Книжка про Поні Фіалку – це «бал» дебютанток, урочистий вихід у світ юних леді, які ще до вчора були просто дівчатками. Це дебют для автора Анастасії Альошичевої, ілюстраторки Олени Бугренкової та головної героїні – Поні Фіалки. І як часто буває на Балу сумлінних дебютанток, результат трошки нерівний, трошки наївний, але дуже зворушливий та дуже-дуже-дуже чепурний.

Нова книжка видавництва «Віват» – для дівчаток. Для тих маленьких модниць, які з пелюшок ходять у рожевому та блискітках, мріючи, як Поні Фіалка, стати моделлю, та яким, як і маленькій конячці з казки, дарують на день народження гребінець для хвоста (себто для косенят), блискучі підкови (черевички на міні-підборах) та темні окулярики для прогулянок сонячними галявинами. Наша маленька Фіалка, напевне, так і залишилася б не дуже вмотивованою до взаємодії, якби не чарівний колодязь.

Був це давній чарівний колодязь, що виконував найпотаємніші бажання усіх поні, які приходили зазирнути в нього на свій другий день народження, коли малі поні стають дорослими. Такий собі приємний ритуал дорослішання, який виявився для легковажної Фіалки іспитом на духовну зрілість. І тут, посеред гламуру й рожевих бантиків, починається казка про доброту.

Річ у тім, що в Пухнастому лісі, де скакали, бігали й літали звичайні веселі, грайливі та безтурботні звірята, жила жаба Квакуша. У неї була велика бібліотека й глибокі знання, але «багато знань – багато печалі», як казав Екклезіаст, а тому Квакуша не любила інших, таких галасливих, таких недалеких звірів. А вони, відповідно, не любили її. Була вона одинока звіроненависниця, але, як тварина інтелектуальна, страждала через це. І ось, у день, коли Фіалка (в роздумах про свої найзаповітніші мрії), наблизилася до чарівного колодязя, вона побачила там, у глибині, нещасну Квакушу. Та теж хотіла від колодязя здійснення її бажання: мати друзів. Проте жаба з необережності впала у глибокий колодязь, звідки ніхто б не зміг її визволити. Ніхто, крім Фіалки, яка використала своє бажання та врятувала Квакушу.

«Дякую тобі, Квакушо, тому що тільки завдяки тобі я зрозуміла, що щастя тих, хто поруч, важливіше за всі сукні світу!»

Наступного дня в Пухнастому лісі відбувався конкурс краси, де найгарніші звірятка брали участь, дефілюючи у прекрасних сукнях та розповідаючи глядачам про свої чесноти. Поні Фіалка та лань Августина набрали однакову кількість голосів. Тому журі не знало, що робити. Аж раптом виявилося, що Квакуша тільки-но прийшла і ще не голосувала. Вдячна жаба віддала свій голос за Фіалку. Тоді-то маленька переможниця й виголосила свою подяку, яка і є сенсом казки: головне – щастя тих, хто поруч, а сукні й особистий успіх – другорядні. А що ж чарівний колодязь? Його чари розвіялися по всьому світі та живуть у душах тих, де є місце любові, дружбі та співчуттю.

Сама історія, на мій погляд, має забагато зайвих деталей і є вузько спрямованою на дівчачу аудиторію. Однак вона є доброю, і доступною дітям мовою пояснює роль головних цінностей людського життя, навіть і вибудовуючись на прикладах певних стереотипів жіночності. Втім, і дівчаткам, які мріють просто бути красивими, і тим, які зорієнтовані «на знання», доведеться вчитися дружити, обираючи між дитячим егоїзмом та усмішкою друга.

Ілюстрації, розташування тексту на сторінці – на достойному рівні, зображені персонажі симпатичні, кольори – гармонійні. Хочеться побажати натхнення Анастасії Альошичевій для написання нових добрих казок для дівчат і, звичайно, для хлопчиків.

У широких колах вузьких фахівців із вивчення іноземних мов є така думка: якщо вивчити тисячу слів із іноземної мови, то можна записати в резюме вільне володіння цією мовою. Насправді ж, в Оксфордському словнику англійської мови міститься близько 500 тисяч слів. Щоправда, середньостатистичний носій англійської мови вживає в побуті від 15 до 40 тисяч слів. Проте з чогось потрібно починати. Наприклад, із першої тисячі, вивченої в дитинстві за допомогою словника в картинках «Моя перша 1000 англійських слів».

Уявімо середньостатистичну дитину п’яти років, яка вивчає англійську в дитячому садочку та періодично бавиться з англомовними іграми на планшеті, тож уже має стимул для вивчення мови. Я особисто знайома з такою дитиною – це мій син, який уже вирішив присвятити своє життя техніці та програмуванню. Його засмучує те, що в мультиках не завжди перекладають із англійської пісеньки персонажів (як бачимо, бажання вчити англійську в цієї середньостатистичної дитини є). Уявімо, що раптом така дитина приходить додому з садочка й каже: «Уляна Михайлівна сьогодні насварила мене, бо я не знав усіх англійських слів!» Середньостатистична мама схоплюється: «Як так!?», бере у викладача список «всіх англійських слів» і починає «дресуру» середньостатистичної дитини механічними питаннями, що повторюються впродовж вихідних: «А як англійською буде “жайворонок”?» Тим часом, дитя й гадки не має, якій він із себе, той жайворонок, а ще у списку Уляни Михайлівни є одуд, гієна й карликовий гіпопотам. Тут і стане у пригоді словник у картинках.

Ви знаєте, як буде англійською «викрутка»? А ваша дитина буде знати і про викрутку, і про наждачний папір, і про гострогубці. Не кажучи вже про одуда.

Словник від харківського «Вівату» («Pelican»), має справді пречудові, дуже веселі та деталізовані ілюстрації, які виконала Ірина Потапенко. Їх цікаво розглядати не тільки для вивчення нових слів, а й просто як нову для нашого ринку книжку-вімельбух.

Алгоритм роботи зі словником підказують самі автори: спочатку роздивіться велику ілюстрацію. Тематичні розгортки присвячено широкому колу повсякдення: від їжі та напоїв до аеропорту, від крамниці до видів комах тощо. Потім треба оглянути дрібні малюнки з написами англійською, українською та у транскрипції фонетичною абеткою. Знаєте, як буде англійською «викрутка»? А ваша дитина знатиме і про викрутку, і про наждачний папір, і про гострогубці. Не кажучи вже про одуда. Відтак можна повернутися до великої ілюстрації та роздивитися її деталі: он хлопчик на останній лаві схилив голову на парту й спить, а там бабця переходить вулицю на червоне світло. Тепер можна відповідати на запитання внизу сторінки, які допоможуть розвинути в дитини увагу та логічне мислення. А віршики на кожну тему стимулюватимуть дитячу пам’ять, уяву та фантазію.

Запропонований авторами метод роботи зі словником у картинках пройшов тестування на середньостатистичній дитині, і він справді працює. А ще завдяки дотепним ілюстраціям, книжка стала улюбленою, а любов до книжки – це саме те, що намагається виплекати в дитячій душі кожні освічені мама й тато.

Звичайно, сам по собі цей чудовий словник не зробить навіть із дуже здібної дитини поліглота. Адже для вивчення іноземних мов потрібен стимул: успішне спілкування з носіями мови, доступ до інформації, викладеної іноземною мовою. Крім того, дитина, яка англійською ще не вміє читати, без батьків зі словником не впорається. Щоправда, автори чесно попереджають про це в анотації – «книга для читання дорослими дітям». Тож якщо батьки налаштовані по-справжньому включити дітей у вивчення англійської мови, такий словник стане корисним інструментом і для дітей молодшого віку. Школярі ж можуть користуватися ним із задоволенням самостійно, за умови, що вже знають фонетичну абетку й можуть прочитати англійське слово правильно.

Часто дорослі не зважають на те, що духовність їхнього маленького чада, безпосередність, із якою його маленьке серце звертається до невидимого янгола-охоронця, дужого Св. Михайла, ласкавої Матінки Божої чи до самого Господа – це вияв глибоко інтимних, тонких і дорогоцінних почуттів. Зрештою, не так важливо, наскільки релігійною виросте дитина (хоча для «християн-практиків» це принципове питання), а наскільки повно вона зможе зрозуміти й реалізувати в собі загальнолюдську потребу в духовності й моральності. Спілкування з Божественним – частина внутрішнього життя, значною мірою таємниця й особиста справа, проте дорослі можуть неабияк посприяти малечі в цьому.

Видавництво «Братське» випустило молитовник для дітей у приємному подарунковому форматі. За традицією, книжка невеликого зручного розміру, у ній містяться канонічні тексти основних молитов на всі випадки життя, а також найважливіших християнських молитов, як-от «Отче наш» або «Трисвяте», знання яких також дозволяє малюкові впевнено почуватися під час літургії, стати частиною християнської громади. Тверда палітурка витримає довгі роки щоденного використання.

«“Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився; учні ж не дозволяли їм. Але Ісус сказав: пустіть і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне” (Євангеліє від Матвія 19:13-14)»

Родзинкою видання є розкішні барвисті ілюстрації Мар’яни Качмар – ілюстраторки, мисткині-іконописця, авторки книжок для дітей на духовну тематику, співзасновниці дитячих християнських журналів «Ангелятко», «Ангеляткова наука», «Розмальовки ангелятка». Поєднання теплих медвяних, золотавих барв із цукерково-ягідними кольорами в сюжетах, часом канонічних, а часом сучасних, роблять традиційну техніку живопису – темперу – менш монументальною, наближають святих та янголів до повсякденного життя дитини, але при цьому малюнки зберігають містичну чарівність ікони.

У молитовнику, виданому з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета малеча знайде своїх найкращих друзів:маму й тата, Святу Марію й Архангела Гавриїла, хворого іграшкового ведмедика і янгола-охоронця, маленьких діточок і Спасителя.

Коментар БараБуки:

Разом із м’якою тканинною книжечкою видавництва «Кашалот» «Він завжди зі мною» (Анна Кирпан, текст, Олена Рубановська, графіка. Він завжди зі мною. – Львів: «Кашалот», 2010, 6 с.) молитовник «Братського» може стати добрим другом для малят також і доабеткового періоду.

На жаль, «Кашалот» більше не видає своїх знаменитих книжок, тож можемо лише принагідно про них згадувати добрим словом.

«Він завжди зі мною» – традиційна книжка-розвивалка, іграшка й оберіг водночас. «Кашалот», натхненницею та «мамою» якого стала Олена Рубановська, випускав іще кілька таких видань – «У гості до бабаусі», «Велика мандрівка», «День Ясі», «Їде поїзд», «Йдемо в гості», «Ранок у бабусі», «Різдво у Вифлиємі» Книжечка про малюка та його ангеламає надзвичайно добре продумані й виконані ілюстрації. Вона гідна бути опорою й натхненням не тільки для немовлят – а саме для них технологічно розробляються подібні «книжки». Книжку можна було дарувати й дорослим, і школярам, і підліткам (напевне, все ж більше дівчаткам– тим, які ще зворушливо люблять м’які іграшки). На відміну від просто іграшок з акцентом на розвитку дрібної моторики й пізнавальних змістових елементах, «Ангелик» дарував своїм читачикам чудову таємницю. Під тканинними клапанами, якщо їх відліпити, віднаходився Ангелик. Несподівано й символічно. Часом і в житті слід зробити зусилля, щоб зрозуміти, що наш ангел поруч і завжди підтримає наш у хвилину сумніву, скрути чи страху.

Хочеться вірити, що таких якісних «підтримуючих» дитячих видань, як «Молитовник» та «Він завжди зі мною» в Україні буде більше, вибір буде різноманітнішим, а також і «Кашалот» відновить свою видавничу діяльність.

«Печені яблука» – назва дебютної прозової книжки для дітей. Затишна, запашна, вона інтригує, як пам’ятні твори «Королі і капуста» О. Генрі, «Смажені зелені помідори в кафе на залізничній станції» Фенні Флеґґ або «Теплі історії до кави» Надійки Гербіш. Печені яблука – один із символів дитинства, а поети на символах знаються.

Оксана Куценко відома як авторка й перекладачка тонкої лірики. Її прозовий дебют для дітей теж вийшов ліричним. Якби хтось узявся переповісти сюжет книжки мовою поезії, вийшло б щось на кшталт японської танки:
Сплять двірник і пес.
Золотаве листя вкрило двір.
Дитя на горщику.
Мати йде на базар, бо
Родина хоче печених яблук.

Виховання естетичного почуття є, безперечно, одним із важливих завдань дитячої книжки. Із цим авторка й ілюстраторка оповідання, Ольга Кваша, чудово впоралися, проте, окрім кількох вдалих ліричних пасажів, історії бракує… історії!

Після поетичного вступу про Бога, який уповільнив час у будильниках двірників (комунальні служби взагалі працюють у вихідні?), читач із нетерпінням чекає більш динамічного розвитку подій. Головний персонаж, Малюк, який прокинувся другим після Бога, скаче на мамі, іде на горщик, їсть кашу і йде з батьками гуляти надвір. На вулиці тато критикує недбалих працівників ЖЕКу, які проспали вранішнє підмітання, а мама, «як завжди», погоджується з татом. (За неї стає трохи сумно). Сусід натягує мотузку для сушіння білизни. Дитина збирає каштанчики. Сусідка розвішує білосніжні простирадла, які закривають мамі Малюка частину осінньої магії, водночас і кухонні пахощі з вікон будинку дратують її, замріяну, заколисану тонкими осінніми ароматами вологого листя. Вона веде Малюка на базар, щоб придбати яскравих та смачнючих сезонних продуктів та й собі куховарити, заповнюючи пахощами весь двір. Мама розмовляє з селянкою-продавчинею, а дитина все намагається то розбити яйце, то відірвати чуба в редиски, що розкладена на асфальті. Удома, поки мама готує, дитя засинає голодне. Тато перекладає хлопчика в ліжко, а сам іде на кухню до дружини, яка ось-ось подасть на стіл обіцяні в назві на обкладинці, принадні й запашні, печені яблука. Все.

«Тато одразу заходився критикувати двірників, а мама, як завжди, з ним погодилася. І лише Малюк, який все знав, підняв голову і довго дивився у розстелену понад світом блакить, сподіваючись, що вікно у небі не зачинилося»

Судячи з тексту, Малюкові два-три роки. Втім, читачі даної вікової категорії не зможуть належно оцінити сильних сторін оповідання – чарівних описів природи й стану душі героїв. Та й на ілюстраціях зображено значно старшого хлопчика.

В оповіданні є багато від кіно, де камера вихоплює й передає крупним планом певні деталі, які мають істотне значення для сприйняття стрічки: двірники вовтузяться у своїх ліжках, дитина грається люстерком та будить маму сонячним зайчиком, коричневий каштанчик виблискує із зеленої шкірки на піску дитячого майданчика, шурхотять поліетиленові пакети з яблуками на асфальті перед селянками. Все це дуже реалістично, а тому створює й чудово передає настрій дорослим, які читають книжку маляті, що чекає і чекає: а що ж далі (чи вже не чекає й перестала слухати-читати)?

Гадаю, це справді прегарна замальовка для дорослого читача, але не дуже захоплива історія для дитини. Нічого не відбувається, немає діалогів, пригод, «повчального елементу». Немає навіть смачного екогастрономічного фіналу. Утім, це радше читацькі зауваги на майбутнє, зважаючи на перший досвід Оксани Куценко в дитячій прозі. Було б добре прочитати зимову історію про «Какао у чашці з півником» або щось інше – сніжне, пухке, веселе, таємниче, підковдрове, вовняно-шкарпеткове, рум’янощічне. Чекаємо з нетерпінням!

КОМЕНТАР ВІД БАРАБУКИ

Книжка про маму, малюка та печені яблука дуже настроєва, її важко «класифікувати» за віком читача, та й за жанром. От прочитайте-но ще один погляд на це видання 😉

Малий сильно гаркавить, і спочатку здається, що він декламує Шиллера. Згодом я розрізняю: «Door я відчиняю і в housе потрапляю, у room свою зайду, до table підійду». Так, уже з дитячого садочка англійська – це тренд, маст та квест для українських дітей та їхніх батьків. Питання, як дати малечі «путівку в життя» зі знанням англійської, важливе. Але мало хто замислюється, як зробити так, щоб дитині було справді цікаво вчити вже остогидле «ей-бі-сі» та «ван-ту-фрі». А якщо запропонувати малюкові книжку-картинку, що є одночасно білінгвою, яка містить і український, і англійський текст?

«На chair я сідаю і казочку гортаю!»…

— А чого ти сумна? І чому не їси канапку? — облизується він.
— Якби ти знав, як я хочу до моря!
— То ходімо!

«Пан Коцький, Міра та море» Оксани Лущевської – безумовно, «королева краси» на поличці новинок останнього місяця. Це дуже приваблива книжка-картинка великого формату із двомовним текстом. Видання такого типу відрізняється від звичайного ілюстрованого тим, що малюнки в ньому – невід’ємна частина оповідання. Майстриня Віолетта Борігард мовби сонячним промінням та морським вітром намалювала літню пригоду маленької Міри та її уявного друга – Пана Коцького, що зійшов зі сторінки улюбленої книжки, щоб відвести дівчинку до моря. Прямуючи до бежевого, золотавого та сліпучо-білого узбережжя, такого схожого на нашу улюблену Затоку, вони в цьому чарівному світі – майже як Аліса та Чеширський Кіт у Дивокраї.

Міра та Пан Коцький, герої короткої та простої історії про подорож до моря, як і персонажі Керрола, розмовляють англійською. Для видавництва «Братське» це вже третя яскрава та велика книжка-білінгва, яка містить і український, і англійський текст. Передували їй у 2014-му «Монетка/A Coin» та «Скільки?/How many?».

Юний Шеллі (не Шиллер!), купаючись увечері у ванні (вдягнений, про всяк випадок – який трапився зі справжнім Шеллі – у жовтий рятувальний жилет, маску з трубкою та плавки із Суперменом) сприйняв дуже схвально мрійливу історію про подорож до моря. (Трошки забризкав малюнки, бо хотів краще їх роздивитися). А наступного ранку сказав, що йому наснилася Затока, де він ще ніколи не був, але куди незабаром попрямує. Англійський текст я залишила «на виріст», тим паче що мій 12-річний хрещеник, відмінник із іноземної мови, сказав, що текст зовсім не примітивний, тож читати його треба з учителем або використовуючи словник.

А ще я знайшла ну зовсім ідеальних адресаток, 7-річних дочок моєї подруги, яка живе у Великобританії. Аля та Ліза спілкуються українською та англійською, чудово читають обома мовами, схожі на Міру як дві краплі води (насправді, три краплі) та щосуботи їздять на морське узбережжя біля Брайтона. Я показала їм кілька сторінок. Дівчат зацікавила історія, також їм було корисно «підживити» українську як другу мову, якою вони володіють гірше. Мені щиро подякували та повідомили, що неодмінно замовлять «Пана Коцького, Міру і море» (книжка продається на Amazon!). І ще просили запитати Віолетту Борігард: чому кіт такий великий?

«Як стомлюся я гортати, підійду до bed – і спати!»