BookaBooks №2: Книжки-картинки
Автор: БараБука
Міжконтинентальний аудіопроект БараБуки BookaBooks триває! 🙂
У циклі розмов із експерткою БараБуки Оксаною Лущевською, відомою дитячою письменницею, а також докторкою наук у галузі освіти, – новий епізод, тема якого – книжки-картинки в Україні та у всьому світі.
Слухайте також розмову про пізнавальні книжки для дітей.
Перша частина розмови присвячена дорослому і дитячому сприйняттю книжок-картинок, стереотипам у сприйнятті цього формату.
Оксана Лущевська: «Якщо іти за науковою дефініцією, книжка-картинка – це синергія візуального та вербального. Тобто мова та ілюстрації мають працювати разом, не лише для того, щоб показати єдине ціле, а й щоб показати унікальність історії. Бо ілюстрації можуть заперечувати, додавати, підсилювати. Можуть створювати каламбур, тобто можуть навіть “псувати” текст. Псувати – не в тому значенні, коли просто погані ілюстрації псують текст, а у значенні постмодерної гри».
Вікування книжок-картинок – це теж один зі стереотипів їх сприйняття, від якого залежить не лише видавнича практика й родинне читання, а й можливе використання книжок-картинок на шкільних уроках.
Оксана Лущевська: «У США маючи справу із вікуванням книжки-картинки рекомендують зважати на розвиток дитини: фізичний, мовний, емоційний, когнітивний, зважати щодо інтересів і тематик.
Три, чотири, п’ять років – це один вік, одні теми, це егоцентричний ще вік, коли дитина пізнає своє власне “я” і ще дуже поєднана з родиною.
Далі ми маємо молодший шкільний або передшкільний вік – 6-7 років, тут уже інша тематика. Дитина в такому віці вже може насолоджуватися текстом, у якому більше гумору. Не лише смішними слівцями, а й гумором у глибшому і ширшому розумінні. Дитина має більше друзів, тож тема дружби стає важливою, але важливість теми родини теж триває. Дитина починає розуміти різноманіття жанрів. Тож у книжці-картинці – адже це формат – може бути як оповідання, так і верлібр. Можемо більше всього пропонувати, більше жанрів у цьому форматі.
Далі – 8-9 років. У цьому віці також рекомендують читати книжки-картинки, однак більше зважати на жанри, теми, плюс на саме розуміння мистецтва. Бо дитина починає розуміти, що це не просто ілюстрації, а це створений продукт.
Далі ми маємо вік 10-11 років, коли ще рекомендують використовувати книжки-картинки. У такому віці ми вже можемо навіть проговорити, що таке автор у сучасній, наприклад, Америці, як важко прийти на цей ринок. Тобто інші аспекти іще піднімаються. Як стати ілюстраторм? Тобто іще певні якісь кар’єрні мотиви. І тематика, звісно, уже стає більш реалістичною».
Друга частина розмови – це міркування про імпорт та експорт книжок-картинок. Про те, як наші читачі сприймають книжки-картинки із інших культур і якими мають бути наші книжки-картинки, щоб зацікавити іноземні видавництва.
Оксана Лущевська: «Як на мене, нам би сьогодні в Україні обов’язково варто було би подумати, який відсоток свого і який відсоток перекладного ми подаємо для читання і як маємо випрацьовувати це надалі. Бо це справді лякає, коли ми маємо ідентифікувати себе з американцем чи з колумбійцем чи з будь-ким іншим, хто є культурно віддаленіший від нас. Бо ж ми розуміємо, що культурна свідомість і культурно свідома література – це дуже важливий компонент, який промовляє до нас і відгукується нам-читачам».
Читайте більше про українські дитячі книжки, які купують у світі.
Що ж до проблемних питань, які стоять на шляху мандрівки української книжки в інші країни, Оксана Лущевська коментує: «Це ще й питання перекладачів. Уявіть, наскільки легше перекласти книжку-картинку порівняно з повістю… Для того, щоб перекласти книжку-картинку Оксани Були, у мене йде, скажімо, година. Потім я за тиждень іще переглядаю текст чи пропрацьовую його разом із професором Найданом. Це разом годин п’ять. Для того, щоб перекласти для презентації в Болоньї десять сторінок своєї повісті “З води у воду”, яку також проілюструвала Оксана Була, у мене іде тиждень. А потім тексту треба ще дати полежати, а потім іще раз вичитати. Ось це питання лишається відкрите: перекладачі, власне, недооцінені. Їм і тут (у США – прим. БараБуки) не доплачують, і їх небагато».
Прослухати розмову повністю можна за посиланнями:
Тут усе індивідуально, але з віком ілюстрації переформатовуються, займають менше простору (віддаючи більше тексту), або ж співпрацюють із текстом у форматі коміксу. Можуть також бути чорно-білими, тоді як для менших дітей переважно роблять повноколірні.
З якого віку, на вашу думку, дитині (чи вже радше підлітку) вже не дуже важливо, є малюнки у книзі чи ні? Наприклад, якщо мова йдеться про пригодницьку повість. Дякую!