Бабуся для пухнастиків
Чи помічаєте ви пухнастих чотирилапих безхатьків, ідучи на роботу, в магазин чи просто у справах? Частіше – ні, правда ж? А якщо пройтися тим самим шляхом повз тих самих тваринок разом із дитиною? Отож бо й воно! Діти завжди їх помічають, тягнуться до них, прагнуть погодувати, взяти на ручки, а якщо тато чи мама погодиться, то й узагалі забрати додому на правах домашнього улюбленця. І від зустрічі з малим пухнастиком дитина починає розмірковувати, допитувати батьків, вигадувати історію, яка б пояснила появу чотирилапого безхатька на вулиці.
«Під квітучою яблунею на ковдрі сиділа дівчинка років десяти з рудими кісками і сірими очима. Біля неї лежали книжки і цукерки.
– А де Бабуся? – спитала Мальва.
– Це – Бабуся.
– Привіт! – посміхнулась дівчинка»
Такою дитиною досі залишається й письменниця Галина Пагутяк. Якщо вона зустріне бездомне кошеня, то неодмінно влаштує йому подальшу щасливу долю: обігріє, нагодує і прилаштує в добрі руки. Не дивно, що саме з-під її пера з’явилася повість «У кожного є бабуся». Маю підозру, що історію про щурика Гризостомуса, кицьку Мальву та цуценя Героя намуркотіла Галині Пагутяк одна з вдячних врятованих тваринок. А як ні, то письменниця просто мусила вигадати цю історію для допитливих дітлахів і їхніх батьків.
Сюжет простенький, без інтриг і загадок, хоча й насичений подіями та роздумами. Щурасик Гризостомус (або просто Гризь) та киця Мальва врятували від голоду та негоди цуценя, привели у своє помешкання, обігріли та нагодували. Але з часом стає зрозуміло, що завжди так бути не може, адже насувається зима, люди закриють дірки в підвалі, де ховаються тваринки, і Герой опиниться в пастці. Тому друзі вирішили розпочати мандрівку і знайти бабусю, яку цуцик загубив на дитячому майданчику. Де вони тільки не шукали – в лісі, селі, санаторії, у які лиш халепи не потрапляли – дерлися на дах, їздили на трамваї, здобували ліки в аптеці, плавали річкою… і це тільки мала часточка пригод! Не буду перераховувати їх усі та розкривати секрети, як герої рятувалися, лише натякну, що не дарма цуцик загубився там, де загубився 😉
Повістина має найказковіший гепіенд із можливих – тваринки не лише знайшли Бабусю для цуцика – друзі лишилися разом у новій домівці із новою господинею, яка буде про них піклуватися і спілкуватися з ними, адже вона розуміє мову тварин.
Проілюструвала цю казкову мандрівку теж львів’янка Людмила Лобода. Її малюнки вирізняють видання серед інших подібних казок про тварин. За задумом видавця вся серія «Приватна колекція дітям», до якої і ввійшла казка Галини Пагутяк, відрізнятиметься подібним оригінальним оформленням. Проте чи зможуть оцінити таке художнє оформлення дошкільнята? Навряд. Малюнки Людмили Лободи теплі, добрі та за своєю технікою нагадують дитячі. Таким і був задум видавця – навчити дітей уявляти та фантазувати, а не споживати готові зображення щура, кота, собаки чи бабусі. Художниця лише окреслила образи героїв, а читач у своїй уяві повинен сам «домалювати» СВІЙ неповторний художній світ. Тож якщо ви готові до художніх експериментів, ця книжка для вас.
Професійне журі позитивно оцінило такий задум, надало підтримку та визнання на конкурсі на найкращі українськомовні видання львівських видавництв, книжка посіла друге місце.
