Бібліотекарка, яка дозволяє чхати в книгозбірні
Автор: БараБука
Наталя Скляр — бібліотекарка за покликом серця. Мріяла працювати з книжками з дитинства, а зараз опікується ними в одній із приватних шкіл Києва. Пані Наталя вміє запропонувати читачам потрібні книжки, поставити питання так, щоб дитина захотіла розповісти про прочитане, заохотити до читання й залюбки запрошує в гості живих письменників і письменниць.
Діти дивуються: “Невже ви, пані Наталю, прочитали всі книги в бібліотеці, що так цікаво про них розповідаєте?”. У відповідь загадкове: “Майже…”. Пані Наталя справді читає багато книг та має рекомендації на будь-який запит.
БараБука розпитала бібліотекарку про її підхід до роботи та її “секрети успіху” в роботі з книжками й дітьми.
— Помітно, що Ви живете своєю професією, це Ваша сродна праця. А яким шляхом Ви прийшли до неї?
— З шести років щонеділі я “зависала” в бібліотеці, тому будь-яку потрібну книгу швидко знаходила сама — бібліотекарки були здивовані.
Мами двох моїх однокласників працювали в цій бібліотеці, і я тихо їм заздрила (по-доброму), що в них була змога читати найкрутіші книжки в ті давні часи (1970-80-ті), а в мене такої можливості не було, усі дефіцити я читала вночі. І тому в 9 класі твердо вирішила, що мої діти зможуть читати все, що захочуть. Дізналася, що бібліотекарів навчають в Інституті культури (тепер — Київський національний університет культури і мистецтв. — Ред.) та по завершенні 10 класу легко туди вступила. Батьки були не в захваті від мого вибору, але знаючи про мою любов до книг, щиро підтримали.
— Як Ви обираєте книжки до бібліотеки? Кого з письменників запрошуєте і як готуєтеся до зустрічі? Як школярі реагують на візити письменників?
— Я підписана на всі культові видавництва та книгарні, читаю дописи книжкових блогерів та письменників, таким чином відслідковую новинки-цікавинки. Також читачі долучаються до вибору книжок для бібліотеки.
У нашій школі за програмою діти читають сучасну українську літературу, тому стараємося запрошувати авторів прочитаних книжок, як-от Мію Марченко, Ольгу Купріян, Олю Русіну, Андрія Бачинського, Василя Карп’юка, Євгенію Завалій та інших. До речі, пані Євгенію можна назвати авторкою-рекордсменкою, вона провела аж вісім зустрічей із нашими читачами (навіть тривоги не стали перешкодою!). Також видавництва, а іноді й самі письменники пропонують презентації новинок, ми радо приймаємо їх.
Діти дуже люблять зустрічі з письменниками, готують цікаві запитання. Після знайомства з автором книга стає ріднішою та бажанішою до прочитання. Відгуки про зустрічі завжди позитивні. Є письменники, які з гостей стали друзями нашої бібліотеки.
Найкращий відгук про мою роботу і залюбленість у книжки — оповідання найвідданішої читачки Анни Столій, учительки Literacy нашої школи. Називається воно «Нечитаючий ЧитАчів», і в ньому йдеться про бібліотекарку пані Наталю “в смугастій кофтинці з коротеньким […] волоссям, яка всміхалася до нас своєю широчезною посмішкою”. Там описано деякі з моїх методів роботи, зокрема такі “правила” перебування в бібліотеці могла б придумати і я. З дозволу авторки я їх зацитую:
“Перше правило: дітям ПОТРІБНО говорити, сміятися та навіть ЧХАТИ у бібліотеці!
Друге правило: суворо ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ САМОСТІЙНО обирати книги, які ви хочете прочитати.
Третє правило (ГОЛОВНЕ ПРАВИЛО): чіпати, гортати чи навіть думати про книги — ОБОВ’ЯЗКОВО ПОТРІБНО!!»
Цікаво, що навіть місто у творі співзвучне з моїм рідним, бо я народилася та виросла в Жидачеві.
— За Вашими спостереженнями: що найбільше впливає на те, як діти обирають книжки?
— Найбільше впливає рекомендація друзів та однокласників, кожну прочитану книжку в початковій школі діти презентують. А старшокласники та команда школи довіряють моїм порадам.
І, звісно, читачі звертають увагу на дизайн і розмір видання (прохання до видавництв: книжки-товстунці розділяти на частини).
— Ми знаємо, що більшість шкільних бібліотек відрізняються від тієї, у якій працюєте Ви. На жаль, зараз вони радше є місцем зберігання шкільних підручників, аніж простором зустрічі юних читачів із книжками. На Вашу думку, як цю ситуацію можна виправити? Що школи в стані зробити власними силами, а що залежить від МОН?
— Я спілкуюся з друзями-бібліотекарками з державних шкіл і від них знаю, що фонди майже вичищені від російськомовних видань, і поступово власними силами (завдяки коштам батьків, меценатів, зібраної макулатури) оновлюють книжкові полиці сучасною літературою.
Звісно, без допомоги держави їм не впоратися. Якби МОН зміг підключити іноземні інвестиції для закупівлі книжок у шкільні бібліотеки, ситуація змінилася б. Впевнена, що після наповнення фондів якісною художньою літературою діти пішли б до бібліотеки не тільки за підручниками, а й для приємного спілкування з книгою. Бібліотекарі готові до напливу читачів.
— Якось Ви розповідали, що на початку повномасштабної війни Ви з чоловіком власними силами евакуювали книжки. Яка доля цих книжок?
— У квітні 2022 року ми вивезли майже 500 бібліотечних книжок однієї з київських шкіл (де я тоді працювала) для українських діток, які перебували в той час у Кракові. Книги вивозили власною автівкою, а пакували під гул тривоги та вибухів. Там я створила міні-бібліотеку при літньому таборі від цієї школи, але охочі почитати українські книжечки з’їжджалися з усього Кракова. Туди до нас навіть приходили в гості рідні письменниці та художниці, як-от Ольга Купріян, Юлія Підмогильна, Юлія Черевань, Анастасія Сидорко.
По завершенні перебування у Кракові частина книг залишилася, а іншу повернули до шкільної бібліотеки.
— Які книжки Ви найбільше любили в дитинстві?
— Я любила казки, детективи та пригодницькі повісті, саме ті книжки, де добро завжди перемагає, де герої шукають істину, а світ сповнений таємниць і несподіванок.
Але найприємніший спогад дитинства — це казка Миколи Трублаїні “Про дівчинку Наталочку та сріблясту рибку”, вона стала для мене життєвим орієнтиром і допомогла сформувати власні цінності. Ця маленька книжечка досі є для мене уособленням великої любові до всіх книжок.
— А які три книжки є Вашими улюбленими чи найважливішими для Вас тепер?
“Ходи до бабці, обійму” Ірини Ковбаси;
“Я завжди писатиму у відповідь” Кейтлін Аліфіренка та Мартіна Ґанди;
“Мам, пам’ятаєш?” Катерини Бабкіної.
Розпитувала БараБука. Фото надані Наталею Скляр
