Багатогранність і баланс добра і зла: Наталія Матолінець
У межах циклу розмов #літmatch БараБука поспілкувалася з авторкою захопливих фантастичних романів Наталією Матолінець. У 2018 році редакція БараБуки відзначила роман «Варта у Грі» як найкращий дебют року у прозі, і з того часу ми уважно (та із задоволенням) стежимо за плідним поступом письменниці.
Анна Третяк розпитала Наталію Матолінець про магістральну тему її літературних циклів, український і зарубіжний тінліт та про те, чи варто підліткам звернути увагу на «Керамічні серця», які позиціонуються як «доросла» література.
«Варта у Грі»
Мені здавалося, що часто у фентезійних історіях (і не лише в молодіжних) поділ на темних і світлих – це не так цікаво, адже він уже задає якісь правила, установки, що ці – свої і хороші, а ці – неодмінно погані. Інколи цей поділ можна круто обіграти, як у «Колесі часу» Роберта Джордана, але це – інша тема.
«У світі Варти я була би темною – у мене запальний характер, я не люблю показової доброти. Мені імпонують темні своєю щирістю, мені здається, що це набагато краще, ніж створювати якийсь ілюзорний образ.»
Писати за темних у «Варті» мені сподобалося, адже світлі – попри те, що деякі з них дуже хороші – часто уособлюють людей, які назовні намагаються бути показовою доброчесністю. Таких людей багато в реальності, навіть не в магічному суспільстві. «Доброчесність назовні» не завжди є світлом і добром усередині – це те, про що треба говорити.
Темні також не однозначні: вони можуть кинутися на когось із кулаками, тому що темна сила більш імпульсивна, але водночас їхні особливості характеру не роблять їх неодмінно негативними героями. Якщо в першій частині Гра зумовлювала протистояння темних і світлих, то вже у продовженні історії герої все частіше стикатимуться з тим, що «темрява» і «світло» – це дуже неоднозначно, і всі, кого ти вважав «своїм», попри вашу належність до одного кола, можуть тобі такий ніж загнати в спину, що ти й не очікував. Погляди героїв на темряву і світло проходитимуть випробування, змінюватимуться, і це прикольно.
У світі Варти світла чи темна сторона є вродженою. Вибору немає, переходити між ними не можна, але водночас кожен вибирає, яким він буде в цьому житті. Звісно, можна виправдовуватися: буцімто я щось таке зробила, бо «Я така нехороша темна», як сказала Варта в першому розділі, але водночас можна виходити за рамки цього і долати стереотипи.
У молодості й підлітковому віці часто є поділ на певні групи, відтак створюються стереотипи: наприклад, «Ці люди нехороші, бо вони основа, центральна еліта класу». Мені здається, треба розглядати не групами і колами, в яких є однозначні характеристики, а придивлятися до кожної людини окремо. Героям у циклі про Варту так і доводиться робити.
У світі Варти я була би темною – у мене запальний характер, я не люблю показової доброти. Мені імпонують темні своєю щирістю, мені здається, що це набагато краще, ніж створювати якийсь ілюзорний образ.
Читайте також: Комплект віконець до інших світів
«Академія Аматерасу» і «Гессі»
«Академія Аматерасу» стала першою історією, яку я дописала і подумала: «Ну все, хочу, щоб це надрукували!». Внутрішня перфекціоністка погодилася. Працювала над цією трилогією довго: перші задумки з’явилися в університеті, методично записувати їх почала вже ближче до випуску, а зробити з цього текст, який можна читати, вдалося ще пізніше. Звісно, перш ніж «Академія…» вийшла друком я внесла ще багато змін і значно скоротила її – тому три частини видали одним томом.
Про що «Академія…»? Це – міфологічне фентезі, де сплелися божества та деталі з близько десятка світових міфології: від популярних грецької чи скандинавської – до японської та шумерської. Попри пласт міфологічного, це – драйвова пригодницька історія на тлі буднів Академії для юних богів. Усі вони – різні, але так чи інак дотичні до давніх сил, тому складні характери спалахують, а таємниці минулого тяжіють над кожним. Інтриги плетуть як самі студенти, так і їхні наставники. У цю веремію потрапляє Рендалл Савітрі – на перший погляд безсила студентка, яка ніяк не може знайти своє місце. Але масштаби проблем наростають і від студентських, хоч і магічних буднів та свят, доходять до зіткнень із могутніми вселенськими силами, але далі – то вже спойлери. Це історія неймовірних пригод, любовей та дружби, яким не стануть на заваді навіть грані світів чи межа життя і смерті. Ну а ще «Академія Аматерасу» – перша історія в циклі, до якого належить і «Гессі», а скоро вийде зовсім нова історія – про богиню Ґайю, сестру буремного Закса Нортона. Особливість цього циклу в тому, що всі історії незалежні, але доповнюють одна одну деталями одного всесвіту.
Читайте також: Хто я? Маги, боги та інші Інші підліткового українського фентезі
«Керамічні серця»
Я ніколи не думала писати конкретно для підлітків. Так просто склалося, що обидва видавці сказали «Це буде в підліткових серіях». В Україні є безліч проблем із тим, як позиціонувати молодіжну літературу. Днями бачила опитування, де все це закидали в «дитяче» – і я розумію: все, що пишу, настільки далеко від дитячого, що мені від цього сумно.
Часом проводжу ефіри, де розповідаю про молодіжну літературу: чим вона відрізняється від дитячої, від підліткової, що таке new adult.
Книжка «Керамічні серця» зовсім не вписується в те, що в нас вважають підлітковою літературою. Я думаю, що ця історія моїм читачам різного віку буде цікавою, але ми зарахували її до дорослої серії, тому що там інший рівень питань, проблематики. Багато питань, які я розглядаю в цій книзі, я б не ризикнула подавати у книжці, маркованій як підліткова. І хоч обидвоє героїв там молоді, це умовне XVIII століття, в якому молоді люди їхнього віку були вже цілком дорослими. Крім того, в цій серії я не стримую себе щодо жорстокості і сюжету загалом, тому що життя обох героїв дуже непросте. Це історія про вишуканий, красивий світ, але світ кривавий, сповнений воєн, пошестей, світ, де соціальна прірва між верхами і низами дуже глибока.
Про підліткову літературу
Баланс добра і зла залежить від того, хто як дивиться на світ. На цілком однакові ситуації одна людина дивиться як «О Боже, все пропало, все жахливо, всесвіт мене підставляє», а друга – «Ну окей, іду зроблю якось по-іншому». Баланс добра і зла, світла і темряви дуже залежить від нас, від того, як ми дивимося на все довкола, як вирішуємо діяти і чи вирішуємо ми діяти взагалі.
Мені здається, що ми [прим. – українські автори] в підлітковій літературі все ще часто… боїмося. Боїмося говорити не дидактичними темами. Мені кілька разів траплялося, що підліткова книга намагається створювати стереотипи, яких хочеться уникати. Коли ти читаєш у книжці, що «ґаджети – це погано, а книжка – це добре», то уявляєш дев’ятикласника, який прочитав це, закрив і відставив книжку. Мені імпонують автори скандинавської молодіжної літератури, тому що вони не бояться відвертості, не бояться сказати «Так, всі ми робимо дурню, але це життя». Що більше в авторів буде свободи говорити відверто, то крутіше буде для нашого літпроцесу.
Як говорити з підлітками? – Щиро, відверто, просто. Не намагатися дивитися згори, повідомляючи, що «в мене мільйон життєвого досвіду». Мені в підлітковому віці не подобалося, коли дорослі знецінювали підліткові проблеми. З дорослого погляду це може видаватися чимось несерйозним, але коли ти – ця людина, коли ти – підліток, для тебе це важливо. Бо кожен для себе – в центрі світу. Важливо уникати цього знецінення.
З Наталією Матолінець спілкувалася Анна Третяк. Прослухати розмову можна тут.
