Батьківство в ХХІ столітті: що ми можемо подарувати нашим дітям, окрім айпадів?

Автор: БараБука


Олег Романчук – дитячий та підлітковий психіатр, психотерапевт, директор Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету, лікар-консультант центру розвитку дитини «Коло сім’ї», автор низки книжок, адресованих як широкому колу читачів («Жити серцем», «Коли вам сниться музика», «Соловейко з одним крилом», «Дорога любові»), так і фахівців («Розлад гіперактивності з дефіцитом уваги у дітей», «Розлади спектру аутизму», «Сім’я, що зцілює», «Неповносправна дитина в сім’ї та в суспільстві»), а також автор документальних фільмів («Дорога серця», «Віднайдені діти», «Бачити людину»). Одружений, батько трьох дітей.

Лекція Олега Романчука у книгарні «Є» (м. Львів) від 30 квітня 2014 року. З огляду на обсяг лекції подаємо її в чотирьох частинах.

Частина 1. Корені й крила наших дітей. Безпечна прив’язаність

У нинішню еру – еру технологічної революції – ми всі перебуваємо в сум’ятті щодо використання усіх її винаходів. Як батьки ми тим паче збентежені, бо наші батьки й батьки наших батьків виховували дітей в іншу епоху, а тепер нам потрібно пристосовуватися до нових умов.

Звісно, як усі батьки в усі часи, ми дуже любимо своїх малюків і бажаємо їм тільки найкращого. Вирішуємо, яка школа для них найліпша, з якого віку навчати їх іноземної мови тощо. Коли запитуємо дітей, чого вони хочуть, часто можемо почути: хочу комп’ютер, планшет, айпад…Це справді їхні бажання, і моя лекція спрямована не на те, щоб переконати вас, що ці речі погані або шкідливі чи що дітям не варто їх дарувати. Вона покликана наголосити: є щось значно цінніше, що можна подарувати нашим дітлахам. Мені не хотілося б довго тримати інтригу, тож відразу скажу, що є найціннішим і про що ми будемо вести мову впродовж найближчих двох годин. Є відоме в англійськомовному світі прислів’я, і якщо все решта з усього мною сказаного забудеться, я б хотів, щоб вам запам’яталися бодай ці слова. Прислів’я каже: подаруйте своїм дітям корені, коли вони маленькі, і крила, коли вони виростуть. Іншими словами, можна сказати, що є дві найважливіші речі, які ми можемо подарувати нащадкам: це корені й крила.

«Мозок дитини – унікальний орган, при народженні його можна порівняти зі шматком пластиліну»

Сучасна наука стверджує, що корені полягають у стосунках. Щоб бути людиною – вповні людиною, – треба навчитися розуміти й поважати інших, будувати такі взаємини, в яких кожен може бути сам собою, в яких є доброзичливість, взаємна турбота, повага. Сучасна наука додає, що ці корені виростають із досвіду стосунків із батьками. І саме звідти походить наше вміння летіти – творчо думати, реалізовувати свої здібності, таланти.

Наша епоха створила умови, за яких ми менше, ніж наші предки, бачимо очі власних дітей, та й загалом одне одного, і більше часу перебуваємо в контакті з екраном технічного пристрою. Але маємо розуміти, що дивитися в технічний пристрій і в очі іншої людини – це кардинально різні досвіди. Сучасна наука доводить, що людський мозок має різні зони. Є низка досліджень, що дозволяють простежити, які зони мозку за яких видів діяльності активізуються. Ці експерименти засвідчують: певні зони розвиваються, коли ми користуємося ґаджетами, коли виконуємо геометричні вправи чи інші такого штибу речі; інші центри активізуються, коли ми дивимося на людські обличчя, спостерігаємо розвиток стосунків. Отже, щоб наші діти стали людьми, які вміють будувати взаємини, дуже важливо, щоб вони бавилися разом, мали багатий досвід спілкування – як із дорослими, так і з ровесниками.

Я хотів би наголосити: коли діти мають оцю складову, то айпади не завдадуть їм шкоди. Але якщо в житті малечі немає цього виміру, айпади й техніка можуть стати єдиним світом, в якому дітлахи почуватимуться комфортно. В результаті це будуть люди технічно грамотні, але малокомпетентні в тому, як будувати стосунки, як жити серед інших.

Щоб людина прожила щасливе життя, їй потрібна самореалізація в кількох сферах. Звісно, знання дуже важливі, треба розуміти, як влаштовано світ. Та є ще два світи, в яких важливо гармонійно жити, інакше майже не лишається шансу на щасливе життя, незалежно від довколишніх обставин. Один світ – усередині нас, світ наших почуттів, мрій, фантазій, прагнень. Другий – світ людей, де вони взаємодіють одне з одним, будують стосунки. Зрозуміло, що у шкільній програмі часу на освоєння цих вимірів не так багато, але не тому, що школа «недопрацювала», а насамперед тому, що дитина має вивчати їх у безпосередньому досвіді взаємин, себто не в школі, а вдома.

Усі ми є родом із дитинства, і як дитячий психіатр хочу розповісти вам, що сучасна наука може нам сказати про здоровий психологічний розвиток дитини – не гіпотезами, а достеменно, на основі досліджень. Нині ми знаємо, що певну роль у формуванні людини грає генетика, кожна дитина має свій неповторний темперамент, і ми не можемо ліпити з малюка що заманеться. Утім, є чимало речей, які залежать від нас, батьків. Мозок дитини – унікальний орган, при народженні його можна порівняти зі шматком пластиліну. Нейробіологія зазначає, що батьки значною мірою є скульпторами дитячого мозку, а ранній досвід стосунків організовує його в той чи інший спосіб. Цей досвід відбиває в голові так звані патерни, що потім визначають, як ми ставимось до інших людей, як із ними спілкуємося, які почуття маємо, як їх висловлюємо. Він зумовлює те, чи ми маємо здорову психіку, чи, навпаки, схильні до проблем. Сучасна наука стверджує: тим, що ми домовилися називати коренями дитини, тим, із чого можуть рости добро і творчість, є так звана безпечна прив’язаність дитини до своїх батьків – зв’язок, у якому людина почувається в безпеці; відчуває, що її люблять такою, як вона є, не боїться втратити цю любов, не мусить себе спотворювати, щоб заслужити приязнь батьків; може бути вільною, має зв’язок з іншими й не мусить заради цього зв’язку чимось жертвувати. Дослідження засвідчують: якщо дитина в рік, у три, у шість років має модель безпечної прив’язаності, то в дорослому віці ця людина, найімовірніше, не буде самотньою, стане добрим другом, матиме здорову самооцінку, менший ризик депресій.

Один із психологів, який зробив великий внесок у наше розуміння дитячої натури, – Джон Боулбі, він і є автором теорії прив’язаності. Півстоліття тому він наважився заперечити психоаналітичну теорію і звернути увагу на те, що основна потреба дитини – це потреба в безпечних стосунках із батьками, і якщо маля їх не має, то не може вирости здоровим. Наприкінці 1940-х років це звучало настільки радикально, що Джона Боулбі мало не усунули з психоаналітичного товариства. Але тепер щодо правдивості цієї теорії сумнівів немає. Джону Боулбі ми завдячуємо тим, що у всьому світі закривають дитячі будинки й інтернати, адже дитина може стати вповні людиною тільки в сім’ї, причому у здоровій. Завдяки цьому фахівцеві малюків, якщо їх кладуть у лікарню, не розлучають із батьками (а раніше це вважалося обов’язковим), адже тепер зрозуміло, що батьки є джерелом безпеки для дитини. Завдяки Джону Боулбі існує служба захисту дітей, бо тепер очевидно: якщо батьки мають серйозні психічні проблеми, зловживають наркотиками чи алкоголем, кривдять малюків фізично або психологічно, дитина має бути вилучена з цієї родини. Теорія прив’язаності змінила наше ставлення як до дітлахів, так і загалом до сім’ї, до стосунків батьків із дитиною.

Джон Боулбі стверджував: якщо дитина має «безпечне гніздо», то вона, як пташенятко, з часом захоче вилетіти з нього, і потрібно, щоб батьки дозволили їй це зробити – дали можливість розвитку автономії дитини. Фактично, тим, що психолог сказав про безпечне гніздо і про потребу з нього вилетіти, він висловився про ті самі крила й корені. Корені – це гніздо, в якому дитина люблена, захищена, прийнята такою, як вона є, а крила – відштовхування від гнізда, віра батьків у те, що їхнє чадо може бути самостійним, пізнавати світ поза сім’єю, розвивати свої здібності. Відчуття коренів дає безпеку, довіру, ґрунт для розвитку, в дитини формується розуміння власних емоцій і потреб, моральність, модель стосунків, усвідомлення, хто такі люди і як із ними взаємодіяти, з’являється також ресурс захисту від стресів і травм.

Продовження читайте на БараБуці найближчим часом. Книжки та фільми Олега Романчука можна завантажити тут.

Записала Анастасія Левкова.

Частина 2. Потреби дитини й інгредієнти стосунків батьків і дітей

Частина 3. Зрілість особистості й батьківська зрілість

Частина 4. Зцілення суспільства

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: