All posts by Юлія Павленко

Про розуміння, порозуміння та пізнання себе

Щоб книжка знайшла відгук у душі, герої мають бути близькими читачу, лише тоді література виконає свою надважливу роль у житті людини. Здається, все дуже просто, але водночас і складно. Схоже, це наріжний камінь дискусій про феномен літератури для дітей, наповнення шкільної програми з літератури і тощо. У підлітковому віці, коли питання особистої унікальності стоїть особливо гостро, мало кому хочеться бути типовим читачем, на знання про якого можуть розраховувати автори, вчителі, бібліотекарі, методисти. У той час, як хтось не може ввімкнути у собі режим Крістофера Робіна та вийти з зони комфорту дитячої літератури, інші – поспішають зануритися у сюжетні повороти екзистенційних криз «дорослої» літератури. І де за таких обставин золота середина – навіть класика не дає відповіді: персонажі XIX – поч. ХХ ст. залишаються цікавими сучасним читачам-підліткам, але близькими для них є хіба лише за віком. Саме тому від літератури всі чекають чесності, щирості, бо потреба читати про те, що хвилює, а, може, й болить, про те, чим живеш і часом не можеш чітко назвати, нікуди не зникає.

«Мама не кричить, але до докору додаються сльози, а це набагато гірше за крик. Почуваєшся крихітною мурашкою. І так хочеться кудись сховатися, щоб ніхто тебе не бачив, не чув. І не наступав. Ні на тебе, ні на твої почуття.»

Нова книжка Наталії Ясіновської «Українка по-американськи» має всі елементи для того, щоб зайняти своє особливе місце в сучасній літературі. Здавалося б, героїні Марічці 13, це мало б встановлювати певні межі для гіпотетичних читачів, втім, у випадку цієї книжки історія та оповідь розгортаються у такий спосіб, що руйнують усі упередження (починаючи з віку чи статі). «Українка по-американськи» дозволяє підняти питання універсального характеру: як підлітки, так і дорослі читачі (батьки, навіть дідусі й бабусі), як дівчата, так і хлопці на сторінках цієї книжки відкриють собі себе. Як це стає можливим? Просто книжка дуже чесна.

Центром конфлікту можна назвати непорозуміння героїні з мамою (батьками), подружками, зрештою – собою, але історія не про окремий випадок індивідуального становлення. Кожна конфліктна ситуація буде показана таким способом, що читачу відкриється внутрішній стан усіх учасників. Мами дівчаток-підліток (а їм читати обов’язково!) не зможуть втримати сліз, і зовсім не тому, що історія сентиментальна (якраз цього тут зовсім трошки) – вона виводить на поверхню те, про що багато матерів думають, почувають і мовчать, не зізнаються навіть самі собі. А як визнати, що правда на боці доньки, якщо хочеш їй добра: вболіваєш за її здоров’я, комфорт, формування кращих рис (яких у дорослому житті так бракує – мами, що ще вчора були, як їхні донечки, тепер це чітко знають із власного життєвого досвіду). Чому найрідніші люди, які потребують одне одного поруч у найширшому смислі, сваряться? Читаючи про погляд на різні ситуації мами і доньки, дітей та дорослих, причини та шляхи порозуміння можна побачити, як мовиться, під мікроскопом.

Це текст про те, що кожне «Я» – окремий світ, що потребує своєї траєкторії: одні світи відштовхуються майже одразу, інші – якийсь час можуть рухатися разом (лотерея долі). Бути заручником дитячої дружби чи нести відповідальність, як Маленький Принц за Лисеня, – як і, головне, чому близькі друзі – не означає назавжди? Бути, як інші, чи вірити собі – як не втратити власне «Я» (якщо навіть не маєш власного улюбленого кавового напою). Серед цих пошуків відповіді, на що ти точно можеш розраховувати, це – на любов родини. Й утвердженням цієї ідеї книжка Наталії Ясіновської, у першу чергу, для дорослого читача – для тат, зокрема: мати різні точки зору – не привід до сварки, а зауваження – не початок армагедону, якщо цінністю сім’ї є взаємоповага, піклування один про одного.

Назва книжки, здавалося б, налаштовує на розмову про еміграцію, адаптацію у світі іншої культури, але і в цьому питанні все не так уже й прогнозовано. Звісно, з буднями й тонкощами життя учнів у середній школі США можна познайомитися буквально, побувавши на місці героїні, водночас зв’язок із родом сильніший за кордони та рельєфи. Як і навіщо зберігати пам’ять про історію власної родини? Книжка «Українка по-американськи» пропонує відповідь без політично-ідеологічного забарвлення: рухатися назустріч новому завтра, відчуваючи підтримку декількох поколінь, значно комфортніше, чи не так? І відповідь ця влучає у самісіньке серце, не може залишити байдужим, настільки чесно вона звучить.

Купити книжку можна тут.