Бібліотечні закупівлі-2020: маневри з обмеженим бюджетом

Автор: Віталіна Макарик


Події у сфері державних бібліотечних закупівель у 2020 році розгортаються за принципом американських гірок. Спершу на закупівлі в держбюджеті було виділено 28,5 мільйонів гривень – найменшу за останні п’ять років суму (для прикладу, у 2016 році ця цифра становила 40 мільйонів, у 2018 – 114,4 мільйона, а торік – 85,6 мільйона). Потім витрати на культурну галузь опинилися під загрозою суттєвого скорочення через пандемію. Після протестів активної частини суспільства бюджетні зміни таки відбулися, однак стали не такими кардинальними, як очікувалося. Втім, остаточна сума, яку заплановано виділити на придбання книжкової продукції для поповнення бібліотечних фондів, досі не затверджена Міністерством культури та інформаційної політики.

Змін зазнавала і концепція цьогорічних закупівель. До перегляду бюджету УІК планував спрямувати ці кошти на один напрямок, визначений пріоритетним, – літературу для дітей шкільного віку (від 6 до 18 років). Втім, у квітні інститут книги вирішив цього року знову провести закупівлі за схемою, використаною торік, коли дитячі, підліткові та дорослі видання розглядає одне коло фахівців.

БараБука неодноразово закликала створити окрему експертну групу для дитячої і підліткової літератури, аби в бібліотеки потрапляли актуальні книжки, а не лише видання шкільної програми чи класичні твори. Ініціатива один раз здійснити закупівлю лише дитячих і підліткових книжок могла б допомогти вирівняти непропорційні закупівлі попередніх років, однак ця ініціатива також потребує детальної розробки. Крім того, вона зустріла цілком передбачений спротив видавців, які працюють винятково або переважно з літературою для дорослих. Віталіна Макарик поспілкувалася з представниками УІК, бібліотек та видавництв і дізналася, що різні учасники цієї галузі очікують від закупівель.

Як могло бути: закупівлі книжок для дітей і підлітків

Глобальним завданням-2020 Український інститут книги обрав збільшення кількості читачів на один мільйон. «Якщо навички читання не розвинути до 18 років, потім це виправити практично неможливо», – переконані в інституті. Це найважливіший аргумент, чому всі кошти спершу вирішили спрямувати саме на потреби наймолодших читачів. Зрозуміло, такі новації викликали дискусії у професійній спільноті – як серед видавців, так і серед бібліотекарів. Окрім обмежень у бюджеті та читацькій аудиторії, були передбачені ще кілька важливих змін.

Що мало змінитися?

Вперше видані твори для дітей шкільного віку – саме за таким критерієм мав відбуватися початковий відбір, тож із переліку були б відсіяні перевидання.

Перевагу отримують конкретні бібліотеки, які вмотивовані працювати по-новому – обліковувати видачу нових книжок, активно популяризувати читання (і насамперед видавничі новинки), проводити різноманітні масові заходи для розширення читацького кола, і готові представити план роботи. Звісно, перевагу мали б ті бібліотеки, які працюють із відповідною читацькою аудиторією – дітьми та підлітками. В інтерв’ю виданню «Лівий берег» директорка УІКу Олександра Коваль спрогнозувала, що таким чином вдасться охопити орієнтовно 500 бібліотек, у які можна буде спрямувати по 200–300 новинок.

Список конкретних найменувань формують бібліотеки й експерти. Перші мали б сформувати запити на видання, з якими бажають працювати, орієнтуючись, зокрема, на інтереси читачів. Експертна рада Інституту при відборі зважала б на ряд критеріїв: відповідність читацькій аудиторії, якість та редагування, сприяння розвитку української мови, національної культури, засвоєння найкращих зразків світової літератури, поліграфічна якість та рівень видавничої підготовки з урахуванням вимог адресатів, естетичність оформлення і якість виготовлення книжкової продукції, її придатність до інтенсивного використання в бібліотечних умовах.

До складу Експертної ради мали увійти літературознавці, літкритики, книжкові оглядачі, журналісти та блоґери, працівники установ у сфері культури та книгорозповсюдження, освітяни, науковці, фахівці бібліотечної справи, чия публічна активність добре відома в Україні та чия кваліфікація й професійний досвід дозволяють якісно оцінити літературу для дітей шкільного віку.

Для доставки книжок безпосередньо у бібліотеки планували залучити логістичну компанію, а книгозбірні, охоплені програмою бібліотечних закупівель, публічно звітуватимуть про використання одержаних книжок та власну активність. Увесь цей комплекс заходів, як очікували в УІКу, допоміг би популяризувати українські публічні бібліотеки, зробити їх більш привабливими й відвідуваними, а також заохотити активні бібліотеки.

Як буде?

«Рішення Міністерства культури та інформаційної політики – забезпечити новими виданнями всі читацькі адреси. Тому купуватимемо літературу як для дорослих, так і для дітей, – каже керівник відділу підтримки книговидання Українського інституту книги Юрій Марченко. – Комплектуватимуть близько 700 публічних бібліотек у регіонах – тих, які визначать обласні бібліотеки та затвердять управління культури. Очікуємо відібрати для цього кількасот видань. Цим займатимуться три експертні групи за напрямками «дитяча література», «доросла художня література» та «нонфікшн».

Тож можна сказати, що процес бібліотечних закупівель відбуватиметься майже за тією ж схемою, що й у попередні роки. Ймовірно, загальний бюджет, виділений на поповнення бібліотечних фондів, буде дещо більшим, ніж планувалося на початку року, адже УІК поставив на паузу ряд інших програм. Однак остаточна цифра поки що не затверджена, отже, говорити про неї рано. Як і про те, чи буде виділена певна квота на відсоток у всьому переліку рекомендованої літератури саме для дитячих видань.

Утім є шанс, що до ідеї закупівлі суто літератури для дітей та підлітків та активної ролі в цьому процесі самих бібліотек можуть повернутися в наступні роки, тому ми поцікавилися думою різних учасників галузі щодо цієї моделі закупівель.

Що кажуть видавці…

«Не думаю, що тепер такий підхід справедливий. Адже насамперед він вносить розкол всередині видавничої спільноти. Зараз першочергово потрібно рятувати видавців, а не бібліотеки. Бо бібліотеки – то державна система бюджетування. А переважна більшість видавців – то приватний бізнес, із усіма можливими ризиками для власника. І якщо якісь видавництва дорослої літератури не отримають підтримки у формі закупівлі, то можуть просто не вижити. У першу чергу ідеться про дрібних і середніх видавців. Тому зараз потрібна пропорційна до масштабу підтримка всіх», – зауважує Мар’яна Савка, головна редакторка «Видавництва Старого Лева», у видавничому портфелі якого є і доросла, і дитяча література.

«Вважаю що для бібліотек потрібна і дитяча, і підліткова, і художня, і нон-фікшн література. Тому підхід, де є три групи експертів, що оцінюють відповідну категорію літератури, принципово вважаю правильним. Інше питання, що цих коштів недостатньо, враховуючи ситуацію з падінням видавничої галузі. І коли мало коштів, звичайно пріоритет треба віддавати дитячій та підлітковій літературі», – каже генеральний директор видавництва «Ранок» Віктор Круглов.

Підхід, коли дорослі і дитячі видання «змагаються» за те, щоб потрапити до бібліотечних фондів у рамках одних закупівель, може негативно вплинути на останні. Це відчувають, зокрема, «малі» видавці дитліту. Видавництво «Крокус», яке з’явилося торік і до «Книжкового Арсеналу» мало ряд дитячих новинок, одразу подало заявки на участь у програмі. Утім, жодне видання «Крокуса», навіть включені до списку рекомендованої літератури для позакласного читання книжки Марії Парр, не набрало необхідної кількості експертних голосів. «Дитячі книжки мають вибирати люди, які професійно займаються саме дитячою літературою, тоді б, я впевнена, що шансів потрапити до бібліотек було б більше у книжок Марії Парр або Руне Белсвіка, ніж у міні-енциклопедій про динозаврів, метеликів і коней», – зауважує Наргіс Гафурова, співзасновниця видавництва «Крокус». Цього року їхнє видавництво теж подаватиме заявки на участь у бібліотечних закупівлях, однак, зізнається, – без особливої надії на успіх.

Малим дитячим видавництвам буває важко пробитися не тільки між «дорослими», а й між тими «важковаговиками», які щороку видають до сотні найменувань літератури. Утім, шанси таки є, зізнається директорка видавництва «Маміно» Юлія Кузнєцова. Власне, торік їм це вдалося. «Однак багатьом дуже потрібним сучасним книжкам наших колег це не вдалося, натомість бібліотеки отримали сотий наклад «Пеппі Довгопанчохи» або декілька різних «Маленьких принців», – зауважує вона.

Повну відсутність у програмі закупівель «дорослих» книжок вважає негативною тенденцією і «дитячий» видавець, колишній головний редактор «Фонтану казок» Іван Андрусяк. Через пов’язані з карантином фінансові труднощі видавництво призупинило видання нових книжок на невизначений час. «Коли йдеться про таку суспільно важливу річ, як читання, принцип “або – або” не працює. Працює лише принцип “і – і”», – підкреслює він.

«Однак заради справедливості слід завважити, що в ході попередніх тендерів література для дітей була дискримінована, – переконаний Іван Андрусяк. – Передовсім тому, що у складі експертів УІК, які робили вибір, категорично переважали серйозні, поважні люди, висококласні “дорослі” фахівці, які насправді на дитячій літературі не знаються, потреб читача-дитини не розуміють, ба навіть у дитячих бібліотеках ні разу в житті не бували. Вони передовсім і понавибирали те, що “десь колись краєм вуха чули” – світову класику, розкручені бренди, – натомість актуальні сучасні книжки українських авторів, головно ті, в героях яких сучасна українська дитина може впізнати себе, нерідко залишалися “за бортом”. Причому навіть ті книжки, які включені у програму НУШ, які отримали відзнаки престижних вітчизняних і міжнародних конкурсів і рейтингів! Тому не лише логічно і справедливо, а й конче необхідно було б зараз спробувати це виправити і провести цього року “дитячий” тендер, допустивши до участі в ньому й ті книжки з попередніх років, які були несправедливо “зарізані” “дорослими” експертами».

При винятково «дитячо-підліткових» закупівлях дискримінованими виявляються і дорослі читачі – ті ж самі батьки, які мали б радити своїм дітям літературу чи показувати позитивний приклад читання, каже видавчиня Анетта Антоненко: «Справді, можна навчити/привчити читати, але якщо це відбувається не системно і не підтримується новими модними книжками, то звичка “забувається”».

Із нею погоджується співзасновник видавництва «Нора-друк» Микола Кравченко. Він, хоча й підтримує принцип постачання закуплених книжок в «активні» бібліотеки, нагадує про ще одну їхню функцію – соціальну: «Суттєвий відсоток відвідувачів бібліотек складають пенсіонери, які не можуть собі дозволити купувати новинки. Тож таким рішенням буде обмежено їхній доступ до нових книжок, нехай навіть у тій незначній кількості бібліотек із 15 тисяч, куди потраплять ці видання».

…і що видавці пропонують.

Наразі ідеального варіанту, який задовольнив би всіх, не знайшли, саме тому й УІК, й основні учасники книжкового ринку, і бібліотекарі думають над різними варіантами. У видавців уже є кілька ідей.

«Звичайно, було б дуже добре, якби для дитячих книжок був окремий конкурс, експертна рада, до складу якої входили б фахівці саме в дитячій літературі, та в експертів було б більше часу вивчити всі пропозиції, вибрати з хорошого найкраще. Але поки ці мрії, мабуть, потрібно відкласти до кращих часів. Зараз нам всім потрібно вижити», – каже Наргіс Гафурова. Із нею погоджується і Юлія Кузнєцова: «Для дитліту та дорослої літератури потрібні окремі відбори й окремий склад експертної ради. Фахівці дитліту мають розумітися не лише на суто літературі, а й на психології відповідної вікової аудиторії, знати сучасні тенденції в дитячій літературі. Дитячі книжки – це не лише про текст».

Віктор Круглов радить скористатися для бібліотечних закупівель підходом, який діє при замовлення шкільних підручників: «Я прихильник відкритої системи, коли бібліотеки самостійно вибирають потрібні їм книжки. Книжки, що набрали найбільшу кількість голосів, ідуть до друку. Тобто кожен регіон краще знає, що саме їм потрібно, які бібліотечні фонди потрібно оновлювати. Аналогічна система вже працює під час відбору підручників: видавці розміщають оригінал макети майбутніх підручників – а школи, педагогічні колективи самостійно вибирають книжки онлайн. Ідеальна система для вибору книжок навіть під час карантину. І це реально створити вже наступного року».

Іван Андрусяк пропонує, аби УІК як орган, який провадить державну політику з популяризації книги і якому видавці довіряють, щороку проводив два паралельні тендери із закупівлі книжок для бібліотек – «дорослий» і «дитячий»; і щоб із компетентних фахівців кожної галузі формувалися, відповідно, дві експертні ради; і щоб «дитяча» рада не впливала на «дорослий» вибір, а «доросла» – на «дитячий»: «Якщо подібне змагатиметься з подібним, буде справедливо і ніхто не матиме підстав для нарікань».

Микола Кравченко з «Нора-друк» пропонує таку схему:

– Одночасно з оголошенням відбору півтисячі бібліотек, які отримають нові книжки за Програмою 2020 року, було б логічно зібрати Перелік новинок видань від усіх видавців без обмеження тематики та жанрів і отримати експертне їх рейтингування.

 – Розділити закладену в бюджеті суму на кількість бібліотек, які відібрані для поповнення фондів, і дати можливість кожній із них закупити на неї книжок із Переліку з урахуванням експертного рейтингу.

Чи готові до таких змін бібліотеки

Львівська обласна бібліотека для дітей належить до «активних» книгозбірень: новинки тут не залежуються, а промоції приділяють дуже багато уваги. Дні народження книжок, письменників, зустрічі з ними, презентації, книжкові прем’єри, навіть читання рукописів ще не виданих книжок! Книжки, варті обговорення і промоції (а в бібліотеці намагаються відбирати для поповнення фонду саме такі) бібліотекарі одразу «пускають в роботу»: наймолодші пробують першу книжку на свій перший зуб у клубі для немовлят «Леопузики», любителі голосного читання можуть почути і обговорити новинки в «Левцевій читальні», в майстерні «Мальована книга» створюються власні ілюстрації до книжок, а в лабораторії «Магія 3D» – власноруч виготовляються 3D фігурки літературних героїв… Бібліотека використовує всі сучасні інструменти для промоції читання – книгоманські конкурси, квести, ночі в бібліотеках тощо.

Її директорка Лариса Лугова до потенційних закупівель лише дитячих і підліткових книжок ставиться позитивно. Вважає, позаяк фінансування цього року доволі скромне, то нехай новинки насамперед прийдуть до дітей. «Читач починається в дитинстві. Справді, приклад батьків і дорослих, що читають, дуже важливий, але не завжди читачами стають саме в родині. Величезну роль у вихованні звички до читання відіграють і бібліотеки. Активні бібліотеки, які активно працюють із дітьми і промоціюють читання і книгу».

Не так однозначно сприймає ситуацію директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва Тетяна Пилипець. Так, каже, розвивати читацькі звички змалечку – це надважливо, але дитяча література активніше доходить до читача, аніж будь-яка інша за віковою цільовою аудиторією. «У бібліотеках, особливо спеціалізованих, дитяча література тепер представлена на дуже хорошому рівні. І вони як мінімум три-чотири роки можуть цікаво працювати з цими книжками, які вже мають. Дитина до 8–9 років, якщо вона не є активним читачем, учасником книгоманських програм, не женеться за новинками, за свіжими назвами. Керується радше загальними трендами, цікавими для неї темами і тим, що на цю тему може підібрати бібліотекар, порадити бабусі-дідусі, вчителі чи інші дорослі керівники читання. Ця книжка може не бути 2020 року, для дитини рік видання цінності не грає. І тут є змога працювати із тим пластом, який уже напрацьований, з українською класикою. Це Сергій Оксеник, Галина Малик, Зірка Мензатюк, Сашко Дерманський, Іван Андрусяк та інші, книжки яких є в достатній кількості в бібліотеках».

Свій заклад, відомий також як «Бібліотека на Ринку», Тетяна Пилипець із колегами розвивають як сучасний простір подій. Тут відбувається багато ексклюзивних літературних заходів, а серед «дорослих» читачів є львівські «селебріті» – письменники, політики, бізнесмени, які також долучаються до популяризації читання. Активно співпрацюють із місцевим бізнесом і завдяки спонсорській підтримці мають змогу регулярно поповнювати фонди. Директорка бібліотеки не сумнівається, що їхній заклад, який також належить до «активних», має усі шанси увійти до переліку тих півтисячі, які отримають поповнення бібліотечних фондів. Але не певна, чи є сенс боротися в цій площині.

Що читатиме молодь?

Серед тих, на кого новація може мати негативний вплив, найбільш непроста читацька аудиторія – підлітки. «Якраз вони й потребують особливої уваги до їхніх читацьких смаків, – зауважує Тетяна Пилипець. – Якщо дітям бабусі-дідусі, хрещені й інші родичі при кожному святі дарують книжки, то років із 12–13 роблять це лише за умови, що дитина явно зацікавлена у читанні. З моїх спостережень і зі статистики видачі книжок можу сказати, що підлітки люблять жанрову літературу. Але зазвичай молодій людині, яка себе сама іще не забезпечує і любить читати жахастики чи фентезі, батьки таких книжок не куплять. Це буде або читання в інтернеті, або позичання у друзів, або в бібліотеці».

Тому новинки українського чи світового young adult’у, які не будуть належним чином промарковані (а це, наприклад, романи популярного молодіжного автора Джона Гріна або того ж Макса Кідрука, якого люблять читати підлітки), можуть не потрапити в діапазон «від 6 до 18», а відтак – і на полиці бібліотек. І тут уже залежить від того, чим керуватиметься Експертна рада – формальними маркерами («видання для середнього та старшого шкільного віку», як це практикують більшість видавництв, віковими обмежувачами «10+», «16+», як це роблять, наприклад, «Ранок», «Академія» чи «Книголав») чи актуальної інтересами й трендами підлітків-читачів.

***

Навіть якби суто «дорослі» бібліотеки й лишилися без підтримки з держбюджету, це зовсім не значить, що вони не отримали б нових книжок: можливості для поповнення фондів залишаються. Найперше – це місцеві програми. Так, наприклад, Львів у міському бюджеті заклав 2,5 мільйона гривень на придбання нових книжок, оргтехніки та меблів у бібліотеки, Харків – 3,8 мільйона (звісно, левова частка витрат припадає на комп’ютерну техніку та устаткування, але й на оновлення фондів дещо піде). Часто публічні бібліотеки створюють мережу друзів та партнерів із числа видавців, представників великих компаній, локального бізнесу, громадських організацій і місцевих політиків, яка дає змогу на взаємовигідних умовах залучати спонсорів для придбання нових видань. Тож навіть в умовах обмежень надія і для них є.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: