Битва драконів із мурахами
У дитинстві умовності та межі мають набагато менше значення, ніж у дорослому віці. Скільки разів таке було: граєшся, створюючи неймовірну історію, в якій інопланетяни, мурахи, роботи, ковбої, дракони та ховрашки діють пліч-о-пліч. І захопливі ж історії виходили!
А от у книжці подібна еклектика чомусь здається штучною і невдалою, хай ти що роби! Навіть чудові ілюстрації тут не допоможуть.
Яскравий приклад цього – казка «Мавка і Мурашиний Князь» Аттили Могильного. Це вже друге видання, випущене «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГОЮ», а вони ж знаються на книжковому оформленні! Завдяки художнику Віктору Гаркуші казку справді хочеться взяти в руки.
Проблеми виникають потім – коли починаєш її читати. Адже перед нами історія без початку й кінця… та ні, навіть не єдина історія, а набір надуманих, не пов’язаних між собою пригод. Дівчинка на ймення Мавка, донька чарівників і сама чарівниця, піднімається на горище, знаходить там лицарів-мурашок, іде з ними до летючого байдака (залишаючись, зауважимо, на горищі!); її викрадає дракон, в якого Мавку зрештою відбивають мурашки. І далі – політ на Землю, знайомство з хлопчиком Ясиком, візит до таємничого антиквара, якого, виявляється, зачаклував злий чарівник, битва з військами того чаклуна – і славна перемога.
«А я – Мишеня! – сказало мишеня, яке стояло на двох лапках біля лицаря і обкушувало сірника. – Гіп-Гоп хоче знищити всіх мишенят. Тому ми, де тільки можемо, знаходимо сірники і гостримо їх»
Після чого з’являється Мурашиний Князь (що має вигляд «стрункого, міцного чоловіка з сивиною на скронях») і забирає Ясика зброєносцем. А за якийсь час повертає… але про те, що відбувалося з Ясиком, нам не розказують, принаймні в цьому томі.
Книжка написана не погано і не добре – звичайною, трохи незграбною мовою. А от сюжетної логіки, інтриги, захопливості в ній геть немає. Стається одна пригода, за нею друга, далі третя… Навіщо? Для чого? А просто так. Зрештою, з тих самих причин ім’я дівчинки збігається з назвою фольклорного персонажа, дракони воюють із мурахами і ласують ними ж, а книжку цю назвали «Мавка і Мурашиний Князь». Адже згаданий Князь з’являється аж у двох епізодах і… я б сказав, не грає жодної ролі в сюжеті, якби тут справді був сюжет.
В анотації видавець каже, що «стрімкий сюжет та вишукана мова повісті повертають читачеві призабутий чар [так! — В.П.] українського Києва», – але й це неправда. Київ тут фігурує побіжно: у вигляді газети «Вечірній Київ», у згадках про Шулявку та безіменний парк. А вся «українськість», певно, полягає у фразі «разом нас багато, нас не подолати», яку виголошує прибула з іншого світу Мавка. Змініть назву газети, приберіть згадку про Шулявку – і від Києва у книжці не залишиться абсолютно нічого.
Єдине, що варте уваги в цій казці, – ілюстрації. Є художники, які додають текстові ще одного виміру, створюють на основі написаного автором власні історії. Віктор Гаркуша якраз із таких: йому вдалося цілком посередній, нецікавий текст прикрасити направду вдалими й самобутніми ілюстраціями. Завдяки їм, напевно, багато читачів спокусяться взяти в руки «Мавку і Мурашиного Князя», але, боюся, це той випадок, коли форма незрівнянно краща, ніж зміст.