорових сторінок із цитуванням відповідного фрагменту тексту.

У мережі можна знайти відгук про «талановите» оформлення книжки, в якій один із малюнків використано 31 (!) раз. Які робити з цього висновки – справа «споживача». Особисто я читатиму з доньками цю історію, однак без гризот сумління, залюбки дозволю їм із олівцями чи пензлями долучатися до її оформлення.

Читайте також коментар Галини Вдовиченко з приводу оформлення дитячих книжок.